ГАМАЛЮК БОГДАН МИХАЙЛОВИЧ ОПТИМІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРАВ ОСОБИ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

У вступі розкрито сутність і стан дослідження наукової проблеми: обґрунтовано актуальність теми дисертації, показано її зв’язок із науковими програмами, планами, темами; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну й практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо їх апробації та публікацій за темою дослідження.
У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади державно-управлінської діяльності із забезпечення екологічних прав особи».
Досліджено світоглядні екологічні проблеми, починаючи із відображення цих проблем стародавнього світу і закінчуючи філософськими та правовими дослідженнями ХХ ст. Встановлено, що наукові дослідження оптимізації державно-управлінської діяльності із забезпечення екологічних прав особи з історичних аспектів раніше спеціально не проводились, хоча окремі проблеми й форми державно-управлінської діяльності були предметом уваги багатьох учених. Наявні роботи методологічно розрізнені та не об’єднані єдиною теорією оптимізації державно-управлінської діяльності із забезпечення екологічних прав особи. Усе це дало підстави для висновку, що стан наукового опрацювання вказаного напряму не можна вважати довершеним, а сама проблема потребує дослідження.
Зазначено, що теоретико-методологічною основою забезпечення екологічних прав особи у науці державного управління є концепції взаємодії соціуму і природи, які розвивалися із розвитком людства. Зокрема, за історичною ґенезою виділено: натуралістичну концепцію, споживацьку концепцію, концепцію меж зростання, концепцію сталого розвитку та концепцію про ноосферу. В основу цієї класифікації покладено розвиток державно-управлінської думки із забезпечення екологічних прав особи. Так, до засад першої концепції увійшли початкові погляди людства на природу, як на об’єкт поклоніння і тому екологічні права розглядаються як найвищі соціальні цінності держави, а державно-управлінська діяльність обмежується природними законами. Споживацька концепція виникла при активізації економічної складової держави, в якій екологічні права розглядаються як другорядні. Державно-управлінська діяльність полягала у забезпеченні економічного розвитку, допускалося ігнорування основних законів природи. Споживацьке використання природи призводило до виникнення екологічних катастроф та виснаження природних ресурсів, як наслідок – сформована концепцію меж зростання, в якій екологічні права розглядалися через систему соціальних цінностей, а державно-управлінська діяльність полягала у стримуванні використання природних ресурсів, встановлення меж економічного розвитку, технічного прогресу. Концепція меж зростання в подальшому трансформувалася у концепцію сталого розвитку, у якій екологічні права розглядаються в системі соціальних цінностей держави через призму економічних прав людини, а державно-управлінська діяльність полягала у формуванні збалансованого наукового, технічного, економічного процесу саморегуляції існування суспільства і природи. Досягши певного розвитку і осягнувши можливість людства гармонійно формувати навколишнє середовище в науці державного управління виникла концепція про ноосферу, в якій екологічні права розглядаються як невід’ємна частина соціально-правового статусу особи, а державно-управлінська діяльність полягає у забезпеченні сталих науково-технічних процесів саморегуляції штучного і природного середовища та їх удосконалення.
Установлено, що за роки незалежності України загалом, сформована система екологічних прав особи та прийняті базові нормативні акти. Однак ця система є недосконалою та потребує оптимізації. Так, державно-управлінська діяльність в Україні недостатньо пристосована до практичного втілення гарантій щодо реалізації екологічних прав. Наявне екологічне законодавство здебільшого несистематизоване та роздрібнене має переважно хаотичне (стихійне) спрямування. Нормативно-правові акти з питань захисту екологічних прав містяться у нормах різних галузей права (господарського, цивільного, фінансового, земельного тощо), правові норми є швидше абстрактними декларативними та здебільшого не становлять норми прямої дії тощо.
Проаналізовано екологічні права, підкреслено їх тісний зв’язок із сутністю фізичної особи та виокремлено у самостійну групу прав, спрямованих на задоволення екологічних потреб та інтересів. Вказано, що до системи екологічних прав особи належать права на: безпечне для життя і здоров’я довкілля; вільний доступ до інформації про стан довкілля; на відшкодування шкоди, завданої життю та здоров’ю громадян тощо. Зазначено, що система екологічних прав не є сталою та незмінною. Вважаємо за можливе її розширити з урахуванням міжнародно-правових стандартів прав людини, доповненням існуючих новими видами екологічних прав та свобод, з метою забезпечення нормального існування людини, як біосоціального організму.
Здійснено дослідження основних теоретичних засад державно-управлінської діяльності із забезпечення екологічних прав особи.
Зокрема, з метою з’ясування особливостей понятійного апарату нами розглядається значення термінів «забезпечення екологічних прав», «державно-управлінська діяльності», «оптимізація», «компетенція», «форми і методи діяльність в державному управлінні» та інш.