ШУЛЬГА НАТАЛІЯ ВАЛЕРІЇВНА ПРОВЕДЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДІЙ У РЕЖИМІ ВІДЕОКОНФЕРЕНЦІЇ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ШУЛЬГА НАТАЛІЯ ВАЛЕРІЇВНА ПРОВЕДЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДІЙ У РЕЖИМІ ВІДЕОКОНФЕРЕНЦІЇ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ
Альтернативное Название: Шульга Наталья Валерьевна проведения процессуальных действий В режиме видеоконференции в уголовном производстве SHULGA NATALIYA VALERIYIVNA CONDUCTING PROCEDURAL ACTIONS IN THE MODE OF VIDEO CONFERENCE IN CRIMINAL PROCEEDINGS
Тип: Автореферат
Краткое содержание: У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розкриваються стан наукової розробки, проблеми та зв’язок роботи з науковими програмами, планами й темами, визначається мета, задачі, об’єкт і предмет дослідження, методологічна основа, визначено емпіричну базу дослідження, наукову новизну одержаних результатів, її практичне значення, наведено дані про апробацію та публікації результатів дослідження, структуру й обсяг дисертації.
Розділ 1 «Теоретико-правові основи застосування відеоконференції у кримінальному провадженні» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. «Стан наукової розробки та історико-правові передумови становлення режиму відеоконференції у кримінальному процесі» проаналізовано праці вітчизняних та зарубіжних науковців, що присвячені використанню сучасних технологій у сфері кримінального судочинства.
На основі узагальнення напрацювань науковців (Н. М. Ахтирська, О. В. Баулін, І. В. Черниченко, Ю. М. Чорноус, В. Ю. Шепітько) щодо використання інновацій у кримінальному процесі запропоновано зазначити узагальнену дефініцію «інноваційні технології», під якою необхідно розуміти набір методів і засобів, що забезпечують реалізацію нововведення. Підтримана позиція, щодо відображення у законі вичерпного переліку всіх допустимих для кримінального провадження науково-технічних засобів неможливо через їх безперервне оновлення.
Проаналізовано історію становлення та розвитку проведення процесуальних дій в режимі відеоконференції. Обґрунтовано тезу про те, що широке використання технічних засобів та інформаційних технологій в кримінальному судочинстві, в тому числі й відеоконференції, дозволило значно підвищити результативність та якість здійснення досудового розслідування та судового розгляду, забезпечило дотримання розумності строків, сприяло офіційному затвердженню нових методів отримання та закріплення доказів у кримінальному провадженні, додатково гарантувало реалізацію безпеки учасників судового провадження.
У підрозділі 1.2. «Сутність та значення науково-технічних засобів й методів під час застосування відеоконференції у кримінальному провадженні» зазначено, що використання науково-технічних засобів та методів у пізнавальній діяльності слідчого й прокурора відіграють важливу
роль у кримінальному провадженні. Констатується, що до методів практичного пізнання при розслідуванні кримінальних проваджень відносять методи, які використовуються слідчим, прокурором, судом для виявлення, фіксації, вилучення, дослідження і використання доказів. Такі методи поділяються на методи пізнання, які застосовуються безпосередньо слідчим та методи пізнання, які застосовуються слідчим, шляхом залучення спеціаліста (використання спеціальних знань).
Таким чином, можна зазначити, що наявні в розпорядженні органів досудового розслідування науково-технічні засоби виявлення й фіксації інформації можуть застосовувати як особи, які ведуть кримінальне провадження (слідчий, прокурор або співробітники оперативних підрозділів за їх дорученням) самостійно, так і запрошені ними спеціалісти. Дану позицію підтримало 62 % слідчих НП України.
