КРУТІЙ Вадим Олександрович ТРАНСФОРМАЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ : Крутой Вадим Александрович трансформации политической системы ОБЩЕСТВА В УСЛОВИЯХ гибридная война Krutoye Vadim Aleksandrovich transformatsii politicheskoy sistemy OBSHCHESTVA V USLOVIYAKH gibridnaya voyna

Краткое содержание

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження по-літичних систем: традиції та інновації» з’ясовано теоретичні підвалини дослідження політичних систем. Автор відзначає активне використання тра-диційних та вироблення нових підходів до розуміння їх сутності, змісту, спрямованості розвитку.
У першому підрозділі «Якісні характеристики політичних систем та особливості їх наукового висвітлення» проаналізовано сутнісні ознаки полі-тичних систем, що висвітлюються українськими та зарубіжними науковцями. Політичною системою суспільства в широкому сенсі пропонується вважати інтегровану сукупність політичної влади, політичних суб’єктів, політичних відносин, політичної організації і політичної культури суспільства, які забез-печують його стабільність, визначений порядок та мають певну соціально- політичну орієнтацію. Усвідомлення ключових ознак політичних систем здійснюється на основі владно-управлінського, соціологічного, інституціона- льного, нормативно-правового (конституційного), діяльнісно-рольового та інших підходів. І в історичному минулому, і нині головним елементом полі-тичної системи суспільства є держава.
В Україні триває складний процес розвитку власної політичної системи, яка одночасно відображає національні традиції владарювання, проблематику постсоціалістичних перетворень та поступово поповнюється модернізовани¬ми елементами інших політичних систем, що довели свою ефективність. Становлення політичної системи українського суспільства має амбівалент¬ний характер: а) здійснюється шляхом «органічної модернізації» за рахунок дії внутрішніх рушійних сил, насамперед державотворчого потенціалу украї¬нства, що домінує у мотивації більшості громадян; б) має риси «неорганічної (прискореної) модернізації», яка пропонується західними державами. Зовні¬шні рекомендації та пропозиції набули статусу дієвого чинника поступового набуття політичною системою українського суспільства демократичних та ліберальних ознак відповідно до європейських стандартів. При цьому спроби інших політичних акторів (насамперед РФ) нав’язати Україні авторитарні перспективи розвитку політичної системи, починаючи з Революції Гідності 2013-2014 рр., відкинуті переважною більшістю українських громадян та не можуть вважатися системоутворюючими у загальній панорамі політичних дій українського суспільства і влади.
Незважаючи на суттєвий доробок вчених, слід відзначити, що запропоно-вані ними підходи до розуміння політичної системи не можуть вважатися достатніми в умовах ескалації сучасних загроз і небезпек, концентрованим виразником яких є гібридна війна.
У другому підрозділі «Методологічний базис дослідження політичних си-стем» з позицій сучасності розглянуто основні положення системної теорії Т. Парсонса, можливості системного аналізу політики Д. Істона, пізнаваль-ний потенціал розмежування «вхідних» й «вихідних» ознак політичних сис-тем Г. Алмонда, комунікаційно-еволюційні погляди на розвиток політичних систем Н. Лумана, політико-системні класифікаційні схеми К. Дойча, Ж. Блонделя, Е. Хейвуда. Однією з головних заслуг фундаторів системного аналізу політики є заперечення стихійного, некерованого характеру концент¬рації та використання влади соціальним суб’єктом. Політичне владарювання має певний сенс, логіку, мотивацію, етапи здійснення, суб’єкт-об’єктну та інституційно-функціональну композиції, що об’єднуються поняттям полі¬тичної системи. Остання змінюється у політичному часі й просторі під тис¬ком внутрішніх та зовнішніх причин, набуваючи різних форматів владного домінування та пропонуючи різні варіанти політичної участі людини й соціа¬льної групи. Попри певні недоліки системний аналіз політики сприяє більш повній рефлексії загальносуспільних процесів, владно детермінована складо¬ва яких невпинно зростає.
У третьому підрозділі «Причини трансформацій політичних систем: безпековий підхід» наголошено на дедалі ширшому застосуванні при аналізі складних (конфліктних) форм взаємодії політичних суб’єктів теорії «суспіль-ства ризику», розробленої У. Беком та Е. Гіденсом. Сутність цієї теорії поля-гає в заміні «позитивної» логіки суспільного розвитку, яка домінувала в інду-стріальних суспільствах та визначала накопичення і розподіл багатств у яко¬сті їх головних ціннісних домінант, на «негативну» логіку виробництва й по¬ширення ризиків. У сучасних суспільствах відбуваються динамічні процеси урізноманітнення, концентрації та глобалізації ризиків, які нехтують суве¬ренними ознаками політичних систем та загрожують антисистемними діями.
Враховуючи можливість кваліфікації більшості сучасних суспільств як «суспільств ризику», автор пропонує вважати, що будь-яке суспільство та побудована на його основі політична система відчувають постійний вплив принаймні трьох деструктивних сил різної інтенсивності - викликів, загроз, небезпек (ризиків у західній термінології). Виклики, що діють на систему, призводять до локальних трансформацій у її структурі, функціях, спрямова-ності розвитку, коригують системні характеристики, проте не заперечують їх природу та еволюційні сюжети. Загрози є більш вагомими деструктами порі¬вняно з викликами та потребують від системи загальноінституційних транс¬формацій, зокрема створення внутрішніх підсистем, що можуть бути визна¬чені як цільові механізми ліквідації (мінімізації) загроз з метою збереження загальносистемної цілісності. Небезпеки є найбільш деструктивними впли¬вами на систему, що призводять до її значних, іноді непоправних змін. У випадку об’єктивації небезпек доречно стверджувати про критичну трансфо¬рмацію політичної системи з метою виживання, наслідком чого в більшості випадків є глибинні зміни суспільства, держави, інших політичних суб’єктів.
Гібридну війну слід розуміти як процес цілеспрямованого продукування на адресу конкретних політичних систем максимально можливої кількості загроз і небезпек у найбільш важливих сферах, під тиском яких (як очікує ініціатор війни) суспільство виявиться дезорієнтованим та фрагментованим, а держава втратить свою інституційну та функціональну дієздатність, знизить ефективність практичних рішень, стане предметом внутрішньої ентропії та, як підсумок, постане перед необхідністю або зникнення, або інтеграції в по¬літичну систему суспільства, що перемогло.
У другому розділі «Гібридна війна як чинник трансформації полі¬тичних систем» дисертантом наведено визначення гібридних війн (україн¬ські, західні, російські), розкрито витоки цих війн, запропоновано синергети¬чну парадигму їх пояснення, визначено базові трансформаційні процеси у політичній системі суспільства, що відбуваються в умовах гібридного насту-пу (оборони).
У першому підрозділі «Гібридна війна: специфіка концептуалізації» да-ний різновид війни у широкому сенсі визначається як воєнні дії, що здійс-нюються шляхом поєднання мілітарних, квазімілітарних, дипломатичних, інформаційних, економічних та інших засобів з метою досягнення стратегіч-них політичних цілей. Фахівці США вважають гібридну війну комбінацією конвенційних, іррегулярних та асиметричних засобів, що включають: пос-тійну маніпуляцію політичними та ідеологічними конфліктами, залучення збройних сил (сил спеціальних операцій), агентів розвідки, політичних про-вокаторів, представників медіа, економічний шантаж, кібератаки, застосу-вання паравійськових, терористичних і кримінальних засобів. Російські авто-ри доповнюють, що гібридна війна являє собою спектр багаторівневих сис-темних дій, змішування класичних та іррегулярних способів ведення війни, поєднання воєнних і невоєнних, дозволених і заборонених методів боротьби, використання звичайної війни, «малої війни», кібервійни, інформаційної вій-ни. Як наголошують у РФ, це «війна не за правилами», «удари по вразливих місцях противника», застосування дипломатії, політичного тиску, економіч-них санкцій, воєнної сили.
Концептуально гібридна війна стала новим етапом розвитку попередніх теоретичних платформ, що пояснювали сутність війни як соціально-політич-ного явища, - конфліктів різної інтенсивності, війни N-го покоління, війн різних епох, інформаційної (інформаційно-психологічної) війни, мережевої (мережецентричної), безконтактної та телевізійної війн, організаційної війни, «війни-заколоту» тощо.
У другому підрозділі «Витоки гібридних війн: досвід ХХ століття» дове-дено, що головною тенденцією розвитку батальних форм взаємодії політич-них суб’єктів в умовах Новітнього часу стало активне доповнення бойових способів впливу на супротивну сторону небойовими. Їх інтеграція в єдину наступальну (оборонну) конструкцію визначається як гібридна війна, уніфі-кованого стандарту якої не існує. Дисертант розкриває політичні, глобаліст- ські, ідейно-пропагандистські, науково-технологічні, мас-медійні, воєнно- лігвістичні, збройно-комерційні, культурні, морально-віктимні, конфесійні, спортивно-конфронтаційні, спеціальні витоки (джерела) гібридних війн, що стали спадком минулого століття та активно використовуються (комбінують¬ся) в сучасних умовах.
У третьому підрозділі «Синергетична парадигма дослідження гібридної війни» гібридний наступ (оборона) автор пояснює через синергетичні катего-рії дисипативних впливів, ентропії, режиму із загостренням, структур- атракторів, ефекту локалізації. Реакція політичної системи в умовах гібрид-них впливів розкривається завдяки категоріям відкритості, нелінійності, ди- сипативності системи, LS- та HS-режимів її розвитку, флуктуаційних коли-вань, гетеростазу, структур-атракторів.
Гібридна війна як комплексний інтенсивний вплив на країну-ворога приз-водить до розвитку її політичної системи в режимі із загостренням. Відбува-ється прискорене руйнування політичних інституцій, які не спроможні про-тиставити активному зовнішньому тиску внутрішньосистемні ресурси. Як наслідок зростає хаотизація елементарних системних одиниць. Останні, не маючи усталених комунікацій між собою та не отримуючи необхідних ресу-рсів, припиняють виконання покладених на них функцій. Політична система суспільства або спотворюється до примітивного різновиду, здатного викону-вати найпростіші функції, або взагалі розпадається. І перший, і другий сце-нарії задовольняють агресора, оскільки співпадають із цілями війни (підко-рити або знищити соціально-політичного противника).
У четвертому підрозділі «Гібридна війна та базові трансформаційні процеси у політичній системі суспільства» розкриваються ключові зміни, що відбуваються в її інституційній, нормативній, функціональній, комуніка-тивній, духовно-культурній (культурно-ідеологічній) підсистемах. Особливо важливими в умовах гібридної війни стають розвиток системи державного управління в умовах воєнного часу, осучаснення сектора безпеки і оборони / воєнної організації держави відповідно до воєнно-стратегічних планів, ство-рення систем інформаційно-психологічного наступу та протидії (інституційні трансформації), оновлення законодавства з питань безпеки і оборони, визна-чення нових воєнно обумовлених нормативів державної та громадської жит-тєдіяльності (нормативні трансформації), якісне виконання законодавчо пе-редбачених та ініціативних обов’язків політичних суб’єктів в умовах воєнних впливів (функціональні трансформації), створення гнучких мереж взаємодії елементів політичної системи та громадянського суспільства з метою вико¬нання завдань війни (комунікативні трансформації), ініціювання духовного піднесення нації у боротьбі з ворогом, селекція у суспільній свідомості пере¬можних сподівань та очікувань (духовно-культурні трансформації).
У третьому розділі «Політичні системи Російської Федерації та Укра¬їни: трансформаційні співвідношення в умовах гібридної війни» дисер¬тантом деталізовано особливості трансформації політичних систем основних сторін російсько-української гібридної війни.
У першому підрозділі «Гібридна війна та політична система: російський досвід агресивної трансформації» автором доведено цілеспрямоване надан-ня політичній системі РФ з боку державного керівництва рис, необхідних для реставрації імперського характеру російської державності на основі супер- президенціалізму як форми державного правління, «суверенної демократії» як механізму пролонгації влади за допомогою нормативно-правових маніпу-ляцій, механізмів її передачі «політичному спадкоємцю» на недемократичній основі, стрімкої мілітаризації держави, а також фактичного відсторонення громадянського суспільства від вирішення політичних питань. На такій ос-нові реальним стало практичне втілення неоімперських великодержавних стратегій Росії шляхом ініціювання її керівництвом різних форматів гібрид-них війн, спрямованих проти України та інших демократичних країн (включ-но зі США та західноєвропейськими державами).
Апробація російських «гібридних ударів» з метою набуття досвіду та його перенесення на інші держави відбулась у такій послідовності: Вірменія / Азербайджан - Таджикистан - Придністров’я - Абхазія - Південна Осетія. Країнами, де гібридна війна відбулась у повному обсязі, стали: самопроголо- шена Ічкерія (державно-незалежний статус зусиллями РФ ліквідовано), суве¬ренна Грузія (тимчасово втратила близько 20% території), суверенна Україна (тимчасово втратила 7% території). Всього 6 пострадянських держав (поло¬вина СНД) виявилися залученими в російські гібридні війни. До цього слід додати активні інформаційні впливи РФ на держави Балтії, Західної Європи, США, арабські країни, що також вписується в канони гібридної війни.
У другому підрозділі «Політична система незалежної України: вади і ри-зики» дисертант показує, що формування політичної системи незалежної України, починаючи з 1991 р., одночасно є і метою, і показником втілення в життя державотворчих прагнень суспільства. Особливо важливим у контекс-ті становлення політичної системи слід вважати прийняття Конституції Укра¬їни у 1996 р. Водночас основні характеристики політичної системи у період до 2014 р. відображали не стільки національні інтереси, скільки кланово- олігархічне структурування ключових суспільних сфер, домінування непра- вових (договірних) підходів при вирішенні назрілих суспільних проблем, нехтування запитами населення з боку правлячих політичних сил.
Особливо небезпечною вадою політичної системи України було «вторин-не», «залишкове» ставлення керівництва держави до проблем забезпечення національної безпеки і оборони. Про це переконливо свідчить недофінансу- вання безпекової і оборонної сфер, невиправдане скорочення військ та не-прозорий розпродаж військової техніки, за яких стрімко втрачались функці-ональні показники боєготовності Збройних Сил України та інших силових структур. Пострадянським спадком залишалось утримання неефективної во-єнної організації держави, елементи якої не утворювали загальнодержавного безпекового і оборонного комплексу, готового діяти в умовах сучасної війни.
Не менш критичним недоліком політичної системи була її нездатність об-межити (припинити) антиукраїнський вплив численних російських структур (дипломатичних, мас-медійних, громадських, освітніх, релігійних), діяль¬ність яких до 2014 р. слід розцінювати як підготовчий етап гібридної війни РФ проти України.
У третьому підрозділі «Політична система України у просторі гібрид-ної війни: спрямованість оборонних трансформацій» показано, що політич-на система України після анексії Криму, розв’язання бойових дій на Сході України радикально змінилася. Кратно збільшилося фінансування сфери на-ціональної безпеки і оборони, яке має не лише внутрішні, а й зовнішні дже-рела. Прискорилося формування сучасного Сектора безпеки і оборони, адап¬тованого для спільної діяльності із західними арміями та іншими силовими структурами. Виникли нові силові елементи - Національна гвардія України,
Сили спеціальних операцій Збройних Сил України, Національна поліція України. Державою оперативно (упродовж кількох місяців) було враховано досвід безпекової і оборонної діяльності громадянського суспільства, яке стало головним резервом стійкості політичної системи та збереження держа-ви. Окремі збройні структури (насамперед добровольчі батальйони), що ре-презентували безпекові (оборонні) прагнення суспільства, було реорганізо-вано та введено до складу державних збройних формувань.
Реакцією держави на гібридну війну слід вважати можливість створення Ставки Верховного Головнокомандувача, виникнення нових міністерств (ін-формаційної політики, з питань тимчасово окупованих територій та внутріш-ньо переміщених осіб), Воєнного кабінету РНБО України та підлеглих йому структур, оновлення безпекового і оборонного законодавства. Ці заходи за-свідчують поступове формування не-обхідних суспільно-політичних переду-мов відновлення суверенітету і територіальної цілісності України, втілення в життя стратегій європейської та євроатлантичного інтеграції, що в умовах «гібридного» сприйняття воєнно-політичних реалій задіяними сторонами означатиме поразку РФ та перемогу України.