Бочі, Ангела Карлівна. Фінансовий механізм регулювання платіжного балансу в Україні

Краткое содержание

У першому розділі «Теоретичні засади фінансового механізму регулювання платіжного балансу та його впливу на економічний розвиток» визначено теоретичні основи регулювання платіжного балансу, досліджено зарубіжний досвід його регулювання та запропоновано концептуальні положення розвитку фінансового механізму регулювання платіжного балансу України.
У процесі здійснення контент-аналізу сутності поняття «платіжний баланс» виявлено дискусію вітчизняних та зарубіжних вчених щодо його тлумачення, підходів та методів регулювання. З огляду на особливе економічне значення, а також ролі платіжного балансу в забезпеченні зовнішньої та внутрішньої економічної рівноваги, запропоновано власне визначення дефініції «фінансовий механізм регулювання платіжного балансу» як сукупності фінансово-економічних методів, форм, інструментів, прийомів і важелів впливу на стан платіжного балансу у контексті здійснюваної державою фінансової, грошово-кредитної, валютної, бюджетно-податкової та інших політик. У ході проведеного ретроспективного аналізу теоретичних досліджень платіжного балансу виділено основні підходи до його регулювання: 1) еластичний, відповідно до якого нестабільність платіжного балансу є результатом розриву між вітчизняними та зарубіжними цінами, тому основним методом регулювання виступає девальвація; 2) монетарний, який акцентує увагу на впливі попиту і пропозиції грошей на платіжний баланс та визначає основними методами регулювання політику дефляції або інфляції, девальвацію, введення тарифів та квот; 3) поглинання, який підкреслює той факт, що платіжний баланс характеризується розбіжностями між сукупними доходами і сукупними внутрішніми витратами, а основними методами його регулювання є зменшення видатків і збільшення доходів, девальвація, протекціоністські заходи. Доведено, що на сьогодні політика регулювання платіжного балансу з використанням означених основних підходів вже не є ефективною, що передбачає необхідність синтезу та впровадження положень інших підходів (саморегулювання, кейнсіанський, портфельний підходи тощо).