ДУРНОВ ЄВГЕН СЕРГІЙОВИЧ АДВОКАТУРА В УКРАЇНІ: ІСТОРИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ (КІНЕЦЬ ХІХ-ХХ СТ.)



Название:
ДУРНОВ ЄВГЕН СЕРГІЙОВИЧ АДВОКАТУРА В УКРАЇНІ: ІСТОРИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ (КІНЕЦЬ ХІХ-ХХ СТ.)
Альтернативное Название: Дурново ЕВГЕНИЙ СЕРГЕЕВИЧ АДВОКАТУРА В УКРАИНЕ: историко-правовое исследование (КОНЕЦ XIX-XX вв.)
Тип: Автореферат
Краткое содержание: У Вступі обґрунтовано актуальність теми, зазначено зв’язок роботи з науковими планами, сформульовано мету та окреслено завдання дослідження, визначено його об’єкт і предмет, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про їх апробацію й опублікування.
Розділ 1 «Історіографія, джерельна база та методологічні основи дослідження» починається з підрозділу 1.1 «Стан наукової розробки проблеми», де проведено науковий аналіз літератури історичного та юридичного характеру, у якому тією або іншою мірою розкрито окремі аспекти питання щодо організаційно-правових засад формування та функціонування інституту адвокатури наприкінці ХІХ-ХХ ст.
Наголошено, що на початку 20-х років були проведені наукові дослідження щодо становлення та розвитку радянської адвокатури та її місця в радянському суспільстві.
У період з 1920-1928 рр. питання стосовно організації діяльності адвокатури обговорювалось досить неполітизовано, і в публікаціях цього періоду висловлювались різноманітні думки стовного того, які завдання та функції має виконувати нова радянська адвокатура. Приміром, в роботі М. Ісаєва, яка присвячена дослідження причин функціонування в 1920 роки підпільної адвокатури та характеристиці її діяльності, зазначалось, що з метою викоренення цього явища необхідне забезпечення та підтримка функціонування адвокатури з боку державного керівництва, а також залучення до адвокатської діяльності фахівців в сфері юриспруденції.
Акцентовано увагу, що в наукових працях вчених неодноразово досліджувались питання формування професійної етики адвоката. Так,
B. Вегер наголошував, що для радянського адвоката вкрай важливим є формування професійної етики, адже саме адвокат мав бути гарантом дотримання прав громадян та пропагандистом радянського права.
Відзначено, що значний вплив на формування наукових роздумів стосовно адвокатської діяльності у період 1930 - 1950 років мала адміністративно-командна системи того часу. Нажаль, у наукових працях розглядались лише ті питання та проблеми, які були погодженні з партійним керівництвом держави. Враховуючи веління часу науковці тих часів у своїх працях відзначали необхідність керування та контролю за діяльністю адвокатури з боку керівництва партійних органів держави.
Метою праць вчених тих часів було підкреслення ролі та значення партійного керівництва, а також заклик до розширення партійного впливу на адвокатуру.
У наукових дослідженнях М. Кожевникова, М. Равича, М. Шаламова були відзначені деякі позитивні та негативні аспекти, які мали місце у діяльності адвокатів у період Другої світової війни. У період Другої світової війни були маже відсутні дослідження пов’язані зі організацією та діяльністю адвокатури, але у перші післявоєнні роки почали з’являтись праці, в яких підіймалось питання важливості формування інституту адвокатури та підготовки адвокатів. Також характерною ознакою перших післявоєнних років була поява наукових публікацій в яких висвітлювалась необхідність підготовки висококваліфікованих кадрів для адвокатури та продовження розвитку адвокатури в цілому.
У той же час, акцентовано увагу, що в період 1950-1980 років з боку науковців пожвавився інтерес до вивчення організаційних засад адвокатської діяльності.
Наголошено, що окремі питання історико-правого аналізу змісту поняття «адвокатська таємниця» були досліджені у дисертації
C. М. Логінової. Дисертаційне дослідження В. О. Святоцької присвячено висвітленню історико-правового аналізу інституту адвокатури починаючи з часів Римської імперії і до часів незалежної України. У дисертаційному дослідженні А. Ю. Бойчука розглянуто деякі питання розвитку інституту адвокатури на західноукраїнських землях другої половини ХІХ - початку ХХ
століття (на матеріалах Г аличини).
У роботі І. Ю. Гловацького досліджено діяльність українських адвокатів східної Галичини як захисників у кримінальних справах щодо обвинувачення у вчиненні політичних злочинів у Галичині в міжвоєнний період. Дисертаційне дослідження Т.С. Коваленко присвячено теоретичному узагальнення проблем дисциплінарної відповідальності адвокатів. У роботі А. В. Меланчук проведене багатоаспектне порівняння законодавчого регулювання дореволюційної присяжної адвокатури та адвокатури України на сучасному етапі.
Підсумовано, що вказаний комплекс джерел вказує на наявність великої кількості матеріалу по даній темі, а це дозволяє зробити висновки та правильно вказати головні питання даного дослідження в роботі.
Незважаючи на те, що історико-правова наука збагатилася працями, що розкривають різні аспекти зазначеної тематики, проте системного історико-юридичного порівняльного дослідження ролі та місця адвокатури у системі державних органів України досі не здійснювалося.
У підрозділі 1.2 «Джерельна база дослідження» зазначено, що джерельну базу наукової розвідки складає комплекс нормативних та архівних матеріалів, які зосереджені в бібліотеках і архівних сховищах. Основну групу джерел складають законодавчі та інші нормативно-правові акти: Тимчасове положення про адвокатів «Ustawa prowizoryczna o Adwokatach» (1849 р.), Судові статути (1864 р.), Statut i porzadek czynnosci Lwowskiej Izby Adwokatow (1864), Адвокатський устав (1868 р.), Розпорядження міністра судівництва від 11 грудня 1897 року, котре було видавано на основі закону від 26 березня 1890, В. з. д. ч. 58, тарифу на винагороди за означені тим законом чинитьби адвокатів та їх канцелярій (1897 р.), Розпорядження міністерства судівництва із 16 падолиста 1898, котрим змінюється розпоряджень з 11 студня 1899, В. з. д. ч. 293 (тарифу адвокатських орудок) (1898 р.), Розпорядок міністерства судівництва зі 17 червня 1904, яким позволяється адвокатам, адвокатським кандидатам і оборонцям в карних справах носити урядовий одяг (1904 р.), Закон із 16 падолиста 1906, яким змінюється і доповнюються постанови дисциплінарного устава для адвокатів і адвокатських кандидатів з 1 цьвітня 1872, в. з. д. ч. 40 і адвокатського устава з 6 липня 1868, В. з. д. ч. 96 (1906), Конституція УНР-ЗУНР (1918 р.), Закон УНРади «Про тимчасову організацію судів і власті судейської» (1918), Закон УНРади «Про зміну трибуналів першої інстанції в карних справах» (1918 р.), Закон ЗУНР «Про тимчасову організацію судів і судової влади» (1918 р.), Законі Директорії «Про вибори та призначення мирових суддів» (1919 р.), Декретозакон про участь адвокатів у кримінальних процесах на Буковині № 4903 (1919 р.), Закон про уніфікацію адвокатського корпусу (1923 p.), Закон про організацію діяльності адвокатури (1931 р.), Тимчасовий статут Палестри (адвокатури) Польської держави (1918 р.), Закон «Про устрій адвокатури» (1932, 1938 рр.), Закон «Про організаційну форму діяльності адвокатів Підкарпатської Русі» (1922 р.), розпорядження Міністерства судівництва «Про тимчасове управління аґенди досі незорґанізованої адвокатської палати для Підкарпатської Руси»» (1938 р.), Декрети про суд, Положення про народний суд 1918 і 1920 р., Положення про адвокатуру УРСР (1922 р.), Положення про консультації для надання юридичної допомоги населенню, що організовуються колегіями захисників (1922 р.), Положення про колегії захисників (1922 р.), Інструкція про організацію губернських колегій захисників при губрайнарсудах (1922 р.), Основи судоустрою СРСР і союзних республік (1924 р.), Кримінально-процесуальний кодекс УСРР (1925 р.), Конституція СРСР 1936 рр., декрети про суд, Положення про народний суд 1918 і 1920 рр., основи судоустрою СРСР і союзних республік 1924 р., Положення про судоустрій УСРР 1926 р., Основи законодавства про судоустрій Союзу РСР, союзних і автономних республік 1958 р., кримінально-процесуальні кодекси розглянутого періоду. До числа джерел даної групи також були віднесені Циркуляри та Постанови ЦК ВКП (б) (КПРС), Циркуляри і накази Наркомату (Міністерства) юстиції, підзаконні акти, що регламентували діяльність адвокатів і адвокатських об’єднань: Постанова III сесії ВЦВК «Про адвокатуру» (1922), Положення про колегії захисників (1922), Положення про колективи членів колегії захисників (1932 р.).
Обґрунтовано, що характерною особливістю джерельної бази дослідження є використання великої кількості нормативно-правових актів, законів, підзаконних нормативних актів, відомчих наказів та інструкцій, які були оприлюднені в офіційних урядових періодичних виданнях, «Бюлетені Народного комісаріату юстиції УСРР», офіційних органах НКЮ УСРР («Вестник советской юстиции», «Вісник радянської юстиції», «Революційне право» та ін.) та НКЮ РСФРР («Еженедельник советской юстиции»).
Основними історичними джерелами, де вміщено законодавчі акти, що регулювали адвокатську діяльність в УСРР та їх взаємодію з органами державної влади і управління, установами і організаціями - усією сукупністю елементів державного механізму - стали «Збірник законів та розпоряджень Робітничо-селянського уряду СРСР», що видавався при управлінні справами РНК СРСР, «Сборник законов и распоряжений рабоче-крестьянского правительства СССР, издаваемых при управлении делами СНК СССР», «Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины», «Збірник узаконень і розпоряджень Робітничо-селянського уряду України», «Собрание законов и распоряжений рабочего и крестьянского правительства». У зазначених періодичних офіційних виданнях друкувались постанови ЦВК СРСР, ВУЦВК, РНК УСРР і СРСР, нормативно-правові акти Народного комісаріату юстиції УСРР, положення, накази та інструкції, тлумачення стосовно використання та застосування нормативно-правових актів, якими було врегульовано організацію діяльності адвокатури та порядок її взаємодії з іншими державними органами.
Важливим джерелом інформації для проведення дослідження особливостей формування та функціонування інституту адвокатури в
УСРР/УРСР в ХХ ст. є службова документація щодо документообігу центральних та місцевих органів юстиції, яка зберігається у деяких архівах України, зокрема у фондах: Центрального державного архіву вищих органів державної влади та управління України (Ф. 905 - Державний сенат Української держави, Ф. 2208 - Міністерство юстиції Української народної республіки, Ф. 2207 - Міністерство юстиції Української держави, Ф. 8 - Народний комісаріат юстиції УСРР), Державного архіву Харківської області.
Історико-правовий аналіз цих джерел дає можливість говорити про те, що не всі вони є рівноцінними за юридичною силою та за своїм змістом. Серед них існує багато таких, що містять актуальний фактичний матеріал, глибокі роздуми, обґрунтовані висновки, а частина є значущою лише вибірковими моментами або загальними дискусіями, спогадами, які вимагають здійснення їх ретельного аналізу. Проте всі ці джерела, незважаючи на їх суб’єктивність, заслуговують на увагу, оскільки надають можливість для більш повного розуміння різнопланового функціонування інституту адвокатури в УСРР/УРСР на різних етапах її розвитку.
Підсумовано, що при виконанні дисертації використано різні за видовою належністю та змістом історичні джерела (законодавчі акти, подальші інструкції та циркуляри до них, документи офіційного діловодства, матеріали тогочасних періодичних видань, мемуарні твори тощо), необхідні для вирішення визначених дисертаційних завдань та більш глибокого й усебічного осмислення специфіки організації та функціонування інституту адвокатури в радянський період, його ролі та місця в радянській моделі державності України.
У підрозділі 1.3 «Теоретико-методологічні засади дослідження» надано розгорнуту характеристику методологічної основи дисертації й зазначено, що вона базується на універсальному діалектичному методі пізнання. Його використання як базового було зумовлено тим, що система адвокатури радянського типу з моменту формування зазнавала значних трансформацій, що відповідало тенденціям розвитку радянського суспільства, ідеологічної політики, командно-адміністративної економіки.
У цілому методологічний арсенал роботи представлений системою філософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методів наукового пізнання, що забезпечили об’єктивний аналіз досліджуваного предмета.
Філософський метод матеріалістичної діалектики дав змогу розглянути проблему в динаміці її розвитку, показати єдність і боротьбу протилежностей, зокрема, у підходах державної влади щодо необхідності запровадження інституту адвокатури наприкінці ХІХ-ХХ ст., пояснити державно-правові зміни, котрі відбулися на українських землях упродовж ХІХ-ХХ ст.
До групи загальнонаукових методів віднесено: метод аналізу та синтезу (його застосування дало змогу проаналізувати нормативно-правове забезпечення функціонування інституту адвокатури від перших років панування радянської влади на території України до більш пізніх етапів радянської державності); співвідношення загального та окремого (використовувався при характеристиці функціонування державних органів в умовах радянського політичного режиму і визначення ролі адвокатських установ); методи сутнісно-змістовного та імітаційного моделювання (дали можливість якісно охарактеризувати зміст діяльності адвокатури в радянській Україні); метод сходження від абстрактного до конкретного (відкрив можливість висвітлити тоталітарний характер діяльності системи адвокатури в УРСР); системний, структурний, функціональний та інші загальнонаукові методи, за допомогою яких вдалося розкрити політичні, ідеологічні, організаційно-правові чинники, які безпосередньо вплинули на інституційне становлення та організацію функціонування системи адвокатури.
Спеціально-наукові методи представлені методом збору й обробки правової інформації, формально-юридичним, статистико-правовим, порівняльно-правовим методом, а також підгрупою історичних методів (історико-оглядовий, періодизаційний, проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, історико-хронологічний, історико-герменевтичний, історико-типологічний методи).
Застосування методу збору й обробки правової інформації став у нагоді при дослідженні чинників формування та тенденцій еволюції системи адвокатури у контексті трансформації правової системи України. Формально- юридичний - для повноцінного висвітлення і з’ясування особливостей нормативно-правового забезпечення функціонування системи адвокатури в Україні наприкінці ХІХ-ХХ ст. У свою чергу, статистико-правовий метод дав змогу проаналізувати кількісні показники адвокатської діяльності. Застосування підгрупи історичних методів у поєднанні з юридичними дало можливість проаналізувати сутність і значення діяльності органів в Україні для утвердження радянської влади і підтримання тоталітарного режиму, виявити й проаналізувати різні аспекти, які характеризували функціонування системи адвокатури нашої держави упродовж майже цілого минулого століття, забезпечило можливість оптимального використання до сьогодні не опрацьованих архівних матеріалів, спеціальних джерел правової інформації, зокрема нормативних та наукової літератури.
Розділ 2 «Становлення та трансформація адвокатури на території України у кінці ХІХ - на початку ХХ ст.» складається з трьох підрозділів.
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины