БУТРИН Наталія Степанівна ПРАВОЧИН ЯК ПІДСТАВА ВИНИКНЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ КОРПОРАТИВНИХ ПРАВ : Бутрин Наталья Степановна ПРАВОЧИН как основание возникновения и прекращения КОРПОРАТИВНЫХ ПРАВ BUTRYN Natalia Stepanovna PRAVOCHYN AS A GROUND FOR THE ORIGIN AND TERMINATION OF CORPORATE RIGHTS

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовуються актуальність теми, стан її наукового розроблення, визначаються мета, задачі, предмет і методологічна основа дослідження, висвітлюються наукова новизна, практичне значення одержаних результатів, наводяться дані про їх апробацію, наявність публікацій за темою дисертації, вказуються її структура й обсяг.
Розділ 1 «Поняття корпоративних прав як предмета правочину» складається з трьох підрозділів, у яких розкрито поняття корпоративних прав, надано загальну характеристику суб’єктному складу корпоративних правовідносин, окреслено корпоративні права як самостійний предмет правочину.
У підрозділі 1.1 «Поняття та зміст корпоративних прав» на підставі дослідження законодавчих джерел, у яких застосовується поняття корпоративних прав та їх тлумачення в чинному законодавстві України, а також доктринальних підходів до розуміння поняття і юридичної природи корпоративних правовідносин та корпоративних прав розкривається правова природа корпоративних прав з точки зору цивільного законодавства.
Дисертант, аналізуючи законодавство України, робить історично-правовий огляд визначення поняття «корпоративне право». У результаті цього було доведено, що до 2003 року корпоративне право визначалось як право власності учасника на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частки (пай), включаючи певні правомочності.
Проаналізувавши чинне законодавство України та наукові погляди вчених, у роботі підтримується думка про те, що «корпоративне право» – це правові можливості суб’єкта, частка якого визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації.
Корпоративне право в науці розглядається як в об’єктивному, так і в суб’єктивному значенні, однак дисертант вказує на необхідність розглядати корпоративне право в суб’єктивному значенні і розуміти його як право особи, об’єднуючи зусилля та капітал, бути учасником корпорації (юридичної особи). Така позиція виходить з того, що основний зміст корпоративних прав становлять базові правомочності: право на управління юридичною особою; право на отримання певної частки прибутку (дивідендів) такої юридичної особи; право на отримання частини її активів (за їх наявності) в разі її ліквідації, які в сукупності зумовлюють особливість корпоративних прав, зокрема цивільно-правову природу. Інші ж правомочності (право на інформацію, право на вихід із товариства тощо) забезпечують належне здійснення основних.
Крім того, автор акцентує увагу на тому, що корпоративні права є неподільними та взаємопов’язаними між собою. Тобто їх доцільно розглядати як сукупність майнових, немайнових та організаційних прав.
Підрозділ 1.2 «Суб’єкти корпоративних прав» присвячений встановленню кола суб’єктів корпоративних прав.
У роботі визначено, що суб’єктами корпоративних прав є усі організаційно-правові види юридичних осіб, які створені з метою одержання прибутку та подальшого його розподілу між учасниками і в результаті створення яких виникає особливий вид майнового та організаційного права, яке, в свою чергу, прийнято називати корпоративним правом.
Окреслено коло суб’єктів корпоративного права, до яких належать засновники (власне засновники, учасники (акціонери) господарських товариств, вкладники, члени кооперативів, власники підприємств) та корпорації.
Зазначено, що об’єднання підприємств до юридичних осіб (корпорацій) не належать, оскільки: 1) відсутнє майно, яке передається у власність новоствореної юридичної особи; 2) вони втрачають певну незалежність у відносинах з ішимии учасниками цивільного обороту (делегують (наділяють) центральні органи підприємницького об’єднання частиною своїх повноважень), а отже, у них відсутня ознака суб’єкта корпоративних правовідносин – рівноправність).
У підрозділі 1.3 «Корпоративні права як самостійний предмет правочину» розглядаються корпоративні права з точки зору цивільного права.
У роботі обґрунтовано, що корпоративні права поокремо не можуть бути предметом правочину, оскільки це суперечитиме сутності та правовій природі створенню й управління юридичною особою та концепції корпоративного права як одного обороноздатного об’єкта.
Проаналізувавши чинне законодавство України та врахувавши позиції судової практики, дисертантом зроблено висновок про те, що корпоративні права як самостійний предмет правочину є єдиним оборотоздатним об’єктом.
Дослідивши корпоративні права у контексті оборотоздатності, в роботі окреслено поділ корпоративних прав залежно від їх оборотоздатності, а саме: 1) такі, які обмежені в обігу – до них відносяться акції приватного акціонерного товариства та інших господарських товариств, якщо статутом прямо передбачено обмеження вільного обігу частки; 2) такі, які перебувають у вільному обігу – до них належать акції публічного акціонерного товариства та інших корпорацій, якщо локальними корпоративними актами інше не передбачено.
Встановлено, що обмеженнями, які впливають на оборотоздатність корпоративних прав, є: 1) закріплення переважного права купівлі за іншими учасниками (акціонерами) корпорації; 2) встановлення заборони відчужувати корпоративні права взагалі або тільки третім особам (особам, що не є учасниками (акціонерами, членами) юридичної особи корпоративного типу); 3) вимога надання згоди на відчуження іншими учасниками (членами) корпорації.
У Розділі 2 «Реалізація та здійснення корпоративних прав» складається з трьох підрозділів, у яких аналізуються загальні та спеціальні вимоги до форми і змісту правочину щодо набуття та припинення корпоративних прав, характеризуються форми корпоративного права, форми реалізації корпоративного права і порядок набуття та припинення корпоративних прав.
У підрозділі 2.1 «Поняття та форми реалізації корпоративних прав» дисертантом співвідносяться поняття «здійснення» та «реалізація» корпоративних прав.
Аналізуються найпоширеніші форми реалізації корпоративних прав, зокрема: право учасника брати участь в управлінні справами товариства; право учасника брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); право учасника на інформацію; право учасника на вихід із товариства.
У роботі обґрунтовано, що форми реалізації корпоративних прав необхідно відрізняти від суміжних понять: форм корпоративних прав і форм об’єктивації корпоративних прав. Форма корпоративних прав – це вклад, частка, акція, пай. Під формами об’єктивації розуміється втілення корпоративних прав у певній матеріалізованій формі (наприклад, свідоцтві учасника товариства, цифровому записі в електронному реєстрі).
Дисертантом доведено, що єдиним способом реалізації права на вихід із товариства є волевиявлення учасника такого товариства шляхом вчинення одностороннього правочину – подання заяви.
Було з’ясовано, що здійснення корпоративних прав – це процес втілення правових можливостей суб’єкта корпоративних прав, передбачених нормами законодавства України, що спрямований на реалізацію корпоративних прав.
У підрозділі 2.2 «Умови дійсності правочинів із набуття та припинення корпоративних прав» аналізуються істотні умови, зміст, форми правочинів щодо відчуження корпоративних прав.
Виділяються такі особливості правочинів, які є підставою набуття та припинення корпоративних прав: а) консенсуальний характер; б) укладення тільки в письмовій формі; в) застосування спеціальних правил щодо моменту набуття/припинення моменту права власності.
У роботі дисертант наголошує, що можливість обирати ускладнену письмову форму (нотаріально посвідчену) правочинів щодо відчуження корпоративних прав є правом і волевиявленням сторін, водночас письмова форма є обов’язковою.
Зважаючи на специфічний предмет правочину, було виокремлено низку спеціальних умов укладення договорів відчуження корпоративних прав товариства (за винятком акціонерних товариств): 1) оплата корпоративних прав власником (відповідно, можливість відчуження корпоративних прав лише в межах сплаченого внеску до статутного (складеного) капіталу); 2) відсутність у статуті заборони на відступлення корпоративних прав на користь третіх осіб, які не є учасниками корпорації; 3) згода всіх учасників (для повного товариства, командитного товариства) або відмова інших учасників від переважного права на придбання корпоративних прав у разі їх відчуження на користь третіх осіб (для товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю).
У підрозділі 2.3 «Набуття та припинення корпоративних прав» розглядаються способи набуття корпоративних прав та підстави їх припинення.
У роботі дисертантом обґрунтовано, що підстави набуття корпоративних прав необхідно класифікувати на: первинні та вторинні. До первинних підстав набуття корпоративних прав можна віднести: створення або участь у створенні юридичної особи; внесення внеску до статутного капіталу з одночасним збільшенням статутного капіталу; прийняття учасника; емісія акцій. До вторинних: придбання акцій нової емісії; купівля-продаж, дарування, міна акцій (частки); спадкування; продаж акцій (частки), які належать юридичній особі.
Окрім того, в роботі розкриваються сутність односторонніх правочинів, зокрема спадкування, вихід учасника із товариства та виключення учасника із товариства.
Окремо акцентовано увагу на тому, що укладення правочину щодо відчуження та набуття корпоративних прав недостатньо для можливості реалізувати корпоративні права. Повинен мати місце юридичний склад – сукупність юридичних фактів (укладення правочину та дії, пов’язані з реєстрацією корпоративних прав).
Розділ 3 «Загальна характеристика окремих підстав набуття та припинення корпоративних прав» складається з 4-х підрозділів, які присвячені аналізу найбільш поширених правочинів, що опосередковують перехід корпоративних прав. Надається характеристика таким правочинам, як : купівля-продаж, дарування, міна, спадкування.
У підрозділі 3.1 «Купівля-продаж корпоративних прав» проводиться аналіз істотних умов відповідного договору та виокремлено характерні його особливості.
Договір купівлі-продажу корпоративних прав найпоширеніший серед інших договорів, а відтак, заслуговує на особливу увагу з точки зору надання йому правової характеристики. Зокрема, окреслено актуальні питання, пов’язані із вказаним договором.
На підставі проведеного аналізу нормативно-правової бази дисертант слушною вважає думку науковців про те, що законодавство України не містить заборони щодо відчуження корпоративних прав за ціною нижчою від їх номінальної вартості. А отже, сторони мають право самостійно визначити їх вартість, яка б не суперечила їхнім інтересам і матеріальній вигоді.
За критерієм організаційно-правової форми корпорації, враховуючи предмет договору (корпоративні права), пропонується застосовувати таку класифікацію договорів купівлі-продажу: договори про відчуження корпоративних прав, посвідчених акціями; договори щодо відчуження корпоративних прав холдингів; договори про відчуження часток у статутному капіталі товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю; договори про відчуження паїв у виробничих, споживчих кооперативах; 4) договори про відчуження часток у статутному капіталі приватних підприємств.
У підрозділі 3.2 «Дарування корпоративних прав» здійснено аналіз істотних умов договору, окреслено характерні його особливості, досліджуються правовідносини, що виникають між обдаровуваним і дарувальником при переході корпоративних прав.
Корпоративні права можуть виступати предметом договору дарування без жодних обмежень. Разом із тим на практиці наявна чимала кількість маскування купівлі-продажу корпоративних прав під удаваним правочином безоплатного відчуження. Щоб уникнути такого зловживання з боку суб’єктів господарювання, доцільніше стягувати додаткові кошти за оформлення договору дарування.
Зазначається, що застосування ч. 5 ст. 719 ЦК України щодо безоплатного відчуження акцій не є прийнятним, оскільки предмет договору дарування – це корпоративні права, а не акції як валютні цінності.
Форма договору дарування відповідно до чинного законодавства України – проста письмова, однак дисертант обґрунтовує позицію про те, що сторони за власним бажанням можуть обрати і нотаріально посвідчену форму (ускладнену).
Також у підрозділі зазначається, що одержання обдаровуваним виписки з реєстру акціонерів чи свідоцтва товариства можна вважати дією, яка свідчить про прийняття обдаровуваним корпоративних прав як дарунка. Водночас передача виписки з реєстру чи свідоцтва товариства не тягне за собою жодних правових наслідків у вигляді переходу права власності.
У підрозділі 3.3 «Відчуження корпоративних прав за договором міни» здійснено аналіз істотних умов договору, виділено характерні особливості, окреслено актуальні питання, пов’язані з таким договором.
Виходячи із законодавчого підходу до визначення змісту поняття «товар», дисертант вважає, що необхідним було б застосовувати до договору міни поняття «майно», оскільки воно ширше за змістом і є цивільно-правовою категорією, що зумовлює необхідність внесення відповідних змін до ЦК України.
Дисертант, проаналізувавши чинне законодавство України, доходить висновку, що перед учасниками цивільного обороту нема перепон для використання договору міни корпоративних прав, крім того, позитивним є те, що це слугуватиме оптимізації сплати податків.
У роботі доведено: моментом переходу права власності на обмінювані корпоративні права є: 1) щодо акцій – фіксація відповідного факту в системі депозитарного обліку; 2) щодо частки (паю) – реєстрація відповідних змін до записів у реєстрі юридичних осіб.
Незважаючи на особистий характер корпоративних прав і віднесення їх до майнових прав, до зобов’язань, які виникають з договору міни, підлягає застосуванню переважне право учасника товариства на придбання акцій (частки), зважаючи на: 1) оплатність договору; 2) усвідомлення власником акцій (частки) тих обмежень, які виникають при набутті корпоративних прав.
Підрозділ 3.4 «Спадкування корпоративних прав» присвячений дослідженню одностороннього правочину – спадкування за заповітом.
З урахуванням того, що товариствам з обмеженою відповідальністю належить «левова частка» серед інших суб’єктів господарювання, дисертант акцентує увагу на тому, що у товаристві з обмеженою відповідальністю відбувається перехід корпоративних прав, а не частки у майні засновника товариства. Додатково лише має місце та особливість, що спадкування корпоративних прав відбувається або на підставі одного юридичного факту – заповіту (спадкування акцій), або на підставі юридичного складу – заповіту та рішення загальних зборів товариства про включення спадкоємців до складу товариства.
Дисертант обґрунтовує думку, що найбільш оптимальним вчиненням правочинів щодо розпорядження корпоративними правами на випадок смерті є: 1) заповіт; 2) спадковий договір; 3) змішаний правочин заповіту та договору дарування з відкладальною умовою.
До того ж у роботі зазначається, що корпоративні права можуть бути і предметом заповідального відказу.
У разі набуття корпоративних прав на підставі спадкового договору згоди інших учасників щодо його включення до складу товариства не вимагається, а положення ч. 2 ст. 55 Закону України «Про господарські товариства» до правовідносин, які виникають на підставі спадкового договору, не застосовуються. При цьому переваги практичного застосування спадкового договору такі: 1) простіша та швидша процедура набуття права власності на корпоративні права; 2) відсутність необхідності дотримання правила щодо згоди інших учасників на включення до складу товариства.