ПОТАПЧУК ТЕТЯНА ВОЛОДИМИРІВНА ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ СТУДЕНТІВ ВИЩИХ ПЕДАГОГІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Краткое содержание

У вступі акцентовано на актуальності проблеми; обґрунтовано вибір мети, визначено об’єкт і предмет, завдання дослідження, розкрито концепцію, теоретико-методологічні основи, методи дослідження, висвітлено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, дані про впровадження і апробацію результатів дослідження, особистий внесок здобувача у працях, опублікованих у співавторстві, публікації, структуру та обсяг дисертації.
У першому розділі – „Теоретико-методологічні основи національно-культурної ідентичності особистості” – проаналізовано сутність національно-культурної ідентичності у філософському та культурологічному аспектах, визначено методологічні підходи до вивчення проблеми національно-культурної ідентичності особистості, проаналізовано трактування національно-культурної ідентичності у працях українських та зарубіжних дослідників.
Національно-культурна ідентичність на філософському рівні розуміється як: певна здатність людини, зумовлена географічними особливостями країни, зокрема кліматом, а також законами, принципами правління, звичаями, традиціями тощо (Дж. Віко, І. Гердер, Е. Дюркгейм, О. Конт, А. Монтеск’є, А. де Сен-Сімон, І. Хейзінг).
Виявлено, що культурологи розкривали процес становлення національно-культурної ідентичності протягом життя людини в цілісному соціально зумовленому світі культури, нації, етносу (О. М. Бердяєв, С. М. Булгаков, Л. П. Карсавін, С. Л. Франк, О. С. Хомяков). При цьому вчені наголошували, що важливою особливістю культури є мова, без якої формування національно-культурної ідентичності неможливе.
У сучасній українській науці питання сутності національно-культурної ідентичності особистості вивчають Л. М. Архипенко, І. Д. Бех, А. М. Колодій, К. В. Коростеліна, О. М. Майборода, Н. А. Шульга. На думку вчених, якщо ідентифікація – процес включення індивіда в певну культурно-психологічну структуру, то ідентичність відображає досягнутий стан самоототожнення себе з певним національним та культурним змістом.
У нашому дослідженні за основу взято теорію ідентифікації І. Д. Беха, відповідно до якої ідентифікація передбачає: 1) копіювання суб’єктом думок, почуттів, дій другої особи, яке поєднується з проявом до неї симпатії і згодою на контроль з її боку; 2) уподібнення значущому іншому, яке супроводжується засвоєнням цінностей останнього, його поглядів, настанов, специфічних форм поведінки; 3) ототожнення суб’єкта з другою особою, яке пов’язується з наявністю емоційних зв’язків між взаємодіючими індивідами. При цьому основним психологічним механізмом формування ідентичності є уподібнення.
Проблему становлення національно-культурної ідентичності досліджували В. Г. Бутенко, П. П. Кононенко, В. Г. Кузь, О. В. Матвієнко, Л. У. Мацько, С. Г. Мельничук, Ю. Д. Руденко, М. Г. Стельмахович, П. М. Щербань. Ключовими ознаками сформованості національно-культурної ідентичності вчені називають патріотизм, толерантність, моральну стійкість, духовність нації. З’ясовано, що суттєву роль у становленні національно-культурної ідентичності відіграють: рідна мова, фольклор, національна міфологія, символіка, народне мистецтво, національні традиції, звичаї й обряди, народні ігри тощо.
У ряді праць (Ю. В. Арутюнян, Л. С. Виготський, Л. М. Дробижева, О. М. Леонтьєв, Дж. Г. Мід, М. І. Пірен, О. В. Шевченко) національно-культурну ідентичність тлумачать як результат самоідентифікацій, що враховує унікальні етнокультурні та національно-культурні особливості нації.
Проаналізовано методологічні підходи до проблеми формування національно-культурної ідентичності особистості: особистісно орієнтований, системний, аксіологічний, антропологічний, культурологічний, компетентнісний. Визначено, що базовими для формування національно-культурної ідентичності особистості є особистісно орієнтований, аксіологічний, культурологічний та компетентнісний підходи.
Зазначено, що особистісно орієнтований підхід (С. О. Арутюнов, І. Д. Бех, О. В. Бондаревська, Ю. В. Бромлей, М. М. Чебоксаров, С. В. Чешко) ґрунтується на принципі центрації виховання і передбачає передусім визнання пріоритету особистості, який повинен стати основою ідеології суспільства, ціннісною орієнтацією. Принцип центрації виховання у розвитку особистості вимагає демократичного і гуманного стилю взаємодії суб’єктів. Особистісно орієнтований підхід дає змогу на основі засвоєних відповідних знань поставити студентів у позицію суб’єкта як окремих практичних дій, так і всього процесу формування національно-культурної ідентичності протягом майбутнього життя.
Аксіологічний підхід дає можливість наголошувати на ролі цінностей в осмисленні людиною культури, їхній специфіці як компонента культури й основних властивостей та ціннісних відносин (М. О. Бердяєв, Г. П. Вижлєцов, Г. Ріккерт, П. О. Сорокін). Така ідентичність людини знаходить свій вияв не у формі експлікації та утвердження власних особистісних якостей, а у визначенні у світі, тобто розкритті для себе світопорядку і знаходженні свого місця в ньому.
Культурологічний підхід спрямований на обґрунтування загальнолюдського значення культури, виявлення та реалізацію сенсу культурних надбань для формування національно-культурної ідентичності особистості. Учені Є. А. Зеленов, Н. В. Фунтікова, О. О. Шайкіна дотримуються так званого „культурного” варіанту національно-культурної ідентичності особистості. Етноси розглядаються ними як реальні соціальні спільноти, пов’язані із соціально-історичним контекстом, і як такі, що мають певні етнодиференційні та етноінтегровані ознаки. Саме останні формують ту чи іншу націю, зумовлюючи певний тип існування національно-культурної ідентичності особистості.
Основою компетентнісного підходу є положення М. Г. Скворцова, який розглядає національно-культурну ідентичність особистості як триаспектний соціальний за своєю сутністю феномен: як форму міжгрупової взаємодії (інтерактивний аспект), як якість групи (атрибутивний аспект) і як індивідуальну й колективну національну ідентичність (суб’єктивно-символічний аспект). Зважаючи на основні положення компетентнісного підходу, вчені (Дж. Нейджел, О. В. Овчарук, С. Олзан, Л. І. Паращенко, Дж. Тернер і Дж. Теджфел) тлумачать націю як спільність, об’єднану інтересами, а національно-культурну ідентичність особистості – як засіб для досягнення групових інтересів, мобілізації політичної боротьби.
Наголошено, що національно-культурна ідентичність особистості визначається характеристиками „образу Я”, зумовленими сприйняттям індивідом себе як члена певної нації. Оскільки національно-культурні товариства і членство в них пов’язані із супутньою їм позитивною або негативною оцінкою, яка панує в суспільстві, національно-культурна ідентичність може бути позитивною або негативною. Оцінка власної нації індивідом визначається взаєминами з іншими націями через порівняння ціннісно значущих якостей. При цьому позитивна національно-культурна ідентичність більшою мірою заснована на сприятливих порівняннях іногрупи з кількома релевантними аутгрупами.
Національно-культурну ідентичність особистості у дисертації визначено як сукупність національних та культурних цінностей, почуттів, уявлень, поглядів, ідей, зразків поведінки, завдяки яким індивід усвідомлює свій історично зумовлений соціально-культурний локалітет у системі етнодиференційованого людства.
Ми вважаємо, що становлення національно-культурної ідентичності особистості передбачає: виховання любові до рідної землі, свого народу, готовності до праці в ім’я України, опанування національними цінностями (мова, культура), відчуття своєї причетності до розбудови держави, утвердження національної гідності, формування почуття гордості за свою Батьківщину.
У другому розділі – „Структура національно-культурної ідентичності студентів вищих педагогічних навчальних закладів” – окреслено особливості становлення національно-культурної ідентичності у студентському віці, проаналізовано типи, форми, функції та структуру національно-культурної ідентичності студентів; визначено критерії, показники та рівні сформованості національно-культурної ідентичності студентів вищих педагогічних навчальних закладів.
На підставі аналізу особливостей становлення національно-культурної ідентичності в різний віковий період (Л. І. Божович, І. Д. Бех, Г. Брейкуелл, І. С. Булах, І. В. Дубровіна, І. С. Кон, Т. Ю. Коннікова, А. В. Мудрик, К. Обуховський, Р. В. Павелків, Є. О. Шумілін) зазначено, що в студентському віці досить чітко визначаються вподобання, прагнення особистості, тобто окреслюється певна особистісна спрямованість. Для юнацького віку характерною є ідентифікація вже не тільки з конкретними об’єктами, але й з цінностями – абстрактними, загальнолюдськими або з цінностями певної групи, спільноти. Відтак, студентський вік є сенситивним для формування національно-культурної ідентичності.
Обґрунтовано, що національно-культурну ідентичність студентів доцільно розглядати в трьох аспектах: як соціально-психологічний результат когнітивно-емоційних, конативних та ціннісних процесів ідентифікації студента з національною спільнотою; як мотиваційно-когнітивне ядро національної самосвідомості особистості; як надзвичайно важливий компонент у структурі загальної соціальної ідентичності особистості, невід’ємну частину „Я-образу”.
Отже, національно-культурна ідентичність студентів – це складне системне особистісне утворення, що об’єднує національні та культурні цінності, почуття, уявлення, погляди, ідеї, зразки поведінки, яке формується засобом індентифікаційно спрямованої навчально-виховної діяльності студентів вищих навчальних закладах.
Проаналізовано типи національно-культурної ідентичності студентів вищих педагогічних навчальних закладів (Ю. В. Арутюнян, Л. М. Дробижева, О. О. Сусоколов): дифузна національно-культурна ідентичність, різновидом якої є національна індиферентність; позитивна чи негативна національно-культурна ідентичність, яка може виявлятися у гіперпозитивній чи гіпернегативній формах.
Визначено додаткові типи національно-культурної ідентичності студентів: національно-культурна індиферентність, національно-культурний нігілізм, національно-культурний егоїзм, національно-культурний ізоляціонізм.
Національно-культурна індиферентність свідчить про байдуже ставлення людини до проблем нації, культури, міжетнічних відносин, цінностей свого та інших народів, суб’єктивне переживання „звільнення” від норм і традицій. Така індиферентність призводить до того, що на поведінку людини не впливають ані її національно-культурна належність, ані національність інших людей.
Національно-культурний нігілізм виражається у трансформуванні національно-культурної ідентичності у форму гіпоідентичності (небажання підтримувати власні національно-культурні ідеали та переконання, відчуття етнічної неповноцінності, ущемленість, сором за представників свого етносу, негативізм щодо них).
Національно-культурний егоїзм як спрощена форма гіперідентичності орієнтується на категорію „мій народ” і призводить до некритичного сприймання власної нації та культури.
Національно-культурний ізоляціонізм – це переконання у перевазі своєї нації над іншими, визнання необхідності „очищення” національної культури, негативне ставлення до міжнаціональних шлюбів.
Запропоновано авторські форми національно-культурної ідентичності особистості: імпліцитна, експліцитна, компліцитна і планетарна.
Імпліцитна національно-культурна ідентичність (від лат. implісіо – сплітаю) визначається прихованістю, непевністю національно-культурного змісту, який може бути виявлений лише опосередковано через зв’язки з іншими об’єктами або процесами. Імпліцитність національно-культурної ідентичності виявляється:
1) у широкому сенсі – як сукупність непевних, неявних та непомітних уявлень людей (групи людей або окремої особи) щодо змісту та компонентів, які входять до структури національно-культурної ідентичності особистості загалом;
2) у вузькому сенсі – як нечітке емпіричне уявлення про співвідношення певних структурних елементів національно-культурної ідентичності щодо інших.
У національно-культурній ідентичності імпліцитно знаходять своє відображення багато невідомих, неявних чи незрозумілих фрагментів інформації про соціальні групи, націю, прояв культурних феноменів. Проте, незважаючи на прихованість, вони можуть чинити вплив на мотиви поведінки людини, вибір нею вчинків, спрямованість дій тощо.
Експліцитність як форма національно-культурної ідентичності (від лат. ехрlicito – розгортаю) передбачає чітко виражений, розгорнутий текст чи дію, доступні для розуміння і спостереження. Експліцитно національно-культурна ідентичність виявляє свої характерні особливості в: ієрархічності національно-культурних сенсів, оцінювальних концептах (експресія), диференційованих (когнітивно складних) та реалістичних патернах.
Компліцитність національно-культурної ідентичності (від франц. соmрlісе – причетний) означає залученість, особистісну включеність, уособленість переживання відносно того, що сприймається із соціально-культурного середовища повною мірою об’єктивно. Компліцитність національно-культурної ідентичності забезпечується суб’єктивною значущістю імпліцитно-експліцитного змісту світосприйняття і формує підґрунтя для рішень, вчинків, окремих дій та діяльності загалом щодо соціально-культурного середовища. Ця форма є однією з основних для визначення сутності національно-культурної ідентичності. Через неї ідентичність і стає національно-культурною, якщо в ній зафіксовано суб’єктивно-національну та культурну спрямованість. Саме до компліцитності слід прагнути, формуючи національно-культурну ідентичність студентів під час їх навчання у вищій школі.
Планетарна форма національно-культурної ідентичності відображає суб’єкт-суб’єктні відносини, когнітивні та етноментальні сенси. Для такої форми національно-культурної ідентичності неабиякого значення набуває особистісний конструкт, що створює суб’єктивно-образні, оцінювально-критеріальні еталони, моделі, уявлення, за допомогою яких відбувається рефлексія та усвідомлення відповідності соціумних умов життєдіяльності умовам та вимогам біологічно придатних і психологічно комфортних форм існування людини.
Проаналізовано функції національно-культурної ідентичності (Й. С. Вирост, С. О. Кадикова, В. Ю. Хотинець, Н. А. Шульга): пізнавальна, емоційно-ціннісна, регулятивна. Водночас зроблено висновок, що ці функції не висвітлюють повною мірою особливості національно-культурної ідентичності У зв’язку з цим визначено додаткові функції такої ідентичності: орієнтувальна (функція орієнтації в метаіндивідуальному світі), екзистенційна, інтегрувальна (функція інтеграції у просторі загальнолюдського досвіду), трансцендентна.
Зокрема, завдяки орієнтувальній функції особистість створює певні суб’єкт-суб’єктні відносини й організовує взаємодію із соціально-культурним середовищем або оточенням в метаіндивідуальному світі. Екзистенційна функція акцентує увагу на домінуванні біологічного в походженні людини. Інтегрувальна функція дає змогу людині, перебуваючи з моменту свого народження у світі культури, засвоювати загальнолюдський досвід (культурні пріоритети, багатство символіки та міфології, предмети мистецтва і тексти, мовні значення, поняття, знання і навіть фіксовані вміння). Трансцендентна функція відповідає як за формування ціннісно-смислової сфери особистості, так і за створення відповідної когнітивної картини світу суб’єкта, що містить не лише цінності, а й сенси.
Установлено, що формування та засвоєння національно-культурних цінностей – складний і тривалий процес. Відповідно, національно-культурна суб’єктивізація зумовлена взаємодією індивідуальної національно-культурної ідентичності з груповими та масовими національними настановленнями, національно-культурними настроями, а також геопсихічними явищами суспільної свідомості.
Узагальнено, що вчені (С. О. Арутюнов, М. Барретт, Ю. В. Бромлей, І. Ю. Вільчинська, Й. Вирост, Л. М. Дробижева, К. В. Коростеліна, Е. Сміт, С. Страйкер, О. В. Шапаренко) виокремлюють когнітивний, емоційний та конативний компоненти національно-культурної ідентичності. Разом із тим акцентовано на доцільності представлення у цьому переліку також аксіологічного компонента.
У змістовому зв’язку із названими компонентами (когнітивний, емоційний, конативний та аксіологічний) визначено критерії сформованості національно-культурної ідентичності студентів (знання сутності національно-культурної ідентичності та ідентифікаційних характеристик особистості; емоційне переживання своєї належності до української нації; національно-культурна спрямованість особистості; ціннісне ставлення до національно-культурної реальності) та відповідні показники.