Використання науково-технічних засобів передбачає дотримання загальних тактичних рекомендацій в діяльності слідчого, прокурора, судді. По- перше, виникає необхідність вибору доцільних технічних засобів та методів їх застосування у кожному конкретному випадку, який зумовлений: метою та характером слідчої (розшукової) дії; особливостями об’єктів, для виявлення, фіксації або дослідження яких необхідно використання науково-технічних засобів; придатністю науково-технічних засобів для вирішення пізнавального завдання. По-друге, науково-технічні засоби та методи їх застосування, які використовуються слідчим, прокурором, суддею чи спеціалістом, не повинні змінювати якості досліджуваних об’єктів. По-третє, науково-технічні засоби та методи доцільно використовувати комплексно, що дозволить встановлювати відмінні особливості (риси) об’єктів та підвищує ймовірність виявлення слідів та предметів, а також надійність фіксації їх якостей. Доведено, що перед використанням будь-якого науково-технічного засобу або прийому, доцільно провести робочий експеримент, для того, щоб переконатись у його надійності та можливості застосування у конкретних умовах проведення слідчої (розшукової) дії.
Отже, відеозйомка повинна бути організованою з таким розрахунком, щоб у матеріалах відеозапису як додатках до протоколу слідчої (розшукової) дії містилася уся потрібна інформація, яка відображає події, що відбувалися під час допиту чи впізнання у кожному з місць їх проведення. Така вимога вказує на доцільність застосування для фіксування ходу і результатів слідчої (розшукової) дії, проведеної у режимі відеоконференції, не однієї, а декількох відеокамер. Зміна зовнішності й голосу особи, якій забезпечується захист і яка бере участь в діях у режимі відеоконференції, становить технічне завдання, виконання якого слідчий, прокурор повинен покласти на спеціалістів, переконавшись особисто в тому, що за створених умов особу неможливо впізнати.
У підрозділі 1.3. «Підстави проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції» здійснено аналіз підстав проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції.
Рішення про проведення слідчих (розшукових) дій у режимі
відеоконференції приймається згідно підстав передбачених КПК України. Цей перелік підстав не є вичерпаним, але при цьому важливо, щоб вони були належним чином обґрунтовані. Існування хоча б однієї із підстав створює достатньо умов для проведення процесуальних дій в режимі відеоконференції.
Неможливість безпосередньої участі певних осіб у досудовому
провадженні за станом здоров’я або з інших поважних причин як підстава проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції є оціночною категорією, оскільки її зміст не визначено у нормах КПК України та
нормативно-правових актах Міністерства охорони здоров’я України.
Необхідно зазначити, що при проведенні анкетування слідчих НП України 75% опитаних вказали на необхідність передбачити у КПК України перелік «тяжких хвороб» для здійснення дистанційного досудового розслідування. Звертається увага на те, що окрім стану здоров’я до першого пункту підстав застосування дистанційного провадження відносяться й інші поважні причини.
Дослідивши підставу забезпечення безпеки осіб, виявлена недосконалість чинного законодавства щодо джерела виходу загрози та взаємозалежність її з кримінальним провадженням, у якому застосовуються заходи безпеки. З метою уникнення вказаних труднощів запропоновано доповнити ч. 2 ст. 7 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» наступним реченням: якщо існує реальна загроза їх життю, здоров’ю з боку зацікавлених осіб.
Обґрунтовано, що з урахуванням характеру і ступеня небезпеки для життя, здоров’я, житла та майна осіб, взятих під захист, можуть здійснюватися й інші заходи безпеки. Тобто, якщо ситуація, що виникла, виходить за рамки практичної діяльності чи законодавчого регулювання, то особі, яка вирішує питання про забезпечення безпеки, надається не тільки право, а й покладається обов’язок самостійно (чи за участю спеціалістів) застосувати інші засоби захисту до осіб, які залученні до процесуальних дій у режимі відеоконференції, що забезпечить досягнення поставленої мети.
Встановлено, що в контексті застосування відеоконференції у кримінальному провадженні можна виділити дві проблеми: нормативно- правову та практичну. Нормативно-правова полягає у не визначенні в кримінальному процесуальному законодавстві конкретних технічних засобів для проведення допиту, впізнання у режимі відеоконференції; який процесуальний порядок встановлення особи, що знаходиться на значній відстані. При цьому до практичних проблем можемо віднести: недостатність організаційної та технологічної культури, не сприйняття користувачами нововведень; необхідність суттєвих інвестицій в обладнання та навчання персоналу на початковому етапі побудови єдиної інформаційної системи органів досудового розслідування, прокуратури, суду; складність створення та обслуговування програмного забезпечення, що пов’язане з великою кількістю слідчих та судових ситуацій, що важко передбачити; відсутність загальних
стандартів та форматів аудіо- та відеоданих засобів, що використовуються у системі електронного документообігу кримінального судочинства.
Розділ 2. «Проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції під час досудового розслідування» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1. «Підстави та процесуальний порядок проведення допиту у режимі відеоконференції під час досудового розслідування» досліджується процесуальний порядок проведення допиту, як найпоширенішої слідчої (розшукової) дії.
Обґрунтовується, що КПК України (ч. 1 ст. 232) передбачає не тільки юридичні, а й фактичні підстав для проведення допиту у режимі відеоконференції, які обов’язково повинні бути відображені у матеріалах досудового провадження.
Звертається увага на те, що під час проведення допиту у режимі відеоконференції знижується рівень комунікативного контакту, що зумовлено необхідністю одержання особистого враження від допитуваного та врахування всіх нюансів поведінки особи під час дачі показань. З цим погоджуються 67 % слідчих НП України, які вказують на проблеми комунікації до яких відносять: поганий зв’язок, відсутність прямого контакту з оточуючими. Акцентується увага на тому, що допит у режимі відеоконференції застосовується лише в особливих випадках: з метою економії часу, сил та матеріальних ресурсів.
Оскільки, в порядку здійснення міжнародної правової допомоги допускається проведення допиту за запитом компетентного органу іноземної держави у режимі відеоконференції, обґрунтовується доповнення ч. 1 ст. 232 КПК України пунктом 6, як підстави, у якій зазначається волевиявлення особи щодо відмови у повернені до України та можливості у зв’язку із цим проведення допиту в режимі відеоконференції, а саме: «при відмові особи, яка знаходиться за межами України, з’являтися в Україну».
Розглядаючи участь малолітнього чи неповнолітнього під час допиту в режимі відеоконференції, встановлену в п. 3 ч. 1 ст. 232 КПК України, обґрунтовується, що законодавець звузив коло учасників тільки до свідків та потерпілих, у той же час, ч. 3 ст. 351 КПК України передбачає, що у випадку здійснення судового розгляду стосовно декількох обвинувачених, у тому числі неповнолітніх, якщо цього вимагають інтереси кримінального провадження або безпека обвинуваченого, допит одного з обвинувачених на підставі вмотивованої ухвали суду може здійснюватися з використанням відеоконференції при трансляції з іншого приміщення. Таким чином, вбачається за необхідне узгодити ці норми законодавства шляхом внесення відповідних змін.
Підтримується позиція науковців (Н. В. Павлова, І. В. Черниченко), які вважають, що під час проведення процесуальних дій в ході відеоконференції трансляція повинна організовуватися таким чином, щоб можна було спостерігати не тільки допитуваного, але й усе приміщення, де відбувається допит, а також осіб, які присутні на допиті, для спостереження за їх реакцією на конкретні показання та питання. Отримані докази можуть бути визнані недопустимими з причин можливого впливу на допитуваного з боку присутніх на допиті осіб. Таким чином, важливою умовою проведення допиту є те, що учасникам повинна бути забезпечена можливість ставити запитання і отримувати відповіді осіб, які беруть участь у слідчій (розшуковій) дії в режимі відеоконференції, реалізовувати інші надані їм процесуальні права та виконувати процесуальні обов’язки, передбачені КПК України.
Окрема увага приділена проблемним питанням нормативного регулювання та порядку проведення опитування особи у режимі відеоконференції. Так, у процесуальній літературі констатується проведення опитування за загальними засадами кримінального провадження, визначеними
ч. 1 ст. 7 КПК України. Наголошується, що проведення після опитування допиту, зокрема у судовому засіданні під час досудового розслідування або в режимі відеоконференції, є доцільним, якщо слідчий, прокурор планують прийняти рішення про закриття кримінального провадження. У випадку направлення матеріалів провадження до суду з обвинувальним актом чи з клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, і опитана особа буде викликатися стороною обвинувачення до суду для допиту, то її допит під час досудового розслідування є недоцільним.
У підрозділі 2.2. «Процесуальний порядок проведення впізнання у режимі відеоконференції під час досудового розслідування» автором проаналізовано сутність цієї слідчої (розшукової) дії.
Акцентовано на проблему проведення впізнання у режимі відеоконференції яка полягає у з’ясуванні сукупності ознак об’єктів, за якими можливе встановлення їх тотожності. Так впізнання людини може проводитися за різними ознаками, зокрема, розрізняють впізнання за анатомічними ознаками, які характеризують зовнішню будову тіла людини, а також за динамічними або функціональними (голос, хода, жестикуляція, міміка, професійні навички, запаху, смаку і навіть на дотик) ознаками. Доведено необхідність врахувати такі можливості під час проведення впізнання у режимі відеоконференції.
Підтримується позиція науковців (Є. Д. Лук’янчиков, 3. Г. Самошина), які вважають, що технічні особливості проведення впізнання у режимі відеоконференції можуть сприяти проведенню «зустрічного» або «взаємного» впізнання. Таке впізнання полягає у тому, що підозрювані (обвинувачені), будучи упізнаними під час пред’явлення для впізнання, за деяких обставин також можуть впізнати потерпілого або свідка. Необхідно відзначити, що за такого збігу обставин результати процесуальної дії, закріплені належним чином, не втрачають свого доказового значення. Висловлені підозрюваним твердження повинні бути закріплені у протоколі допиту, який необхідно провести відразу після закінчення пред’явлення впізнання, який також може бути проведений у режимі відеоконференції. Таким чином, проводити повторне впізнання, під час якого в ролі впізнаючого виступав би підозрюваний, за таких умов видається недоцільним.
Зроблено висновок, що участь понятих при проведенні впізнання у режимі відеоконференції не є обов’язковою, оскільки виходячи зі змісту ч. 9 ст. 232 КПК України, вбачається, що хід і результати слідчої (розшукової) дії, проведеної у режимі відеоконференції, фіксуються за допомогою технічних засобів відеозапису. Крім того, у ч. 4 ст. 232 КПК України зазначено, що впізнання осіб чи речей у дистанційному досудовому провадженні здійснюється згідно з правилами, передбаченими ст.ст. 228 та 229 КПК України, отже, посилання на ч. 7 ст. 223 КПК України у цій нормі немає.
Крім того, підтримується наукова позиція учених-процесуалістів (Л. М. Лобойко, О. В. Капліна), які вважають, що у деяких випадках слід залучати понятих до участі у пред’явленні для впізнання осіб чи речей, яке проводиться у режимі відеоконференції. Стверджується, що для законного проведення впізнання, а також на існування ризику переривання відеозв’язку, доцільно залучати до участі чотирьох понятих (по двоє до кожного приміщення). У зв’язку із цим, пропонуємо доповнити ч. 4 ст. 228 КПК останнім реченням: «У даному випадку необхідно залучити чотирьох понятих, які будуть знаходитися по двоє у кожному приміщенні проведення позавізуального впізнання».
Обґрунтовується, що відеозйомка повинна бути організована з таким розрахунком, щоб у матеріалах відеозапису як додатках до протоколу слідчої (розшукової) дії, містилася вся потрібна інформація, яка відображає події, що відбувалися під час впізнання в кожному з місць її проведення. Така вимога вказує на доцільність застосування для фіксування ходу і результатів слідчої (розшукової) дії, проведеної у режимі відеоконференції, не однієї, а декілька відеокамер.
У підрозділі 2.3. «Допустимість відомостей, отриманих за
результатами відеоконференції» проаналізовано критерії визнання доказів допустимими отриманих за результатами відеоконференції.
Встановлено, що для того, щоб зібрані в результаті проведення слідчих (розшукових) дій докази були допустимими, слідчий, прокурор повинні вжити заходів для забезпечення присутності під час проведення цих дій осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені чи порушені. Але виникає проблема щодо вирішення питання у зв’язку із проведенням допиту в режимі відеоконференції свідка чи потерпілого, де підозрюваний чи обвинувачений не бере участь, але може бути проведено і без згоди останнього. У такому випадку порушується засада змагальності, що проявляється у неможливості ставити запитання свідку чи потерпілому, хоча на загальних підставах діючий кримінальний процесуальний закон надає таке право. У зв’язку із цим пропонуємо доповнити ч. 2 ст. 232 КПК України положенням щодо можливості проведення допиту даних осіб без згоди підозрюваного.
Зроблено висновок, що під час постановки питань та отримання відповідей на них у дистанційному порядку виникають проблеми передачі інформації (ч. 3 ст. 232 КПК України). На технічному рівні режим відеоконференції повинен бути забезпечений так, щоб усі учасники могли
вільно спілкуватись один з одним, ставити запитання, отримувати відповіді, передавати документи (нотатки, різноманітні копії, клопотання тощо). У зв’язку з цим, передача документів повинна відбуватись завдяки технічним пристроям, наприклад використовувати факсимільний зв’язок. Запропоновано та сформульовано відповідні зміни та доповнення до норм КПК України (ч. 9 ст. 232 КПК України).
Акцентовано на обов’язковості застосування технічних засобів у дистанційному досудовому розслідуванні, оскільки визначальне значення має створення за допомогою технічних засобів повноцінних умов для отримання й передачі інформації на відстань у режимі реального часу, належної якості звукового сигналу, відеографічного зображення за умови одночасного й повноцінного сприйняття інформації з кожного з віддалених місць, в якому відбуваються події, що пов’язані сутністю і єдністю завдань допиту чи впізнання.
Стверджується, що при проведенні слідчої (розшукової) дії в режимі відеоконференції слідчому (прокурору, слідчому судді) не можна обмежуватися лише фіксацією силуетів або обличчя допитуваного (впізнаючого), оскільки в такому випадку буде відсутня можливість впевнитися, що на особу не чиниться тиск і її не примушують давати «потрібні» показання. Це означає, що фактичні дані, здобуті під час проведення відеоконференції повинні бути зафіксовані в такій формі, яка гарантувала б їх належність (ст. 85 КПК України) та допустимість (ст. 86 КПК України). Порушення цього тактичного правила може призвести до того, що інформація отримана в результаті дистанційного досудового розслідування не буде визнана доказом по кримінальному провадженню. Обґрунтовується, що у такому випадку слідчий, прокурор повинні залучати спеціаліста, який за вказівкою повинен забезпечити належне застосування технічного засобу з метою дотримання інформаційної безпеки, безперебійного зв’язку та якості отримання зображення, щоб відомості (докази), які будуть здобуті, були визнані допустимими.
Досліджуючи висловлені у процесуальній літературі погляди на залучення захисника чи представника потерпілого під час проведення слідчої (розшукової) дії в режимі відеоконференції, обґрунтовується на обов’язковості знаходження захисника біля особи, яку допитують. У зв’язку із забезпеченням оперативності досудового розслідування можливі випадки відсутності захисника (особливо який бере участь у провадженні за договором) поруч з особою, яку допитують. Вважаємо, що у даному випадку необхідно виділити окремий канал для конфіденційного спілкування (такої позиції притримуються 89 % опитаних слідчих НП України). У зв’язку із цим, пропонуємо доповнити ст. 232 КПК України новою частиною, у такій редакції: «Перед початком провадження допиту в режимі відеоконференції за необхідності надати час для конфіденційного спілкування із захисником та допитуваним. У випадку необхідності для такого спілкування під час безпосереднього допиту, оголошувати перерву».
Розділ 3. «Проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції під час судового провадження» складається з двох підрозділів.
У підрозділі 3.1. «Процесуальний порядок проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції під час судового провадження» розкрито особливості проведення процесуальних дій та судового провадження в режимі відеоконференції.
Доведено, що використання відеоконференції під час судового провадження узгоджується із засадою безпосередності дослідження показань, речей і документів (ст. 23 КПК України) та не має суттєвих недоліків у порівнянні з традиційними способами одержання показань, не створює нездоланного бар’єру для ефективної комунікації між учасниками процесуальної дії, не має кардинальних відмінностей в оцінці показань.
Обґрунтовано, що у випадку наявності загроз безпеці учасника кримінального провадження і вжиття щодо нього заходів забезпечення безпеки, програмне забезпечення технічних засобів відеоконференції повинно надавати можливість змінювати відтворення голосу зовнішності з метою запобігання ідентифікації іншими учасниками кримінального провадження та особами, присутніми у судовому засіданні (ч. 8 ст. 336 КПК України). Підтримується позиція тих науковців (І. В. Черниченко), які вважають даний захід безпеки як одностороння відеоконференція, що передбачає передачу відеозображення у режимі реального часу тільки одному з її учасників, а іншому передає аудіовізуальну інформацію. Доведено, що у даному випадку повне виключення ідентифікації особи для інших учасників судового провадження практично неможливе.
Учасники судового провадження наділені низкою процесуальних прав та обов’язків, серед яких на окрему увагу заслуговують: право подавати докази, письмові пояснення, заявляти клопотання та відводи тощо. Зроблено висновок, що дане положення неврегульоване у КПК України, а саме ст. 363, та з практичної сторони ця проблема вирішується через судового розпорядника чи секретаря судового засідання. У зв’язку із цим пропонується доповнити ч. 1 ст. 363 КПК України таким реченням: «Якщо під час дистанційного судового провадження у учасників судового провадження виникне необхідність подати докази чи заявити клопотання головуючий повинен визначити у який час вони повинні бути надані».
Виходячи із відсутності законодавчого формулювання чіткого переліку осіб, які можуть бути допитані в режимі відеоконференції, у зв’язку з чим на практиці склалася думка, що до таких осіб можна віднести лише обвинуваченого, потерпілого чи свідка, автор підтримує позицію щодо можливості залучення для допиту в режимі відеоконференції у судовому провадженні інших учасників судового розгляду, а саме: спеціаліста, експерта, цивільного позивача та цивільного відповідача.
Підкреслено, що скарги обвинуваченого на фізичні вади, які перешкоджають його участі у відеоконференції, необхідно розглядати як умову, що не дозволяє здійснювати провадження у такому режимі, оскільки це призведе до простої формальності. Обґрунтовано, що суддя зобов’язаний уточнити у обвинуваченого: чи існують перешкоди для його участі в засіданні у режимі відеоконференції, перевірити достовірність його показань, а також переконатися у наданні йому відповідних технічних засобів.
У підрозділі 3.2. «Проведення процесуальних дій у режимі
відеоконференції під час судового провадження у зв’язку із міжнародним співробітництвом» відмічено, що проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції при наданні міжнародної правової допомоги має деякі особливості, та завдяки таким якостям, як швидкість, ефективність, процесуальна економія, дає змогу значно прискорити виконання запитів, наприклад, щодо одержання показань від осіб, що перебувають на території іноземної держави.
Стверджується, що законним приводом до надання правової допомоги в режимі відеоконференції є передбачене міжнародними договорами та чиним кримінальним процесуальним законодавством України запит суду, прокурора або слідчого, які здійснюють кримінальне провадження, до компетентного органу запитуваної держави про проведення процесуальних дій з використанням відеоконференції. Критеріями, які визначають необхідність проведення допиту в режимі відеоконференції, може бути як неможливість для допитуваної особи внаслідок об’єктивних або суб’єктивних обставин безпосередньо прибути до суду чи слідчого, так і важливість показань для кримінального провадження. Тому в запиті про правову допомогу мають бути наведені обґрунтування, що підтверджують на необхідність одержання показань із застосуванням відеоконференції.
Встановлено, що закон не дає вичерпного переліку підстав, за наявності яких в порядку надання міжнародної правової допомоги може бути проведено допит особи за допомогою відеоконференції. У зв’язку з цим, до інших підстав, визначених слідчим суддею (судом) можна віднести такі випадки: необхідність одержання показань від осіб щодо яких застосовано тримання під вартою, засуджених і осіб, які відбувають покарання на території іноземної держави; використання відеоконференції як реального механізму реалізації права конфронтації (наявність клопотання підозрюваного (обвинувачуваного) про допит свідка, що викриває його у вчиненні злочину і який перебуває на території іноземної держави).
Обґрунтовано, що необхідно використовувати положення законодавства запитуючої держави щодо проведення допиту в режимі відеоконференції. Необхідно підкреслити, що відмінності у процесуальному становищі осіб, яких допитують у режимі відеоконференції, однозначно будуть, оскільки процесуальне законодавство різних країн містить окрім загальних норм, які передбачають права та обов’язки учасників кримінального провадження, ще і національні особливості. Доведено, що проведення допиту в режимі відеоконференції є позитивною альтернативою проведення процесуальних дій за запитом (дорученням) про міжнародну правову допомогу, оскільки учасники безпосередньо досліджують докази.
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины