БАБАСКІН АНАТОЛІЙ ЮРІЙОВИЧ КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ



Название:
БАБАСКІН АНАТОЛІЙ ЮРІЙОВИЧ КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ
Альтернативное Название: Бабаскиным АНАТОЛИЙ ЮРЬЕВИЧ КРЕДИТНЫЕ ОТНОШЕНИЯ В ГРАЖДАНСКОМ ПРАВЕ УКРАИНЫ BABASKIN ANATOLIY YURIYOVYCH CREDIT RELATIONS IN THE CIVIL LAW OF UKRAINE
Тип: Автореферат
Краткое содержание: У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначаються його об’єкт і предмет, мета та основні завдання, ступінь наукової розробки проблеми дослідження, його науково-теоретична основа.
Розділ 1 «Теоретико-методологічні засади дослідження кредитних відносин» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1 «Концептуальні засади визначення змісту та сутності категорії «кредитні відносини» в суспільних науках» розглянуті погляди представників окремих суспільних наук на категорію «кредитні відносини». З’ясовано, що більшість представників економічної науки розглядають кредитні відносини як різновид економічних відносин, які виникають між економічними суб’єктами у зв’язку з переданням один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. В свою чергу, в економічній соціології під категорією «кредитні відносини» розуміють: а) різновид соціальних зв’язків, які охоплюють усі сфери життєдіяльності суспільства, в основі механізму яких знаходиться процес надання різного роду благ у тимчасове користування одними соціальними суб’єктами іншим з метою задоволення спільних потреб усіх учасників цих відносин; б)форму соціального обміну; в) соціальні відносини, які мають зобов’язальний характер і побудовані з урахуванням довіри, часу, невизначеності, відстрочки, символічної платності, соціальної дієвості, що, у свою чергу, досягаються завдяки взаємній повазі, люб’язності, чесності, порядності, іміджу, честі та репутації суб’єктів кредитного процесу; г) різновид соціально-довірчих відносин тощо.
У підрозділі 1.2 «Стан наукових досліджень категорії «кредитні відносини» в цивільному праві України» досліджені категорії та поняття «кредитні відносини», «кредит», «банківський кредит», «фінансовий кредит», «комерційний кредит».
Доведено, що незважаючи на значну кількість наукових досліджень, які зачіпали окремі аспекти кредитних відносин у цивільному праві України, наукове розуміння змісту та сутності цієї категорії досі є дискусійним, а зазначена наукова проблематика є такою, що потребує свого дослідження.
Обгрунтовано, що «кредит» у цивільному праві слід розуміти як: а) зобов’язання, що виникає на підставі кредитного договору або змішаного договору, що містить елементи кредитного договору; б) матеріальний об’єкт зобов’язання, що виникає на підставі кредитного договору; в) зобов’язання комерційного кредиту, яке не має окремої договірної форми, та виникає на підставі оплатних цивільно-правових договорів, які є відмінними від кредитного договору.
Аргументовано, що під категорією «кредитні відносини» в цивільному праві України слід розуміти зобов’язальні правовідносини, які є відмінними від позикових правовідносин, та є такими, що виникають на підставі кредитного договору, змішаного договору, якій містить елементи кредитного договору, а також на підставі іншого оплатного цивільно-правового договору, що містить умови комерційного кредиту. Такі правовідносини є договірними, вольовими, майновими, відносними, динамічними, зобов’язальними, строковими, складними, регулятивними тощо.
Розділ 2 «Цивільно-правове регулювання кредитного договору» складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 2.1 «Поняття кредитного договору та його правова природа» вказаний договір досліджений як правочин. Зокрема, з’ясовано правову природу, ознаки, властивості кредитного договору та його окремих видів, особливості їх правового регулювання.
Обгрунтовано, що кредитний договір - це поіменований, консенсуальний, двосторонній, оплатний, строковий, формальний, міновий договір, який відноситься до договорів з надання фінансових послуг, може бути змішаним договором, та не належить до публічних та фідуціарних договорів. Кредитний договір розглядається як самостійний договір по відношенню до договору позики. Обгрунтовано, що наявність у ЦК України норм, які встановлюють субсидіарне застосування до кредитного договору норм Кодексу, що регулюють договір позики, є прикладом особливого юридичного способу регулювання правовідносин, коли має місце відсилання до регламентації подібних та схожих правовідносин у встановленому законом порядку.
