КОВАЛЬЧУК СЕРГІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ ВЧЕННЯ ПРО РЕЧОВІ ДОКАЗИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ТА ПРАКТИЧНІ ОСНОВИ



Название:
КОВАЛЬЧУК СЕРГІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ ВЧЕННЯ ПРО РЕЧОВІ ДОКАЗИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ТА ПРАКТИЧНІ ОСНОВИ
Альтернативное Название: КОВАЛЬЧУК СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ УЧЕНИЕ О вещественных доказательств по уголовным ПРОЦЕССЕ: Теоретико-правовые и практические основы KOVAL\'CHUK SERGEY ALEKSANDROVICH UCHENIYe O veshchestvennykh dokazatel\'stv po ugolovnym PROTSESSE: Teoretiko-pravovyye i p
Тип: Автореферат
Краткое содержание: У Вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, сформульовано наукову новизну отриманих результатів, охарактеризовано їх практичне значення, наведено дані про апробацію результатів дисертації, публікації за темою дослідження, структуру й обсяг дисертації.
Перший розділ «Теоретико-методологічиі основи вчення про речові докази у кримінальному процесі» складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню еволюції вчення про речові докази, визначенню його поняття, загальній характеристиці та розкриттю методологічної основи.
У підрозділі 1.1. «Формування вчення про речові докази у кримінальному процесі» розкрито процес виникнення і становлення наукового знання про речові докази. Обгрунтовано доцільність виокремлення у процесі формування вчення про речові докази чотирьох відносно самостійних і послідовно змінюваних етапів: 1) початок 40-х - початок 60-х років XIX століття - характеризується виникненням наукового знання про речові докази як самостійний вид доказів; 2) початок 60-х років XIX століття - початок 20-х років XX століття - відзначається істотним поглибленням наукового знання про речові докази з урахуванням положень Статуту кримінального судочинства 1864 року і сформованої на його основі слідчої та судової практики; 3) початок 20-х років XX століття - 2012 рік - характеризується послідовним розвитком наукового знання про речові докази на основі положень КПК УРСР 1922 року, КПК УРСР 1927 року та КПК УРСР 1960 року; 4) 2012 рік - наш час - відзначається збереженням тенденції щодо всебічного аналізу проблематики речових доказів, який здійснюється з урахуванням норм чинного КПК України, сформованої на його основі слідчої і судової практики, а також практики ЄСПЛ щодо формування та використання речових доказів під час кримінального провадження і забезпечення права власності на матеріальні об’єкти, вилучені в якості речових доказів.
Розкрито основні тенденції розвитку наукового знання про речові докази протягом наведених етапів, указано на безперервність процесу формування вчення про речові докази і його зумовленість комплексом історично сформованих об’єктивних передумов емпіричного та теоретичного характеру.
Обґрунтовано доцільність виокремлення у системі теорії кримінального процесуального доказування відносно відокремленого вчення про речові докази, розробка у межах якого системи відповідних теоретичних і практичних положень сприятиме подальшій систематизації наукового знання про речові докази, усуненню існуючих у наукових підходах суперечностей, удосконаленню кримінального процесуального законодавства та практики його застосування.
Підрозділ 1.2. «Поняття та загальна характеристика вчення про речові докази» присвячено визначенню об’єкта, предмета, мети, завдань, значення і системи вчення про речові докази.
Обґрунтовано, що об’єктом указаного вчення виступають речові докази як правове явище та суспільні відносини, що виникають у процесі їх формування (збирання, перевірки, оцінки) і використання у ході досудового розслідування та судового провадження, а також у процесі зберігання речових доказів, вирішення питання про них та відшкодування шкоди, завданої їх втратою або пошкодженням.
Предмет вчення про речові докази складають: 1) історія становлення та розвитку нормативного закріплення поняття речових доказів, порядку їх формування, використання, зберігання та вирішення питання про них під час кримінального провадження, а також наукових уявлень із цієї проблематики;
2) поняття, сутність і процесуальні властивості речових доказів; 3) види речових доказів; 4) порядок формування та використання речових доказів під час кримінального провадження; 5) строки, порядок та умови зберігання речових доказів, підстави і порядок відшкодування шкоди, завданої у разі їх втрати або пошкодження; 6) зарубіжний досвід нормативного визначення поняття речових доказів, порядку їх формування та використання у кримінальному провадженні й сформовані у зарубіжних країнах доктринальні підходи і практика з цих питань; 7) способи і порядок вирішення долі речових доказів у кримінальному провадженні; 8) сформовані у практиці ЄСПЛ правові стандарти формування та використання речових доказів у кримінальному провадженні і забезпечення права власності на матеріальні об’єкти, вилучені в якості речових доказів.
Встановлено, що метою досліджуваного вчення виступає одержання та поглиблення знань, що становлять предмет вчення про речові докази, вдосконалення кримінального процесуального законодавства в частині визначення поняття речових доказів, порядку їх формування, використання, зберігання та вирішення долі, вдосконалення практики його застосування та розробка і впровадження у навчальний процес знань, які складають предмет указаного вчення.
Завдання вчення про речові докази відображають напрями досягнення його мети і можуть бути класифіковані на три групи: загальні, спеціальні (окремі) та конкретні.
Значення вказаного вчення зумовлене його метою та завданнями і характеризується за онтологічним, гносеологічним, пояснювальним, конструктивним, адаптаційним, прогностичним, прикладним (практичним) та навчальним аспектами.
Доведено, що система вчення про речові докази відображає послідовність розташування його взаємопов’язаних структурних елементів як цілісної інтеграційної системи та включає в себе загальну та особливу частини.
З урахуванням наведеної загальної характеристики вчення про речові докази, визначено його поняття.
У підрозділі 1.3. «Методологія вчення про речові докази» обгрунтовано притаманність указаному вченню власної методології, структуру якої складають загальні філософсько-світоглядні підходи, загальні принципи, загальнонаукові та конкретно-наукові методи.
Встановлено, що методологія вчення про речові докази являє собою складну динамічну систему. Як складна система, методологія вчення про речові докази не лише включає в себе різноманітні підходи, принципи, методи і прийоми наукового пізнання та методику їх використання, але й володіє притаманними їй інтегративними закономірностями, що зумовлюють взаємозв’язок і взаємодію її структурних елементів у процесі наукового дослідження. Як динамічна система, методологія вчення про речові докази, перебуваючи у постійному пошуку нових підходів, принципів, методів і прийомів наукового пізнання та розробці методики їх використання, удосконалюється та урізноманітнюється.
Обгрунтовано, що основним загальним філософсько-світоглядним підходом, на якому грунтується методологія вчення про речові докази, виступає діалектичний, поряд з яким широкого використання набули системний, аксіологічний, герменевтичний, інформаційний, семіотичний, діяльнісний та інші підходи, пізнавальні можливості яких дозволять розкрити ті або інші теоретичні і практичні аспекти проблематики речових доказів. Застосування вказаних світоглядно-методологічних підходів повинно відбуватися з деякими застереженнями, дотримання яких дозволить забезпечити отримання об’єктивного, достовірного та науково обгрунтованого знання про речові докази як об’єкт наукового пізнання (зокрема, з урахуванням логічної пристосованості та гносеологічних можливостей до пізнання речових доказів, запобігання еклектичному поєднанню підходів, їх застосування на основі субординації та додатковості тощо).
Другий розділ «Теоретико-правові основи визначення правової природи речових доказів у кримінальному процесі» складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню наукових підходів до поняття, сутності та класифікації речових доказів.
Підрозділ 2.1. «Поняття та сутність речових доказів у кримінальному процесі» включає в себе чотири пункти, в яких здійснено загальну характеристику речових доказів як правового явища.
У пункті 2.1.1. «Історичний розвиток і сучасний стан нормативного закріплення поняття речових доказів у вітчизняному кримінальному процесуальному законодавстві» охарактеризовано еволюцію законодавчого визначення поняття речових доказів і виокремлено основні тенденції його вдосконалення на різних етапах розвитку вітчизняного кримінального процесуального законодавства. Встановлено, що у перших нормативних визначеннях поняття речових доказів розкривалося шляхом наведення їх відкритого переліку (СКС 1864 року), вказівки на зв’язок речових доказів із подією злочину (КПК Польської Республіки 1928 року), закріплення їх переліку, узагальненого за ознаками, властивими тому чи іншому їх виду (КПК Австро-Угорської монархії 1873 року). На подальших етапах розвитку вітчизняного кримінального процесуального законодавства підхід до розкриття поняття речових доказів за допомогою наведення відкритого переліку їх видів за зв’язком із подією злочину у цілому використовувався у КПК’УРСР 1922 року, КПК УРСР 1927 року та КПК України I960 року. У КПК України 2012 року законодавець, дотримуючись історично сформованого підходу до визначення поняття речових доказів, вніс істотні корективи, замінивши термін «предмети» терміном «матеріальні об’єкти», чітко акцентувавши увагу на зв’язку останніх з відомостями, які містяться у них і підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та змінивши підхід до закріплення переліку речових доказів.
Пункт 2.1.2. «Поняття речових доказів у кримінальному процесуальному законодавстві та доктрині кримінального процесу деяких зарубіжних країн» присвячений характеристиці законодавчих підходів низки країн континентальної (романо-германської) та англосаксонської правових систем і сформованих на їх основі та з урахуванням судової практики доктринальних підходів до визначення поняття речових доказів.
Звернення до компаративно-правового аналізу поняття речових доказів свідчить, що відсутність у кримінальному процесуальному законодавстві низки зарубіжних країн терміну «речові докази» (зокрема. Республіки Польща, ФРН) або його визначення (зокрема, Австралії, Англії, Канади, СІЛА, Французької Республіки), з одного боку, грунтується на сформованій правозастосовній практиці та надає правозастосовувачу свободу розсуду у визнанні тих або інших об’єктів речовими доказами, проте, з іншого боку, нерідко призводить до істотного звуження або розширення у доктрині кримінального процесу кола об’єктів, які належать до числа речових доказів.
Поряд із цим, позитивний досвід кримінального процесуального законодавства деяких зарубіжних країн континентальної (романо-германської) правової системи щодо нормативного визначення поняття речових доказів може бути врахований у процесі подальшого вдосконалення їх поняття у КПК України: 1) відмова від наведення у визначенні поняття речових доказів їх казуїстичного переліку та його розкриття шляхом вказівки на предметність речових доказів та їх властивості, якості, стани тощо, які мають значення для встановлення обставин і фактів, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження (зокрема, КПК Азербайджанської Республіки, КПК Грузії, КПК Республіки Узбекистан); 2) використання, поряд із терміном «речові докази», терміну «речові доказові засоби», за допомогою якого позначаються додатки до протоколів процесуальних дій (зокрема, КПК Республіки Болгарія).
У пункті 2.1.3. «Сутність речових доказів у кримінальному процесі» обгрунтовано доцільність визначення сутності речових доказів за допомогою виокремлення та розкриття їх сутнісних елементів і притаманних їм ознак. Визначення змісту та процесуальної форми в якості сутнісних елементів речових доказів дозволило розкрити їх структуру як правового явища. Здійснення характеристики притаманних речовим доказам ознак предметності, об’єктивності, інформативності та процесуальної визначеності дозволило розмежувати їх з документами як самостійним видом доказів та іншими матеріальними об’єктів, що використовуються у кримінальному провадженні, зокрема, зі зразками для експертизи.
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины