ШАБЛІЙ Олена Анатоліївна ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ І МЕТОДИКА НІМЕЦЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ЮРИДИЧНОГО ПЕРЕКЛАДУ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ШАБЛІЙ Олена Анатоліївна ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ І МЕТОДИКА НІМЕЦЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ЮРИДИЧНОГО ПЕРЕКЛАДУ
Альтернативное Название: ШАБЛИЙ Елена Анатольевна ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ И МЕТОДИКА НЕМЕЦКО-УКРАИНСКАЯ ЮРИДИЧЕСКОГО ПЕРЕВОДА SHABLIY Yelena Anatol\'yevna TEORETICHESKIYe OSNOVY I METODIKA NEMETSKO-UKRAINSKAYA YURIDICHESKOGO PEREVODA
Тип: Автореферат
Краткое содержание: У вступі обґрунтовано вибір теми та актуальність дослідження, окреслено напрями, завдання та методологію дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, описано її структуру.
У першому розділі «Теоретичні та методологічні засади юридичного перекладу» узагальнено попередні теоретичні та методологічні напрацювання з перекладу юридичних текстів, правничої лінгвістики та інших суміжних напрямів; запропоновано засади юридичного перекладу, які базуються на міждисциплінарному характері цього виду міжкультурного фахового посередництва, обґрунтовано необхідність застосування культурологічно-герменевтичного підходу до аналізу природи і процесу юридичного перекладу.
Як окремий вид фахового перекладознавства юридичний переклад почав виокремлюватися наприкінці 80-х – початку 90-х років ХХ ст. – значно пізніше, ніж суто лінгвістичні напрями дослідження мови права. Найбільший внесок у розвиток юридичного перекладу зробили німецькомовні автори, які у своєму перекладознавчому аналізі використали і поєднали здобутки правознавства (насамперед порівняльного) та компаративних лінгвістичних напрямів (У.Даум, П.Сандріні, Р.Арнтц, Й.Енґберґ, Д.Буссе, Р.Мур, E.Мюллер, В.Вайфлоґ, Р.Штольце, Є.Вісманн, С.Поммер, M.Кадріч, A.К’єр, K.Знаменачкова, Л.Аніссімова, Г. Брінкманн, Г.–У.Буккeнберґeр, T.Ґіцберт–Студніцкі, M.Ґрозева, M.Кріле, С. Курт та ін.). В Україні, на відміну від країн Західної Європи, теоретичні засади юридичного перекладу досі перебували на початковій стадії розробки. На сучасному етапі найбільше напрацювань існує з перекладу англомовних та німецькомовних юридичних текстів (В.І.Карабан, Л.М.Черноватий, Г.П.Апалат, О.Ю.Вийнюк, З.Г. Коцюба, А.М.Ляшук, І.В.Сойко, A.Гриненко, T.Супрун, Д. Коробейнікова/Д.Гавура, O.А.Шаблій, Н.І.Козак, А.В.Куракін, О.І.Кононов, С.Снігур та ін.). У Росії англо-російський юридичний переклад досліджували М.Г.Гамзатов, С.В. Власенко, В.В. Алимов, А.Ю.Новиков, а німецько-російський переклад – Г.В.Томсон, З.С.Алиева та інші. Як у Росії, так і в Україні та інших пострадянських країнах цілісної теорії юридичного перекладу досі не було розроблено.
Оскільки право як референтна сфера юридичного перекладу є складним соціальним і культурно-цивілізаційним феноменом, дослідження цього виду фахового перекладу можливе лише із залученням інтегральної куль¬турологічної парадигми (П.Сандріні, Р.Мур, Ф.Мюллер, В.Вайфлоґ, Є.Вісманн, С.Поммер, В.І. Карабан та ін.). У пропонованій роботі за домінанту обираємо аксіологічний погляд на культуру та її особливу підсистему – правову культуру, виходячи з того, що в основі як загальнонародної, так і правової культур лежать певні цінності (досягнення людських спільнот). Розглядаючи юридичний переклад як міжкультурний трансфер, насамперед маємо на увазі посередництво між правовими культурами. Вплив на фаховий переклад з боку відповідної національної культури позначається на всіх рівнях мови оригіналу та пере¬кладу, зокрема: на рівні лексики та семантики (особливо з огляду на прояв щоразу специфічної метафоричності), на рівні термінопонять (звідси – явище між-культурної інконґруентності), на рівні словотвору, синтаксису, культуроспецифічних жанрів текстів, на прагматичному рівні (напр., у зв’язку з різними ціннісними уявленнями тощо, див. також Р.Штольце, П.Сандріні та ін.).
У цій праці мова (незалежно від того, чи йдеться про мову оригіналу, чи про мову перекладу) розглядається не лише як безпосередній інструмент юридичного перекладу, але й як чинник юридичної діяльності (див. також С.П. Кравченко). Ця робота доповнює вчення швейцарського дослідника, юриста і перекладача, Вальтера Вайсфлоґа, за яким будь-яка правнича мова є, передусім, національною спеціальною мовою юриспруденції і вводить термін «безпосередня залежність права від національної мови» (нім. Sprachgebundenheit des Rechts). Вважаємо, що кожна національна правнича мова є продовженням відповідної національної мови (мови-носія) з її морфо¬логічними, синтаксичними, семантичними та іншими можли¬вос¬тями. Однак, вирішальні мовні особливості юридичного перекладу зумовлені саме юридичними функціями правничих мов (оригіналу і перекладу), які слугують нормотворенню, правозастосуванню та розвитку відповідної національної правової системи. Тому з точки зору юридичного перекладу правнича мова – це передусім ієрархічна система юридичних текстів, які є середовищем та інструментом права.
У цій роботі юридичний переклад розглядаємо як невід’ємну складову юридичної діяльності загалом та міжкультурної юридичної комунікації (міжкультурного юридичного дискурсу) зокрема. Під юридичним дискурсом у вузькому сенсі розуміємо один із різновидів інституційного спілкування на рівнях правотворчості та правозастосування. Його головною функцією є сприяння реалізації права, а головними ознаками – системність та ієрархічність правової інформації (див. Л. Еріксен, Д. Буссе та ін.). Юридичність цього дискурсу проявляється не лише у використанні у ньому суто юридичного вокабуляру, а, передусім, у специфічній (суто юридичній) прагматиці висловлювань, яку необхідно зберегти у перекладі. Типовими формами вираження юридичного дискурсу у вузькому розумінні є проголошення закону, виголошення вироку суду, укладання угоди, висловлення правопретензії, фіксування юридичних фактів тощо. Тож, юридичними є всі висловлювання, що реалізують право: констатація завданого збитку, заява свідка, виклик до зали суду тощо. Йдеться про перформативні тексти або «тексти-акти», які наказують, забороняють, дозволяють, рекомендують, змінюють та описують реальний світ, поведінку людей та інституцій. На відміну від художніх текстів, які передусім здійснюють естетичний вплив на читача, та фахових текстів неюридичного спрямування, що виконують насамперед когнітивні функції, нормативні юридичні тексти детермінують поведінку своїх адресатів. Винятком є тексти правничої літератури (інтерпретативні юридичні тексти), у яких когнітивна функція є первинною. При цьому, у правовій системі ФРН інтерпретативні юридичні тексти можуть виконувати і роль вторинних джерел права, на які у своїх висновках та рішеннях посилаються суди вищої інстанції. Тому до юридичного дискурсу у широкому розумінні включаємо як дискурси перформативного характеру (законодавчий, судовий, адміністративно-діловий тощо), так і дискурс науково-юридичної літератури.
Як інструмент права правнича мова виявляє тісний семантичний взаємообмін із загальнонародною мовою та поглинає поняття інших галузей науки, техніки та соціального життя, адаптуючи їх до юридичних потреб. Тому у перекладі чинних правових актів, як вище зазначалося, найменшими елементарними одиницями вважаємо юридичні слова – усі повнозначні та службові слова: як нормативні терміни (ті, що мають законодавчу дефініцію) та загальноправові терміни (ті, що мають наукову або лексикографічну дефініцію), терміни інших галузей суспільного життя, науки та техніки, що не мають окремої дефініції у межах відповідних юридичних норм чи документів, так і слова загальнонародної мови. Юридичність таких лексичних одиниць зумовлюється їхнім специфічним юридичним значенням, яке з’ясовується у процесі юридичного тлумачення, спрямованого на визначення юридичного статусу відповідного поняття чи явища. У юридичному перекладі потрібно застосовувати не загальноприйняте чи наукове розуміння відповідної лексичної одиниці, а її нормативну дефініцію або юридичне значення у контексті відповідної правової норми та ситуації.
З точки зору юридичного перекладу міждисциплінарного узгодження потребує і поняття еквівалентність, яке по-різному розуміють у суто перекладознавчих та юридичних дискурсах (від еквівалентності правових понять до еквівалентності правової дії тексту оригіналу і тексту перекладу). Усвідомлюючи відносність перекладацької еквівалентності і поділяючи думку про те, що будь-який переклад – це лише прагнення (рух) до смислової тотожності тексту оригіналу і тексту перекладу, вважаємо її умовною категорією. У цьому зв’язку стосовно перекладу окремих одиниць юридичної лексики, тлумачення яких значно меншою мірою залежить від суб’єктивних та прагматичних чинників, йдеться про еквівалентність, яка значною мірою віддалена від поняття тотожність, адже досягнення повної смислової еквівалентності юридичних термінів – завдання складне, оскільки юридичний зміст порівнюваних понять однієї правової системи залежить від волі національного законодавця, який представляє відповідну незалежну державу, а тому відрізняється a prіori, до того ж правові системи формуються на різному культурно-історичному та соціально-економічному підґрунті.
Усі німецько-українські еквіваленти у галузі права ми вважаємо наближеними функціональними еквівалентами. Ступінь наближеності таких міжмовних еквівалентів можна визначити лише у конкретних перекладацьких актах, у яких одні й ті ж пари еквівалентів можуть виявляти неоднакову кількість збігів своїх поняттєвих ознак, тобто від жанрово-стилістичних та функціональних характеристик тексту перекладу залежить, яка кількість конститутивних ознак обраних еквівалентів будуть збігатися. При цьому, розглядаючи німецькомовну юридичну термінологію, слід враховувати не лише наці¬ональну специфіку австрійських, швейцарських та німецьких формально-паралельних термінів, але й таку ж специфіку на рівні федеральних земель Федеративної Республіки Німеччина, які потребують обов’язкового зазначення їхньої приналежності до відповідної правової системи та регіональної специфічності (напр., на рівні федеральних земель ФРН, Австрії тощо).
Задля досягнення адекватності юридичного перекладу потрібно враховувати щоразу унікальну взаємодію таких позамовних чинників, як юридичний статус тексту перекладу (офіційний, неофі¬ційний); право, яке застосовують до тексту перекладу (процедура набрання чинності, завірення транслята тощо); специфіка порівнюваних правових систем (порівнюваність відповідних правових інститутів та процедур); адресати тексту перекладу (інституційні, індивідуальні); специфічна мета відповідного перекладу (скопос). При цьому, на відміну від інших фахових видів перекладу, у юридичному перекладі його замовник значно обмежений у впливі на визначення специфічної мети (скопосу) конкретного перекладацького акту. Так, якщо йдеться про переклад тексту з чітко вираженою перформативною функцією (напр., того, що слугує створенню, обґрунтуванню або застосуванню права), то його скопос заздалегідь визначений і не залежить від змінних обставин. Обмеження у скопосі існують і стосовно перекладу тих офіційних документів, які виконують лише інформативну функцію. Замовник перекладу не має права визначати форму та висловлювати побажання щодо передачі змісту тексту оригіналу у тексті перекладу. Щодо скопосу юридичного перекладу, який окреслює виконавець перекладу, то тут йдеться про досягнення експертної адекватності юридичного перекладу, тобто його відповідності до передбачуваних авторами перекладу та їхніми консультантами (експертами з юридичного перекладу) мети, юридичних функцій трансляту та його зрозумілості для проектованих адресатів перекладу тощо.
У другому розділі «Юридично-процедурні особливості німецько-українського юридичного перекладу» розглянуто роль юридичного перекладу у правничій комунікації – загалом та практиковані види юридичного перекладу у ФРН та Україні – зокрема; окреслено засади часткової теорії німецько-українського юридичного перекладу у комбінації «правнича мова ФРН – правнича мова України», подано систему обов'язкових фонових знань про виконання та продукт юридичного перекладу з огляду на функції трансляту у правовій системі-реципієнті, а також зіставлено німецькі та українські законодавчі вимоги і застосовувані стандарти у цій сфері професійної діяльності.
Право як феномен культури, загалом, і юридичний дискурс, зокрема, мають інтерпретаційний характер. Тож, спільним між правом як діяльністю і юридичним перекладом є те, що вони зосереджені на тлумаченні юридичних текстів (Д. Буссе, Р. Хрістенсен, Д. Лерх, E. Фельдер та ін.). У роботі було поставлено за мету не лише визначити, чим відрізняється тлумачення у юриспруденції від тлумачення у перекладознавстві, але й з'ясувати, які точки дотику між ними існують. Так, юристи і перекладачі тлумачать юридичні тексти з різною метою: перші – задля обґрунтування подальших юридичних дій, другі – задля досягнення відповідного виду адекватності трансляту (залежно від заданих мети, функцій та інших параметрів конкретного перекладацького та юридичного акту). При цьому, як у юридичній діяльності, так і в перекладі тлумачення є герменевтичною процедурою. Так, перекладацька діяльність передбачає розуміння та інтерпретацію оригіналу і передавання його смислу в тексті перекладу. Тлумачення у перекладі співвідносимо з численними функціями продукту перекладацької діяльності (трансляту), а саме: правильне тлумачення сприяє досягненню адекватності перекладу, тож воно є однією з ланок у досягненні ефективності міжкультурної комунікації та обміну інформацією загалом.
Окрім культурного тла, невід’ємними чинниками юридичного пере-кладу є його юридично-процедурні умови. Так, переклад у сфері права не лише відіграє роль посередника між різними правовими культурами, а й стає невід'ємною складовою такого складного суспільного механізму, як національне та міжнародне право. У практиці різ¬них видів юридичного перекладу його виконавці не просто творять від¬повідні тексти, але й, як суб’єкти відповідних юридичних процедур, фактично впливають на досягнення цілей юридичної діяльності – вста¬нов¬лення справедливості, забезпечення правопевності, захисту законних інтересів суб’єктів права тощо.
У ФРН та в Україні по-різному врегульовані юридичні процедури виконання та завірення перекладів офіційних документів: засвідчення офіційного документа, перекладеного з української мови німецькою мовою відбувається за правилами та нормами, встановленими на території відповідної федеральної землі ФРН, й навпаки – засвідчувати офіційний документ, перекладений з німецької мови на українську, можна лише на основі відповідних загальнонаціональних українських законодавчих та адміністративних приписів (український перекладач не уповноважений здійснювати переклади, які набирають юридичної сили на території ФРН). У ФРН офіційний переклад документів, що підтверджують певні юридичні факти, мають право здійснювати тільки уповноважені на це перекладачі-громадяни ЄС (нім. ermächtigte / beeidigte Übersetzer), які успішно склали незалежний Державний іспит, що підтверджує їхню кваліфікацію і так звану загальну присягу у суді (нім. Allgemeine Beeidigung). Від німецьких присяжних перекладачів не вимагається щоразу складати присягу під час проведення підготовчої частини судового засідання та завіряти свій переклад нотаріально, як це прийнято в Україні. Таким чином судова гілка влади ФРН забезпечує себе штатом кваліфікованих і відповідальних перекладачів. Загалом як у ФРН, так і в інших країнах ЄС, присяжних судових перекладачів у їхньому статусі прирівнюють до експертів (нім. Übersetzer als Gutachter), яких суд залучає задля компетентного вирішення відповідних спорів. В Україні засвідчувати переклад, виконаний перекладачем, має право тільки нотаріус, котрий підтверджує лише дійсність підпису та професійні повноваження перекладача, однак не може гарантувати адекватності юридичного перекладу.
З метою кваліфікованого виконання офіційного юридичного перекладу рекомендуємо запровадити в Україні спеціальність фахівець з юридичного перекладу (юридичний перекладач) та запозичити практику загальної присяги перекладача. Юридичний перекладач може виступати учасником юридичних процедур, тобто нести юридичну відповідальність за свідоме нехтування та/або недотримання своїх професійних та процедурних обов’язків, а також виконує роль експерта-медіатора у міжкультурному правовому дискурсі. У цьому зв’язку специфічна компетенція цієї спеціальності повинна включати знання особливостей референтної сфери (у тому числі фонові знання щодо порівнюваних правових систем) та інституційного середовища (правової теорії і практики), володіння правничими мовами оригіналу та перекладу, методами юридичного перекладу та дотримання етики юридичного перекладача, що, в свою чергу, вимагає неупередженості та високого ступеню відповідальності за здійснюване міжкультурне правове посередництво.
В основу спеціальної теорії німецько-українського юридичного перекладу кладемо порівнюваність та перекладуваність відповідних правових понять і змістів та відповідних термінів і фраз. Для визначення такого tertium comparationis у роботі було зіставлено концептуальні та структурні параметри систем права ФРН та України і визначено специфічні особливості цієї перекладної комбінації. Так, найголовнішим об’єднуючим чинником між правовими системами ФРН та України, є те, що обидві системи орієнтовані на структуру та засади римського права з його розподілом на приватну (цивільну) та публічну гілки права і на сучасному етапі належать до сім'ї континентального європейського права, тобто загалом ґрунтуються на писаному законі. Не менш важливим об’єднуючим чинником є і традиційна (понад сторічна) орієнтація української системи права (опосередковано через російську) на приватне право ФРН, зокрема на центральні розділи Цивільного кодексу ФРН. А на сучасному етапі, у рамках українських адміністративно-правової та судової реформ, особливо активізувалася робота з перекладу текстів і, відповідно, зросла кількість концептуальних запозичень з публічного, зокрема адміністративного та адміністративно-процесуального, права ФРН. Тож на концептуальному рівні можна говорити про відносну еквівалентність порівнюваних у процесі перекладу головних галузей та інститутів права ФРН і України. Попри це, оскільки системи цивільної та публічної гілок права у ФРН та в Україні сформувалися на різному історичному та соціально-економічному підґрунті, розбіжності між порівнюваними системами права проявляються як на рівні окремих підгалузей та інститутів права, так і на загальнодоктринальному рівні. Так, сучасна українська система права спирається на засади російської та російсько-радянської правових систем та традицій, що пояснюється понад 300-літньою історією панування російського правового поля (починаючи з часів правління Російською імперією Катерини ІІ і до 1991 року – часу здобуття незалежності України). Це й досі позначається на українському праворозумінні й тлумаченні центральних правових понять (напр., справедливість, законність, порядок, правосуддя тощо). Тож, сучасна українська правова система успадкувала й надалі продовжує спиратися на позитивістську модель праворозуміння, за якою межі юридичного тлумачення максимально вузькі (С.С.Сливка, Ю.Ж.Шокумов та ін.), що, у свою чергу, проявляється у юридичному перекладі.
Говорячи про порівнюваність таких класичних гілок права, як цивільне і кримінальне загалом, слід враховувати, що окремі підгалузі та інститути цих гілок можуть суттєво відрізнятися. Так, на відміну від цивільного законодавства ФРН, у якому підгалузь сімейного права включено до системи Цивільного кодексу (нім. BGB), в Україні сімейне право регулюється окремим Сімейним кодексом. При цьому, у ФРН правовий інститут шлюбу є значно розгалуженішим, бо там правовому регулюванню та захисту підлягають не лише шлюбні та позашлюбні форми співжиття людей (нім. eheliche und nichteheliche Lebensgemeinschaften), але й відповідні одностатеві союзи, що, у свою чергу, виражається у різному обсязі відповідних терміносистем і, відповідно, нестачі українських функціональних еквівалентів. Так, перекладаючи закон ФРН «Про зареєстровані громадянські партнерства» (нім. Gesetz über die Eingetragene Lebenspartnerschaft), який дозволяє двом повнолітнім особам однієї статі зареєструвати громадянське партнерство (вид шлюбу, нім. Lebenspartnerschaft), доводиться вдаватися до описово-коментованого перекладу більшості ключових понять (напр., der Lebenspartner / die Lebenspartnerin – укр. (згідно з чинним законодавством ФРН) особа, котра перебуває у громадянському партнерстві на відміну від der Ehepartner/ die Ehepartnerin – осіб, котрі перебувають у законному шлюбі).
У ФРН та Україні по-різному регулюються також господарська сфера, сфера захисту інтелектуальної власності та багато інших сфер суспільно-виробничих відносин. Та особливо значних модифікацій римські зразки права зазнали у процесі розвитку публічного права ФРН та України, адже йдеться про законодавство, яке регулює засади кожної окремої національної державності із відповідно історично та політично сформованим управлінським апаратом. Тому найбільше розбіжностей доктринально-культурного й, відповідно, термінологічно-поняттєвого характеру фіксуємо між такими галузями, як, приміром, адміністративне право ФРН (нім. Verwaltungsrecht) та відповідною, але багато в чому нетотожною, галуззю адміністративного права України (див. щодо цього Б.Шлоер, Г.Рижков, В.М.Кампо та ін.). Культуроспецифічними можуть бути цілі підгалузі права (напр., законодавство, що регулює питання оренди - нім. Mietrecht; законодавство про приватне та публічне будівництво - нім. Baurecht тощо). Тому переклад юридичних текстів потребує комплексного мовно-правового підходу. При цьому вихідною повинна бути саме правова поняттєва система з її історією та традиціями, а відповідна лексико-семантична система літературної мови-носія є лише вторинним тлом, яке дає змогу простежити розвиток значень відповідних лексичних одиниць (від первинного до сучасного юридичного).
Щодо стандартів якості юридичного перекладу, то сьогодні у сфері перекладацьких послуг України практикується використання стандартів ISO 9000 – 9003, які не пропонують спеціалізованих правил і процедур, а відтак – окреслюють дуже загальні рамки для виконання й оцінювання еквівалентного перекладу фахових текстів. Окрім цього, у сфері юридичного перекладу нагальними є такі проблеми, як відсутність юридичної підготовки перекладачів загалом (переважна більшість з них має традиційну філологічну освіту), так і системної підготовки таких спеціалістів з урахуванням галузевого виду і функціонального призначення юридичного перекладу, а також недостатність навчальної, довідкової літератури та дидактичних розробок для навчання юридичного перекладу та практичної діяльності спеціалістів з юридичного перекладу. В Україні хиби юридичного перекладу призводять до: 1) небажаних юридичних наслідків для фізичних та юридичних осіб, права, правопретензії чи обов'язки яких були неправильно або некоректно викладені у тексті перекладу; 2) притягнення перекладача до юридичної або адміністративної відповідальності; 3) хибного перебігу відповідного фахового дискурсу тощо. У цьому зв’язку пропонуємо запозичити німецькі стандарти якості у галузі перекладу, зокрема широко практиковану норму DIN 2345 („Übersetzungsaufträge“ – укр. «Замовлення перекладацьких послуг»), а також нову загальноєвропейську норму DIN EN 15038 („Übersetzungsdienstleistungen“ – укр. «Перекладацькі послуги»), що набагато чіткіше виписують вимоги до кваліфікації перекладача та джерел інформації, які він повинен мати у розпорядженні, щоб гарантувати адекватність перекладу фахових текстів. Попри визначення вимог до виконавця перекладів, ця норма має ще й іншу функцію, а саме – спонукає замовника перекладу до усвідомлення складності виконання перекладу фахових текстів і зобов’язує його забезпечити перекладача усією необхідною додатковою інформацією, якої немає у загальнодоступних довідкових джерелах (нім. Mitwirkungspflichten des Kunden – укр. обов’язок сприяння з боку замовника).
У третьому розділі «Жанрово-стилістичні аспекти німецько-українського юридичного перекладу» здійснено зіставний перекладознавчий аналіз типових юридичних текстів оригіналу (ФРН) і перекладу (Україна) у законодавчому, судовому, адміністративно-діловому та науково-юридичному жанрах. Окремо розглянуто способи передавання типових юридичних мовленнєвих актів (напр., кліше, які використовують при формулюванні припису, вироку тощо), а також запропоновані рекомендації щодо загальних стратегій перекладу відповідних жанрів та типів юридичних текстів з огляду на їхнє призначення в іноземній правовій системі. При цьому враховуються як особливості офіційного та нотаріально засвідченого юридичного перекладу відповідних видів юридичних текстів, так і їхнього неофіційного перекладу.
Під юридичним жанром розуміємо особливий стильовий різновид юридичних текстів, для якого характерні особливі параметри тексту: будова, юридичне призначення та значимість в ієрархії юридичних текстів, набір типових лексико-граматичних засобів. Спираючись на це, розрізнюємо такі великі юридичні жанри юридичних текстів, як нормативно-правовий акт (напр., закон, постанова тощо), договір (напр., міжнародна угода, контракт тощо), акт правосуддя (напр., рішення, ухвала чи вирок суду тощо), посвідчувальний документ (напр., свідоцтво, довідка, посвідчення, сертифікат тощо), інтерпретативно-науковий юридичний текст (напр., монографія, стаття, дисертація, коментар, висновок експерта тощо). При цьому, у конкретних піджанрах юридичних текстів елементи великих жанрів юридичного дискурсу можуть переплітатися і взаємодіяти. Так, приміром, і судові вироки, і правнича література містять посилання на тексти законодавчого жанру. А останній (як на рівні нормативної термінології, так і на рівні стилю) впливає на мову цих «вторинних» юридичних текстів. Через це вирішальним чинником юридичного перекладу конкретних юридичних текстів є конкретна прагматична мета – призначення тексту перекладу у правовій культурі реципієнта, яке визначається на інституційно-процедурному рівні або на рівні замовника перекладу та/або його виконавця.
На методи та процедури юридичного перекладу впливають такі особливості юридичних текстів, як їхні: поліфункціональність, (інституційне) авторство й поліадресування, ієрархічна інтертекстуальність та ієрархічна когезія й когерентність. Одним із чинників юридичного перекладу є композиційні особливості юридичних текстів перекладу. Тому у роботі розглянуто основні проблеми у відтворенні культуроспецифічних особливостей будови юридичних текстів ФРН.
У жанрі законодавчих текстів найменшою текстовою єдністю юридичного перекладу є норма права (у формі статті, параграфу, пункту тощо). Адекватний переклад окремої норми права вимагає збереження її когерентності – на рівні юридичної семантичної системи норми та когезії – на рівні формальної будови, а також врахування її місця в ієрархічній системі всього нормативного тексту (норми у формі закону, підзаконного акту тощо) та в загальноправовому контексті (системі права).
Оскільки офіційні документи ФРН та України укладають згідно з вимогами відповідних національних норм права, перекладач повинен кваліфіковано і відповідально відтворювати не лише зміст, але й форму тексту оригіналу – відповідні частини документа необхідно розміщувати на тому ж місці, де вони розташовані в оригіналі (у центрі, посередині тексту чи поза ним); розмір та модифікації шрифтів за можливості зберігати. Точне відтворення реквізитів документа сигналізує про їхнє юридичне призначення, а їхня відсутність позбавляє документів юридичної сили. Усі без винятку реквізити документа потрібно відтворювати чи описувати іноземною мовою або, за необхідності, дублювати чи зберігати в оригінальному написанні.
Враховуючи, що заголовки нормативних документів є техніко-юридичним прийомом і засобом вираження змісту певної групи юридичних норм, то їхній переклад вимагає не лише точності, але й відповідного коментування та надання оригінальної назви. Оскільки одним і тим самим заголовкам може бути притаманна багатозначність (напр., нім. Bescheid/-bescheid або укр. постанова), то, перекладаючи назви процесуальних актів, потрібно виходити із юридичного статусу відповідного документа і вдаватися до комбінованих способів, зокрема дослівний переклад назви документа супроводжувати приміткою перекладача, у якій роз’яснювати призначення відповідного процесуального акту. Якщо в оригіналі певний документ не має назви, її потрібно вивести зі змісту вступу чи інших частин документа і зазначити у примітці перекладача. У юридичному перекладі особливу роль відіграє адекватне розкриття (тлумачення) преамбули (законодавчого або міжнародно-правового акту), яка пояснює його прагматику (ідеологічно-правове призначення). Відтак правильне розуміння преамбули допомагає адекватно передати головні концепти відповідного документа.
Мова права ФРН не лише відрізняється великою кількістю кодифікованих жанрових структур (кліше, формул тощо), але й, через свою тривалішу історію, є більш стереотипізованою й архаїчною, ніж українська мова права. У цьому зв’язку в офіційному юридичному перекладі першорядним є не відтворення архаїчного стилю із використанням українських правничих архаїзмів, а нейтральне викладення юридичних норм та інших документів, оскільки це підвищує ефективність правового регулювання та встановлення справедливості. Щодо жанру правничої літератури (інтерпретативних текстів), то додатковим чинником юридичного перекладу тут виступають також і індивідуальність автора, його особистий мовний стиль і мовленнєвий досвід, а ще риси його характеру (напр., емоційність, експресивність тощо). Тому перекладачеві доводиться стикатися із такими категоріями юридичних текстів, як паремійні висловлювання (сентенції, максими, афоризми тощо).
У піджанрах правознавчий підручник та правознавча монографія перекладачеві потрібно враховувати не лише загальноприйняті правові поняттєві зв’язки та розуміння, але й звертати пильну увагу на авторську поняттєву систему. Найпершим кроком на шляху розкриття цієї системи є адекватне розуміння заголовку та передмови до відповідного правничого тексту, бо неадекватний переклад назви нівелює авторське послання усього твору і позначається на передаванні думок уздовж усього тексту. У перекладі сучасної правничої літератури відповідальність перекладача полягає ще й у тому, що результат його праці (текст перекладу) виступає науковим підґрунтям для подальшого правотворення (особливо в активно реформованих сферах права). У цьому зв’язку рекомендовано адаптовувати передусім зміст праці, а не її ключову термінологію. А для тих правових принципів і понять, яких немає в сучасній українській правовій доктрині, потрібно створювати нові еквіваленти, які, завдяки своїй новизні, привертають особливу увагу читача і спонукають до уважного ознайомлення з їхнім сучасним правовим змістом.
У четвертому розділі «Лексико-граматичні проблеми німецько-українського юридичного перекладу» розглядаються основні лексико-семантичні та термінологічно-поняттєві проблеми, що виникають у процесі юридичного перекладу у перекладній комбінації «правнича мова ФРН – правнича мова України». Паралельно досліджуються і відповідні лексико-граматичні трансформації, здійснювані задля досягнення функціональної еквівалентності у передаванні відповідних правових міні-змістів (понять, категорій, принципів тощо). Окремо аналізуються такі типові труднощі юридичного перекладу, як термінологічна варіантність, абстрактність та невизначеність правових понять, категорій та принципів, що мають різне правове розуміння та різні семантичні характеристики у мовах досліджуваної перекладної комбінації; архаїчність значної кількості юридичних термінів ФРН, метафоричної юридичної лексики, німецьких юридичних фразеологізмів, скорочених і повних юридичних слів, а також власних назв та назв-реалій правової системи ФРН.
Типовою лексико-семантичною проблемою німецько-українського юридичного перекладу є варіативність юридичної лексики у межах окремих галузей права та на міжгалузевому рівні (напр., укр. відповідальність – нім. Verantwortlichkeit, Haftung, Last, Strafbarkeit, Vorwerfbarkeit, Federführung, Zuständigkeit тощо). З огляду на цю проблему у доборі функціонального еквівалента фахівець з перекладу юридичних текстів повинен орієнтуватися на аналогічні субтерміносистеми (напр., у рамках правового інституту адміністративної відповідальності обираємо термін Vorwerfbarkeit; цивільно-правовову відповідальність перекладаємо за допомогою терміна Haftung, а кримінальну відповідальність або караність діяння – Strafbarkeit). Те саме стосується проблеми так званих «псевдодрузів перекладача»: на відміну від широко вживаних українських юридичних термінів греко-латинського походження, переважна більшість греко-латинізмів правничої мови ФРН має німецькі синоніми-дублети (здебільшого структурні кальки), які в сучасній німецькій правничій термінології є більш уживаними або нормативними термінами (напр., укр. протокол – нім. Niederschrift; укр. оригінал – нім. Urschrift; укр. адміністрація – нім. Verwaltung тощо). Німецькі кальки та інші терміни з національних терміноелементів створювалися на хвилях національного пуризму різних періодів, а сучасніші німецькі дублети – також завдяки загальноєвропейській демократичній тенденції спрощення правничої мови, що передбачає надання переваги національним, більш «прозорим», з точки зору внутрішньої форми, термінам (напр., Referendum – Volksentscheid). У перекладі українських юридичних термінів греко-латинського походження правничою мовою ФРН слід орієнтуватися на аналогічну вузькоспеціальну сферу регулювання (напр., залежно від галузі та інституту права укр. термін компенсація перекладають як Entschädigung, Schadensersatz, Wiedergutmachung, Ausgleichung, Ausgleich чи Vergleich, Aufrechnung, Abfindung, Schmerzensgeld тощо).
Особливою проблемою німецько-українського юридичного перекладу є наявність у правничій терміносистемі ФРН традиційно більшої (порівняно з українською) частини оціночних (невизначених законодавцем) понять. Таким поняттям притаманна відкритість і еластичність значення (напр., gute Sitten – укр. добрі звичаї; нім. billiges Ermessen – укр. справедливий розсуд тощо). З-поміж інших понять права невизначені поняття вважають найбільш залежними від юридичного тлумачення (Р.Циппеліус, Б.Шлоер, В.Косович та ін.), адже їхня семантика спонукає до аксіологічного (оціночного) підходу (напр., нім. erhebliche Nachteile – укр. значна шкода; triftige Gründe – укр. поважні причини тощо). У цьому зв’язку при перекладі норм загального характеру потрібно дотримуватися принципу збереження можливостей для юридичного та адміністративного тлумачення, тобто використовувати прийоми максимальної генералізації та описовий переклад (напр., нім. Härtefall – укр. надзвичайне/особливе питання, яке потребує окремого законодавчого регулювання чи окремого рішення у судовому або адміністративному порядку, оскільки йдеться про обставини, які можуть мати особливо тяжкі наслідки).
Особливою проблемою німецько-українського юридичного перекладу є відтворення німецьких юридичних скорочень, серед яких найчисельнішу групу складають скорочення назв нормативно-правових актів ФРН (для української правничої мови це не характерно). Так, у ФРН кожен закон має повну назву (напр., Gesetz über Abgaben für das Einleiten von Abwasser in Gewässer – укр. Закон ФРН «Про збори за відведення стічних вод у природні водойми»). Переважна більшість законів має також напівскорочену назву у вигляді композита (напр., Abwasserabgabengesetz), а також своє офіційне скорочення, переважно у вигляді абревіатури (напр., AbwAG) або, значно рідше, – акроніма (скор. BAföG від Bundesausbildungsförderungsgesetz). Офіційні скорочення мають також усі назви постанов уряду ФРН (напр., скор. AlhiV, повна назва Arbeitslosenhilfe-Verordnung – укр. Постанова уряду ФРН «Про допомогу по безробіттю»), закони та постанови 16 федеральних земель (напр., скор. SächsSFG – повна назва Sächsisches Feiertagsgesetz – укр. Закон федеральної землі Вільна держава Саксонія «Про встановлення святкових вихідних днів»), а також офіційні німецькі скорочення міжнародних угод та інших актів міжнародного права (напр., скор. ZusEntschLnuklSchÜbk, повна назва Übereinkommen über zusätzliche Entschädigungsleistungen für nuklearen Schaden – укр. Угода про додаткові компенсаційні заходи за збитки, завдані у сфері ядерної енергетики). Для відтворення посилань на норми права, подані у скороченому варіанті, потрібні експлікативні способи перекладу, тому усі правничі скорочення ФРН необхідно не тільки розшифровувати, але й надавати їхнє оригінальне скорочене написання. Некоректне відтворення нормативної бази у перекладі може призвести до помилок у ході подальшого провадження, частиною якого стає текст перекладу.
Проблему офіційного німецько-українського юридичного перекладу складає і відтворення власних назв, адже йдеться про засіб, який повинен уможливлювати юридичну ідентифікацію від¬повідної фізичної чи юридичної особи, а також інших власних назв, що фігурують у перекладуваних документах. На заваді вста¬новленню особи чи інших юридичних фактів може стати неправильне або неодноманітне відтворення відповідних власних назв у різних доку¬ментах, а причиною несправедливого адміністративного чи судового рішення – може стати навіть одна зайва чи відсутня літера у відпо¬відній назві, відтвореній іншою мовою. Так, приміром, у радянських та українських документах прізвища етнічних німців були передані у транскрипції, яку потім автоматично транслітерували німецькою мовою (напр., оригінальне Kühlmann у паспорті передали як Кільман, а в німецькому документі транслітерували як Kilman; Ziegler через Ціґлер став Zigler тощо). Тож, проблеми транскодування (особливо транслітерації) прізвищ з німецької мови мають, передусім, правововий характер. Колізії у передаванні та зворотному відтворенні власних назв здебільшого виникають через те, що перекладачі України та ФРН користуються різними видами транслітерації. Зважаючи на це, пропонуємо використовувати змішане транскодування – транскрипцію, яка максимально відтворює оригінальне звучання, та, частково, транслітерацію, а саме тоді, коли потрібно відтворити подвоєння літер. У цьому зв’язку як зразок рекомендуємо вико¬ристовувати „Словники української передачі англійських і німецьких власних назв” А.Ґ.Ґудманяна, у яких автор врахував як фонетичні можливості української мови у передаванні звуків німецької мови, так і вимоги транслітерування. А оскільки у німецькомовних регіонах варіювання у написанні імен та прізвищ є поширеним явищем (Stephan і Steffen; Pfeiffer і Pfeifer), то, окрім цього, пропонуємо обов’язково подавати в дужках оригінальне написання відповідної власної назви: Ройтер (Reuter), Ройттер (Reutter), Ройтер (Reuther). Те саме стосується і прізвищ іншого походження, що фігурують у перекладуваних німецьких та українських документах (напр., чеських, французьких, турецьких тощо), адже їхнє оригінальне написання у дужках є запорукою однакової юридичної дії тексту перекладу.
Особливу увагу приділено способам юридичного перекладу по-значень тих культуроспецифічних правових інститутів та інституцій, які не мають аналогів в українській системі права та державоустрою, або тих, назви яких досі перекладали без врахування їхньої культурної специ-фічності (застосовуючи адаптацію). Зокрема, це стосується: 1) адміністративно-територіальних одиниць федерального устрою ФРН (напр., Gemeindebund, Hansestadt тощо) та федеральних земель (напр., Freie Hansestadt Bremen, Freistaat Sachsen тощо); 2) органів законодавчої та виконавчої влади на рівні федерації (напр., Verfassungsdienst, Auswärtiges Amt тощо) та окремих федеральних земель (напр., Abgeordnetenhaus, Bürgerschaft, Ordnungsamt тощо); 3) органів судочинства ФРН (напр., Bundesgerichtshof, Landesgericht, Landgericht тощо); 4) державних посад, титулів та звань (напр., Bundesminister für besondere Aufgaben, Bürgermeister, Gemeinderat тощо); 5) назв деяких культуроспецифічних юридичних професій та статусів (напр., Referendar, Urkundenbeamter, Mandant тощо); 6) культуроспецифічних звернень у сфері судочинства (напр., Euer Ehren або Hohes Gericht) та адміністративного провадження, у т.ч. із врахуванням гендерних особливостей (напр., Herr Landeshauptmann або Frau Landeshauptfrau
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины