ЧИРІКОВА Галина Іванівна ПРОБЛЕМИ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У НІМЕЧЧИНІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методологічні засади, методи та висвітлено джерельну базу дослідження; розкрито наукову новизну, практичне значення роботи; наведено дані про апробацію одержаних результатів.
У першому розділі „Історичний розвиток німецької родини та становлення сімейного виховання в Німеччині” проаналізовано історичний розвиток і виокремлено основні етапи становлення німецької родини та простежено генезу сімейного виховання у філософській та педагогічній думці Західної Європи.
Вивчення історичного феномену сім’ї дозволило зробити таке узагальнення: німецька родина пройшла довгий час розвитку, підпадаючи під вплив історичних, економічних, соціальних і культурних подій у країні, що відбивались на сімейному укладі, стосунках між чоловіком та дружиною, типі відносин між батьками й дітьми та функціях родини.
Серед зарубіжних і вітчизняних науковців немає єдності в підходах до періодизації розвитку німецької родини через відсутність єдиного критерію її побудови. Тому, беручи за основу тип внутрішньо-сімейних стосунків у німецькій сім’ї в різні етапи її становлення, а також такі кри-терії, як загальний історичний розвиток суспільства, особливості політичного та економічного життя держави, соціокультурні умови, котрі спричинили реформування суспільства та сім’ї, було виокремлено 5 етапів розвитку німецької родини:
І етап (друга половина ІХ ст. – перша половина XVII ст.) – етап становлення докапіталістичної сім’ї, типовим для якої було поєднання в родинній спільноті не лише кровних родичів, а й усіх робітників та прислуги, що мешкали під одним дахом зі своїми господарями. У докапіталістичній родині панувала авторитарно-патріархальна система відносин. Робота та проживання зосереджувались під одним дахом;
ІІ етап (друга половина XVII ст. – перша половина ХІХ ст.) – етап існування індустріальної сім’ї. У цей період відбувається розподіл трудової та приватної частин життя, поширюються випадки праце-влаштування жінки. Типовою стає родина, яка складається тільки з двох поколінь. Стосунки між членами індустріальної родини є патріархальними;
ІІІ етап (друга половина ХІХ ст. – 1945 р.) – етап формування стандартної європейської сім’ї, ознаками якої стали: перехід від патріар-хальних стосунків між чоловіком та жінкою до партнерських; різке зни-ження народжуваності; поступова відмова від дитячої праці; покращення умов проживання середньостатистичної родини в часи ІІІ Рейху;
ІV етап (1945 р. – 1990 р.) етап становлення сім’ї у розділеній Німеччині. Моделлю сім’ї в НДР стала родина, де чоловік та жінка працюють на виробництві, а до виховання дітей масово залучаються державні установи (дитсадки, в тому числі цілодобові, групи подовженого дня в школах). Ідеалом родини у Федеративній Республіці Німеччини стає багатодітна сім’я, де батько працює, а мати піклується вдома про дітей. Тип стосунків у родинах розділеної Німеччини – партнерський;
V етап (1991 р. – початок ХХІ ст.) – етап утворення сучасної європейської сім’ї, типові ознаки якої – демократичні стосунки між дорослими членами родини та партнерські – між батьками та дітьми; збільшення кількості громадянських шлюбів, спад народжуваності, поява нетрадиційних сімейних пар, принципова незалежність жінки від чоловіка, активна підтримка родини з боку держави.
Результати аналізу науково-педагогічного доробку таких німецьких науковців, як З. Вальпер, Ю. Ецаріус, Є. Маттес, П. Штрука дають можливість стверджувати, що протягом зазначених вище етапів розвитку німецької сім’ї простежується чітка тенденція до зміни соціальної ролі батька в родині з домінуючої на партнерську щодо своєї дружини, соціальної ролі дружини – з образу домогосподарки до незалежної від чоловіка самодостатньої особистості. Ставлення до дитини в німецькій родині також зазнало кардинальних перетворень: на сучасному етапі розвитку європейської родини діти є центром її інтересів.
Характерним для сучасної європейської сім’ї є урізноманітнення її форм (родини з зареєстрованими стосунками, родини в громадянському шлюбі, гомосексуальні пари). Найбільш поширеною в Німеччині на початку ХХІ ст. є сім’я, що складається з чоловіка, дружини та однієї дитини. Поодинокими є випадки проживання разом трьох поколінь однієї родини, натомість збільшується кількість печворк-сімей (сім’ї, що з’явились після розлучення батьків, які утворили нову родину зі своїми дітьми з попередніх шлюбів) та родин без дітей.
Протягом століть під впливом філософсько-культурних течій у Західній Європі змінювалась уява про виховну функцію родини. Якщо до ХVІІІ ст. основним завданням батьків було забезпечення дитини їжею та одягом, то, внаслідок поширення просвітницького способу мислення, а пізніше – під впливом гуманістичних ідей, потім – науково-технічного прогресу та активації реформаторсько-педагогічного руху в суспільстві, сформувалась необхідність виокремлення завдань, цілей, мети сімейного виховання як однієї з домінантних функцій родини. Установлено, що ще в ХVІ ст. дитинство розглядалось як період у житті людини, не наділений особливим сенсом, і тільки тоді дитина могла зараховувати себе до суспільства, коли вона могла обходитися без матері. На межі ХVІІ – ХVІІІ ст. дитина почала сприйматись центром сім’ї. Опубліковані в цей період праці Я. Коменського, Й. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо здійснили великий вплив на сімейне виховання в Західній Європі. Пізніше, завдяки зусиллям педагогів-реформаторів В. Лайа, Л. Ламберт, М. Монтессорі, Р. Штайнера сімейне виховання в Західній Європі перетворилось на самостійну галузь науки. На початку ХХІ ст. виховання – одна з найбільш досліджуваних проблем педагогіки в західноєвропейських країнах.
У другому розділі „Теоретичні питання сімейного виховання молодших школярів у Німеччині” з’ясовано сутність, структуру та зміст сімейного виховання в сучасній Німеччині; розкрито особливості розвитку молодших школярів у німецькій родині; схарактеризовано домінуючі проблеми сімейного виховання молодших школярів Німеччини.
Аналіз літератури з означеної проблематики дав можливість констатувати, що основоположними для розвитку сімейного виховання в Німеччині ХХ ст. стали такі теорії: гуманістично-екзистенціальна теорія, що розглядає людину як специфічну модель, де головна роль віддається активності особистості; психодінамічна теорія, що аналізує динаміку психічної діяльності, наголошуючи на важливості раннього досвіду взаємодії батьків з дітьми; Адлеровська теорія виховання батьків, що ґрунтується на принципі взаємодії дорослого та дитини.
Спираючись на наукові розвідки дослідників сімейного виховання ФРН В. Брецінки, В. Вайса, З. Чьопе-Шеффлер, К. Шнеевінда, ми дійшли висновку, що сутність сучасного сімейного виховання в Німеччині полягає не в здійсненні впливу батьків на дитину, а лише в спонуканні її до самовиховання й у сприянні рідних саморозкриттю її індивідуальності.
Визначено, що структура сімейного виховання молодших школярів у ФРН є класичною і складається з мети, принципів, змісту, виховних засобів та стилів виховання в родині. Процес виховання молодших школярів у німецькій родині направлений на реалізацію його мети – виховання самостійної цілеспрямованої активної і креативної особистості, що досягається за допомогою максимального розкриття особистості, самоконтролю, гуманності, порядності та пристойної поведінки. Таких цілей досягають за допомогою позитивних виховних засобів, пріоритетним при цьому вважається стиль сімейного виховання, відомий у країні під назвою „свобода у рамках” („Freiheit in Grenzen”).
Для реалізації змісту сімейного виховання молодших школярів у Німеччині характерною є нерозривність його напрямків. Актуальними для молодшого шкільного віку визначаються сьогодні релігійне, міжкультурне, соціальне виховання, медіавиховання та ін.
Специфічною характеристикою виховного процесу, що реалізується німецькою сім’єю, є неактивне залучення особистісних ресурсів родини у виховання дітей.
На основі вивчення наукових позицій Г. Гобмайра, А. Келлєра, Л. Ліґлє, П. Штрука було виявлено, що ставлення німецьких педагогів до родини як до основного місця розвитку особистості молодшого школяра; до батьків дитини як до найбільш компетентних вихователів; до молодшого шкільного віку як до надважливої освітньої фази в процесі становлення особистості є класичним для світової педагогічної думки.
Характерними для процесу розвитку молодших школярів у німецькій родині є такі ознаки: сприйняття рідними дитини чинників формування особистості як комплексу факторів, у якому важливим є не первинність одного з них, а те, яким чином, враховуючи спадкові дані дитини та особливості соціального оточення, в якому вона зростає, здійснювати виховний вплив на неї та стимулювати її активність у процесі самовдосконалення; глибоке розуміння батьками прямої залежності успіху адаптації школяра в нове середовище від соціального фундаменту, яким для учня є родина.
У ході дослідження було виокремлено та схарактеризовано такі проблеми сімейного виховання молодших школярів Німеччини: соціально-економічні (їх причиною є: надмірна професійна зайнятість батьків, емансипація жінки й загальна андрогінія суспільства, труднощі соціалізації сімей-емігрантів у німецьке суспільство), психологічні (виникають у результаті дисгармонійних відносин між батьками та дітьми, психологічного та фізичного насильства, труднощів адаптації дитини до школи) та педагогічні (ці проблеми спричиняють такі фактори: невідповідність батьківських вимог особливостям фізіологічного та психологічного розвитку дитини, різні уявлення батьків про виховання, раннє батьківство, нереалізовані очікування батьків від своїх дітей).
Основною передумовою появи виділених проблем у процесі сімейного виховання молодших школярів в сьогоднішній Німеччині є процеси глобалізації в європейському суспільстві, поліконфесійний характер населення Німеччини, низька виховна компетентність або повна відсутність педагогічної культури в батьків.
У третьому розділі „Досвід розв’язання проблем сімейного виховання молодших школярів у Німеччині” узагальнено досвід розв’язання проблем сімейного виховання молодших школярів у Німеччині та визначено шляхи використання позитивного німецького досвіду вирішення проблем сімейного виховання в Україні.
Відзначено, що пріоритетними напрямами подолання проблем, що виникають у процесі сімейного виховання молодших школярів сьогоднішньої Німеччини, є забезпечення тісної взаємодія школи та родини; підвищення педагогічної культури батьків.
Особливостями реалізації співпраці педагогічного колективу та родини учня є: 1) орієнтація на спільне виховання дитини батьками та вчителями школи (найбільш поширеними формами цієї співпраці є облаштування класних кімнат; розробка різноманітних проектів, протягом яких батьки цілий день знаходяться поряд з дитиною в школі (наприклад, Свято першого дзвоника, Свято зустрічі зими, релігійні свята); спільне проведення занять гуртків та масових заходів; конференції та вечори, в організації яких батьки виступають партнерами для вчителів; 2) урахування положень законодавчої бази, що визначає межі та напрямки взаємодії школи та сім’ї (Шкільний закон (Schulgesetz) та Шкільний договір (Schulvertrag) за дотриманням яких слідкують класні, шкільні, регіональні батьківські ради; 3) чітке усвідомлення двох сторін – учасниць виховного процесу (родини і навчальної установи) своїх прав і широка практика обстоювання їх у суді за необхідності.
На підставі аналізу наукових розробок М. Вольфф, Р. Крауза, М.Р. Текстора (M.R. Textor), В. Фтенакіса (W. Fthenakis), У. Фурера (U. Fuhrer), К. Штромайєра (K. Strohmeier) було встановлено, що взаємодія школи та родини у ФРН має чітко окреслені перспективи, у тому числі, й загальноєвропейського характеру. Їх мета – створення усіх належних умов для сприяння всебічному розвиткові дитячої особистості та забезпечення підґрунтя для максимального розкриття її індивідуальності.
Підвищення педагогічної культури батьків сприймається у ФРН як метод запобігання виникненню проблем у сучасному сімейному вихованні. Характерною для німецького сьогодення є активна пропаганда важливості підвищення педагогічної культури дорослих за допомогою засобів масової інформації та реклами.
Визначено, що особливістю втілення програм з підвищення педагогічних знань батьків у Німеччині є забезпечення соціальними міністерствами земель країни усіх зацікавлених широким спектром варіантів поглиблення педагогічних знань дорослих: виховні пункти (Erziehungsberatungsstellen), де дорослі можуть отримати поради педагогів, психологів та соціологів; тренінги та програми для підвищення педагогічної компетенції дорослих: „Свобода у рамках” („Freiheit in Grenzen”), „Сильні батьки – сильні діти” („Starke Elte
– starke Kinder”), „Сімейна конференція” („Familienkonferenz”); Інтернет-сайти, на сторінках яких професійні консультації з проблем виховання дітей надають спеціалісти: „Сімейний довідник” (www.familienhandbuch.de), „Сімейний порадник” (www.familienberater.de), „Сімейна школа” (www.familienschule.de); журнали, орієнтовані на дорослих без базової педагогічної освіти: „Батьки” („Elte
”), „Від 4 до 8. Журнал про дітей дошкільного й молодшого шкільного віку” („4 bis 8. Zeitschrift für Kindergarten und Unterstufe”); проект „Телефонна лінія для батьків” („Elte
telefon), в рамках якого педагоги й психологи цілодобово надають поради батькам телефоном; проект „Листи до батьків” („Elte
briefe”), метою якого є надсилання поштою інформації про вікові особливості розвитку і виховання дитини; телевізійні шоу, орієнтовані на масового глядача, в рамках яких обговорюються різні виховні ситуації, що виникають у процесі виховання дітей: „Суперняня” („Die Super Nanny”), „Майбутнє наших дітей” („Future Kids. Die Zukunft unserer Kinder”).
На основі аналізу наукових джерел виявлено, що мета сімейної політики ФРН на сучасному етапі полягає в створенні всіх належних умов для успішної реалізації батьками свого виховного права, в наданні їм всебічної моральної й матеріальної підтримки, у фінансуванні численних проектів, які мають на меті реалізацію провідної ідеї держави, сформульовану Президентом Німеччини Г. Кьолєром у 2005 р. – „Німеччина – сприятлива для розвитку сім’ї і дітей країна”.
Проведене компаративне дослідження виявило, що ставлення до родини як до першоджерела у вихованні дитини та проблеми в сімейному вихованні в Німеччині й Україні – подібні, що дало підстави для виокрем-лення шляхів використання позитивного німецького досвіду у вирішенні проблем сімейного виховання в Україні. Особливо цінним для вітчизняних реалій є вивчення, подальше творче опрацювання та можливе застосування форм і методів таких аспектів німецького сімейного виховання, як взаємодія школи та родини, система педагогічної просвіти батьків і стратегія сімейної політики. Накреслені шляхи використання позитивного досвіду ФРН у галузі сімейного виховання можуть бути реалізовані в межах співпраці між Україною та Німеччиною, однією з домінант якої є сприяння німецької сторони розвитку вітчизняної родини. Окремі організації ФРН („Німецько-українські приватні ініціативи”, „Українсько-німецький центр підтримки дітей і сімей”, Фонд „Благополуччя дітей”) вже впроваджують в життя різноманітні освітні проекти, такі як матеріальна допомога малозабезпеченим родинам, укладання педагогічних посібників для батьків, фінансування „S.O.S. – дитячих містечок”.
Отримані в процесі дослідження результати свідчать про досягнення поставленої мети і дають можливість сформулювати такі висновки:
1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення проблем сімейного виховання молодших школярів у Німеччині, що виявляється в історико-хронологічному та функціонально-структурному аналізі сучасного сімейного виховання молодших школярів у ФРН. Це дозволило на основі вивчення численних аутентичних джерел з’ясувати специфіку та місце сучасної сім’ї в німецькому суспільстві, охарактеризувати домінуючі проблеми сімейного виховання Німеччини та узагальнити досвід їх подолання, визначити можливості використання в Україні позитивного досвіду німецьких педагогів.
2. У роботі доведено, що Німеччина – країна з самобутньою системою сімейного виховання, перевіреною багатовіковим досвідом, що сформувався на етнопсихологічних засадах у процесі культурно-історичного розвитку держави. Аналіз історичних та педагогічних джерел дає підстави стверджувати, що дослідження процесу становлення німецької родини є оптимальним за умови виокремлення наступних етапів: становлення докапіталістичної родини; утворення індустріальної сім’ї; формування стандартної європейської сім’ї; становлення сім’ї в розділеній Німеччині; утворення сучасної європейської сім’ї, яку пропонуємо розуміти як економічне, демографічне й соціокультурне явище з багатогранною історією. Сьогоднішня німецька сім’я відображає всі суперечності, що є в державі й суспільстві, є своєрідним „мікрокосмом” зі своїми звичками, традиціями та принципами співіснування між її членами.
Установлено, що історичний розвиток сімейного виховання в Німеч-чині супроводжувався зміною типу сімейного співіснування від великої родинної спільноти з робітниками і кухарками до сім’ї з двох поколінь, стосунків між членами родини – від авторитарних до демократичних, ролі жінки – від прислужниці до самодостатньої освіченої особистості, підходу до виховання дитини – зі споглядального до осмисленого, від виховання дітей без урахування дорослими вікових особливостей розвитку дитини і без залучення додаткових педагогічних знань до активного удосконалення виховних навичок. Доведено, що сім’я в сьогоднішній Німеччині – це соціально-педагогічний інститут, метою якого є підготовка дитини до вступу в доросле життя. Характерною рисою сучасної німецької родини є орієнтація на дитину і, що найбільш важливо, вона є усвідомленою.
3. Визначено, що простежити генезу сімейного виховання в Західній Європі та визначити вплив філософських і педагогічних ідей на його розвиток виявилось можливим при використанні культурно-філософського або цивілізаційного підходу, в результаті чого було зроблене наступне узагальнення: провідні філософські тенденції та ідеї видатних педагогів прямим чином впливали на позитивні зрушення в формуванні у дорослих необхідності свідомого застосування певних методів, стилів та принципів у виховному процесі. Це зумовило розуміння сімейного виховання в Західній Європі на сучасному етапі як багатогранного комплексного процесу, що, насамперед, характеризується чітким усвідомленням батьками всіх виховних цілей та завдань, розроблених провідними дослідниками країни з урахуванням вимог часу й суспільства, та науковим підходом старшого покоління до виховання молодшої генерації родини.
4. Сутність, структура та зміст сімейного виховання у Німеччині зумовлені ментальними характеристиками німецької родини; визначаль-ними рисами стосунків у ній є акуратність, пунктуальність, точність, дисциплінованість, прагматичність, самостійність і незалежність одного члена родини від іншого, закритість родини.
Ретельний аналіз особливостей розвитку молодшого школяра в німецькій родині надав можливість скласти його психолого-педагогічний портрет. Встановлено, що учень початкових класів у сучасній Німеччині – це активна особистість, орієнтована школою й родиною на самостійне прийняття рішень, із наступними ціннісними пріоритетами, прищепленими в процесі сімейного виховання: ввічливість, пристойна поведінка, працьовитість, взаємодопомога, толерантність. Всі перераховані якості є логічними в контексті багатовікової традиції виховання дітей у німецьких родинах за релігійними догмами. Родина для молодшого школяра ФРН – це його батьки та брати і сестри, іноді гувернантки, але не інші родичі.
