ПАВЛЕНКО ТЕТЯНА ВІКТОРІВНА МЕТОДИКА НАВЧАННЯ ФІЗИЧНИХ ВПРАВ СТУДЕНТІВ ВНЗ У ПРОЦЕСІ ЗАНЯТЬ ОЗДОРОВЧОЮ ГІМНАСТИКОЮ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, вказано на зв’язок роботи з науковими планами, темами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичну значущість одержаних результатів, визначено особистий внесок здобувача, подано інформацію про апробацію результатів дослідження, публікації автора за темою дисертації та структуру дисертації.
У першому розділі «Оздоровча гімнастика в системі фізичного виховання студентів» досліджено становлення і роль оздоровчої гімнастики в системі фізичного виховання студентської молоді, визначено проблематику й тенденції її розвитку, напрями оздоровчих занять.
Фізичне виховання – напрям фізичної культури, пов’язаний з процесом виховання особи, набуттям нею відповідних знань, умінь та навичок з використанням рухової активності для всебічного розвитку, оздоровлення та забезпечення готовності до професійної діяльності й активної участі у суспільному житті (Закон України про фізичну культуру, 1994). Це не просто процес розвитку основних фізичних якостей та рухових здібностей у студентів, але, перш за все, формування у них загальносвітоглядних і загальнокультурних цінностей (Л. І. Лубишева, 2000).
Стан здоров’я молодої людини є одним із вирішальних чинників формування особистості й певною мірою визначає вибір майбутньої професійної діяльності, можливість всебічного розвитку особистості та її соціального ствердження. Він також впливає на загальну підготовленість молодої людини, її духовний та фізичний розвиток, майбутні досягнення у сфері професійної діяльності (Е. Г. Булич,1997; І. В. Муравов, 1989; Л. І. Лубишева, 2000 ). Автори наукових публікацій (М. Л. Горобей, 2013; Л. В. Жула, 2012; І. М. Медведєва, М. О. Носко, 2010; Т. Г. Диба, 2012) свідчать про високі вимоги як до навчальної діяльності, так і до здоров’я студентської молоді, які пред’являє сучасний процес навчання у вищих навчальних закладах.
Незважаючи на державний пріоритет фізичного виховання, проведення реформи вищої освіти, стан здоров’я студентів в Україні погіршується.
За останні роки методика проведення навчальних занять суттєво не змінилась, її ефективність відносно невисока, що не відповідає вимогам сучасної школи (В. В. Пильненький, 2004). Дослідниками (М. П. Горобей, 2011; В. П. Куликов, В. І. Кісєльов, 1998) були узагальнені дані щодо індивідуалізації оптимальних навантажень під час проведення занять фізичними вправами. Визначення оптимального навантаження, за ствердженням авторів, повинно базуватись на урахуванні особливостей життєдіяльності, стану, можливості і здатності індивіда. Значні психічні навантаження, інтенсифікація навчального процесу поступово чинять сильну психофізичну дію на молодий несформований організм студентів, що призводить згодом до перевантаження організму, зниження імунітету та появи різних захворювань.
У зв’язку з цим зростає роль одного з обов’язкових чинників здорового способу життя – використання в навчальному процесі зі студентами фізичних навантажень відповідних до їх статі, фізичних можливостей та фізичної підготовленості.
Ученими (І. В. Рубцова, Т. В. Кубишкіна, Є. В Алаторцева, Я. В. Готовцева, 2007) визначено, що на сьогоднішній день недостатньо обґрунтовані оптимальні рухові режими для профілактики захворювань студентів та стану їх соматичного здоров’я, а також представлена незначна кількість наукових досліджень про врахування фізичних та психофізіологічних закономірностей регулювання активності студентів, впровадження в навчальний процес інноваційних методик навчання студентів засобами фізичного виховання.
Важливе місце у вирішенні питань оздоровлення та збереження здoров’я студентської молоді повинно бути зосереджено у комплексному впровадженні навчальної програми розробленої на основі проведених досліджень, в реалізації сучасних педагогічних технологій, спрямованих на освоєння відповідних знань, підвищення мотивації студентської молоді до рухової активності, формування здорового способу життя та виховання фізичної культури молодої особи (Н. В. Журавська, 2008).
У другому розділі «Диференційована методика навчання фізичних вправ студентів вищих навчальних закладів у процесі занять оздоровчою гімнастикою» визначено концепцію та методологічні основи дисертаційної роботи, обґрунтовано методи дослідження та особливості його організації.
До експерименту були залучені студенти І–ІІІ курсів Харківського національного автомобільно-дорожнього університету (ХНАДУ) чотирьох факультетів, всього 141 студент (дівчата та юнаки).
Дослідження складалося з декількох етапів.
На першому етапі з метою визначення рівня мотивації та особистого відношення до активних занять фізичною культурою та спортом було проведено анкетування. В результаті проведеного анкетування встановлено, що більшість студентів не мають протипоказань до активних занять з фізичного виховання та спорту, але зовсім незначна кількість студентів відвідують спортивні секції та активно займаються спортом. З загальної кількості опитаних тільки 51 студент (36,2%) відвідують спортивні секції, а 90 студентів (63,8%) зовсім не займаються спортом. З цього приводу можна зробити висновок, що залучення студентів до активних занять спортом не займає належного місця у вихованні молодої людини.
Відносно відвідування занять з фізичного виховання нами були отримані наступні відповіді: 111 студентів (78,7%) відповіли, що відвідують заняття із задоволенням, 21 студент (14,9%) поки ще не визначились у своїй оцінці, а 9 студентів (6,4%) надали негативні відповіді. На наш погляд, такі відповіді пов’язані з недостатнім обсягом лекційного матеріалу, який спрямовано на пропагування здорового способу життя, оздоровчого ефекту практичних занять з фізичного виховання, що забезпечить підвищення рівня мотивації студентів до занять з фізичного виховання та спорту.
На питання, в чому полягає вмотивованість студентів до занять з фізичного виховання, 62 студента (43,9%) відповіли, що їх приваблює зовнішній спортивний вигляд, для зміцнення свого здоров’я відвідують заняття 47 студентів (33,3%) студентів і тільки 32 осіб (22,8%) відвідують заняття з метою розвитку фізичних якостей.
Найбільшу перевагу віддають студенти розвитку: сили – 48 студентів (34%), гнучкості – 29 студентів (20,6%), швидкості – 26 студентів (18,4%), витривалості – 27 студентів (19,1%), спритності – 11 студентів (7,8%).
На підставі проведеного анкетування була визначена необхідність оздоровлення студентської молоді та підвищення рівня її мотивації до активної рухової діяльності, оптимізації навчально–виховного процесу з фізичного виховання, що обумовлює розробку та реалізацію диференційованої методики навчання у процесі занять оздоровчою гімнастикою. Подальшого обґрунтування потребують питання, які стосуються вибору та співвідношення засобів оздоровчої гімнастики, їх спрямованості, необхідності диференційного планування фізичних навантажень в залежності від статевих особливостей студентів, їх рівня фізичної підготовленості та фізичного розвитку.
На другому етапі з метою визначення рівня розвитку фізичних якостей, рухових здібностей та фізичних можливостей студентів було проведено тестування, за результатами якого здійснено кореляційний аналіз. Проведене дослідження вказало на низький рівень розвитку фізичних якостей та рухової підготовленості студенток І курсу та визначило, що зміст занять з фізичного виховання необхідно спрямувати, насамперед на розвиток швидкісно-силових, координаційних здібностей, силової витривалості та гнучкості.
Результати дослідження виявили, що показники, які обумовлюють розвиток координаційних здібностей студенток ІІ курсу, мають сильний кореляційний зв’язок практично з усіма іншими результатами визначеними у процесі проведення дослідження. Це свідчить про недостатній рівень їх фізичної підготовленості, передусім неналежний розвиток координаційних здібностей.
Вищезазначене є доказом того, що студенти ІІ курсу мають великий обсяг навчального навантаження, яке викликає психоемоційну напругу й негативно позначається не тільки на рівні розвитку координаційних здібностей студентів, але й на стані їх здоров’я.
Результатами дослідження було визначено, що студенти (юнаки) І та ІІ курсів мають незадовільний рівень фізичного розвитку. В основі оцінки фізичного розвитку людини лежать параметри росту, маси тіла, пропорції розвитку окремих частин тіла, а також ступінь розвитку функціональних спроможностей організму, які залежать від диференційованості та зрілості клітинних елементів органів та систем, функціональних можливостей нервової системи та ендокринного апарату. Порушення цих співвідношень є свідченням малорухомого способу життя, що негативно впливає на стан здоров’я та зовнішній вигляд молодих людей.
Недостатній розвиток показників, що характеризують силові здібності студентів, а також отримані дані про відхилення параметрів, які обумовлюють пропорції їх тіла, підтверджують факт, про неспроможність протистояти стомленню при незначних навантаженнях та визначають неефективність рухових дій, які застосовуються на заняттях з фізичного виховання.
У ході проведення дослідження серед студентів ІІІ курсу, було встановлено, що їх фізична підготовленість має також незадовільний рівень. Низький рівень розвитку координаційних здібностей зумовлений значним обсягом навчального навантаження, який викликає психоемоційну напругу і відповідно впливає на стан їх здоров’я та опанування складних рухових дій. Мають місце проблеми у стані рухово-опорної системи, особливо це стосується порушень постави.
Результати дослідження свідчать не тільки про існуючі відмінності у показниках, які обумовлюють фізичний розвиток, рівень фізичної підготовленості та фізичних можливостей студентів, а також про суттєву різницю у вищенаведених параметрах між окремими курсами, на яких навчаються студенти. У зв’язку з цим, виникає необхідність у розробці та впровадженні у навчальний процес з фізичного виховання диференційованої методики навчання фізичних вправ засобами оздоровчої гімнастики з урахуванням статевих особливостей студентів, рівня фізичної можливості та фізичної підготовленості.
Проведений факторний аналіз показників, які були отримані шляхом тестування студентів І-ІІІ курсів дозволив визначити спрямованість занять з оздоровчої гімнастики для кожного курсу, конкретизувати їх зміст з урахуванням статевих особливостей, фізичних можливостей та фізичної підготовленості студентів, методи та педагогічні умови їх проведення.
На основі отриманих даних було обґрунтовано структурні компоненти диференційного процесу навчання у процесі занять оздоровчою гімнастикою, визначено відповідну методику навчання студентів, розроблено та впроваджено в навчально-виховний процес програму з оздоровчої гімнастики «Фізичне виховання студентів засобами оздоровчої гімнастики».
Структурні компоненти диференційного процесу навчання студентів вищих навчальних закладів на заняттях оздоровчою гімнастикою складаються з мотиваційно-цільового, організаційно-змістового, процесуально-діяльнісного та діагностичних блоків. Метою навчально-виховного процесу з фізичного виховання студентів є формування всебічно духовно і фізично розвиненої особистості засобами оздоровчої гімнастики. До основних завдань процесу навчання студентів відносяться: сприяння підвищенню рівня фізичної підготовленості та життєдіяльності студентів, сформованості високої фізкультурно-оздоровчої компетентності, а саме – мотиваційно-ціннісної орієнтації на здоровий спосіб життя, готовності майбутнього фахівця до фізичного самовдосконалення та саморозвитку, набуття фізкультурно-оздоровчих знань та вмінь для вирішення професійних завдань у майбутній виробничій діяльності.
Організаційно-змістовний блок включає в себе впровадження у навчальний процес диференційованої методики навчання фізичних вправ студентів на заняттях з оздоровчої гімнастики з урахуванням статевих особливостей студентів, фізичних можливостей та фізичної підготовленості.
Структурні компоненти диференційного процесу навчання студентів вищих навчальних закладів у процесі занять оздоровчою гімнастикою включають у себе наступні складові: теоретичну, методичну, прикладну, оздоровчу та тренувальну. Зміст навчального плану передбачає теоретичний розділ, в який входить запропонований лекційний матеріал; практичний розділ, що складається з практичних занять, зміст яких відповідає запропонованій навчальній програмі з оздоровчої гімнастики; професійно-прикладної підготовки студентів, спрямованої на розвиток фізичної готовності студентів до майбутньої професійної діяльності; самостійної роботи студентів, яка полягає у самостійному виконанні рухових завдань наданих викладачем, що спрямовані на розвиток фізичних якостей та рухових можливостей.
Навчання руховим діям забезпечувалось використанням різноманітних методів і методичних прийомів, які можна поділити на три групи: словесні, наочні і практичні. Серед практичних методів широко застосовувалися метод цілісного розучування вправ, метод розучування вправ по частинах, метод підвідних вправ, метод вирішення окремих рухових завдань, метод поєднання та метод розпорядження алгоритмічного типу.
При проведенні занять з аеробіки застосовувались специфічні методи, які забезпечували різноманітність (варіативність) танцювальних рухів. До них відносились наступні методи: музичної інтерпретації, ускладнень, подібності, блоків, "Каліфорнійський стиль". Заняття, спрямовані на розвиток фізичних якостей та рухових здібностей студентів, проводилися під спеціально підібраний музичний супровід з визначеним ритмом та темпом.
У процесі навчання студенти опановують спеціальні знання, уміння, навички, з’являються нові інтереси та уподобання, змінюється ставлення до свого здоров’я й до фізкультурно-оздоровчої діяльності. Таким чином, у свідомості студентів формується фізкультурно-оздоровча компетенція, що передбачає впровадження набутих знань, умінь та навичок у майбутню професійну діяльність, яка характеризується такими основними критеріями готовності студентів: мотиваційним, когнітивним та діяльнісним та їх рівнями – високим, достатнім, середнім та низьким, відповідно до існуючого нормативного контролю у навчальному процесі з фізичного виховання.
Мотиваційний критерій передбачає набуття усвідомлених потреб та мотивів до здорового та активного способу життя, бажання постійно вдосконалювати фізкультурно-оздоровчу й спортивну майстерність.
Когнітивний критерій готовності визначається як система опанування знаннями з фізичного виховання та спорту і оволодіння спеціальними руховими уміннями та навичками.
Діяльнісний критерій готовності спрямовано на застосування набутих знань, умінь та навичок у професійну діяльність та у повсякденне життя.
Для студентів, які віднесені до спеціального навчального відділення, мали місце комплекси вправ спеціальної спрямованості, які відображали особливості особистої методики лікувальної фізкультури при тому чи іншому захворюванні. У процесі їх застосування враховувались наступні методичні положення: індивідуалізація, системність, регулярність та поступове нарощування фізичних навантажень.
У третьому розділі «Експериментальне дослідження ефективності диференційованої методики навчання фізичних вправ студентів у процесі занять оздоровчою гімнастикою» представлено програмно-методичне забезпечення, побудоване на основі диференційованої методики навчання фізичних вправ студентів з урахуванням статевих особливостей, рівня їх фізичного розвитку та попередньої фізичної підготовленості, що було впроваджено у навчальний процес студентів на заняттях оздоровчою гімнастикою
З метою визначення ефективності запропонованої методики було проведено завершальний етап педагогічного експерименту, в якому брали участь студенти ІІ-ІІІ курсів ХНАДУ, у кількості 20 осіб в експериментальній групі та такої ж кількості осіб у контрольній.
При порівнянні вихідних та отриманих завершальних результатів у контрольній групі, яка навчалась за загальноприйнятою методикою, було визначено наступне: показники проби Штанге та Генчі, що характеризують рівень фізичної працездатності студентів, підвищився відповідно на 3,8% та 12,6%; рівень швидкісних спроможностей покращився на 1,04%; координаційні здібності зросли на 0,49%; швидкісно-силові на 5,7%; рівень витривалості підвищився на 1,03%; гнучкість зросла на 16,6%; рівень силових здібностей та силової витривалості покращився відповідно на 7,8% та на 15,2%.
Таким чином, слід відзначити, що приріст результатів (більш 10%) у ході застосування загальноприйнятої методики відбувся частково у показниках, що обумовлюють фізичну працездатність, гнучкість та силову витривалість.