ПАЛАЖЕНКО ОЛЕГ ПЕТРОВИЧ МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ВИКОНАВСЬКИХ УМІНЬ ПІДЛІТКІВ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ГРИ НА ДУХОВИХ ІНСТРУМЕНТАХ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність; визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, окреслено його методологічну та теоретичну основу, охарактеризовано методи дослідної роботи, висвітлено її наукову новизну та практичну значимість, а також наведено інформацію про апробацію і впровадження результатів дослідно-експериментальної роботи.
У першому розділі «Теоретико-методичні засади формування виконавських умінь учнів-духовиків в умовах позашкільної спеціальної освіти» розглянуто проблеми формування виконавських умінь учнів-духовиків у науково-методичній літературі, обґрунтовано зміст музично-виконавської підготовки учнів-духовиків, зроблено аналіз навчання гри на духових інструментах від первісного суспільства до наших днів. З метою вивчення специфіки формування виконавських умінь учнів-духовиків в умовах позашкільної спеціалізованої освіти в дослідженні розглянуто і узагальнено психолого-педагогічні надбання у галузі духового виконавства, які накопичувалися впродовж тривалого історичного періоду і становлять цілісну теоретико-методичну систему.
На основі аналізу наукової літератури виокремлено чотири періоди розвитку професійного навчання гри на музичних інструментах: механістичний (XVIII ст.), анатомо-фізіологічний (XIX – поч. XX ст.), психотехнічний (початок XX ст. – 60-ті роки), психофізіологічний (70-ті роки XX ст.).
Механістичний етап характеризується «технічним дресируванням» – механічним багаторазовим повторенням вправ і технічно важких епізодів. Представники: І. Гуммель, К. Черні, С. Тальберг, І. Мошелес, І. Крамер, М. Клементі.
Результативнішим виявилося звернення до анатомії та фізіології. Представники анатомо-фізіологічного напрямку (Л. Деппе, Р. Брейтгаупт, Є. Тетцель, Ф. Штейнгаузен) збагатили музично-виконавську педагогіку багатьма цінними досягненнями. У духовому виконавстві це дозволило вивчити будову виконавського апарату музиканта-духовика, осягнути деякі закономірності його функціонування.
Прихильники психотехнічної школи основну увагу зосереджували на формуванні чіткої слухової мети і ретельному слуховому самоконтролі (Ф. Бузоні, К. Мартінсен, М. Березовський, С. Бугославський, В. Івановський, Т. Лешетицький). Положення та висновки теорії функціональних систем П. Анохіна, фізіології активності H. Бернштейна та їх послідовників мали прямий вихід на методику навчання гри на духових інструментах. Значна роль у вирішенні методологічних проблем виконавства належала вченому, педагогу, скрипалю О. Шульпякову, який адаптував теорію H. Бернштейна до вітчизняної музичної педагогіки і розробив фундаментальну теорію виконавської майстерності.
Психофізіологічний період заснований на формуванні яскравих слухових уявлень, що дає найкращі результати тільки тоді, коли вони поєднуються з правильним і своєчасним висвітленням «технологічних питань».
Проведений науково-теоретичний аналіз дозволив визначити теоретико-методичні засади формування виконавських умінь підлітків, які стали вихідними положеннями для створення методичної моделі удосконалення музично-виконавської підготовки учнів-духовиків у системі позашкільної музичної освіти.
У сучасній науково-педагогічній літературі позашкільний навчальний заклад розглядається як центр творчого розвитку дитини, її самореалізації, соціальної адаптації, духовного становлення, залучення до багатоманітного світу музичної культури. У розділі доводиться, що вирішення таких завдань повинно стати поліфункціональним процесом, зумовленим дією освітніх, розвивальних, організаційних та аксіологічних функцій.
Освітня функція виявляє спрямованість процесу формування виконавських умінь на оволодіння учнями інтегрованими знаннями і виконавськими уміннями, які необхідні для якісного відтворення музичних творів.
Розвивальна функція у процесі формування виконавських умінь полягає в тому, що оволодіння необхідними знаннями і виконавськими уміннями органічно пов’язується з розвитком емоційно-чуттєвої сфери та музичного мислення учнів, сприяючи художній інтерпретації музичних творів.
Організаційна функція процесу формування виконавських умінь проявляється у цілеспрямованому керівництві вчителем навчальною діяльністю учнів, корекцією його досягнень у інструментально-виконавській діяльності.
Аксіологічна функція спрямовує навчальний процес на виявлення ціннісних орієнтацій у галузі музичного мистецтва, формування інтересів й уподобань учнів.
Виокремлення цих функцій має методологічне значення для осучаснення навчального процесу в позашкільних навчальних закладах і, зокрема, розробки методичної моделі формування виконавських умінь учнів-духовиків в умовах музично-інструментальної діяльності.
У другому розділі «Методичні основи формування виконавських умінь учнів у процесі гри на духових інструментах» з’ясовано сутність та структуру виконавських умінь учнів-духовиків, розроблено методичну модель формування виконавських умінь учнів-підлітків у процесі навчання гри на духових інструментах.
Теоретичне осмислення визначеної проблеми дозволило інтерпретувати поняття «музично-виконавські вміння». У дослідженні воно розглядається як властивість особистості володіти системою усвідомлених, цілеспрямованих і взаємопов’язаних розумових та практичних дій, що формуються на основі застосування систематизованих знань й дозволяють успішно виконувати музичні твори. Сутність цього феномена полягає у залученні учнів до пошуку доцільних рухів на сенсорно-перцептивному рівні та прогнозуванні бажаних результатів відтворення; постійному вдосконаленні сформованих навичок шляхом їх автоматизації та кореляції.
Враховуючи головні завдання щодо формування виконавських умінь підлітків в умовах позашкільної спеціалізованої освіти можемо зробити висновок, що основу їх формування утворюють наступні структурні компоненти: мотиваційно-вольовий, когнітивно-комунікативний, емоційно-ціннісний та особистісно-творчий, які знаходяться між собою у тісному взаємозв’язку.
Змістом мотиваційно-вольового компонента є загальні соціокультурні цінності музичного мистецтва, що вмотивовують суб’єктну позицію учнів до навчальної діяльності. Це дало підстави визначити його критерій як міру особистісної потреби підлітків у музичній діяльності, котрий характеризується такими показниками: 1) бажанням опановувати музичне мистецтво; 2) вмінням долати труднощі у процесі вивчення музичних творів; 3) виявом активності учнів під час музичних занять.
Когнітивно-комунікативний компонент передбачає набуття інтегративних мистецьких знань і виконавських умінь, необхідних для якісного відтворення музичних творів. Він відображає змістову наповненість музично-освітнього процесу, рівень оволодіння історичними й теоретичними знаннями та музикознавчими поняттями, а також вміннями відтворювати їх у власній виконавській діяльності. Його критерієм визначено міру здатності учнів до оперування набутими знаннями для формування виконавських умінь у різних видах музичної діяльності за такими показниками: 1) здатність накопичувати музичні знання і виконавські уміння; 2) сформованість музичного тезаурусу; 3) здатність відбирати необхідні знання та вміння відповідно до виконавських потреб.
Емоційно-ціннісний компонент забезпечує сформованість емоційного відгуку на музику, уміння оцінити перебіг й результат власної виконавської діяльності та здатність до виконавської інтерпретації. Сутністю його критерію є ступінь розвитку емоційної та вольової сфер учнів-духовиків, а також можливість оцінювати свої емоційні враження. Його показниками визначено: 1) міра яскравої, емоційної реакції на музичний твір; 2) усвідомлення ціннісної значущості виконавської діяльності; 3) сформованість ціннісних орієнтацій на музичні твори.
Особистісно-творчий компонент забезпечує готовність до формування виконавських умінь, сформованість потреби у власній інтерпретаційній діяльності. Він характеризувався за таким критерієм, як ступінь художнього втілення власної інтерпретації музичного твору, що оцінювалось наступними показниками: 1) застосування власного творчого досвіду у виконавській діяльності; 2) сформованість виконавських умінь у процесі навчання гри на духових інструментах; 3) вияв самостійності й самобутності у вивченні музичного матеріалу.
На основі розроблених критеріїв та показників були обґрунтовані та охарактеризовані рівні сформованості виконавських умінь учнів-духовиків в умовах музично-інструментальної діяльності: адаптивний, репродуктивний, продуктивний, творчий.
Наповнення кожного компонента виконавських умінь відповідним змістом та їх взаємодія регулювались дією таких принципів: активно-інформаційного впливу (передбачає накопичення музикознавчої інформації в єдності з формуванням виконавських навичок); зв’язку музичного навчання і естетичного виховання (спрямовує на формування естетичних орієнтацій в галузі музичного мистецтва); наступності у набутті музичних знань і виконавських умінь (забезпечує проектування теоретичного матеріалу на виконавську діяльність); розвитку творчої ініціативи та навичок самостійної роботи (сприяє формуванню музично-естетичного досвіду щодо жанрово-стильових особливостей музичного мистецтва).
У процесі дослідження було визначено педагогічні умови формування виконавських умінь підлітків в умовах інструментально-виконавської діяльності, а саме: педагогічне керівництво процесом формування виконавського апарату; включення учнів до самостійної мистецько-пізнавальної діяльності з використанням сучасних медіа-ресурсів; спрямованість підлітків на формування ціннісного ставлення до майбутньої фахової діяльності; забезпечення взаємозв’язку між теоретичним засвоєнням знань та процесом практичного їх застосування з подальшим переходом в особистісне надбання. В ході дотримання визначених педагогічних умов відбувається забезпечення ефективного навчально-виховного середовища, в якому реалізується мета та завдання початкової спеціалізованої музичної освіти.
Аналіз музикознавчої та методичної літератури, а також діючих навчальних програм дозволив визначити методи, що забезпечують ефективність формування виконавських умінь учнів-духовиків в умовах музично-інструментальної діяльності:
мотиваційні – спрямовані на формування інтересу до музичної діяльності, прагнення оволодіти виконавською технікою і досконалою виконавською майстерністю (заохочення, схвалення, стимулювання, емоційна підтримка);
пізнавальні – передбачають накопичення музичного тезаурусу, формування вмінь аналізувати і узагальнювати накопичені знання, переводити їх у практичну площину (обговорення, пояснення, аналітичне спостереження, фрагментарне опрацювання);
інтерактивні – спрямовані на розвиток музичного мислення, самостійне і творче опрацювання музичних творів (спільне обговорення, коментування відеозаписів, опора на власний позитивний музичний досвід).