5. Спостереження, інтерв’ю, бесіди з теоретиками та практиками сімейного виховання в Німеччині дозволили схарактеризувати домінуючі проблеми у сімейному вихованні молодших школярів ФРН. Встановлено, що класифікація проблем сімейного виховання як соціально-економічних, психологічних та педагогічних у повній мірі відображає той спектр проблемних ситуацій, що притаманний повсякденному спілкуванню дорослих та дітей в одній родині. Проблеми в сімейному вихованні пропонуємо розуміти як невідповідність очікуваних від виховання результатів наявним.
Доведено, що ефективна реалізація сім’єю виховної функції в Німеччині зумовлюється її тісним контактом зі школою. Характерною для ФРН особливістю виховного процесу є те, що взаємодія навчального закладу й родини учня націлена на виховання в молодшого школяра самостійності. Плідне партнерство двох сторін виховного процесу сприй-мається німецькими науковцями як один із основних напрямків подолання проблем у сімейному вихованні. Рівень взаємодії батьків і школи визначається у Німеччині як критерій якості та престижності навчального закладу.
Підвищення педагогічної культури батьків – пріоритет сімейної політики Федеративної Німеччини. Показовим для української виховної реальності є функціонування в Німеччині широкої інфраструктури закладів, націлених на удосконалення виховного потенціалу дорослих із різним рівнем педагогічних знань (виховні пункти; групи з підвищення педагогічної культури батьків; організації „Сімейна співпраця”, „Допомога родинам”, „Допомога молоді”; Школи для батьків).
6. Виходячи з аналізу наукової літератури останнього десятиріччя, було констатовано, що оптимізація виховного процесу в Україні створює нові можливості для удосконалення концепцій вітчизняного сімейного виховання. Зважаючи на цей факт, а також на загальні тенденції сучасного суспільства до міжкультурної інтеграції, наголошуємо, що вивчення передового досвіду німецьких педагогів у галузі сімейного виховання, його творча адаптація до особливостей процесу виховання дитини в сім’ї відкриває якісно нові горизонти для українського виховання.
Спираючись на досвід вітчизняного сімейного виховання й на результати компаративного аналізу особливостей реалізації процесу виховання молодших школярів в українських та німецьких родинах, найбільш перспективними в сенсі поглибленого вивчення й можливого подальшого застосування в вітчизняній педагогіці вважаємо такі позитивні аспекти сімейного виховання молодших школярів у Німеччині: по-перше, взаємодія школи та родини (а саме: стратегічне планування співпраці між батьками молодших школярів і школою в структурній, адміністративно-політичній, шкільній та квалітативній площинах; налагодження контактів між батьками та педагогами ще до початку занять у школі; введення системи чіткого узаконення прав та обов’язків обох сторін виховного процесу; зміна участі батьків у взаємодії з вчителем із кількісної на якісну; створення нових горизонтів у співпраці, зокрема, в міжнародній площині); по-друге, система педагогічної просвіти батьків (введення проекту „Листи до батьків”; професійних виховних Інтернет-сайтів; виховних пунктів); по-третє, стратегія сімейної політики (налагодження інфраструктури закладів педагогічної просвіти батьків; сприяння зміні підходу батьків до процесу сімейного виховання зі споглядально-пасивного на свідомий; заохочення батьків до відвідування закладів педагогічного всеобучу).
Безсумнівним є той факт, що творче опрацювання вітчизняними педагогами цих теоретичних ідей і практичних надбань німецької педагогіки збагатить зміст українського родинного виховання.
Викладені в цьому дослідженні висновки не претендують на повноту розв’язання аналізованої проблеми. Предметом уваги подальших, більш глибоких наукових досліджень можуть стати питання пошуку спільних для європейських країн шляхів усунення проблем у сімейному вихованні, особливостей реалізації сімейного виховання учнів середньої ланки школи чи підлітків, підготовки фахівців у галузі сімейного виховання, діяльності організацій із підвищення педагогічної культури батьків.