СУХОМЛИН ЮЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА ПОДАННЯ, РОЗГЛЯД І ВИРІШЕННЯ КЛОПОТАНЬ УЧАСНИКІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ НА СТАДІЇ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ : СУХОМЛИН ЮЛИЯ ВЛАДИМИРОВНА ПРЕДСТАВЛЕНИЕ, рассмотрение и разрешение ходатайств участников уголовного ПРОИЗВОДСТВО на стадии досудебного расследования SUKHOMLIN YULIYA VLADIMIROVNA PREDSTAVLENIYe, rassmotreniye i razresheniye khodataystv uchastnikov ugolov

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, ступінь її наукової розробки, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, задачі, об’єкт і предмет дослідження, охарактеризовано його методологію та емпіричну базу, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про апробацію та публікації дисертанта, структуру та обсяг дисертації.
Розділ 1 «Теоретико-правові засади інституту клопотань у кримінальному провадженні» містить три підрозділи та визначає теоретико- правове підґрунтя роботи.
У підрозділі 1.1 «Сучасний стан наукових досліджень інституту клопотань у кримінальному провадженні» здійснено комплексний теоретичний аналіз інституту клопотань у кримінальному провадженні, визначено його правову природу, встановлено кореляційні зв’язки з іншими правовими категоріями.
Констатуючи вагомий науковий внесок у розроблення проблематики інституту клопотань у кримінальному провадженні (Р.В. Єдин, О. В. Єні, М.А. Макаров, І.В. Рогатюк, Д.В. Смагіна, А.Ю. Строган, О. Ю. Татаров,
В.М. Тертишник, Л. Д. Удалова, Л.В. Черечукіна та ін.), визначено комплекс проблем у питаннях реалізації прав учасників на стадії досудового розслідування на заявлення клопотань: узгодження вимог до змісту клопотання слідчого, прокурора про обрання окремих заходів забезпечення кримінального провадження, зміну запобіжного заходу, проведення НСРД; доцільність участі потерпілого під час розгляду клопотань слідчого, прокурора; недосконалість окремих законодавчих конструкцій, які регламентують порядок продовження строку заходів забезпечення кримінального провадження; з’ясування моменту, з якого особа набуває прав на звернення до суду з відповідним клопотанням та ін.
У підрозділі 1.2 «Поняття, сутність та значення клопотань у кримінальному провадженні» з огляду на сучасні кримінальні процесуальні доктрини здійснено аналіз загальних положень, які характеризують досліджувану правову категорію. Для з’ясування питання щодо поняття та значення клопотань у кримінальному провадженні, визначено сутність цього явища, що вдалось досягнути завдяки дослідженню його юридичного змісту та ознак, співвідношенню з іншими схожими за змістом формами звернення у кримінальному провадженні - скаргами та заявами. Також виявлено та проаналізовано взаємозв’язок інституту клопотань з окремими елементами засад: законності, права на захист, змагальності сторін у кримінальному провадженні, верховенства права, недоторканості житла чи іншого володіння особи, розумних строків, мови кримінального судочинства та ін.
Вказується на необхідність розмежування таких понять, як «клопотання» «скарга» та «заява», що подекуди викликає труднощі в учасників кримінального провадження, які не наділені владними повноваженнями. Наголошено, що поряд зі скаргою, клопотання є основним правовим засобом захисту учасниками процесу своїх прав та законних інтересів, що дозволяє своєчасно виправляти помилки, допущені при провадженні досудового розслідування. Воно є юридичною формою вираження волевиявлення учасника кримінального провадження, який вступає в процесуальні відносини з іншим уповноваженим суб’єктом.
Виділено спеціальні ознаки інституту клопотань у досудовому кримінальному провадженні: визначена КПК України форма залежно від виду клопотання; перспективна спрямованість; двосторонній, а в окремих випадках багатосторонній характер; є наслідком волевиявлення як посадової особи, так і особи, прав та законних інтересів якої воно стосується; право на його законне і обґрунтоване вирішення гарантується правом на повторне звернення із ним, а також правом на оскарження рішення про відмову в задоволенні клопотання.
Визначено істотні ознаки, які характерні для клопотань і скарг під час досудового розслідування: за своєю суттю вони є зверненнями з певними проханнями; застосовуються для захисту прав та законних інтересів особи; мають усну або письмову форму; адресовані державним органам і посадовим особам (слідчому, прокурору, слідчому судді), приймаються і розглядаються ними; рішення, прийняті за цими зверненнями, повинні бути доведені до учасників кримінального провадження; вимога обґрунтованості поширюється на звернення ініціаторів лише у випадках, визначених законом.
Наведено аргументи щодо недоцільності відображення у положеннях КПК визначення клопотання та вимог до нього, що спричинить тільки зайву плутанину на практиці, адже, клопотання, подані в порядку ст. 220 КПК України, та клопотання слідчого, прокурора мають різну правову природу й різні вимоги до їх оформлення, обґрунтування, мотивування, процедури, строки розгляду та рішення за результатами їх вирішення. Такі висновки автора співпадають з позицією 82 % опитаних слідчих, 74 % прокурорів, 83 % суддів та 72 % адвокатів.
Спільність окремих ознак, що характеризують клопотання, як право учасників кримінального провадження, та клопотання, як складову процедури здійснення окремих процесуальних дій уповноваженими суб’єктами кримінального процесу, дали можливість сформулювати поняття клопотання у досудовому кримінальному провадженні.
Проаналізувавши фундаментальні положення теорії кримінального процесу в аспекті механізму правового регулювання інституту клопотань та проблем, що виникають при його функціонуванні, наголошено на його важливості та значенні у досудовому кримінальному провадженні, оскільки він сприяє: встановленню фактичних та інших обставин вчинення кримінального правопорушення; забезпеченню належної охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження; правильному застосуванню норм кримінального закону і дотримання належної правової процедури; усуненню слідчих і судових помилок.
У підрозділі 1.3 «Загальні умови реалізації права на заявлення клопотань на стадії досудового розслідування» особливу увагу приділено розкриттю сутності процесуального механізму реалізації інституту клопотань під час досудового розслідування.
Зазначається, що реалізацію права на заявлення клопотань на стадії досудового розслідування слід пов’язувати з таким терміном, як «умова». Умови реалізації права на заявлення клопотань під час досудового розслідування, на відміну від підстав проведення процесуальної дії, прийняття рішення, супроводжують усю процедуру подання, розгляду та вирішення по суті заявлених клопотань. Умови являють собою обставини, з настанням яких законодавець пов’язує можливість звернення із клопотанням його ініціатора, розгляду та вирішення його по суті у передбаченому КПК України порядку. До таких умов віднесено: наявність у особи відповідного процесуального статусу; компетентність органу, до якого звертається ініціатор клопотання; предмет клопотання; процесуальний порядок (форма) звернення, розгляду та вирішення клопотання.
Вказано, що кримінально-процесуальну форму реалізації права на заявлення клопотань на стадії досудового розслідування варто розглядати у двох аспектах: 1) у частині дотримання форми та змісту клопотання, як процесуального документа та 2) процедури подання, розгляду та вирішення клопотань.
Доведено, що можливість звернення особи з клопотанням не у всіх випадках повинна ставитись у залежність від офіційного визнання його ініціатора відповідним учасником кримінального провадження. Допустимим буде прийняття і розгляд такого клопотання у разі, коли уповноважена особа визнає наявність у відповідного суб’єкта законного інтересу, обмеження його прав (приміром, щодо майна іншої особи). У зв’язку із цим, зокрема, обґрунтовано доцільність наділення заявника правом на заявлення клопотань у частині його законного інтересу, тобто поданої ним заяви. Запропоновано внесення відповідних змін до п. 3 ч. 2 ст. 60 КПК України.
Обґрунтовано доцільність внесення редакційних змін до ст. 220 КПК України, що визначить можливість заявлення клопотань учасниками досудового кримінального провадження, законні інтереси, яких обмежуються. Такі процесуальні можливості мають стосуватись не тільки процесуальних дій, а й рішень уповноважених посадових осіб. Також наголошено на необхідності визначення критеріїв допустимої повторності звернень з клопотанням у порядку ст. 220 КПК України, що стане важливою складовою механізму реалізації права на заявлення клопотань, а саме: 1) визнання у встановленому законом порядку незаконним рішення слідчого, прокурора з приводу попередньо заявленого клопотання; 2) невстановлення окремих обставин в результаті попереднього вирішення клопотання по суті; 3) виникнення нових обставин, що мають значення для кримінального провадження, які можна встановити шляхом проведення тієї ж процесуальної дії. Зазначену точку зору поділяють 87 % опитаних слідчих, 85 % прокурорів, 90 % суддів та 79 % адвокатів. Натомість, вказано на недоцільність встановлення у КПК України обов’язкових вимог до змісту клопотань (обґрунтованості і вмотивованості) учасників досудового кримінального провадження, адже часто у них відсутні професійні навички, ресурси для отримання підтверджуючих фактичних даних.
Доведено, що клопотання слідчого, прокурора про проведення процесуальних дій, пов’язаних із суттєвим обмеженням прав та свобод людини, на відміну від клопотань інших учасників кримінального провадження, за своєю владно-розпорядницькою природою є різновидом кримінально- процесуального рішення.
Розділ 2 «Подання, розгляд та вирішення клопотань про застосування та продовження заходів забезпечення кримінального провадження на стадії досудового розслідування» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1 «Подання, розгляд та вирішення клопотань про застосування та продовження окремих заходів забезпечення кримінального провадження» визначено процесуальні особливості діяльності з подання, розгляду та вирішення по суті клопотань про застосування та продовження окремих заходів забезпечення кримінального провадження.
Вказано на недосконалість законодавчої регламентації порядку продовження строку тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом. З метою недопущення обмеження процесуальної незалежності слідчого з цього питання, запропоновано наділити його правом поряд з прокурором звертатись до слідчого судді із відповідним клопотанням, доповнивши ч. 1 ст. 153 та ч. 2 ст. 40 КПК України.
Обстоюється позиція щодо обов’язкової участі слідчого, прокурора під час розгляду клопотання про арешт майна, адже лише в судовому засіданні, де присутні слідчий та/або прокурор, слідчий суддя може заслухати їх позицію щодо надання меншого за 72 години строку на усунення недоліків клопотання, визначеного частиною 3 цієї статті. Внесення таких змін до ч. 1 ст. 172 КПК України дасть можливість оперативніше усунути недоліки, вказані слідчим суддею.
Наведено аргументи на користь того, що у разі неможливості підтвердити документально право власності підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб на майно, яке належить арештувати, слідчий, прокурор повинні у клопотанні про арешт майна в додаток до відповідної аргументації зазначити причину арешту. Запропоновано внесення відповідних змін до п. 3 ч. 2 ст. 171 КПК України. Зазначену пропозицію підтвердили 68 % опитаних слідчих, 72 % прокурорів, 84 % суддів та 85 % адвокатів.
З огляду на відсутність у КПК України та Регламенті Вищої ради правосуддя регламентації окремих процедур розгляду та вирішення клопотання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя, визначено оптимальний десятиденний строк повернення Радою Генеральному прокурору або його заступнику клопотання, у разі його невідповідності визначеним законом вимогам. З урахуванням викладеного обґрунтовано доцільність внесення відповідних змін до п. 19.5 Регламенту Вищої ради правосуддя. Таку позицію поділяють 72 % опитаних слідчих, 84 % прокурорів, 67 % суддів та 76 % адвокатів.
У підрозділі 2.2 «Процесуальний порядок подання, розгляду та вирішення клопотань про застосування та зміну запобіжних заходів» проаналізовано особливості процесуального порядку обрання запобіжних заходів, обов’язковою складовою якого є наявність відповідного клопотання та відповідних матеріалів на підтвердження доводів його ініціатора.
Вказано, що підставами для застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування є фактичні дані, які свідчать про наявність обставин, що зумовлюють таку необхідність (наявність підозрюваного та ризиків, передбачених ст. 177 КПК України). Наголошено, що їх варто відрізняти від підстав до звернення з клопотанням, право на яке породжує право на розгляд та вирішення по суті. Тобто йдеться лише про можливість застосування відповідного запобіжного заходу за наявності до того достатніх підстав та умов, які визначає слідчий суддя шляхом прийняття рішення у вигляді ухвали.
З метою підвищення дієвості та ефективності застосування особистої поруки, обстоюється позиція про доцільність внесення змін до ч. 1 ст. 180 КПК шляхом зазначення, що вказаний захід забезпечення кримінального провадження може застосовуватися за письмовим клопотанням поручителя (поручителів) та за згодою підозрюваного, обвинуваченого. Такі висновки щодо процесуального відображення взаємної довіри між вказаними особами підтверджуються даними опитування 65 % слідчих, 70 % прокурорів, 71 % суддів та 74 % адвокатів. Подібні за своєю суттю висновки зроблено й щодо зазначення у клопотанні про обрання запобіжного заходу у вигляді передання під нагляд батьків та інших осіб (ч. 3 ст. 493 КПК України) відомостей про наявність згоди батьків (інших осіб) та самого неповнолітнього підозрюваного, який передається під нагляд.
Акцентовано увагу на тому, що клопотання слідчого, прокурора про зміну запобіжного заходу відрізняється за змістом від клопотання про його обрання. Зокрема, у клопотанні про зміну запобіжного заходу обов’язково зазначаються обставини, які: виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу; існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про них слідчий, прокурор на той час не знав і не міг знати.
Розділ 3 «Подання, розгляд та вирішення клопотань про проведення слідчих (розшукових) дій та інших клопотань на стадії досудового розслідування» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 3.1 «Подання, розгляд та вирішення клопотань про проведення слідчих (розшукових) дій» окреслено процесуальний порядок звернення з клопотанням про проведення окремих слідчих (розшукових) дій та вирішенням його по суті.
Обстоюється позиція законодавчого визначення загальних вимог щодо клопотання сторони кримінального провадження, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження про допит свідка, потерпілого під час досудового розслідування в судовому засіданні в порядку ст. 225 КПК України, за аналогією до клопотань, які складаються при проведенні інших слідчих (розшукових) дій. Аналогічну позицію висловили 81 % опитаних слідчих, 84 % прокурорів, 86 % суддів та 83 % адвокатів.
Вказано, що визначена у відомчих нормативно-правових документах процедура залучення спеціалізованих пересувних лабораторій до огляду місця події є доволі складною, що подекуди негативно позначається на результативності розслідування. Спрощенню такого порядку сприятиме визначення в Інструкції «Про порядок залучення працівників органів досудового розслідування поліції та Експертної служби МВС України для участі в проведенні огляду місця події» права слідчого, який виїхав на місце події, особисто звертатись з відповідним клопотанням до керівництва відповідного підрозділу Експертної служби МВС України про необхідність залучення пересувної спеціалізованої лабораторії.
З метою надання слідчому судді реальних процесуальних можливостей перевірити доцільність та необхідність проведення експертизи, про яку клопоче сторона кримінального провадження, обґрунтовано доцільність внесення відповідних змін до ч. 2 ст. 244 КПК України щодо обов’язкового зазначення у клопотанні: наявності уже проведених у кримінальному провадженні експертиз та тих, які перебувають на виконанні; щодо яких запитань дано експертний висновок, а щодо яких ні; про рух кримінального провадження. Також акцентовано увагу на тому, що поряд з ініціатором клопотання про проведення експертизи, правом брати участь у його розгляді слідчим суддею мають бути наділені й інші учасники кримінального провадження, інтересів яких стосується проведення цієї слідчої (розшукової) дії. З цього приводу запропоновано внесення відповідних змін до ч. 3 ст. 244 КПК України.
У підрозділі 3.2 «Подання, розгляд та вирішення клопотань про проведення негласних слідчих (розшукових) дій» основну увагу зосереджено на дослідженні особливостей процедури ініціювання та прийняття рішення про проведення НСРД.
Зазначається, що необхідною вимогою до клопотання про проведення НСРД є передбачення у ньому відомостей залежно від індивідуальних особливостей тієї чи іншої НСРД. З цього приводу вказано на необхідність урахування та деталізації таких відомостей при зверненні до слідчого судді з відповідним клопотанням про проведення: аудіо-, відеоконтролю особи (ст. 260 КПК України) - зазначення місцевості (приміщення), де проводитиметься НСРД та належність до неї особи, яка підлягає контролю; обґрунтування необхідності проведення НСРД стосовно відповідної особи, її анкетні дані; накладення арешту на кореспонденцію, її огляд та виїмка (ст. ст. 261-262 КПК України) - відомості про адресатів, місцевість з якої та в яку пересилається кореспонденція, її вид, установа, до якої пересилається кореспонденція, її керівник; зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК України) - наявність абонентського номера, ІМЕІ, аккаунта, ІР-адреси, електронної адреси, провайдера надання послуг, соціальної мережі, відомості месенджера тощо, що підлягає контролю; спосіб отримання інформації, що передається з допомогою транспортних телекомунікаційних мереж; зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264 КПК України) - ознаки локальної мережі, смартфона, персонального комп’ютера; спосіб доступу до інформації, що міститься в електронній інформаційній системі.
З метою підвищення якості проведення НСРД у разі попередньої відмови слідчого судді у ч. 5 ст. 248 КПК України обґрунтовано доцільність передбачення обов’язку слідчого, прокурора при повторному зверненні з клопотанням про надання дозволу на проведення відповідної НСРД зазначати нові обставини, які до цього не розглядалися слідчим суддею. Таку ж позицію висловили 62 % опитаних слідчих, 73 % прокурорів, 98 % суддів та 81 % адвокатів.
У підрозділі 3.3 «Інші види клопотань, які розглядаються та
вирішуються на стадії досудового розслідування» уточнено процедуру подання, розгляду та вирішення під час досудового розслідування клопотань про застосування заходів безпеки учасників кримінального провадження, закриття кримінального провадження, застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, здійснення спеціального досудового розслідування, а також клопотань, заявлених при ознайомленні з матеріалами кримінального провадження.
Наголошено, що за своєю природою заходи забезпечення безпеки, які застосовуються до учасників кримінального процесу, є заходами забезпечення кримінального провадження, загальні правила щодо застосування яких слід визначити у ст. 132-1 КПК України із наданням права звертатись з відповідним клопотанням учаснику кримінального провадження у разі виникнення загрози безпеці, членам його сім’ї, близьким родичам.
Наведено аргументи щодо відображення у диспозиції ст. 284 КПК України обов’язку слідчого, прокурора відмовляти у задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження у разі відсутності на те достатніх підстав. На необхідності наділення слідчого, прокурора такими повноваженнями вказали 68 % опитаних слідчих, 72 % прокурорів, 81 % суддів та 85 % адвокатів.
Обґрунтовано точку зору щодо визначення у абз. 2 ч. 1 ст. 469 КПК
України обов’язку відображення ініціативи потерпілого, його представника або законного представника у клопотанні про укладення угоди про примирення у кримінальних провадженнях щодо злочинів, пов’язаних з домашнім насильством. Аналогічну позицію займають 68 % опитаних слідчих, 67 % прокурорів, 86 % суддів та 80 % адвокатів.
ВИСНОВКИ
У дисертації розроблено наукові положення, що в комплексі розв’язують наукове завдання щодо подання, розгляду і вирішення клопотань учасників кримінального провадження на стадії досудового розслідування, з урахуванням положень чинного кримінального процесуального законодавства, сучасної правозастосовної практики. За результатами проведеного дослідження сформульовано такі висновки та пропозиції:
1. Під час вивчення сучасного стану наукових досліджень інституту клопотань у кримінальному провадженні, наголошено на вагомому науковому внеску у розроблення його проблематики на монографічному рівні. Водночас, констатується відсутність у вітчизняній кримінально-процесуальній науці сучасних монографічних робіт з досліджуваного питання під час дії чинного КПК України. Визначено комплекс проблем у питаннях реалізації прав учасників досудового кримінального провадження на заявлення, розгляд та вирішення клопотання: узгодження вимог до змісту клопотання слідчого, прокурора про обрання окремих заходів забезпечення кримінального провадження, зміну запобіжного заходу, проведення НСРД; доцільність участі потерпілого під час розгляду клопотань слідчого, прокурора; недосконалість окремих правових конструкцій, які регламентують порядок продовження строків заходів забезпечення кримінального провадження; з’ясування моменту, з якого особа набуває прав на звернення до суду з відповідним клопотанням та ін.
2. Клопотання у досудовому кримінальному провадженні, як право учасників кримінального провадження, та як складова процедури здійснення окремих процесуальних дій уповноваженими суб’єктами кримінального процесу, - це визначене КПК України офіційне звернення уповноважених суб’єктів, сторін або інших учасників кримінального провадження до інших уповноважених посадових осіб з проханням про виконання конкретних процесуальних дій, утримання від їх виконання, або про прийняття відповідних рішень, спрямованих на реалізацію їхніх, чи представлених процесуальних прав і законних інтересів. Значення права на заявлення клопотань у кримінальному провадженні обумовлене тим, що воно сприяє: встановленню фактичних та інших обставин вчинення кримінального правопорушення; забезпеченню належної охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження; правильному застосуванню норм кримінального закону і дотримання належної правової процедури; усуненню слідчих і судових помилок.
3. Реалізацію права на заявлення клопотань на стадії досудового розслідування слід пов’язувати з умовами реалізації права на заявлення клопотань під час досудового розслідування, які, на відміну від підстав проведення процесуальної дії, прийняття рішення, супроводжують усю процедуру подання, розгляду та вирішення по суті заявлених клопотань. Загальні умови реалізації права на заявлення клопотань на стадії досудового розслідування являють собою обставини, з настанням яких законодавець пов’язує можливість звернення із клопотанням його ініціатора, розгляду та вирішення його по суті у передбаченому КПК України порядку. До таких умов слід віднести : наявність у особи відповідного процесуального статусу; компетентність органу, до якого звертається ініціатор клопотання; предмет клопотання; процесуальний порядок (форма) звернення, розгляду та вирішення.
4. Порядок подання, розгляду та вирішення клопотань про застосування та продовження окремих заходів забезпечення кримінального провадження під час досудового розслідування являє собою комплекс дій ініціатора клопотання та його рішень (у випадку звернення слідчого, прокурора), а також повноважень відповідних уповноважених посадових осіб - слідчого, прокурора, слідчого судді, спрямованих на розгляд та вирішення клопотання. Аргументовано внесення змін до КПК України щодо надання слідчому повноважень звертатись до слідчого судді з клопотанням про продовження строку тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом (ч. 1 ст. 153 та ч. 2 ст. 40), обов’язкового зазначення у клопотанні про арешт майна причини арешту у разі відсутності документального підтвердження права власності особи на майно (ст. 171), обов’язкової участі слідчого, прокурора під час розгляду клопотання про арешт майна (ст. 172), застосування особистої поруки за письмовим клопотанням поручителя (поручителів) та за згодою підозрюваного, обвинуваченого (ст. 180); а також до п. 19.5 Регламенту Вищої ради правосуддя в частині визначення оптимального десятиденного строку повернення Радою Генеральному прокурору або його заступнику клопотання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у разі його невідповідності визначеним законом вимогам.
5. Застосуванню будь-якого запобіжного заходу під час досудового розслідування передує процедура звернення з відповідним клопотанням слідчим, прокурором, розгляду та вирішення клопотання по суті слідчим суддею в судовому порядку за участю осіб, визначених КПК України. Особливістю клопотання про зміну запобіжного заходу є те, що воно відрізняється від клопотання про його обрання за суб’єктним складом (його ініціатором поряд зі слідчим, прокурором, є ще й підозрюваний, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник) та за змістом (у ньому обов’язково зазначаються обставини, які: виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу; існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про них слідчий, прокурор на той час не знав і не міг знати).
6. Процесуальний порядок подання, розгляду та вирішення клопотань про проведення слідчих (розшукових) дій має свої особливості, обумовлені обмеженням прав, свобод та інтересів особи. Оптимізації процесуального порядку ініціювання та проведення окремих слідчих (розшукових) дій та, водночас, можливості реалізації прав та законних інтересів учасниками кримінального провадження на стадії досудового розслідування сприятиме: законодавче визначення загальних вимог щодо клопотання, поданого в порядку ст. 225 КПК України; наділення слідчого, який виїхав на місце події, правом особисто звертатись з відповідним клопотанням до керівництва відповідного підрозділу Експертної служби МВС України про необхідність залучення пересувної спеціалізованої лабораторії; розширення процесуальних можливостей слідчого судді з перевірки доцільності та необхідності проведення експертизи, про яку клопоче сторона кримінального провадження.
7. Процесуальний порядок проведення НСРД являє собою комплекс процесуальних дій, пов’язаних із поданням, розглядом та вирішенням по суті клопотань про проведення вказаних процесуальних дій. Фактичними підставами проведення НСРД під час досудового розслідування є встановлені в процесі розслідування та відображені у відповідному клопотанні його ініціатора відомості, які можуть бути отримані лише у визначений процесуальним законом спосіб. Правовою підставою проведення НСРД є відповідне рішення уповноваженої особи (ухвала слідчого судді за клопотанням прокурора, або слідчого, погодженого з прокурором; постанова прокурора за клопотанням слідчого). Необхідним є передбачення та деталізація у клопотанні відповідних відомостей залежно від індивідуальних особливостей тієї чи іншої НСРД.
8. Окремі процедури подання, розгляду та вирішення клопотань під час досудового розслідування потребують удосконалення в частині: віднесення заходів безпеки учасників кримінального судочинства до заходів забезпечення кримінального провадження, застосування яких має вирішуватись на підставі відповідного клопотання учасника кримінального провадження; наділення сторін та потерпілого правом на заявлення клопотань про проведення слідчих (розшукових) дій, НСРД після ознайомлення з матеріалами досудового розслідування; закріплення у ч. 1 ст. 284 КПК України обов’язку слідчого, прокурора у разі відсутності підстав для закриття кримінального провадження виносити постанову про відмову в задоволенні відповідного клопотання; визначення у абз. 2 ч. 1 ст. 469 КПК України обов’язку відображення ініціативи потерпілого, його представника або законного представника у клопотанні про укладення угоди про примирення у кримінальних провадженнях щодо злочинів, пов’язаних з домашнім насильством.