ЧАГРАК НАТАЛІЯ ІГОРІВНА ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ОСВІТИ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ У США (1962-2015 рр.)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ЧАГРАК НАТАЛІЯ ІГОРІВНА ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ОСВІТИ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ У США (1962-2015 рр.)
Альтернативное Название: ЧАГРАК Наталья Игоревна ТЕОРИЯ И ПРАКТИКА ОБРАЗОВАНИЯ ЛЮДЕЙ ПОЖИЛОГО ВОЗРАСТА В США (1962-2015 гг.) CHAGRAK NATALIA IGORIVNA THEORY AND PRACTICE OF EDUCATION OF THE ELDERLY IN THE USA (1962-2015)
Тип: Автореферат
Краткое содержание: У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання і методи дослідження, викладено концепцію дослідження, його методологічні й теоретичні засади, джерельну базу, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, стан апробації та впровадження результатів наукового пошуку.
У першому розділі «Теорія і практика освіти людей похилого віку в Сполучених Штатах Америки як науково-педагогічна проблема» проаналізовано і систематизовано ідеї та досвід освіти людей похилого віку в науковій літературі, визначено філософсько-методологічні підходи до вивчення окресленої проблематики, здійснено історико-педагогічний аналіз розвитку освіти людей похилого віку у США, обґрунтовано поняттєво-категоріальний апарат дослідження.
З’ясовано, що освіта людей похилого віку - феномен відносно новий, але він відзначається швидким розвитком, особливо у розвинених країнах світу, в яких уже півстоліття спостерігається демографічне старіння суспільства. Освіта людей похилого віку сформувалася на основі двох освітніх концепцій: освіти впродовж життя та освіти дорослих і є унікальним явищем з огляду на цільову групу, мету, форми і методи навчальної діяльності у похилому віці.
Актуалізовано, що програми освіти впродовж життя надають вагому підтримку для особистісного, інтелектуального й професійного розвитку старших людей, а також сприяють інтеграції людей похилого віку в суспільстві. Заклади вищої освіти розглядаються як ідеальні інституції, яким вдається забезпечувати соціально-освітню діяльність старших осіб, причому ефективною формою організації освітнього процесу є як відокремлена (сегрегаційна за віком), так і змішана форма навчання.
В науковій літературі, присвяченій проблемам освіти старших дорослих, особи похилого віку загалом трактуються як здібні учні (слухачі) з достатнім рівнем здатності та готовності до навчання. Особливий акцент робиться на можливостях долання труднощів, пов’язаних з віковими змінами, - когнітивними чи сенсорними, через участь людей похилого віку у навчальній діяльності.
Обґрунтовано, що доступна якісна освіта усіх громадян - запорука його розвитку і конкурентоздатності. Освічене суспільство спроможне забезпечити високі стандарти життя людей, соціальну стабільність і баланс. Створення освітнього середовища для усіх соціально-демографічних груп, зокрема для осіб похилого віку (старших дорослих), - одне з головних завдань «суспільства знань», яке стрімко розвивається у ХХІ ст. Це відкриває можливості людині до розширення та реалізації свого потенціалу впродовж життя в аспекті особистісного, професійного, культурного і соціального розвитку.
В основі філософії освіти людей похилого віку знаходимо ідеї лібералізму, зокрема у сенсі вільного та рівного доступу до освіти представників усіх вікових та соціальних груп; гуманізму, що визнають право кожного індивіда на вільний розвиток і вияв своїх здібностей, вважають людину у зрілому віці активним суб’єктом освітнього процесу; біхевіоризму, які доводять, що освітня діяльність дорослих / старших дорослих є механізмом їх поведінкових змін та активності; конструктивізму, згідно з якими індивід впродовж життя вибудовує власне розуміння дійсності. Відтак важливо створити відповідне освітнє середовище для здобуття знань і компетентностей відповідно до: а) теорії розвитку особистості, згідно з якою людина розвивається впродовж усього життя і має внутрішній мотив для самореалізації та суспільної інтеграції в похилому віці, а навчальна діяльність - один із способів особистісного розвитку; б) теорії навчання дорослих, зокрема андрагогіки, яка обґрунтовує принципи, форми і методи навчання дорослих і старших дорослих, беручи за основу досвід особистості (освітній, професійний, соціальний).
Філософсько-методологічні підходи, проаналізовані в дослідженні, знайшли відображення у розумінні освіти людей похилого віку, що превалює в американському освітньому дискурсі. Так, освіта людей похилого віку є організованим освітнім процесом, який дає можливість старшій дорослій людині набувати нових навичок, компетентностей або якостей; включає формальну, неформальну, інформальну освіту; може реалізовуватися як в інституційній, так і в неінституційній моделях; організовуватися різними провайдерами - громадою, університетами, бізнесом задля подальшого особистісного, професійного, культурного розвитку, соціальної активності та суспільної інтеграції осіб похилого віку.
На підставі аналізу філософських, психологічних, соціальних та освітніх підходів і теорій щодо навчальної діяльності цієї вікової групи визначено, що люди похилого віку: 1) мають внутрішню мотивацію до навчальної активності, спираються на здобуті знання та досвід і пристосовують навчальну діяльність до своїх чітко визначених потреб; 2) проявляють автономність і самоврядування у навчанні, а роль викладача-ментора полягає у створенні відповідного освітнього середовища; 3) віддають перевагу проблемно-орієнтованому навчанню та значною мірою беруть відповідальність за організацію і здійснення освітнього процесу; 4) навчаються через залучення у практичну діяльність, вирішення конкретних завдань і проблем. Навчання осіб похилого віку є потенційно трансформаційним (як індивідуально, так і соціально).
Освіта людей похилого віку у США перебуває в постійному динамічному розвитку, що зумовлюється, з одного боку, зовнішніми чинниками, до яких належать соціально-економічні, демографічні, суспільно-політичні, соціокультурні та інші впливи, та внутрішніми - освітні потреби та інтереси старших осіб, а з іншого боку - потребою подолання суперечностей між: а) необхідністю і бажанням створювати умови для саморозвитку та самореалізації індивіда та невідповідністю ментального сприйняття людей похилого віку як повноцінного людського капіталу;
б) національними підходами до освіти цієї вікової групи та глобалізаційними й інтеграційними процесами, формуванням світового освітнього простору. Визначальною у цьому процесі є тенденція розвитку освіти людей похилого віку в контексті концепцій успішного, активного і продуктивного довголіття, що спричинена соціально-економічною, демографічною, суспільно-політичною, соціокультурною, історичною особливістю розвитку американського суспільства. Це зумовлює формування такого феномена, як американська освіта людей похилого віку (старших дорослих), який ми розглядаємо як складне, багатофункціональне, соціокультурне та історично зумовлене явище, органічно пов’язане з різними сферами життя Сполучених Штатів - політикою, економікою, культурою, а також менталітетом.
З’ясовано, що важливість освіти осіб похилого віку полягає у тому, що вона: а) сприяє підтриманню їхньої незалежності та впевненості у собі і, таким чином, знижує зростаючі виклики, що покладаються на суспільні й приватні ресурси; б) є основним фактором, що дає змогу людям похилого віку долати численні побутові та психологічні проблеми у складному, змінному інформаційному суспільстві;
в) посилює дійсний та потенційний внесок цієї вікової групи у розвиток суспільства;
г) уможливлює налагодження балансу та взаєморозуміння між поколіннями, що є необхідною умовою співжиття та комунікації в сучасному світі конфліктів.
Поняттєво-категоріальний апарат дослідження вибудувано за принципом його багатомірності з позицій філософії («якість життя у старості», «активне довголіття», «позитивне довголіття», «успішне старіння»), біології старіння (гетерохронність, гетеротопність, хронологічний, біологічний вік, фізіологічне, ретардоване старіння), соціокультурного аспекту старіння («постпенсійна фаза життя», «суспільна інтеграція осіб похилого віку», «соціальне навантаження», «змішана схема життя»), демографії та соціології старіння («похилий вік», «молодші люди похилого віку», «старші люди похилого віку», «третій вік», «старші дорослі»), геронтопсихології («особистісний розвиток», «адаптація до старості», «адаптаційно-інтеграційні труднощі», «міжпоколіннєва комунікація»), економіки («срібна / сива економіка», «продуктивне довголіття», «ресурсність старіння і старості») педагогічної геронтології / герогогіки («освіта осіб похилого віку», «герогогічний освітній процес».
другому розділі «Теоретичні засади освітньої геронтології у цивілізаційному вимірі» проаналізовано теоретичні концепції старіння і старості, які стали науковим підґрунтям формування освіти людей похилого віку, простежено етапи формування та розвитку ідей педагогіки старіння і старості, охарактеризовано соціально-педагогічний конструкт похилого віку.
Актуалізовано, що старість - своєрідний віковий і психологічний період життя людини, який характеризується значними фізіологічними, психічними та психологічними змінами організму. На підставі аналізу основних теорій старіння і старості, встановлено, що традиційно старіння сприймається як процес деградації і спаду життєвих функцій людини, однак все більше наукових досліджень доводять, що розвиток особистості відбувається і протягом цього періоду, зокрема завдяки активізації життя, активності людини і набуттю нових знань та умінь, що є необхідною умовою поліпшення якості її життя у постпенсійній фазі.
Визначено, що проблема старіння, старості та людей похилого віку (на рівні особистісному) в геронтологічній науці розглядається з таких перспектив:
- патології, що, відповідно до загальної інтерпретації, в основному прирівнює старіння з хворобами і пояснює поведінку у похилому віці як прояв фізичної або розумової деградації;
- відсторонення, яка обґрунтовує властивий природний рух людини, що досягла похилого віку, до звільнення (розумового і суспільного);
- активності, згідно з якою фізична та соціальна активність вважається корисною для людини похилого віку, а її нестача призводить до втрати адаптивної здатності індивіда;
- селективності, оптимізації і компенсації (P. Baltes, M. Baltes), відповідно до якої поведінка розглядається як спосіб долання труднощів у похилому віці засобами селективності, оптимізації і компенсації;
- безперервності, яка припускає позитивне і природне прагнення людини похилого віку продовжувати стиль життя середнього віку;
- розвитку, згідно з якою позитивний розвиток особистості продовжується й у похилому віці.
Процес старіння зумовлений впливом багатьох взаємопов’язаних чинників: біологічних, психологічних і соціальних, а також фактора середовища, в якому живе людина. Акцентовано, що в геронтології сутність старіння традиційно ототожнюється зі спадом та деградацією і вважається цілеспрямованим процесом втрати адаптивної здатності організму. Психологи, зокрема представники біхевіоризму, заперечують цю позицію, натомість вважають старіння складовою частиною загального процесу розвитку. Результати нашого дослідження науково обґрунтовують положення психологічних теорій старіння про те, що, по-перше, розумова активність сприяє збереженню і навіть розвиткові інтелектуальних можливостей людини до пізньої старості (P. Baltes, J. Birren, J. Ho
, I. Kamey); по - друге, в осіб похилого віку (порівняно з молодими людьми) зміни у здатності до навчання є незначними і стосуються радше сфери сприйняття, уваги, мотивації та фізіологічного стану організму; по-третє, у старших людей зростає потреба відчуття безпеки, що має значний вплив на якість їхнього життя і значною мірою реалізується через комунікацію та навчальну діяльність.
Актуалізовано, що основним соціальним чинником старіння є адаптаційно- інтеграційні труднощі, які виникають у людини з віком, і зниження здатності до багатоаспектного розвитку, що пришвидшує процес старіння не в хронологічному, а в психосоціальному сенсі. На підставі аналізу соціальних теорій старіння і старості, домінуючими соціальними факторами старіння визначаємо: а) суспільну ізоляцію та відсторонення людей похилого віку; б) зміну умов життя людини після виходу на пенсію, втрату звичних соціальних ролей, звуження кола спілкування (фактор середовища); в) погіршення фінансового чи матеріального становища старших; г) відсутність або недостатню розробленість соціальної політики щодо людей похилого віку; д) низький ступінь усвідомлення людиною неминучості старіння і старості та готовності до цієї фази життя.
Наголошено на положеннях соціальної теорії активності, яка, беручи до уваги взаємозалежність діяльності та почуття задоволення життям (суб’єктивне почуття благополуччя), обґрунтовує необхідність збереження активності людини до глибокої старості, що є умовою позитивного (благополучного, успішного) старіння. Результати досліджень у сфері соціальної геронтології підтверджують, що підтримання психічної та соціальної рівноваги у похилому віці здійснюється через трансформацію соціальних ролей, якщо в період старості у людини з’являються види діяльності, які заміщують її попередні соціальні ролі. У цьому сенсі освітня (навчальна) активність людей похилого віку виконує адаптивно-інтеграційну функцію і стає вагомим фактором суспільної акцептації осіб цієї вікової групи.
Основні положення теорій старіння і старості дають підстави розглядати осіб похилого віку з точки зору ресурсу і людського капіталу. Підхід до проблеми старіння і старості з перспективи ресурсу, який базується на ідеях теорій активності й ціложиттєвого розвитку особистості, дозволяє обґрунтувати необхідність освіти людей похилого віку і лежить в основі освітньої геронтології / герогогіки.
Виявлено, що незважаючи на кілька очевидних теоретичних контрастів щодо визначення герогогіки як наукової дисципліни, в сучасних теоретиків освітньої геронтології / герогогіки існують певні спільні підходи до старіння і старості.
По-перше, ідея щодо старіння як процесу, який триває упродовж всього життя, відображена в багатьох галузях науки. Згідно з нею, старіння є поступовим життєвим процесом, розуміння якого відбувається через усвідомлення факторів, що попереджують старість. У педагогічній перспективі береться до уваги оцінка реального стану рівня розвитку людини і створених для неї умов життя в середовищі, а також проектування впливу (профілактичного, компенсаційного, терапевтичного) на осіб у різному віці та на середовище, в якому вони живуть, з метою забезпечення задовільної якості життя, позитивного балансу життя в старості (детерміністичний підхід), або з метою створення оптимальних (внутрішніх і зовнішніх) умов розвитку до старості та у старості (гуманістичний підхід).
По-друге, старіння як розвиток. Такий підхід в освітній геронтології ґрунтується на теорії ціложиттєвого розвитку (P. Baltes), який є багатовимірним і гнучким та включає фази досягнень (надбань) і втрат. Відповідно до цієї теорії, розвиток трактовано як складну взаємодію певних факторів: зовнішнього (соціального середовища), внутрішнього (біологічного) і синтезу біологічного та соціального. Ці фактори задають три його напрями: нормативний віковий, нормативний історичний і ненормативний розвиток життя. Нормативний віковий розвиток пов’язаний з переходом від одного етапу до іншого: в аспекті біологічного старіння та в аспекті соціального старіння (вплив виходу на пенсію на поведінку людини). Нормативний історичний розвиток відбувається в контексті тих глобальних соціально-історичних подій, які переживалися цілою віковою групою. Ненормативний життєвий розвиток зумовлений впливом подій, унікальних для життя конкретного індивіда. Ступінь впливу факторів відрізняється залежно від віку: у похилому віці великий вплив мають нормативні вікові чинники, а також накопичений ефект ненормативних особистих подій. Зазначена теорія дозволяє виокремити типове в розвитку всіх людей, загальне для конкретних поколінь і особливе в житті окремої особи.
По-третє, взаємозв’язок середовища та індивіда: дослідження середовища та місця особистості у ньому є ключовим для розуміння процесу старіння. В освітній геронтології це середовище поєднує, як правило, природний, соціальний і культурний аспекти. Ранні теорії, які пов’язували індивіда з оточенням, вказували на його влаштованість у середовищі. Сучасний підхід базується на взаємозв’язку індивіда й середовища і співпраці між ними. Звертається увага не тільки на формування людини середовищем, а й на те, як вона використовує зовнішні засоби для власного розвитку, тобто зв’язок розглядається як процес керований і взаємний.
Науково обґрунтовано, що традиційне розуміння старості як періоду життя людини після втрати репродуктивної функції і до смерті, що характеризується погіршенням здоров’я, зниженням фізичної, розумової та когнітивної здатності організму, в сучасних умовах не може вважатися коректним з кількох головних причин: по-перше, значним збільшенням кількості років, які людина проживає після середньостатистичного віку виходу на пенсію; по-друге, більш тривалим періодом фізичної, емоційної та когнітивної здатності осіб після 55-60 років; по-третє, демографічною ситуацією - стрімким старінням населення, особливо у розвинених суспільствах.
Встановлено, що основними тенденціями зміни суспільної парадигми старості, які спостерігаються в останні десятиліття ХХ - початку ХХІ ст., є: «омолодження» старості, що виражається, насамперед, у зміні підходу самих людей до свого віку та схильності до зарахування себе до групи осіб радше зрілого, а не похилого віку; зміна структури суспільства, що полягає в істотному збільшенні частки людей похилого віку відносно загальної чисельності населення; зниження професійної активності у похилому віці; фемінізація старості; сингуляризація старості; краще матеріальне забезпечення людей похилого віку; еволюція поглядів на старість у суспільній перцепції - від негативних стереотипів до різного роду поглядів, залежно від віку і психофізичного стану осіб похилого віку.
Демографічні процеси, які відбуваються у світі впродовж останніх десятиліть, зумовили й трансформацію підходів до визначення вікової періодизації. Беручи до уваги різні підходи до вікової типології та періодизації в їх історичному розвитку, розглядаємо похилий вік як чергову (завершальну) фазу розвитку людини, яка в хронологічному й соціально-культурному контексті ототожнюється з поняттям «третій вік». Зважаючи на те, що в його основі лежить біологічний фактор, ми також акцентуємо на соціальній детермінації цього вікового періоду: по-перше, умови життя і середовище великою мірою визначають тривалість, характер та особливості похилого віку; по-друге, збільшення кількості так званих «додаткових» років у цьому періоді, поява вільного часу разом з кращим матеріальним та соціальним забезпеченням уможливлює подальший розвиток особистості, її реалізацію та самоактуалізацію через розширення соціально-психологічних ролей.
Як основну, приймаємо чотирьохвікову структуру вікової періодизації у концепції третього віку П. Ласлетта (P. Laslett), а похилий вік трактуємо як час подальшого розвитку і самореалізації особистості. У нашому дослідженні хронологічні рамки похилого віку визначаємо у межах 55 - -80 років.
Високі якісні характеристики осіб похилого віку у США (здоров’я і довголіття, розвиток свідомості і потенційних здібностей до інтелектуальної діяльності, розширення духовних потреб), які уможливлюють їх подальший особистісний розвиток та самореалізацію, ефективну взаємодію з іншими поколіннями та участь в соціально-економічному й культурному житті суспільства, дають підстави розглядати цю вікову когорту з перспективи людського потенціалу і ресурсу суспільного розвитку.
У третьому розділі «Передумови становлення і розвитку освіти людей похилого віку в Сполучених Штатах Америки (1950-2015 рр.)» досліджено соціально-економічну детермінованість становлення освіти людей похилого віку у США; охарактеризовано особливості людей похилого віку як соціально - демографічної групи в структурі американського суспільства; визначено організаційно-педагогічні передумови розвитку освіти людей похилого віку у США; проаналізовано європейський досвід освіти людей похилого (третього) віку.
Обґрунтовано, що старіння населення - феномен сучасної цивілізації, невід’ємна складова суспільного поступу і його необхідно розглядати не тільки як демографічний факт, а як економічне, соціальне і культурне явище, що характеризується трьома головними наслідками: по-перше, є одним з найважливіших демографічних фактів ХХІ ст.: люди живуть довше, рівень народжуваності знижується, відповідно зростає частка осіб похилого віку в загальній структурі населення; по-друге, впливає на усі сфери суспільного життя, включаючи економіку, соціальне забезпечення, медичне обслуговування, освіту, соціально-культурну діяльність, сімейне життя; по-третє, означає зменшення відсотка дітей та молодих людей, натомість відбувається відносне збільшення сегмента осіб старшого віку в демографічній структурі суспільства.
З’ясовано, що загальні процеси прискорення соціально-економічних змін (у глобальному та локальному аспектах) зумовлюють необхідність переосмислення ролі та значення освіти людей похилого віку як механізму розвитку і конкурентоспроможності сучасного суспільства, як важливої складової системи освіти, як ключової цінності суспільства знань, що забезпечує збагачення творчого потенціалу старшої дорослої людини впродовж життя на особистісному, культурному, професійному, соціальному і громадянському рівнях.
Демографічний фактор (суттєве зростання загальної тривалості життя, яке спостерігається з другої половини ХХ ст.) - важлива передумова становлення і розвитку освіти людей похилого віку в Сполучених Штатах, як і в більшості розвинених країн світу. Так звані «додаткові роки», які людина отримує після завершення професійної кар’єри, відкривають нові можливості для структурування вільного часу і формують нову культуру життя на пенсії на багатьох рівнях суспільства. Дозвілля, яке раніше могли дозволити собі лише представники аристократичного класу й заможна інтелігенція, поступово стає масовим феноменом серед старших людей у США. На зміну розуміння пенсії як припинення професійної діяльності, дистанціювання від суспільного життя, упадку сил, занепаду й апатії з’являється позитивний імідж постпенсійної фази - час активності, особистісного розвитку і самореалізації.
Виявлено, що американське суспільство у постіндустріальному періоді свого розвитку зіткнулося з двома основними соціальними викликами щодо старших дорослих: по-перше, зростаюча фрагментація робочих місць призвела до декваліфікації та необхідності спеціалізацій (знання і компетенції старших працівників застаріли або ж стали непотрібними через розвиток техніки й технологій); по-друге, у людей похилого віку з’явився надмір вільного часу внаслідок зростаючого безробіття й добровільного виходу на пенсію. Однак така ситуація найбільше спричинилася до розвитку освітніх програм для старших дорослих (як формальних, так і неформальних), оскільки необхідність перекваліфікації, набуття нових компетентностей чи фаху спонукала людей іти в коледж, а розширення вільного часу на пенсії створило можливість для його змістовного наповнення через культурну та освітню активність.
Встановлено, що у Сполучених Штатах загальний профіль людини похилого віку - це: а) одружений (можливо, повторно) чоловік з середнім рівнем матеріального і фінансового достатку, середньою професійною освітою, який проживає з подружжям окремо від інших родичів і продовжує професійну діяльність (з повною або частковою зайнятістю) приблизно до 63 років; б) жінка (переважно розлучена або вдова), з задовільним рівнем матеріального і фінансового забезпечення, середньою або вищою освітою, яка проживає одна або з родичами, продовжує професійну діяльність приблизно до 60 років. Визначення соціально-демографічного профілю людей похилого віку дозволяє створити оптимальну модель освіти представників цієї вікової групи з урахуванням їх соціальних, матеріальних, фізичних та інтелектуальних можливостей.
Демографічні та економічні реалії американського суспільства зумовили необхідність прийняття навчальними закладами нових ролей і завдань з метою відновлення людських ресурсів, що стало стратегічно важливо у фазу постіндустріальної економіки. Вагому частину діяльності у цьому напрямі реалізовує сфера вищої освіти через програми підвищення кваліфікації та професійної перепідготовки людей похилого віку (старших дорослих), тренінги з формування поведінки у життєвій ситуації, в якій людина опиняється в похилому віці чи після виходу на пенсію, а також через програми для особистісного розвитку. Змінюються ключові підходи до освіти у старіючому суспільстві: продукування та розподіл знання створює основу для економічного зростання. Американська індустрія знань зосередилася у трьох головних сегментах: а) у формальній освітній системі, найбільшому секторі сфери освітніх послуг; б) у паралельній (невиокремленій) системі навчання, яке спонсорується бізнесом і промисловістю; в) у неформальній але загальнопоширеній освіті, яка пов’язана із засобами комунікації та масової інформації, видавництвом, сферою культури і дозвілля. Кожен із зазначених сегментів у різний спосіб створює умови для навчання впродовж життя.
Акцентовано на зміні співвідношення вказаних секторів індустрії знань з етапами життєвого шляху людини: якщо в індустріальному суспільстві формальна освіта в основному забезпечувала потреби молодих людей і фактично утримувала монополію на використання часу особою на початку життєвого циклу, корпоративною перекваліфікацією були зайняті люди середнього віку, а старші отримували знання переважно із засобів масової інформації, то розвиток постіндустріальної економіки та інформаційного суспільства зумовив фундаментальні зміни в кореляції фаз життєвого циклу людини з сегментацією основних видів діяльності (освіта, робота, дозвілля), які втратили послідовність переходу відповідно до віку людини і фази життя та набули циклічної структури. Оскільки в інформаційну еру головним капіталом стали знання, то освіта як вид діяльності вимагала бути безперервним процесом. Зважаючи на ситуацію старіння американського суспільства, з другої половини ХХ ст. освіта стає можливою і необхідною діяльністю впродовж усього життя, зокрема й у похилому віці, причому доступною в усіх формах (формальній, неформальній та інформальній).
Мотивацією навчання американців похилого віку є не тільки прагнення подальшого особистісного розвитку і соціалізації, а й можливість продовження професійної кар’єри. Крім демографічної та соціальної ситуації (збільшення загальної тривалості життя, зростання чисельності осіб похилого віку, підвищення рівня соціальних стандартів, освіти, стану здоров’я і матеріального забезпечення), основними мотиваційними факторами участі американців похилого віку в освітніх програмах коледжів та університетів є прагнення до інтелектуального розвитку (стимулювання розумової активності), соціалізації та суспільної інтеграції, підвищення рівня професійної компетентності або здобуття нових знань.
Головними причинами, які зумовили розвиток освіти людей похилого віку у США, вважаємо: а) зростання рівня освіти серед дорослого населення (попередній рівень освіти людини є основним фактором, що зумовлює її подальший інтерес до навчання); б) популярність навчальних проектів, ініційованих громадськістю, які реалізовувалися за рамками формальної системи освіти; в) розвиток освітньо- пізнавальних можливостей через засоби масової інформації, культуру, мистецтво; г) швидкі темпи розвитку і зміни технологій, що вимагають постійного удосконалення загальних та професійних компетентностей людини для адаптації та конкурування на ринку праці; д) зміни в освітніх інституціях, які надали більшу підтримку нетрадиційній освіті, зокрема сприяли впровадженню нових навчальних програм для різних вікових груп та гнучкості організації навчального процесу.
Досліджено, що європейська модель освітнього середовища для осіб похилого віку - це Університет третього віку двох типів: а) французька (континентальна, інтегрована) модель, в якій Університет третього віку безпосередньо пов’язаний з місцевим вищим навчальним закладом, тобто входить в структурний підрозділ відділів «Освіта впродовж життя», «Неперервна освіта», «Освіта дорослих» («Lifelong Lea
ing Institute», «Continuing Education», «Adult Education»). У такому середовищі молоді та старші люди можуть навчатися разом, що, відповідно, підтримує принцип міжпоколіннєвої комунікації; б) британська (сегрегаційна) модель, в якій навчання людей похилого віку відбувається окремо і передбачає функціонування Університету третього віку як самостійної організації. У першому випадку переважає формальне навчання, а друга модель побудована на принципах самоорганізації, самоосвіти і взаємодопомоги.
У четвертому розділі «Організація та зміст освіти людей похилого віку в США (1962-2015 рр.)» охарактеризовано підходи до освіти людей похилого віку в контексті наукового напряму «позитивна геронтологія», проаналізовано моделі, особливості організації, зміст освітнього процесу і методи навчання осіб похилого віку у США; обґрунтовано періодизацію і тенденції розвитку освіти людей похилого віку в Сполучених Штатах у різні історичні періоди.
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины