Голінська Тетяна Миколаївна. Естетичний розвиток молодших школярів засобами синтезу мистецтв

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, сформульовано гіпотезу і наукову новизну, теоретичну й практичну значущість дослідження, висвітлено методологію та методи дослідження, а також шляхи і форми їх апробації.
У першому розділі “Логіко–методологічний аналіз теорії і практики естетичного розвитку дітей молодшого шкільного віку” розкрито теоретичні і практичні передумови естетичного розвитку молодших школярів; визначено специфіку та етапи перебігу цього процесу; обґрунтовано систему критеріїв, рівнів, показників та стан естетичного розвитку дітей молодшого шкільного віку з урахуванням вимог нової освітньої парадигми.
Одержані дані дослідження показують, що, будучи органічною складовою формування особистості, естетичне виховання забезпечує діалектичну єдність психічного, морального, фізичного і соціального становлення дитини. Значною мірою визначають й активізують розумову, емоційну, духовну діяльність дітей, спричиняють суттєві зміни у переконаннях, сприяють розширенню досвіду, а також комплексному розвитку особистості школяра. Ставлення до дійсності формується в міру збагачення естетичних почуттів, кількісних змін у сприйманні, ускладнення естетичних потреб, суджень, набуття умінь емоційно–образної оцінки предметів, вироблення ідеалу. Тому естетичний розвиток вимагає наявності спеціально організованого педагогічного впливу на почуття і свідомість особистості через провідні види її спілкування і діяльності.
Під естетичним розвитком розуміють процес постійних якісних, усе більш ускладнених змін у ставленні до дійсності й мистецтва як результат цілеспрямованих педагогічних впливів школи, сім’ї та інших соціальних інститутів на молодшого школяра, що здійснюється в єдності навчання, виховання і самовиховання.
У розділі подається детальний аналіз відповідних досліджень вітчизняних і зарубіжних учених-педагогів (А.Ананьєв, О.Бакушинський, М.Бахтін, А.Буров, Д.Кучерук, А.Мелик–Пашаєв, Б.Теплов, Ю.Фохт–Бабушкін, Б.Юсов). Результати наукових доробок цих учених, а також вивчення практики роботи загальноосвітніх шкіл, дозволили дійти до висновку, що, незважаючи на значну кількість публікацій цього спрямування, накопиченого досвіду, окреслених у відповідних державних документах основних стратегічних напрямів у галузі виховання, проблема естетичного розвитку молодших школярів у світлі сучасних концепцій ще не знайшла належного розвитку.
З огляду на результати пошуку вчених (Р.Архейм, М.Бахтін, Ю.Борев, М.Волков, Г.Лабунська) стосовно естетичної культури як важливої складової гармонійного виховання особистості в процесі взаємодії із факторами навколишнього середовища і її психофізіологічними характеристиками визначено відмітні ознаки та основні етапи естетичного розвитку дітей молодшого шкільного віку. Так, специфічні для цього процесу особливості поведінки виявляються в тому, як дитина поводиться з матеріалом, як вона мислить незалежно від змісту діяльності, що “когнітивне” просування відбувається послідовно і неодмінно. Перехід за стадіями можливий за умови, коли під час своєї взаємодії з середовищем, у тому числі й мистецтвом, дитина стикається з новою інформацією, яка вимагає від неї перегляду попередніх способів її розуміння. Виникнення цього протиріччя (дисонансу) і призводить до розвитку дитини (Л.Виготський, Ж.Пиаже, Жд. Р.Клейтон). На кожному з етапів розвитку виникають свої, так звані “критерії переваги” (preference criteria) періодів пізнання. У розділі висвітлено характеристику етапів художньо–естетичного розвитку молодшого школяра. На основі одержаних результатів встановлено, що для естетичного розвитку молодшого школяра надзвичайно важливим є нормальний перебіг його тривалості. Надто ранній і прискорений, або, навпаки, уповільнений його перебіг, як правило, призводить до посередніх, а інколи й низьких результатів у майбутньому. Звідси робиться висновок про те, що естетична освіта повинна ґрунтуватись виключно на принципі творчості, який визначається об’єктивними законами дитячого розвитку, вільним вибором адекватних методів, організаційних форм і засобів пошуку реалізації художнього замислу.
У дисертації аналізується досвід естетичного виховання учнів молодшого шкільного віку. Підкреслюється, що ця проблема знайшла достатнє висвітлення в дослідженнях як вітчизняних, так і зарубіжних учених–педагогів, і наявні певні успіхи в її розв’язанні в практиці роботи загальноосвітніх шкіл України. Значне місце у дослідженні відведено аналізу теоретичних досліджень (Н.Володіна-Панченко, Д.Кабалевський, Л.Масол, Н.Миропольська, Л.Рилова, Н.Ростовцев, Ю.Полуянов, А.Хаузен, Г.Шевченко, Б.Юсов) та висвітленню існуючих програм естетичного виховання молодших школярів. Наголошується, що у відповідності з Державними стандартами початкової загальної освіти в авторських програмах робляться спроби забезпечення ефективної реалізації завдань освітньої галузі “естетична культура”. Як правило, враховуються емоційно–психологічна чутливість молодших школярів, їх пізнавальна активність, відсутність стереотипів, неупередженість фантазії та уяви, що сприяє самовираженню дитини у різноманітних видах художньої діяльності.
Віддаючи належне непересічному значенню теоретичним і практичним доробкам у сфері естетичного виховання, слід констатувати, що реформування національної освіти загострило суперечності й оголило негативні тенденції у практиці та теорії виховання. Боротьба різних підходів до процесу виховання найяскравіше проявилася в одній із слабких ланок – у художньо–естетичному вихованні, де більшість проблем цього напряму залишаються не розв’язаними. У школах продовжує панувати практика, де, як і раніше, дисципліни мистецтва вважаються другорядними. Це є однією з причин того, що з кожним роком у дітей спостерігається пасивність емоційного сприйняття, гальмування або невміння утворювати яскраві суб’єктивні образні уявлення, відсутність уміння оперувати ними. Погіршується потяг до естетичного розуміння довкілля, знижується естетична грамотність та відчуття прекрасного, посилюється грубість та агресивність. Ускладнюється цей процес і недосконалістю естетичної підготовки вчителів початкових класів.
Узагальнення існуючих у теорії і практиці підходів до естетичної освіти школярів переконує, що найбільш доцільною організацією художньо–естетичної діяльності є та, яка базується на зв’язках між різними видами мистецтв (Ю.Алієв, Н.Ветлугіна, І.Зязюн, С.Коновець, Б.Лихачов, А.Лосєв, А.Малахов, Л.Масол, Н.Миропольська, В.Тименко, Г.Шевченко та ін.). Принцип цілісності як стрижнева ідея у викладанні естетичних дисциплін полягає в одночасному охопленні спільних елементів “художньої” мови мистецтв (рух, час, ритм, композиція, симетрія, форма, контраст, імпровізація) у процесі формування естетичної культури особистості.
Виходячи із завдань дослідження, нами обґрунтовано методику діагностування рівнів сформованості досліджуваного особистісного утворення. Визначений у дисертації кваліметричний механізм оцінювання включає систему критеріїв (здатність до художнього сприйняття, об’єм відповідних знань, умінь естетичних оцінок і суджень, практичні художньо–естетичні навички, розвиток творчих здібностей); їх змістову наповнюваність, ситуації прояву та методи визначення. Доведено доцільність трьохрівневих характеристик естетичного розвитку дітей молодшого шкільного віку – елементарно–естетичний, емоційно–формальний і елементарно–фрагментарний, що відповідає достатньому, середньому і низькому рівням.
Дані констатувального експерименту показали, що переважна більшість учнів як контрольних, так і експериментальних класів знаходиться відповідно на елементарно – фрагментарному (70,7 і 71,4%) і на емоційно–формальному (28,6 і 29,3%) рівнях.
У другому розділі “Теоретико-методичні основи естетичного розвитку молодших школярів засобами синтезу мистецтв” обґрунтовано систему концептуальних вихідних положень естетичного розвитку учнів молодших класів на засадах синтезу мистецтв; розроблено і експериментально перевірено відповідну структурно–функціональну модель, проаналізовано й узагальнено результати формувального експерименту з проблеми дослідження.