У підрозділі 2.2 «Форма кредитного договору» досліджено правове регулювання форми кредитного договору як способу вираження узгодженої волі сторін договору, який потребує фіксації їх волевиявлення у письмовій формі. Доведено, що під письмовою формою кредитного договору слід розуміти договір: а) зміст якого зафіксовано в одному або кількох документах (у тому числі електронних): на папері; на папері з нотаріальним посвідченням (з використанням нотаріальних бланків); за допомогою технічного засобу зв’язку без фіксації його змісту на папері; б) який підписано сторонами. Кредитний договір розглядається автором як формальний договір, який укладається виключно у письмовій формі, наслідком недотримання якої є нікчемність кредитного договору.
У підрозділі 2.3. «Порядок укладення кредитного договору» останній розглянуто як урегульований законодавством спосіб дій кредитодавця та позичальника, спрямований на виникнення договірних зобов’язань та визначення змісту кредитного договору. Досліджено практику укладення кредитного договору із застосуванням «банківських формулярів», сформульовано пропозиції щодо вдосконалення окремих положень ЦК України з приводу правового регулювання рамкового договору та загальних (стандартних) умов договорів. Досліджені переддоговірні відносини, що виникають при укладенні кредитного договору, які розглядаються як сукупність дій кредитодавця та позичальника, що передують укладенню кредитного договору та спрямовані на його укладення (включаючи дії юридичних осіб з отримання сторонами договору відповідних внутрішньо-корпоративних рішень).
У підрозділі 2.4 «Істотні умови кредитного договору» в якості останніх розглянуті ті умови, без погодження яких сторонами цивільно-правовий договір взагалі не вважається укладеним. З урахуванням норм статті 638 та норм параграфу 2 Глави 71 ЦК України до істотних умов кредитного договору у цивільних правовідносинах віднесено: предмет договору, який включає в себе вид кредиту залежно від порядку його надання (кредит, кредитна лінія, надання кредиту шляхом кредитування рахунка позичальника), розмір кредиту (сума кредиту або ліміт кредиту за кредитною лінією чи кредитом при кредитуванні рахунка позичальника) та валюту кредиту; умови про розмір процентів, тип процентної ставки, порядок сплати процентів, у випадку застосування змінюваної процентної ставки порядок її обчислення та максимальний розмір процентної ставки за кредитом, що може бути застосований; строк повернення кредиту, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Інше може бути встановлено законом. На підставі проведеного дослідження сформульовані пропозиції щодо внесення змін до статті 1054 ЦК України.
Розділ 3 «Кредитні правовідносини, що виникають на підставі кредитного договору» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 3.1 «Сторони кредитного договору» досліджені особливості суб'єктного складу сторін кредитного договору, де кредитодавцем може виступати: український банк, який отримав банківську ліцензію; іноземний банк, який має, акредитовану в Україні філію; фінансова установа, яка має ліцензію на надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; страхові компанії, які здійснюють страхування життя та мають ліцензію на здійснення страхової діяльності; юридичні особи публічного права, які не є фінансовими установами, яким законом надано право на надання кредитів. Інші учасники цивільних відносин позбавлені можливості надавати кредити за кредитним договором і можуть виступати за таким договором лише в ролі позичальника.
Аргументовано, що серед небанківських фінансових установ право на надання кредиту, на підставі кредитного договору, мають не тільки кредитні установи, а й інші фінансові установи, для яких надання вказаних фінансових послуг передбачено законодавством, за наявності в них відповідної ліцензії.
В процесі дослідження розглянуто можливість появи у кредитному зобов’язанні, що виникає на підставі кредитного договору, множинності суб’єктів на стороні кредитодавця та позичальника. У підсумку сформульовано пропозиції щодо вдосконалення відповідних норм ЦК України.
У підрозділі 3.2 «Матеріальний об’єкт зобов’язання, що виникає на підставі кредитного договору» у якості такого матеріального об’єкту розглядаються грошові кошти (гривня) та іноземна валюта у готівковій та у безготівковій формі. Доведено, що електронні гроші не можуть бути матеріальним об’єктом зобов’язання, що виникає на підставі кредитного договору, оскільки на відміну від грошових коштів вони не є законним засобом платежу, приймаються лише обмеженим колом осіб та надаються їх емітентом клієнту лише в обмін на кошти у готівковій або безготівковій формі. Також обгрунтовано, що кріптовалюти не можуть бути матеріальним об’єктом зобов’язання, що виникає на підставі кредитного договору.
У підрозділі 3.3 «Зміст кредитного договору» аналізуються права і обов'язки сторін кредитного договору.
В якості основного обов’язку кредитодавця за кредитним договором визначається його обов’язок надати кредит позичальнику на умовах, установлених кредитним договором. Кредит може бути наданий позичальнику в гривні або в іноземній валюті (за винятком споживчого кредиту), бути мультивалютним або синтетичним.
У питанні щодо існування у позичальника обов’язку щодо прийняття кредитних коштів, підтримується наукова думка, згідно якої встановлення обов’язку позичальника прийняти кредитні кошти підміняє таку категорію зобов’язального права, як «прийняття належного виконання». Тобто прийняття відповідної суми позичальником породжує у останнього обов’язок її повернути, а не обов’язок прийняти такі кошти.
Доведено, що кредитодавець повинен мати право відмовитись від надання кредиту позичальнику у випадках, що встановлені законом або кредитним договором. На підставі проведеного дослідження сформульовані пропозиції щодо вдосконалення норм ЦК України.
Обгрунтовано, що у разі недотримання позичальником умов кредитного договору щодо цільового використання кредиту кредитодавець повинен мати право вимагати дострокового повернення кредиту. На підставі цього сформульовані пропозиції щодо вдосконалення положень частини 3 статті 1056 ЦК України.
Доведено доцільність встановлення у параграфі 2 глави 71 ЦК України переліку підстав для дострокового витребування кредитодавцем кредиту від позичальника. На підставі проведеного дослідження сформульовані пропозиції щодо вдосконалення відповідних норм ЦК України.
З метою мінімізації кредитних ризиків кредитодавців запропоновано встановити в законі, в якості однієї з підстав для відмови кредитодавця у наданні кредиту та дострокового повернення кредиту на вимогу кредитодавця наявність обставин, які істотно погіршують становище позичальника. На підставі проведеного дослідження сформульовані пропозиції щодо вдосконалення відповідних норм ЦК України.
Сформульовані пропозиції щодо внесення змін до параграфу 2 Глави 71 ЦК України, які надають сторонам кредитного договору право встановлювати в кредитному договорі додатковий перелік дій, які позичальник зобов’язаний вчиняти протягом строку кредитного договору та перелік дій, які позичальник протягом строку кредитного договору може здійснювати лише за погодженням з кредитодавцем.
При дослідженні оплатності кредитного договору розглянуті типи процентної ставки, особливості їх застосування, практика нарахування та сплати за кредитом складних процентів (капіталізація) та сплата процентів авансом, сплата процентів класичним способом та у складі ануітетних платежів. На підставі проведеного дослідження сформульовані пропозиції щодо вдосконалення відповідних норм ЦК України та Закону України «Про споживче кредитування».
З метою захисту прав та інтересів позичальників обґрунтовано необхідність: а) законодавчого обмеження максимального розміру процентної ставки за договорами про споживчий кредит; б) унеможливлення застосування кредитодавцями та третіми особами, що надають супутні та додаткові послуги позичальникам, та відповідають вимогам кредитодавців, практики «розподілу комісій» та практики «прихованного розподілу комісій». На підставі проведеного дослідження сформульовані пропозиції щодо вдосконалення відповідних норм законодавства України.
Доведено, що одним із основних обов’язків позичальника за кредитним договором є обов’язок повернення кредиту кредитодавцю. Обгрунтовано, що за відсутності у законодавстві України права субституції, належне виконання позичальником обов’язку щодо повернення кредиту вимагає його повернення у валюті кредиту. В силу дії принципу номіналізму повернення кредиту, отриманого позичальником у гривні, відбувається у розмірі, що не залежить від зміни купівельної спроможності грошей.
При розгляді підстав для припинення зобов’язань за кредитним договором, відмінних від їх припинення виконанням, проведеним належним чином, доводиться можливість здійснення заліку зустрічних вимог сторін кредитного договору, які виражені у різних валютах, який може відбуватись за курсом валют, визначеному сторонами у договорі, а за відсутністю такої домовленості за офіційним валютним курсом, установленим Національним банком України.
Розділ 4 «Кредитні правовідносини, що виникають на підставі цивільних договорів, які містять умови комерційного кредиту» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 4.1 «Поняття комерційного кредиту та його правова природа» досліджується сутність, ознаки властивості комерційного кредиту як одної із форм кредиту. Оскільки комерційний кредит відображає специфіку договірних цивільних відносин, пов’язаних із відстрочкою зустрічного виконання, він є кредитом, що надається не за кредитним договором, чи змішаним договором з елементами кредитного договору, а на виконання інших договорів, спрямованих на реалізацію товарів, виконання робіт, надання послуг, які містять умови про надання комерційного кредиту.
Доведено, що надання комерційного кредиту не є фінансовою послугою, а видача векселя не є підставою для виникнення комерційного кредиту.
Зроблено висновок, що за законом комерційний кредит може мати товарну форму (надання речей, які визначені родовими ознаками) та грошову форму (надання грошових коштів).
З урахуванням норм глави 71 ЦК України, місця її розташування в структурі Кодексу комерційний кредит слід визнати як: а) зобов’язання з надання кредиту, у виді авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг, яке не має окремої договірної форми; б) умову оплатного цивільно-правового договору, відмінного від кредитного договору, яка передбачає надання комерційного кредиту у грошовій або товарній формі.
У підрозділі 4.2 «Види комерційного кредиту в цивільному праві України» досліджуються види комерційного кредиту, до яких відносяться договірні зобов’язання, пов'язані з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, на умовах: а) авансу; б) попередньої оплати; в) відстрочення оплати товарів, робіт або послуг; г) розстрочення оплати товарів, робіт або послуг.
З’ясовано співвідношення поняття «аванс» і «попередня оплата», які використані у статті 1057 та в деяких інших статтях ЦК України, оскільки його норми не надають прикладу одноманітності у застосуванні даних юридичних понять. Наголошено на недоцільності одночасного застосування понять «попередня оплата» та «аванс» у статті 1057 та інших статтях ЦК України. Отже якщо в договорі не встановлено, що сума, сплачена кредитору в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, платіж, що здійснюється боржником до передання товару (виконання робіт, надання послуг), слід розглядати як аванс незалежно від того, чи припиняється внаслідок цього зобов’язання з оплати товару (робіт, послуг) повністю або частково. З урахуванням цього запропоновано вилучити з ЦК України поняття «попередня оплата» там, де воно застосовується разом із поняттям «аванс», та замінити його поняттям «аванс» там, де воно застосовується самостійно.
У підрозділі 4.3 «Цивільно-правове регулювання комерційного кредиту в Україні» комерційний кредит досліджено з позицій його порівняльної характеристики з фінансовим (грошовим) кредитом.
Обгрунтовано суттєву відмінність комерційного кредиту від фінансового (грошового) кредиту, яка проявляється, перш за все, в відсутності у комерційного кредиту окремої договірної конструкції. Суб’єктний склад сторін останнього визначається нормами ЦК України, що регулюють оплатний цивільно-правовий договір, який містить умови комерційного кредиту. Від фінансового (грошового) кредиту комерційний кредит також відрізняється матеріальним об’єктом. Це можуть бути грошові кошти (гривня), а у випадках, встановлених валютним законодавством, також іноземна валюта та також речі, що визначаються родовими ознаками, а за домовленістю сторін й речі, що визначаються індивідуальними ознаками. Доведено, що оплатність комерційного кредиту може виражатись не тільки у сплаті процентів (комісій, компенсацій), а також через встановлення ціни товару (роботи, послуги) у вигляді знижки або надбавки, або встановлення в договорі сплати винагороди непроцентного характеру. Комерційний кредит не має самостійної цілі, оскільки виникає на підставі оплатного договору, який має притаманну йому мету. Тому цільове використання комерційного кредиту не має правового значення. Під розміром комерційного кредиту слід розуміти ціну майна, отриманого без оплати або з частковою оплатою однією із сторін договору з умовами комерційного кредиту (відстрочення, розстрочення оплати), або суму коштів, сплачену однією стороною договору з умовами комерційного кредиту іншій стороні, до моменту отримання зустрічного виконання (попередня оплата, аванс). Під строком (терміном) комерційного кредиту слід розуміти строк (термін), у який (з настанням якого) має бути виконаний зустрічний обов’язок однієї із сторін договору щодо оплати другій стороні договору товару (робіт, послуг), що передані (виконані, надані) до їх оплати (відстрочення, розстрочення оплати) або строк (термін), у який (момент з настанням якого) має бути виконаний зустрічний обов’язок однієї із сторін договору щодо передання (виконання, надання) товарів (робіт, послуг) другій стороні, оплата яких була здійснена наперед (попередня оплата, аванс). Умова щодо повернення кредиту не відповідає суті комерційного кредиту та може мати місце лише в окремих випадках (наприклад, унаслідок розірвання договору з умовами комерційного кредиту, визнання такого договору недійсним).
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины