ТОДУА ТАМРIKO ЛЕОНТIВНА ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ КОМЕРЦІЙНОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ



Название:
ТОДУА ТАМРIKO ЛЕОНТIВНА ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ КОМЕРЦІЙНОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ
Альтернативное Название: Тодуа ТАМРIKO ЛЕОНТIВНА Правовое регулирование КОММЕРЧЕСКОГО посредничестве в сфере хозяйствования Todua TAMRIKO LEONTIVNA Pravovoye regulirovaniye KOMMERCHESKOGO posrednichestve v sfere khozyaystvovaniya
Тип: Автореферат
Краткое содержание: Розділ 1 «Загальна характеристика комерційного посередництва у сфері господарювання» складається з двох підрозділів, у яких досліджено поняття, види, особливості комерційного посередництва у сфері господарювання й історію розвитку законодавства про комерційне посередництво у сфері господарювання.
У підрозділі 1.1 «Поняття та види комерційного посередництва у сфері господарювання» проаналізовано основні підходи до визначення сутності поняття «комерційне посередництво», які існують у науковій літературі.
Проаналізовано співвідношення «комерційне посередництво» і «агентська діяльність» в ч. 1 ст. 295 ГК України. Погоджуючись з позицією дослідників у частині нетотожності цих понять обґрунтовано недоцільність пропозицій щодо звуження предмету регулювання глави 31 ГК України лише до агентської діяльності. Наголошується на доцільності нарощування норм глави ГК України про комерційне посередництво, доповнюючи їх нормами, що регламентують усі аспекти здійснення посередницької діяльності в Україні. Зазначено, що загальні положення про комерційне посередництво у сфері господарювання вперше отримали своє закріплення у нормах ГК України.
Обґрунтовано недоцільність використання понять «посередницькі послуги», «брокерські послуги», «агентські послуги» у ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» як рівнозначних, оскільки «поняття посередницькі послуги» є узагальнюючим для останніх двох названих видів послуг. У зв’язку із цим сформульовано пропозиції щодо уточнення положень ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».
З урахуванням розробок науки і положень чинного законодавства, удосконалено поняття комерційного посередництва, що міститься у ст. 295 ГК України, та запропоновано, що комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, яка полягає у наданні комерційним агентом послуг шляхом вчинення правомірних дій юридичного і фактичного характеру, що сприяють встановленню, зміні або припиненню правовідносин між суб'єктами господарювання при здійсненні ними господарської діяльності від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого представляє посередник.
Приєднуючись до точки зору ряду фахівців, які вважають недостатньо коректним підхід законодавця, відображений у ч. 3 ст. 263 ГК України, де визначено комерційне посередництво як одну з форм господарсько-торговельної діяльності, пропонується ч. 3 ст. 263 ГК України викласти у наступній редакції:« Господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання у таких формах: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготовка; оптова торгівля, роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва. У сфері господарсько-торговельної діяльності може здійснюватися комерційне посередництво, а також інша допоміжна діяльність по забезпеченню реалізації товарів (послуг) у сфері обігу».
У підрозділі 1.2 «Історія розвитку законодавства про комерційне посередництво у сфері господарювання» проаналізовано становлення в Україні інституту комерційного посередництва та розвиток його унормування. На підставі проведеного аналізу обґрунтовано виділення наступних етапів розвитку законодавства про комерційне посередництво:
І етап – з Х по ХVIII ст. Цей період характеризується численними підтвердженнями фактичного використання інституту посередництва, проте законодавчі норми, які регулювали відносини посередництва, не виділені в якості окремого інституту. Відсутнє визначення посередництва та немає регламентації правового статусу осіб, які здійснюють посередницькі операції.
ІІ етап – з ХVIII до початку ХХ ст. У цей період окремі види посередницьких відносин (у сфері біржової торгівлі, морського страхування та інші) отримали своє законодавче закріплення. Детально регламентовано порядок набуття статусу окремими категоріями торгових посередників. Водночас відсутні поняття посередництва, посередника (агента) у нормах чинного на той час законодавства. Немає єдності підходів з цього питання й у науковій літературі. Правове регулювання комерційного посередництва, на думку дослідників того часу, зосереджено переважно у актах підзаконного характеру, шляхом видання особливих правил для кожної біржі і являло собою величезну масу постанов приватного характеру.
ІІІ етап – з 1917 р. по 1991 р. У рамках цього етапу можна виділити наступні підетапи:
а) з 1917 по 1921 рр., коли особливості постреволюційного господарювання та етапу військового комунізму не могли створити умови для легального оформлення інституту комерційного посередництва;
б) з 1921 по 1930 рр. (період НЕПу). У цей період відносини комерційного посередництва регламентуються як шляхом видання спеціального законодавчого акту «Про торгових агентів», так і шляхом видання спеціальних правил щодо окремих видів комерційного посередництва (переважно біржового). У нормах законодавства дано поняття агента, визначено його правовий статус;
в) з 1930 по 1991 рр. У цей період були відсутні загальні положення законодавства щодо комерційного посередництва, однак функціонували спеціальні організації, що займаються торговим посередництвом і їх діяльність детально регламентувалася підзаконними актами нормативного характеру . У даний період здійснення торговельного посередництва мало окремі цілі, не властиві комерційному посередництву у цілому (наприклад, реалізація надлишків погано реалізованих товарів), що було обумовлено плановим характером економіки відповідного періоду. Відмітною особливістю, не властивою здійсненню посередницьких функцій в інші історичні періоди, було закріплення за торгпосредконторами функції контролю за економічною доцільністю пропонованих угод.
ІV етап – з 1991 по 2004 рр. Це період здобуття Україною незалежності і повернення до використання комерційного посередництва у формах, властивих ринковій економіці. У даний період регламентація окремих видів комерційних відносин здійснювалася в рамках спеціальних законодавчих актів (у сфері туризму, страхування і т.д.).
V етап – з 2004 р. по теперішній час. Значимість даного етапу пов'язана з прийняттям в Україні Господарського кодексу, який вперше на рівні кодифікованого акта господарського законодавства регламентував відносини комерційного посередництва. Також продовжується розвиватися законодавство про комерційне посередництво.
Розділ 2 «Особливості регулювання комерційного посередництва у сфері господарювання» складається з двох підрозділів, в яких досліджено правове регулювання порядку укладання, виконання, зміни і припинення комерційного посередництва у сфері господарювання в Україні та зарубіжних країнах.
У підрозділі 2.1 «Порядок укладання, виконання і припинення договорів комерційного посередництва у сфері господарювання» аналізуються поняття посередницьких договорів та їх особливості. Зауважується, що найбільш обґрунтованою є позиція науковців, які відносять до договорів комерційного посередництва договір комісії, доручення та агентський договір. Розглянуто їх спільні та відмінні риси.
Особливу увагу приділено аналізу правового регулювання укладання, виконання та припинення агентського договору як такому, що безпосередньо застосовується тільки у сфері комерційної діяльності і є відносно новим для вітчизняного правового поля.
Проаналізовано положення ч. 2 ст. 297 ГК України щодо умов агентського договору. Зауважується, що у цій нормі, по-перше, перераховано умови, які в обов’язковому порядку повинні міститися в агентському договорі. З іншого боку, вказується, що у ньому можуть міститися інші умови, визначені сторонами як необхідні. Проте формулювання ч.2 ст.297 ГК України викликає певні зауваження. Виходячи з її змісту можна зробити висновок, що умови агентського договору законодавець розділив на: обов'язкові, й їх перелік є вичерпним, і ті, що визначаються сторонами в якості необхідних. Однак аналіз інших положень ГК України показує, що Кодекс містить інші умови, які передбачені в якості обов'язкових законодавцем, проте не вказані у ч. 2 ст. 297 ГК України, а саме: обов'язкове зазначення території, на якій діє агент (ч. 3 ст. 297 ГК України) і формі підтвердження повноважень агента (ч. 4 ст. 297 ГК України). Враховуючи вищенаведене, запропоновано уточнити ч. 2 ст. 297 ГК України та викласти її таким чином: «агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами договору, інші необхідні умови, передбачені нормами чинного законодавства або визначені сторонами».
Проаналізовано таку підставу виникнення агентських відносин, як наступне схвалення укладеної агентом угоди. Доцільно уточнити положення, що пов'язано зі строками повідомлення агентом про укладену угоду і наступного схвалення. Зокрема, запропоновано ч. 1 та ч. 2 ст. 298 ГК України викласти таким чином: «1. Комерційний агент негайно повідомляє суб'єкта, якого він представляє, про кожний випадок свого посередництва в укладенні угоди і про кожну укладену ним в інтересах цього суб’єкта угоду. 2. Угода, укладена від імені суб'єкта, якого представляє комерційний агент, без повноваження на її укладення або з перевищенням повноважень, вважається схваленою цим суб'єктом за умови, якщо він негайно після повідомлення його агентом або іншою стороною договору про укладення договору та його зміст не відхилив її перед третьою особою. У цьому випадку угода вважається дійсною з моменту укладення».
Звертається увага на невідповідність положень ч. 2 ст. 297 ГК України щодо обов’язкового визначення у агентському договорі його строку та ч. 1 ст. 304 ГК України, яка передбачає можливість існування агентського договору, укладеного на невизначений строк (тобто договору без зазначення строку його дії). Для уникнення неоднозначного трактування запропоновано у ч. 1 ст. 304 ГК України фразу «укладеними сторонами без визначення строку його дії» замінити фразою «укладеного сторонами на невизначений строк».
Проаналізовано права та обов’язки сторін агентського договору, які містяться у ГК України.
Приділено увагу порядку припинення агентського договору. Зазначається, що у ч. 2 ст. 304 ГК України законодавець встановив порядок повідомлення про припинення договору тільки для суб'єкта, якого представляє агент. Щодо агента регламентація цього питання відсутня. Обґрунтовано усунення цієї прогалини шляхом викладення ч. 2 ст. 204 ГК України у наступній редакції: «кожна зі сторін має право відмовитися від безстрокового агентського договору з попередженням про це іншої сторони не менше ніж за один місяць, якщо триваліший строк не передбачено договором».
У підрозділі 2.2 «Зарубіжний досвід правового регулювання відносин комерційного посередництва» проаналізовано досвід правового регулювання відносин комерційного посередництва у сфері господарювання у низці зарубіжних країн, які належать до різних правових систем, та мають різний рівень розвитку ринкової економіки.
У роботі зауважується, що відносини комерційного посередництва відомі зараз законодавству практично всіх країн з розвиненою економікою. Найбільш суттєві відмінності у підходах до правової природи комерційного посередництва й їх правового регулювання можна спостерігати між країнами континентальної та англосаксонської систем права. Посередництво у країнах англосаксонської системи права являє собою скоріше інститут представницьких відносин, ніж певний тип договірних відносин. Агентські відносини у країнах англосаксонської системи права мають фідуціарну природу. Агент наділений фідуціарними або довірчими обов'язками.
У країнах континентальної системи права існує кілька основних підходів до регламентації відносин комерційного посередництва. Зокрема, існують наступні підходи:
а) у законодавстві відсутні загальні положення про комерційне посередництво, здійснення комерційного посередництва в окремих сферах (туризм, страхування тощо) регулюється спеціальними законами, що регламентують відносини у таких сферах підприємницької діяльності;
б) загальні положення про комерційне посередництво містяться у Цивільному кодексі, також існує ряд спеціальних законів, що регламентують здійснення посередництва в окремих сферах підприємницької діяльності (Російська Федерація, Італія тощо);
в) загальні положення про комерційне посередництво містяться в спеціальних кодифікованих актах комерційного законодавства, і діє ряд спеціальних законів, що регламентують здійснення посередництва в окремих сферах підприємницької діяльності (Німеччина, Франція).
Законодавство різних країн має різну ступінь деталізації регулювання відносин комерційного посередництва, однак, як правило, до основних аспектів здійснення посередницьких відносин, врегульованих законодавчими нормами, належать: поняття посередника (посередницької діяльності); порядок укладення та припинення посередницьких договорів; обмеження на укладення договорів з іншими принципалами (агентами); оплата послуг комерційних посередників.
Зауважується, що у порівнянні із законодавством країн з розвинутою ринковою економікою в Україні менш детально регламентовано такий вид договорів у сфері комерційного посередництва, як агентські договори. У першу чергу, це стосується видів агентських угод, прав та обов’язків сторін, порядку розрахунку та сплати агентської винагороди, строків та порядку припинення агентського договору. Саме у цій сфері використання зарубіжного досвіду слід вважати найбільш доцільним.
Розділ 3 «Модернізація законодавства про комерційне посередництво у сфері господарювання» складається з двох підрозділів, присвячених узагальненню проблем правового регулювання комерційного посередництва з подальшим формулюванням пропозицій щодо його вдосконалення, і дослідженню загальних складових процесу гармонізації національного законодавства про комерційне посередництво із стандартами ЄС.
У підрозділі 3.1 «Проблеми правового регулювання та напрями вдосконалення законодавства України щодо комерційного посередництва у сфері господарювання» узагальнено проблеми правового регулювання комерційного посередництва у сфері господарювання, що дало можливість запропонувати напрями вдосконалення законодавства з урахуванням потреб практики та позицій провідних науковців з цього приводу. Аргументовано удосконалення та розвиток положень про комерційне посередництво у сфері господарювання на базі безпосередньо положень глави 31 ГК України.
Додатково обґрунтовано заміну поняття «суб’єкт, якого представляє агент» поняттям «принципал» та пропонується ч. 2 ст. 295 ГК України доповнити абзацом другим, де вказати, що принципалом є суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який на договірній основі надає комерційному агенту повноваження на вчинення фактичних і юридичних дій, пов'язаних з укладенням угод від свого імені та в своїх інтересах.
Аналіз практики у сфері комерційного посередництва показує на часте використання суб’єктами субагентського договору, який фактично є не унормованим належним чином. У зв’язку із цим запропоновано у ст. 300 ГК України закріпити, що комерційний агент повинен особисто виконувати дії, на які він уповноважений відповідно до агентського договору. Агентським договором може бути передбачена можливість передачі агентом своїх функцій іншій особі шляхом укладення субагентського договору. Субагентський договір може бути укладений на умовах основного договору або на інших умовах, якщо це передбачено основним договором. Субагентом може бути тільки особа, яка відповідає вимогам ч. 2 ст. 295 ГК України.
Обґрунтовано необхідність уточнення положення ГК України щодо монопольних агентських відносин. З урахуванням зарубіжного досвіду та потреб практики запропоновано ГК України доповнити положенням, де вказати, що якщо в агентському договорі (окремій угоді про обмеження конкуренції ) передбачено обов'язок агента не надавати посередницькі послуги певному колу клієнтів на обумовленій території після закінчення строку дії договору, таке обмеження може поширюватися тільки на договори, щодо яких агент здійснював або повинен був здійснювати посередництво в період дії відповідного договору і встановлюватися на строк не більше двох років. Встановлення даних обмежень не повинно завдавати шкоди підприємницькій діяльності агента.
У роботі також обґрунтована доцільність чіткої регламентації наслідків порушення положень про монопольне агентування та запропоновано внесення відповідних доповнень до ст. 299 ГК України, які сприятимуть гармонізації законодавства України та ЄС у цій сфері.
З урахуванням практики застосування вітчизняного законодавства про комерційне посередництво, зарубіжного досвіду, рекомендацій Міжнародної торгової палати щодо складання агентських угод розроблено пропозиції щодо уточнення та доповнення конкретних обов’язків сторін агентського договору та закріплення їх у ГК України.
З метою вдосконалення порядку розрахунку і виплати агентської винагороди запропоновано внести зміни та доповнення з питань: винагороди за повторними угодами, строків виплати агентської винагороди, компенсації витрат агента. Сформульовано окремі пропозиції щодо вдосконалення положень діючого законодавства, які встановлюють відповідальність учасників агентських відносин.
Сформульовано пропозиції щодо оптимізації порядку надання комісіонером звіту, шляхом чіткого встановлення форми такого звіту та строків його надання. Проаналізовано окремі аспекти оподаткування посередницьких операцій та запропоновано певні заходи щодо його вдосконалення.
У підрозділі 3.2 «Гармонізація законодавства України із законодавством ЄС з питань комерційного посередництва у сфері господарювання» розглянуто досвід ЄС у сфері регламентації відносин комерційного посередництва. Проаналізовано положення Директиви 86/653/ЄЕС від 18 грудня 1986 р. про координацію законів держав – членів ЄЕС про незалежних торгових агентів (далі – Директива) і Принципів європейського договірного права.
Зауважується, що законодавство України не містить імперативних положень щодо отримання агентом винагороди, як того вимагає Директива від країн ЄС – фактично це питання регулюється тільки договором сторін. Введення відповідних положень у чинне законодавство України відповідатиме як потребам забезпечення стабільності господарського обороту, так і європейським тенденціям правового регулювання у даній сфері.
Внаслідок порівняльного аналізу положень ч. 6 ст. 301 ГК України щодо договірного порядку визначення питань виплати винагороди комерційному агенту за угоди, укладені після закінчення договірних відносин, та відповідних положень Директиви запропоновано внести зміни до ч. 6 ст. 301 ГК України, які дозволять оптимізувати регламентацію виплати винагороди комерційному агенту та узгодити з підходами права ЄС у цій сфері.
Зауважується, що чинне законодавство України не містить будь-яких граничних строків виплати агентської винагороди і фактично дане питання вирішується угодою сторін. Такий підхід відрізняється від підходу Директиви, яка містить ряд імперативних положень з даного питання. Видається, що саме підхід, використаний у Директиві, є найбільш прийнятним з точки зору захисту інтересів агента і повинен бути врахований у процесі подальшого вдосконалення законодавства України про комерційне посередництво.
Згідно ч. 5 ст. 301 ГК України, за комерційним агентом закріплено право вимагати для розрахунку бухгалтерські виписки щодо всіх угод, за які йому належить агентська винагорода. Однак, аналіз відповідного європейського законодавства та практики, показує, що більш точною є вказівка на те, що комерційний агент має право на отримання всієї інформації, на основі якої розраховується сума його винагороди (акти прийому – передачі та ін.) У зв'язку з цим у ч. 5 ст. 301 ГК України доцільно вказати, що комерційний агент має право вимагати для розрахунків бухгалтерські виписки щодо всіх угод, за якими йому має бути виплачено агентську винагороду, а також інші документи, на основі яких проводиться такий розрахунок.
Проаналізовано права та обов’язки сторін агентських відносин, що закріплені у законодавстві ЄС. Обґрунтовано доцільність запозичення певних аспектів відповідного досвіду правового регулювання у процесі розвитку законодавства України щодо прав та обов’язків сторін агентських відносин. Зазначено важливість рекомендації чітко вказувати у договорі базис для підрахунку комісійних агента та їх розміру.
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины