КОНТРОЛЬНИЙ ПРОЦЕС В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ (ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ)

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. З дослідженням поняття та видів контрольного процесу нерозривно пов‘язане з‘ясовування його ролі та значення в механізмі правового регулювання, які не залишаються незмінними, а неухильно зростають пропорційно ускладненню завдань, що вирішує управляюча система, а також підвищенню вимог до неї.

При такому підході акцент загальнотеоретичного трактування питань контрольного процесу неминуче припадає на правомочність суб’єктів контролю щодо його реалізації. Контроль повинен бути також чинником, який покликаний поглиблювати і розширювати позитивні початки, передовий досвід, забезпечуючи тим самим спадкоємність розвитку та прогресивний характер функціонування об’єктів контрольного процесу і зазначеної системи в цілому.

Цінність контролю міститься в тому, що він служить джерелом одержання об’єктивної інформації про стан справ в системі державних органів, про процеси, які в них відбуваються. Без наявності таких даних неможливо встановити ступінь впливу на підконтрольні суб’єкти, виявити недоліки, своєчасно вплинути на них і змінити існуючу ситуацію у необхідному напрямку.

Отже, контрольний процес відіграє величезну роль в діяльності окремого державного органу та у функціонуванні механізму правового регулювання в цілому і органи внутрішніх справ тут не є виключенням. Цілі, які переслідує цей вид юридичного процесу цілком відповідають вимогам сьогодення і сприяють становленню України як правової держави, починаючи з кожної її частини. Кажучи про місце контрольного процесу в субординаційній структурі юридичного процесу, важливо підкреслити, що він стоїть після правотворчості та правозастосування, але проникає в них своїм організуючим впливом.

Служба в органах внутрішніх справ виділяється серед інших професій через ряд причин — підвищене психологічне та правове напруження, фізичне навантаження, іноді ризик для життя і здоров’я, ненормованість робочого часу тощо. Контрольний процес в органах внутрішніх справ також відокремлюється від аналогічної діяльності в інших сферах. Його удосконалення зумовлено як внутрішньовідомчими обставинами, так і зовнішніми умовами. Серед яких не тільки ефективне виконання завдань і функцій, вказаних у статті 2 Закону України “Про міліцію”, а ще й формування у свідомості пересічного громадянина приклада надійного, об’єктивного засобу правоохорони, підвищення ефективності діяльності органів внутрішніх справ України та вдосконалення механізму здійснення відповідними посадовими особами контрольних повноважень.

Інтерес до проблеми, яка охоплюється дослідженням, посилюється у зв’язку з розробкою програми комплексного вдосконалення всього механізму державного управління, а також процесів адміністративного та політичного реформування в державі.

Контрольний процес розглядається як невід’ємна складова частина організаційної роботи, надійний засіб покращення діяльності державних органів, у тому числі органів внутрішніх справ, зміцнення організованості та дисципліни в усіх ланках державного апарату, підвищення відповідальності кожного окремого працівника.

Потреба дослідження контрольного процесу викликана також низкою факторів, а саме:

– соціальними — зміною об’єктивних умов, в яких він здійснюється;

– гносеологічними — необхідністю теоретичного формулювання його специфіки на сучасному етапі розвитку держави;

– практичними — зростанням вимог до його ефективності.

Питання контрольного процесу давно привертає увагу дослідників права. Цій проблемі присвячена велика кількість наукової літератури, але слід зазначити, що майже всі праці, які торкаються дослідження контрольного процесу в органах внутрішніх справ відносяться до 70-х років минулого століття і з огляду на сучасні реалії значною мірою втратили свою актуальність.

Проблема контрольного процесу в системі державного управління досліджувалася багатьма науковцями як у загальнотеоретичному, так і в прикладному плані. Їй присвячені роботи відомих вчених: Л.І. Абалкіна, В.Б. Авер’янова, О.В. Аверіна, Є.А. Агєєва, М.І. Адріанова, Г.В. Атаманчука, О.Ф. Андрійко, В.М. Анісімова, В.Г. Афанас’єва, І.Л. Багиня, О.М. Бандурки, Д.Н. Бахраха, І.Л. Бачило, І.В. Бенедика, Д.М. Гвішиані, В.М. Горшеньова, Б.М. Гурне, Б.В. Дрейшева, І.Я. Дюрягіна, А.П. Зайця, А.М. Колодій, Ю.М. Козлова, О.П. Коренєва, Б.М. Лазарева, А.Є. Луньова, В.М. Медведчука, П.Є. Недбайла, М.І. Онуфрієва, В.С. Основіна, В.В. Пашутіна, М.І. Піскотіна, В.М. Савицького, В.Д. Сорокіної, М.С. Студенікіної, Ю.О. Тихомирова, О.В. Фандалюка, Є.І. Федика, І.Б. Шахова, В.С. Шестака, О.В. Юристи, О.М. Юсупова, Ц.А. Ямпольської, О.Н. Ярмиша та ін.

Однак, значна кількість наукових праць, які були підготовлені як в Україні, так і в інших країнах СНД не знижують актуальності подальшого аналізу загальнотеоретичних проблем контрольного процесу в його прикладному значенні. Тим більше, що організація контролю в органах внутрішніх справ України на сучасному етапі ще не стала предметом самостійних досліджень. Недостатньо розробленим залишається і відповідний понятійний апарат, який є засобом пізнання складних контрольних взаємовідносин у цій системі.

Увагу багатьох представників юридичної науки зосереджено, значною мірою, на виявленні специфіки контрольного процесу як функції управління, форми розвитку демократії, засобу зміцнення законності і дисципліни. У дослідженнях загальнотеоретичного характеру відбиваються властивості соціологічного контролю як регулятора суспільної життєдіяльності.

З метою порівняльної характеристики різноманітних аспектів контрольного процесу дисертантом вивчалось чинне законодавство України, нормативно-правова база діяльності Міністерства внутрішніх справ України, а також висновки та положення, які містяться в дослідженнях не лише з теорії держави і права, а й з конституційного, адміністративного, кримінально-процесуального, цивільно-процесуального права, загальної теорії управління, управління органами внутрішніх справ.

Особливої гостроти це питання набуває в частині правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ — тієї державної структури, яка для виконання своїх завдань із захисту прав і свобод громадян від будь-яких злочинних та інших посягань, частіше за інших суб’єктів використовує засоби і методи, що прямо чи побічно в межах закону обмежують ці права.

Дослідження цієї проблеми надає змогу сформулювати деякі конкретні рекомендації, які можуть сприяти підвищенню ефективності діяльності органів внутрішніх справ України.

Розробка питань юридичного процесу в цілому і контрольного зокрема, а також форм і методів реалізації права дозволяє підвищити інструментальну цінність права, відкрити нові можливості у визначенні його ролі з метою формування правової держави, демократизації суспільного життя, створення стабільної обстановки в суспільстві.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертантом напрямок наукового дослідження належить до числа пріоритетних у сфері загальної теорії права. Проблема вдосконалення юридичного процесу та окремих його різновидів передбачена Концепцією розвитку законодавства України на 1997-2005 рр., яка розроблена Інститутом законодавства Верховної Ради України. Тема дослідження визначена відповідно до цієї Концепції, входить до планових тем Запорізького юридичного інституту МВС України “Проблеми систематизації законодавства України”, “Теоретичні питання законності”, “Теоретико-правові проблеми реалізації законодавства України” та “Правове забезпечення діяльності органів внутрішніх справ”, що відповідає п.1.1. “Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки”, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року №1376 та наказу МВС України “Про затвердження Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років” від 05 липня 2004 року №755.

Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Запорізького юридичного інституту МВС України і є складовою частиною його планового дослідницького напрямку “Теоретико-правові проблеми реалізації законодавства України”.