МАНЬКОВСЬКИЙ ЛЕОНІД КОСТЯНТИНОВИЧ ОСОБЛИВОСТІ ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛІТНІМ ЗА ОБСТАВИН, ЩО ЙОГО ПОМ’ЯКШУЮТЬ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; вказано зв’язок роботи з науковими програми, планами, темами; визначено мету, завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження; вказано наукову новизну й практичне значення одержаних результатів; наведено дані щодо апробації та публікацій.
Розділ 1 “Загальні положення призначення покарання неповнолітнім за обставин, що його пом’якшують” містить чотири підрозділи.
У підрозділі 1.1. “Розвиток кримінального законодавства щодо покарання неповнолітніх та стан наукової розробки особливостей його призначення за обставин, що його пом’якшують” встановлено, що в тогочасному кримінальному законодавстві в галузі призначення покарання неповнолітнім існувало декілька законоположень, утім, дві умови застосування покарань для неповнолітніх були обов’язковими: а) досягнення особою певного віку та б) “діяння із розумінням”. У радянський період способом пом’якшення покарання було особливе призначення покарання для неповнолітніх. Так, у КК УСРР 1922 р. для осіб віком від 14 до 16 років було встановлено обов’язкове пом’якшення призначеного покарання на половину проти найвищої встановленої відповідною статтею межі, а для неповнолітніх віком від 16 до 18 років покарання – на одну третину. Особливість пом’якшення полягала в тому, що спочатку призначали первинне покарання за загальними правилами, а потім таке покарання пом’якшували. Неповнолітній вік виступав особливою обставиною, що завжди пом’якшувала покарання. Цього способу пом’якшення покарання неповнолітнім не використовував жоден КК за історію розвитку вітчизняного законодавства.
Досліджено розробленість у доктрині кримінального права призначення кримінального покарання неповнолітнім за обставин, що його пом’якшують. Розглянуто поняття і правову природу обставин, що пом’якшують покарання, місце їх у загальних засадах призначення покарання, значення, класифікацію, зміст кожної з обставин, які пом’якшують покарання, можливість урахування судами при призначенні покарання як таких, що пом’якшують покарання, тих чи інших обставин, безпосередньо не вказаних у законі. Дискусійними в кримінально-правовій літературі визнані проблеми правової природи обставин, що пом’якшують покарання, кримінально-правове значення та його конкретизація, місце обставин, що пом’якшують покарання, у системі загальних засад призначення покарання, змісту й переліку цих обставин. Вітчизняні науковці одностайні в розумінні особливостей призначення кримінального покарання неповнолітнім. Проте спеціального, комплексного дослідження вказаних проблем у кримінальному праві України немає. Не вирішеними залишаються питання щодо особливих засад призначення покарання неповнолітнім, цілей кримінального покарання та видів, що мають застосовуватися до неповнолітніх, впливу обставин, які пом’якшують покарання, характеристик і властивостей неповнолітнього на покарання тощо.
У підрозділі 1.2. “Корегування мети покарання неповнолітнього крізь призму призначення покарання за обставин, що його пом’якшують” обґрунтовано можливість корегування цілей покарання неповнолітніх. Встановлено, що виправлення правопорушників відбувається у внутрішньому вимірі особистості неповнолітнього, тому мета покарання – це проблема, насамперед, психологічна (педагогічна), що передбачає внесення коректив у психіку, свідомість особи неповнолітнього. Виправлення та перевиховання неповнолітніх спрямовані на подолання їх негативних рис, що призвели до вчинення злочину. Виправлення відбувається під впливом перевиховання й самостійної роботи над усуненням відхилень у власній свідомості та поведінці. Виправлення є своєрідним результатом процесу перевиховання. Відтак, цілі покарання можуть видозмінюватися, отримувати інші змістовні акценти, забарвлюватися різними відтінками залежно від конкретних завдань тієї чи іншої стадії кримінальної відповідальності. Мета покарання неповнолітніх принаймні має бути скорегована при призначенні покарання за обставин, що його пом’якшують. Корегування мети покарання має здійснюватися за рахунок зменшення карального елементу й перенесення основного акценту на виправлення та перевиховання неповнолітніх правопорушників.
У судовій практиці висловлена позиція обґрунтована тим, у 90 % обвинувальних вироків суди звільняють неповнолітніх від відбування покарання з випробуванням (ст. 75, 104 КК). На підставі аналізу цілей покарання та особливостей його призначення неповнолітнім за обставин, що його пом’якшують, обґрунтовано пропозицію в Розділі XV Загальної частини КК звернути увагу судів на перевиховання як мету покарання неповнолітніх, особливо у віці від 14 до 16 років. З цією метою назву та ч. 1 ст. 103 КК запропоновано викласти в новій редакції.
У підрозділі 1.3. “Місце обставин, що пом’якшують покарання, у загальних засадах його призначення неповнолітнім” розглянуто місце обставин, що пом’якшують покарання, у загальних засадах його призначення неповнолітнім і виявлено, що вони є частиною даних, які виключно з позитивної сторони характеризують обставини вчиненого злочину або особу неповнолітнього правопорушника. Таке їх місце пояснюється існуванням у суспільстві морально-етичних норм, відповідно до яких неповнолітня особа за наявності обставин, що пом’якшують покарання, заслуговує поблажливого ставлення до себе при призначенні покарання. Обставини, що пом’якшують покарання, які закріплені в ч. 1 ст. 66 КК, та інші обставини, не зазначені в КК, які суд може визнати такими, що пом’якшують покарання, виступають самостійними засобами індивідуалізації покарання неповнолітнім правопорушникам.
Обставин, що пом’якшують покарання, у сукупності з іншими загальними засадами перебувають у єдиній системі врахування меж, установлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, положень Загальної частини КК, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи неповнолітнього, обставин, що обтяжують покарання, умов життя та виховання, впливу дорослих, рівня розвитку й інших особливостей неповнолітнього. Як самостійні елементи системи засад призначення покарання вони нерозривно пов’язані й повинні виключно в позитивній площині бути враховані судом при призначенні покарання неповнолітньому. Всі обставини, які впливають на призначення покарання неповнолітньому, повинні враховуватися в їх сукупності. Тобто сам факт вчинення злочину особою, яка не досягла 18-річного віку, ще не є підставою для обов’язкового пом’якшення становища такої особи. Водночас за наявності обставин, що пом’якшують покарання, суд зобов’язаний обговорити й визначити можливість застосування щодо неповнолітнього більш м’якого покарання.
У підрозділі 1.4. “Особливості впливу обставин, що пом’якшують покарання, на його призначення неповнолітнім” доведено, що за загальним правилом вплив обставин, що пом’якшують покарання, при призначенні покарання неповнолітнім має бути виключно персоніфікованим. Вплив певної обставини, що пом’якшує покарання, визначається в кожній конкретній справі судом індивідуально. З урахуванням особливостей застосування до неповнолітніх основних та додаткових видів покарання загальний напрям впливу спрямований на пом’якшення покарання: 1) за відносно визначеної санкції призначити покарання ближче до нижньої межі; 2) за альтернативної санкції призначити менш суворий вид основного покарання; 3) за наявності обов’язкового додаткового покарання призначити його, ближче до нижньої межі; 4) не призначати факультативного додаткового покарання; 5) призначити більш м’яке покарання, ніж передбачено законом; 6) звільнити від відбування покарання з випробуванням; 7) звільнити від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру.
Особливістю призначення неповнолітньому покарання за обставин, що його пом’якшують, є вік неповнолітньої особи, що пом’якшує покарання незалежно від того, чи досяг обвинувачений на час розгляду справи у суді повноліття. Зважаючи на конкретні обставини справи, суд має право враховувати як такі, що пом’якшують покарання, й інші обставини, не вказані в ч. 1 ст. 66 КК: визнання вини підсудним (32,6 %), вчинення злочину вперше (31,2 %), тяжких наслідків від злочину не настало (6,05 %), відсутність претензій матеріального чи/та морального характеру з боку потерпілих (8,42 %), негайна допомога потерпілому (0,35 %) та деякі інші.
Розділ 2 “Спеціальні випадки призначення покарання неповнолітнім за обставин, що його пом’якшують” містить чотири підрозділи.
У підрозділі 2.1. “Вплив обставин, що пом’якшують покарання, та особи неповнолітнього на зниження ступеня тяжкості вчиненого злочину” на основі доктринального розуміння призначення більш м’якого покарання, ніж передбачене законом, обґрунтовано його безпосередню зумовленість сукупністю обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. З огляду на змістовну складову обставин, що пом’якшують покарання, та їх співвідношення з об’єктивними й суб’єктивними обставинами, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, істотне зниження ступеня тяжкості вчиненого злочину можливе лише за умови безпосереднього впливу двох чи більше обставин, що пом’якшують покарання, на обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину. Залежно від впливу обставин, що пом’якшують покарання, на об’єктивні та суб’єктивні ознаки вчиненого злочину, тяжкість злочину, характеристику особи винного тощо виокремлено дві основні групи обставин, що пом’якшують покарання, які характеризують: 1) ступінь тяжкості вчиненого злочину; 2) особу неповнолітнього.
Встановлено відсутність в абсолютної більшості неповнолітніх правопорушників стійких антисуспільних поглядів, спрямувань, психологічних установок, що формує негативне ставлення до вчиненого злочину та в більшості випадків виявляється у визнанні своєї вини, а також у обставинах, що пом’якшують покарання: 1) з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину (45,2 %); 2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди (4,9 %); 3) вчинення злочину неповнолітнім (85,3 %). У дослідженій судовій практиці призначення кримінального покарання перші дві обставини разом становили 51,1 %, а разом із третьою – 91,3 %.
На основі аналізу особи неповнолітнього всі характерні особливості об’єднані в чотири групи: 1) соціально-демографічні (вік, стать, соціальне становище, національність, освітній рівень, професія, рід занять, матеріальна забезпеченість, становище в суспільстві, умови виховання, соціально корисна діяльність тощо); 2) психологічні (мотиваційна сфера, самосвідомість, висока емоційна збудливість, тип нервової системи, неврологічні розлади, агресивність, слабкий самоконтроль, темперамент, воля, ділові зв’язки, уміння аналізувати ситуацію, що склалася, і на цій підставі приймати правильні рішення, гарна зорова й образна пам’ять тощо); 3) моральні (соціальні, етичні та естетичні настанови, інтелект, світогляд, самооцінка, ціннісна орієнтація, неповага до особи, інтереси, потреби, ідеали, звички, схильності, індивідуальність, заповзятість і правосвідомість); 4) кримінально-правові (наявність судимості, кримінально-правова кваліфікація вчинених злочинів, злочинний досвід, рівень правової підготовки, інтенсивність злочинної діяльності, місце в злочинній групі, поведінка при відбутті покарання тощо).
У підрозділі 2.2. “Особливості призначення покарання неповнолітнім нижче від найнижчої межі або переходу до іншого, більш м’якого виду покарання” обґрунтовано, що першим варіантом пом’якшення покарання неповнолітньому є призначення основного покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин. У цьому варіанті суд призначає той самий вид (в альтернативній санкції – один із можливих видів) основного покарання, який передбачено в санкції статті, але при цьому виходить за мінімальну межу, встановлену санкцією для цього виду покарання за вчинення певного злочину. Другий варіант пом’якшення покарання неповнолітньому – це перехід до іншого більш м’якого виду основного покарання, яке не передбачено в санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. При цьому пом’якшенні позбавлення волі неповнолітньому може бути замінено таким покаранням, як арешт або виправні роботи, а виправні – на громадські роботи або штраф.
Закон не знає заборони щодо будь-якої заміни більш м’яким покаранням. Встановлено, що штраф є одноактним і не належить до строкових покарань, тому його застосування до неповнолітніх у порядку переходу недоречно. Доведено, що сьогодні, у період поширеної вищої освіти, правопорушники віком від 14 до 18 років в абсолютній більшості не мають ані самостійних заробітків, ані власних доходів, коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення. Так, серед опитаних 150 учнів 9–11-х класів віком від 15–17 років тільки 5 осіб (3 %) вказали, що мають власні статки в розмірі 500 грн на місяць. Третій варіант пом’якшення покарання неповнолітньому полягає в непризначенні додаткового покарання, яке передбачено в санкції статті Особливої частини КК як обов’язкове. Так, при засудженні неповнолітнього за умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), якщо це призвело до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у великих розмірах, суд може не призначати додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років (ч. 2 ст. 212 КК). Четвертий варіант пом’якшення покарання неповнолітньому полягає в одночасному призначенні основного покарання нижче від найнижчої межі чи переході до більш м’якого виду покарання та/або непризначенні обов’язкового додаткового покарання.
Особливістю мінімального покарання, яке не може бути нижчим від мінімальної межі відповідного виду покарання, встановленої в Загальній частині КК, є врахування при цьому нижчих меж покарання неповнолітніх. Досліджена практика призначення покарання неповнолітнім надала підстави визнати призначення покарання неповнолітнім нижче від найнижчої межі або переходу до іншого, більш м’якого виду покарання (ст. 69 КК), найбільш поширеним пом’якшенням покарання неповнолітнім в Україні. Наявність у сукупності двох-трьох обставин, що пом’якшують покарання: “з’явлення із зізнанням + щире каяття + вчинення злочину неповнолітнім”, “добровільне відшкодування завданого збитку + усунення заподіяної шкоди + вчинення злочину неповнолітнім”, “активне сприяння розкриттю злочину + злочин вчинений уперше + вчинення злочину неповнолітнім” є найбільш поширеними сукупностями, що у 89,4 % пом’якшували покарання неповнолітнім.
Встановлено негативну оцінку суддів, прокурорів (76,2%) щодо суцільної заборони застосування до неповнолітніх віком від 14 до 16 років майже всіх видів покарання за винятком позбавлення волі. На сьогодні чинний КК не містить спеціальної норми, у якій би вирішувалося це питання на користь вказаних осіб. Тому підтримано пропозицію запровадження до КК норм щодо неповнолітніх, які передбачали б призначення на заміну певних видів покарання, застосування яких до неповнолітніх було б ефективним, справедливим та, головне, сприяло досягненню мети покарання – виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
У підрозділі 2.3. “Правові підстави призначення покарання за наявності обставин, що пом’якшують покарання” на основі різних підходів доведено, що, оскільки у п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України вказано три самостійні обставини, які пом’якшують покарання, мають бути встановлені одночасно всі три обставини, а не дві чи одна. Зазнала критики пропозиція щодо можливості призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, із наявністю навіть однієї обставини, що пом’якшує покарання та істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого особою злочину, а також у випадках вчинення злочину за обставин, що обтяжують покарання, і негативних даних про особу винного.
Розвинуто позицію, що підставами призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, є взяті в єдності й сукупності дві групи чинників, які характеризують вчинений злочин і особу винного, а саме: а) наявність декількох обставин, які пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; б) дані, які певним чином позитивно характеризують особу винного. При цьому суд повинен враховувати як обставини, перелічені в ч. 1 ст. 66 КК, так і будь-які інші обставини, що пом’якшують покарання (ч. 2 ст. 66 КК).
Особливістю призначення покарання за наявності обставин, що пом’якшують покарання, у разі вчинення вперше злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості, є виникнення ситуації конкуренції з нормами про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям та примиренням винного з потерпілим (ст. 45, 46 КК), якщо неповнолітня особа після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину й повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Запропоновано віддати пріоритет застосуванню норми щодо звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітнього в разі наявності підстав, передбачених законом.
У підрозділі 2.4. “Особливості призначення покарання неповнолітньому, що не може перевищувати певного максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання” доведено, що ця норма є результатом законодавчої діяльності, спрямованої на зменшення суддівського розсуду при вирішенні кримінальних справ, особливо при призначенні покарання за обставин, що його пом’якшують. Конкретизація кримінально-правового впливу обставин, що пом’якшують покарання, так чи інакше пов’язана з введенням до кримінального закону формалізованих критеріїв урахування відповідних обставин при призначенні покарання. Наголошено на певній недосконалості норми, передбаченої ч. 1 ст. 69-1 КК. Серед вказаних обставин, що пом’якшують покарання, не вказано “надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину” (п. 2-1 ч. 1 ст. 66 КК). Запропоновано передбачити пом’якшення покарання як засіб заохочення позитивної посткримінальної поведінки винного у вигляді надання медичної або іншої допомоги потерпілому.
Встановлено, що суди не застосовують до неповнолітніх правила призначення покарання за наявності обставин, що пом’якшують покарання, передбачених
ст. 69-1 КК. Досліджена практика призначення покарання неповнолітнім за обставин, що його пом’якшують, засвідчує: а) обвинувальних вироків щодо неповнолітніх із застосуванням ст. 69-1 КК не виявлено; б) призначене покарання, навіть за відсутності підстав, передбачених ст. 69-1 КК, в абсолютній більшості вироків наближається до мінімального строку й розміру покарання, встановленого санкцією статті Особливої частини КК. Таким чином, положення ст. 69-1 КК практично не здійснює регулятивного впливу на призначення покарання неповнолітнім за обставин, що його пом’якшують. Доведено, що норми призначення покарання за обставин, що його пом’якшують, є універсальними, однаково поширюються як на повнолітніх, так і неповнолітніх засуджених, що не можна визнати вдалим. Запропоновано виправити таке становище зменшенням для неповнолітніх максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті Особливої частини КК.