ДЯКОВ ВОЛОДИМИР СЕРГІЙОВИЧ ГНОСЕОЛОГІЧНА І ПРАВОВА ПРИРОДА ВИПРАВДУВАЛЬНОГО ВИРОКУ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ДЯКОВ ВОЛОДИМИР СЕРГІЙОВИЧ ГНОСЕОЛОГІЧНА І ПРАВОВА ПРИРОДА ВИПРАВДУВАЛЬНОГО ВИРОКУ
Альтернативное Название: Дьяково ВЛАДИМИР СЕРГЕЕВИЧ гносеологической И ПРАВОВАЯ ПРИРОДА оправдательный приговор DYAKOV VOLODYMYR SERGIYOVICH GLOSEOLOGICAL AND LEGAL NATURE OF THE JUSTIFIED SENTENCE
Тип: Автореферат
Краткое содержание: У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації; визначено зв’язок з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено відомості про апробацію та впровадження, а також щодо кількості публікацій, структури й обсягу роботи.
У першому розділі “Пізнавальне підґрунтя ухвалення виправдувального вироку”, який складається з трьох підрозділів, досліджено актуальний стан наукових розробок, присвячених питанням пізнавального підґрунтя ухвалення виправдувального вироку; вивчено передумови виникнення помилок і процесуальних правопорушень у кримінальному провадженні; сформульовано власну наукову позицію щодо змісту цих понять; піддано аналізові зміст основних чинників, що впливають на внутрішнє переконання судді; наводяться аргументи щодо доконечної потреби усунення факторів, котрі прямо чи опосередковано впливають на формування ідеологем та практик обвинувального ухилу в науці, законодавстві та практиці; сформовано авторську позицію щодо фундаментальних теоретичних визначень “імовірність” і “вірогідність” та можливостей їхнього застосування в теорії кримінального процесу; науково обґрунтовано пропозиції стосовно шляхів подолання карального ухилу та правового нігілізму в кримінальному процесі та підвищення ефективності доказування у кримінальному провадженні.
У підрозділі 1.1 “Пізнавальні передумови помилок і правопорушень у кримінальному процесуальному пізнанні" в контексті специфіки пізнання у кримінальному процесі України досліджуються джерела виникнення помилок і вчинення процесуальних правопорушень у кримінальному провадженні, їхні місце та роль у процесі пізнання, співвіднесеність, а також уточнено формулювання визначень “помилка” та “правопорушення”.
У дисертації зазначається, що процес доказування у кримінальному суді в його “штатній” іпостасі спрямовано передусім на обстоювання висновку обвинувальної влади про встановлення нею головного факту, тобто наявності або відсутності кримінального правопорушення, а також винуватості конкретної особи в його вчиненні. Проте в нечисленних “прикрих” випадках ситуація в суді (близько 1% від загальної кількості кримінальних справ) таки виходить з річища, второваного для неї обвинувальною владою, коли вона дістає від суду гоголівський “репріманд несподіваності” - виправдувальний вирок.
Невиконання стороною обвинувачення обов’язку доведення в суді заявленої обвинувальної тези, як показують теоретичні дослідження, зумовлено, передусім, причинами гносеологічного характеру, притаманними для суб’єктів доказування (humanum errare est). Вони можуть проявлятися як у формі кримінальних процесуальних правопорушень, так і у формі процесуальних помилок. Останні різняться своєю пізнавальною й юридичною природою, хоча в наукових джерелах ці явища часто безпідставно ототожнюються (В. І. Власов, А. Б. Соловйов,
С. А. Шейфер та інші вчені). Немає єдності у поглядах науковців на правове і пізнавальне походження помилок. У зв’язку з цим в дисертації аналізуються поняття
"помилка" у філософії, психології, медицині, філології та праві (Ф. А. Селіваноь, П. С. Заботін, К. К. Платонов, О. В. Узунова, О. Х. Трахтенберг, В. О. Котюк,
Н. І. Клименко), а також проводиться їх зіставлення з феноменом правопорушення. Це дало дисертантові можливість визначити і певним чином характеризувати їх як самостійні дефекти кримінального провадження. З гносеологічного погляду їх об’єднує спільна ознака - результат неправильного встановлення фактичних обставин чи їх правової оцінки. Як констатує дисертант, процесуальне правопорушення є усвідомлене, винне, суспільно-небезпечне діяння, вчинене суб’єктом кримінальних процесуальних правовідносин у порушення вимог кримінального процесуального законодавства, яке завдає шкоди правам і законним інтересам учасників процесу. Вивчення 118 кримінальних проваджень переконливо засвідчило, що причиною ухвалення виправдувальних вироків у 80 % випадків є кримінальні процесуальні правопорушення, вчинені органами досудового розслідування.
У роботі обґрунтовується висновок, що на відміну від кримінального процесуального правопорушення пізнавальні помилки у процесі доказування мають неусвідомлений характер. Вони зумовлюються як атрибутивними властивостями суб’єктів доказування (особистісні якості), так і впливом на функціонерів кримінального судочинства діяльнісних чинників (позиційні та процесуальні інтереси, професійні знання, досвід). Помилки також можуть бути спричинені складністю дослідження фактів і обставин передбачуваного злочину й недосконалістю засобів їхнього встановлення (20 % від числа проаналізованих кримінальних справ).
У підрозділі 1.2 “Вплив суб'єктивного фактора на процес і результати пізнання в кримінальному провадженні" досліджено основні фактори, які впливають на внутрішнє переконання юристів, а в першу чергу - феномен обвинувального ухилу у діяльності органів досудового розслідування. У дисертації стверджується, що причинами існування обвинувального ухилу у розслідуванні злочинів є деформація правосвідомості агентів обвинувальної влади (слідчих і прокурорів), зумовлена інквізиційним способом організації кримінального процесу доби СРСР, недосконалістю кримінального процесуального законодавства, навчанням правників у спеціальних навчальних закладах системи МВС, СБУ, прокуратури та поповненням суддівського корпусу колишніми працівниками правоохоронних органів.
Обґрунтовується висновок, що на процес і результати доказування у кримінальному провадженні впливають функції його учасників. У дисертації наголошується, що брак процесуальних противаг і стримувань може спричинити виникнення обвинувального або виправдувального ухилів. Щоб мінімізувати негативний вплив зазначеного чинника, законодавець передбачив розподіл функцій обвинувачення, захисту і судового розгляду та заборонив перекладати їх на один орган і службову особу (частини 1-3 ст. 22 КПК України).
Проте ригоризм цього нормативного веління в чинному КПК України не знайшов свого послідовного втілення. Приміром, має місце поєднання функцій обвинувачення й захисту на стадії досудового розслідування (ч. 2 ст. 9, п. 4, 5 ч. 1


. 91, п. 7 ч. 1 ст. 284, п. 6 ч. 2 ст. 291 КПК України). Крім цього, прокуро-а одночасно наділено повноваженнями з розслідування злочинів і наглядом за додержанням законів органами досудового розслідування, він також є для останніх організатором і процесуальним керівником, а ще виконує функцію обвинувачення (ст. 36 КПК України). Слідчий є службовою особою органу розслідування і стороною обвинувачення (ст. 40 КПК України).
Присутність цих функцій у процесуальних статусах слідчого і прокурора призводить до обвинувального ухилу досудового розслідування з його неповнотою та упередженістю у формулюванні підозри й обвинувачення, що спричиняє ухвалення виправдувальних вироків. З огляду на це дисертант підтримує позицію Л. В. Головка, який пропонує для забезпечення юридичної процедури розслідування розподілити функції між не підпорядкованими одне одному органами: функція розслідування - судовий орган в особі судового слідчого, обвинувачення - прокурор, і судового розгляду - суд.
Цій меті, на думку дисертанта, має також слугувати запровадження в практику стандартів доказування (обґрунтована підозра, достатність доказів, доказаність поза розумним сумнівом). Важливе значення для формування внутрішнього переконання мають також етичні норми, зокрема, совість як критерій самооцінки, самоконтролю за результатами доказування (Ю. М. Грошевий). У дисертації наголошується, що правосвідомість, знання і досвід юристів формуються у відповідному середовищі. Тому дисертант пропонує в законі “Про судоустрій і статус суддів”: встановити мінімальний віковий ценз для суддів - 35 років; заборонити обіймати посади судді випускникам відомчих навчальних закладів Національної поліції та прокуратури України, а також тим фахівцям, котрі останні три роки працювали у спеціально уповноважених підрозділах по боротьбі з корупцією в органах прокуратури, Національної поліції (МВС), податкової міліції, Військової служби правопорядку, у Збройних Силах України та в митних органах.
У підрозділі 1.3 “Формування процесуального знання від імовірного до вірогідного як шлях послідовного розв'язання невизначеності в кримінальному провадженні ” проаналізовано правові позиції вітчизняних та радянських науковців стосовно проблеми ймовірного і вірогідного знання у кримінальному провадженні, з’ясовано співвідношення зазначених понять між собою та з іншими поняттями, сформовано авторську позицію щодо фундаментальних теоретичних понять “імовірність” та “вірогідність” та можливостей їхнього застосування в теорії та практиці кримінального процесу.
На основі аналізу наукових джерел (Л. Є. Владіміров, В. К. Случевський, М. С. Строгович, А. І. Трусов, Я. В. Жданова) викладається логічна характеристика кримінально-процесуального знання. Доводиться, що відомості, одержані до ухвалення вироку, є ймовірними з усіма пізнавальними наслідками, що випливають з цієї пізнавально-процесуальної презумпції (потенційна неповнота, існування припущень, невизначеність щодо головного факту кримінального провадження). На даному етапі пізнання існує ймовірність присутності здогадок суб’єктів доказування, неправдивих показань, хибних висновків експертів. Тому залежно від кількості та якості доказового матеріалу визначається ступінь (міра, стандарт)
пізнавального процесу, котрий оцінюється як малоймовірний, імовірний достатньо ймовірний. Але останнє геть не елімінує потребу версіювання органами розслідування, тому такі знання потребують додаткової перевірки, в результаті якої з’являються різні аргументи, що усувають невизначеність в оцінці обвинувачення. Ухвалення вироку суду розцінюється як констатація доведеності обвинувачення поза розумним сумнівом або виправдання, що свідчить про недоведеність обвинувачення.
У другому розділі “Правові передумови ухвалення виправдувального вироку”, який складається з трьох підрозділів, запропоновано власний підхід до визначення правових передумов ухвалення виправдувального вироку крізь призму трьох ключових елементів: виправдання як складова мети кримінального
провадження; змагальність у дослідженні доказів як передумова виправдання; правова і фактична незалежність суду як головна умова виправдання.
У підрозділі 2.1 “Виправдання" в контексті теоретичних процесуальних конструктів “мети", “завдання" та “призначення" кримінального провадження" досліджено функціональну роль виправдання у системі категорій ""мета”, “завдання” та “призначення” кримінального процесу.
Автор критично оцінює позиції вчених (В. Т. Томін, О П. Попов, В. Г. Даєв), які вважають, що виправдання не може становити мети кримінального процесу, оскільки воно є закономірним продуктом такої діяльності. Дисертант налаштований думати, що подібна позиція суперечить сучасним процесуальним уявленням про соціальну цінність кримінального процесу як знаряддя забезпечення прав людини в цій специфічній сфері соціальної практики. Вона прямо чи опосередковано закладає передумови для збереження такої діяльнісної норми як обвинувальний ухил, негативно впливаючи на ухвалення виправдувальних вироків. За результатами аналізу філософських, мовознавчих і правових джерел (В. Г. Кузнецов, Б. Грінченко, Л. М. Володіна, С. І. Ожегов, Р. А. Хашимов, С. П. Сереброва), а також змісту статей 2, 370, 373, 374 КПК України дисертант дійшов висновку, що назва ст. 2 КПК України "Завдання кримінального провадження” фактично консервує патерналістську ідеологію кримінального процесу радянської доби, не проводячи чіткого розмежування взаємопов’язаних понять призначення, мети та завдань кримінального провадження.
Виходячи з цього, дисертант обґрунтовує положення про те, що призначення кримінального процесу вказує на його функціональну роль у механізмі держави з протидії кримінальним правопорушенням. Безпосередня мета кримінального провадження полягає в установленні факту доведеності чи недоведеності обвинувачення в суді першої інстанції, з тим щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини і щоб жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений. Відповідно поняття "завдання кримінального процесу” має вказувати на те, що треба виконати для досягнення поставленої мети, тобто, швидко, повно й неупереджено розслідувати подію передбачуваного правопорушення і розглянути справу в суді, застосувати до кожного учасника кримінального провадження належну правову процедуру.


У підрозділі 2.2 “Змагальність у дослідженні доказів як передумова реалізац і юридичної можливості виправдання обвинуваченого" розкрито зміст, функції та соціально-правову роль принципу змагальності у забезпеченні рівності сторін у процесі дослідження доказів як передумови ухвалення виправдувального вироку.
Змагальний характер належної правової процедури розгляду кримінальної справи в суді першої інстанції покликаний забезпечити реалізацію засади рівності процесуальних засобів для суб’єктів, які виконують різні процесуальні функції, маючи різні процесуальні позиції та інтереси, професійні знання й досвід. Це знаходить своє втілення у конкурентних взаєминах сторін обвинувачення й захисту щодо дослідження доказів і обстоювання своїх правових позицій. У такий спосіб факт вчинення передбачуваного правопорушення конкретною особою інтерпретується з позицій сторін захисту й обвинувачення. Виходячи з цього, в цій частині роботи автор аналізує позиції вчених (О. О. Васяєв, О. С. Самоходкіна,
А. Р. Бєлкін, О. В. Літвін) щодо поняття дослідження доказів у судовому розгляді та його співвідношення з перевіркою й оцінкою доказів. Дисертант доходить висновку, що під дослідженням доказів слід розуміти їх інтерпретацію сторонами кримінального процесу на предмет допустимості, належності, достовірності для обґрунтування або спростування обвинувачення перед незалежним і неупередженим судом.
Відтак продуктивність захисту залежить від чіткого визначення стороною захисту предмета виправдання, який пропонується розмежовувати на загальний і спеціальний залежно від підстав виправдання (В. О. Попелюшко). У цьому контексті слушною вбачається позиція відомого українського логіка А. Є. Конверського, який пропонує в ході змагальної процедури дослідження доказів застосовувати такі види спростування обвинувачення: спростування тези, аргументів, демонстрації.
Далі в дисертації виокремлюються способи спростування: 1) обвинувальної тези (з використанням закону “виключеного третього” і правила умовно- категоричного силогізму (якщо наслідок хибний, то основа буде хибною);
2) аргументів (шляхом встановлення їх хибності й недостатності для формування у суду сумнівів у достовірності обвинувальної тези); 3) демонстрації (шляхом виявлення помилок при доведенні та формуванні висновків).
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины