Карпенко Марина Ігорівна. Проблема формування культури здоров\'я школярів у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського



Название:
Карпенко Марина Ігорівна. Проблема формування культури здоров\'я школярів у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського
Альтернативное Название: Карпенко Марина Игоревна. Проблема формирования культуры здоровья школьников в педагогическом наследии В. А. Сухомлинского Karpenko Maryna Ihorivna. The problem of forming the culture of schoolchildren\'s health in the pedagogical heritage of VO Sukhomlin
Тип: Автореферат
Краткое содержание: У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, хронологічні межі, теоретико-методологічні засади й методи дослідження, джерельну базу; висвітлено наукову новизну й практичне значення дисертаційної роботи; відображено дані про апробацію одержаних результатів.
У першому розділі „Теоретичні засади формування культури здоров’я школярів у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського” – проаналізовано основні підходи до вивчення проблеми формування культури здоров’я школярів у науково-педагогічній літературі, понятійно-категоріальне поле дослідження, з’ясовано соціально-історичні передумови розробки В. О. Сухомлинським ідей формування культури здоров’я школярів, розкрито концептуальні засади формування культури здоров’я школярів у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського.
На підставі проведеного аналізу встановлено, що формування культури здоров’я особистості належить до ключових питань сучасної освіти й виховання, оскільки безпосередньо пов’язане з цілями існування, умовами виживання та перспективами історичного розвитку людства, а розробка ключових понять – здоров’я, культура здоров’я, формування культури здоров’я – ведеться вченими з позицій багатьох наук і на різних рівнях. Однак єдиного підходу до визначення цих понять не виявлено, оскільки чисельність дефініцій зумовлена їхньою приналежністю до надзвичайно складного та багатогранного феномена – людської особистості. Дослідженню сутності й змісту поняття „здоров’я” присвячено праці Г. Апанасенка, Л. Сущенко, Г. Хомутова та ін.; проблемі формування культури здоров’я особистості – дисертаційні роботи українських (В. Бабіч, Ю. Драгнєв, В. Горащук, С. Кириленко, Г. Кривошеєва) та зарубіжних (Л. Аллакаєва, Н. Гаркуша, Є. Конькіна, С. Лебедченко та ін.) учених.
На тлі сучасних досліджень особливий інтерес викликає педагогічна спадщина В. О. Сухомлинського загалом та розробка видатним педагогом проблем валеологічного виховання зокрема, яка понад 60 років є об’єктом активних наукових студій. Дотримуючись етапності наукового дослідження педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського, запропонованої О. Сараєвою (2007), нами схарактеризовано особливості наукових розвідок спадщини павлиського вченого з досліджуваної проблеми в різні хронологічні періоди. Так, радянський період розвитку сухомлиністики (1948 – 1990 рр.) відзначився початком досліджень спадщини педагога з питань розумового (Н. Кодак, 1972 р.), емоційного (Т. Тамбовкіна, 1972 р.), фізичного („Спортивна газета”, 1973 р.), морального (В. Лоскутов, 1973 р.), естетичного (Р. Атаян, 1974 р.), гігієнічного (Г. Ляшенко, 1978 р.) виховання як засобів усебічного й гармонійного розвитку особистості; публікацією монографічних робіт (Ю. Азаров, 1979 р., І. Зязюн, Є. Родчанін, 1980 р.); проведенням перших (1970 р.) науково-практичних конференцій і семінарів, присвячених творчому використанню педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського; розробкою методичних рекомендацій (А. Перетятько – „Ростуть здоровими, спритними, вмілими: З досвіду педагогічного колективу Павлиської середньої школи з використання ідей В. О. Сухомлинського про проблеми фізичного виховання школярів” (1988 р.)) тощо.
Наукового обґрунтування ідеї В. О. Сухомлинського щодо формування фізичного та психічного здоров’я школярів почали набувати в 70 –80-і рр. у межах розробки теоретичних та практичних засад лікувальної педагогіки О. Дубровським („Основи лікувальної педагогіки в практиці роботи курорту Анапа та в школі імені В. Сухомлинського : метод. посіб. для вчителів, лікарів та вихователів”, 1988 р.); „Лікувальна педагогіка : метод. посіб. учителям, лікарям, вихователям” (1989 р.). На жаль, поширення й подальшої наукової розробки отримані теоретичні та практичні розробки так і не дістали.
Для пострадянського періоду розвитку сухомлиністики
(1991 – 2000 рр.) характерні більш глибокі та системні розробки спадщини видатного педагога щодо виховання здорового покоління. Установлено, що в пострадянський період розвитку педагогічної науки в сухомлиністиці значними темпами зростає кількість публікацій, у яких педагогічна спадщина великого педагога розглядається з позицій системного аналізу. Так, виходить з друку низка монографічних робіт українських та російських учених: Є. Родчанін, І. Зязюн „Гуманіст. Мислитель. Педагог: Про ідеали В. Сухомлинського” (Москва, 1991 р.); М. Мухін „Педагогічна система В. Сухомлинського: традиції і новаторство” (Солікамськ, 1999 р.); Б. Кваша „Виховна система В. Сухомлинського” (Санкт-Петербург, 1999 р.).
У науково-педагогічних працях 90-х рр., у яких висвітлено ідеї В. О. Сухомлинського, спостерігалося звернення до таких категорій, як „духовне здоров’я”, „інтелектуальне здоров’я”, „оздоровча функція школи” та ін., що є безпосереднім свідченням затребуваності та актуальності спадщини вченого (Г. Стоберський „Життєдайне джерело духовної культури” (1998 р.); С. Бондаренко, М. Крикуненко „Проблеми розвитку педагогічних поглядів В. Сухомлинського на здоров’я учнівської молоді та перспективи їх реалізації в умовах реформування національної освіти” (1999 р.); М. Балан „В. Сухомлинський про фізичний розвиток і здоров’я дітей” (1999 р.); Є. Родчанін, І. Зязюн „В. Сухомлинський про формування духовного світу школяра” (1999 р.); О. Сухомлинська „Навчання і здоров’я дитини” (2000 р.); О. Савченко „Екологія дитинства: В. Сухомлинський” (2000 р.); Н. Черв’якова „Ідеї ноосферного виховання у педагогічній спадщині В. Сухомлинського” (2000 р.)).
Теоретичний і практичний доробок науковців проходив апробацію на науково-практичних конференціях, які проводились на території України та за її межами: Міжнародна конференція „Вивчення і дослідження педагогічної спадщини В. Сухомлинського і актуальні проблеми формування всебічно розвиненої особистості” (Пекін, 1996 р.); „Використання педагогічної спадщини В. Сухомлинського в роботі з творчо обдарованими дітьми: [Педагогічні читання „В. Сухомлинський і сучасність”]” (Луцьк, 1998 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція „В. Сухомлинський і сучасні проблеми особистісно зорієнтованого виховання” (Умань, 2000 р.); Сьомі Всеукраїнські педагогічні читання „Василь Сухомлинський і сучасність: Екологія дитинства” (Луганськ, 2000 р.) та ін.
У пострадянський період розвитку сухомлиністики дещо змінюється тематика наукових розвідок. Так, у незалежній Україні в умовах формування нової освітньої ідеології з урахуванням значного загострення екологічної ситуації та зниження рівня здоров’я учнівської молоді в дослідженні педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського чітко виокремлюються такі аспекти: уявлення про особистість як про єдине ціле; системний підхід до розуміння процесу формування особистості учня; провідна роль у вихованні валеологічного та екологічного аспектів; значення розвитку емоційної сфери та духовної культури у формуванні здорового покоління тощо.
На підставі історико-педагогічного аналізу наукових джерел визначено низку об’єктивних (соціальних) передумов, що вплинули на виникнення у В. О. Сухомлинського ідей здоров’ятворення людини, формування культури здоров’я школярів та пошуку шляхів їх практичного розв’язання: соціально-політичних велика смертність серед населення під час першої, другої світових та громадянської війн, багатомільйонні людські втрати від голоду, хвороб, репресій 20 – 50-х років; соціально-економічних – важкі умови праці в промисловості, будівництві, сільському господарстві, переважання фізичного компонента над розумовим у більшості видів трудової діяльності, низька культура праці з позицій ергономіки; обмежений достаток, побутовий та житловий дискомфорт багатьох радянських сімей, малокалорійне, нераціональне харчування; соціокультурних – недостатня тривалість відпочинку, нестача вільного часу для всебічного культурного розвитку, зміцнення здоров’я, самоосвіти й підвищення кваліфікації; занепад народних, національних традицій виховання, вибірковий підхід до класичного філософського, педагогічного надбання, спроба створити нову, соціалістичну культуру у відриві від досвіду попередніх історичних епох.
Установлено, що на розвиток ідей формування культури здоров’я школярів у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського значного впливу набули й суб’єктивні (особистісні) передумови, серед яких визначено такі: усвідомлення значущості соціального замовлення щодо виховання фізично й духовно здорового молодого покоління; постійне професійне самовдосконалення, зокрема вивчення основ різних наук, рефлексія прогресивного педагогічного досвіду; опора на традиції народної педагогіки, культури та медицини; учительська й директорська робота в школі, участь у суспільному житті.
Ідея необхідності розробки теоретичного підґрунтя та форм, методів і засобів практичної реалізації системи формування культури здоров’я молодого покоління визрівала у В. О. Сухомлинського поступово і пройшла складний шлях становлення. У ході наукового пошуку встановлено, що зміни педагогічних пріоритетів В. О. Сухомлинського збіглися із змінами в розвитку суспільства, у його економічній, політичній, культурній сферах. Так, у
40 – 50-х роках педагог акцентував увагу переважно на питаннях фізичного й психічного здоров’я дітей, підірваного війною, голодом та нестатками матеріального характеру. Але в 60-і роки, коли спостерігалося покращення життя, зростання загального добробуту радянських людей, підвищення освітнього й культурного рівня населення, акценти поширилися й на духовний аспект здоров’я.
Концепція В. О. Сухомлинського щодо формування культури здоров’я школярів відображає його загальні світоглядні позиції й найважливіші риси педагогічної свідомості й мислення: національність, системність, синкретичність, дитиноцентризм, ноосферність, катарсичність.
Ретроспективний аналіз умов життєвого та професійного шляху В. О. Сухомлинського, вивчення теоретичних робіт, практичного досвіду видатного педагога, узагальнення й систематизація його ідей багатьма вченими (філософами, педагогами, психологами, медиками) дозволили з достатньою об’єктивністю здійснити наукову реконструкцію основних понять і змістовних положень концепції В. О. Сухомлинського щодо формування культури здоров’я школярів, які конкретизуємо таким чином: здоров’я школяра уявляється як індивідуально достатній та максимально можливий для цієї особистості рівень гармонійного розвитку духовних, психічних і фізичних сил, що забезпечує їй ефективне та повноцінне виконання всіх соціальних, біологічних та інших функцій; культура здоров’я школяра, за В. О. Сухомлинським, – це ідейно-теоретичне, потребнісно-мотиваційне, емоційно-вольове, операційно-практичне оснащення процесів життя, діяльності та спілкування відповідно до критеріїв внутрішньої та зовнішньої гармонії, функціональної ефективності та соціальної користі.
Науковий аналіз педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського дозволив визначити провідні положення його валеологічної концепції: мету валеологічного виховання буде досягнуто лише за умови: по-перше, розуміння цілісності феномену здоров’я, органічного поєднання в ньому таких аспектів, як духовний, психічний та фізичний; по-друге, розуміння системності культури здоров’я школярів як єдності ідейно-теоретичного, потребнісно-мотиваційного, емоційно-вольового та операційно-практичного блоків; по-третє, розуміння неповторності культури здоров’я конкретної особистості; по-четверте, розуміння необхідності визначення у зв’язку з цим індивідуальної траєкторії валеологічного розвитку учнів, особливо тих, хто має відхилення в духовному, психічному чи фізичному здоров’ї; по-п’яте, розуміння єдності процесів розвитку, виховання й навчання особистості на основі їх валеологічної спрямованості, взаємозумовленості та взаємовпливу; по-шосте, розуміння необхідності взаємозв’язку зовнішніх (об’єктивних) та внутрішніх (суб’єктивних) чинників у процесі виховання; по-сьоме, розуміння необхідності об’єднання зусиль усіх суб’єктів валеологічного виховного впливу на особистість – школи, сім’ї та суспільства; по-восьме, організації системної навчальної, виховної, позакласної, позашкільної та самостійної роботи з формування культури здоров’я школярів і використання в ній прямих та опосередкованих методів і засобів валеологічного виховання.
Валеологічна концепція В. О. Сухомлинського відповідно до поглядів спирається на основні закономірності валеологічного виховання школярів: єдність ідейно-теоретичного, потребнісно-мотиваційного, емоційно-вольового та операційно-практичного компонентів у культурі здоров’я особистості; взаємозв’язок виховання, навчання та розвитку особистості в процесі формування культури здоров’я школярів; взаємозв’язок усіх сторін особистості (духовної, психічної, фізичної) у формуванні культури здоров’я школярів; взаємозв’язок зовнішніх (об’єктивних) та внутрішніх (суб’єктивних) чинників у формуванні культури здоров’я людини; єдність та взаємозв’язок педагогічного впливу школи, сім’ї та сільського соціуму у формуванні культури здоров’я учнів. Змістовного наповнення означені закономірності набули в програмі формування культури здоров’я школярів у Павлиській середній школі. Установлено, що головна мета програми полягає в забезпеченні сприятливих соціальних, педагогічних, психологічних, медичних та організаційних умов і гарантій для дітей та молоді щодо повноцінного розвитку їхніх духовних, психічних і фізичних сил, реалізації сутнісних сил і здібностей особистості в навчанні, професійній підготовці, соціальних стосунках і особистому житті.
Основними завданнями програми визначено такі: координація діяльності й спрямування вчителів різних навчальних дисциплін на формування культури здоров’я школярів; організація взаємодії школи, сім’ї, працівників медичних і культурних установ у валеологічному вихованні дітей та молоді; створення в школі позитивного морально-психологічного клімату, установлення гуманістичних стосунків між дітьми й дорослими в навчально-виховному процесі; здійснення інформаційної, консультативної, роз’яснювальної роботи валеологічного змісту з місцевим населенням, молодими та майбутніми батьками; проведення моніторингу стану здоров’я дітей та молоді на всіх етапах дошкільного, шкільного та післяшкільного життя; упровадження медико-педагогічної системи профілактики захворювань, оздоровлення дітей у навчальному закладі та за його межами; психолого-педагогічне коригування навчання дітей, які мають проблеми зі здоров’ям або затримки в психофізичному розвитку.
У другому розділі – „Практична реалізація поглядів В. О. Сухомлинського на формування культури здоров’я школярів” – визначено особливості підготовки вчителів Павлиської середньої школи до процесу формування культури здоров’я учнів, схарактеризовано мету, зміст, форми й методи виховання культури здоров’я школярів у практичній діяльності В. О. Сухомлинського, узагальнено досвід і виявлено можливості використання доробку В. О. Сухомлинського щодо формування культури здоров’я школярів у сучасній освітньо-виховній практиці.
У процесі дослідження встановлено, що готовність учителя Павлиської середньої школи до здоров’ятворчої діяльності визначалася наявністю в нього педагогічних та валеологічних знань, умінь і навичок, високоморальних особистісних якостей та відповідної зразкової поведінки. Аналіз педагогічної спадщини павлиського вченого та архівних матеріалів педагогічно-меморіального музею В. О. Сухомлинського щодо підготовки вчителів до формування культури здоров’я учнів засвідчив наявність двох напрямів підготовки: проектувального та дослідницького. Основними завданнями проектувального напряму підготовки вчителів виокремлено такі: визначення домінантою навчально-виховного процесу турботу про здоров’я учнів; виявлення здоров’ятворчого потенціалу освітнього процесу, педагогічної діяльності, навколишнього середовища й режиму навчально-виховної діяльності в школі та поза нею; об’єднання суб’єктів виховної діяльності, відповідальних за організацію процесу формування культури здоров’я школярів; аналіз педагогічної діяльності з метою виявлення ефективних методів та прийомів валеологічної роботи; визначення дефіциту знань, умінь та навичок суб’єктів педагогічної діяльності в питаннях здоров’язбереження; вибір способів та форм валеологічного виховання відповідно до індивідуальних і вікових особливостей розвитку школярів тощо.
Основним завданням дослідницького напряму підготовки було підвищення компетентності в питаннях валеологічного виховання кожного суб’єкта освітньої діяльності. Реалізація цього напряму здійснювалася через безперервне підвищення кваліфікації педагогічних працівників у питаннях збереження здоров’я учнів; дослідно-експериментальну та інноваційну діяльність; визначення, узагальнення та пропаганду найбільш ефективних методів та форм здоров’ятворчої роботи тощо.
Узагальнення досвіду підготовки вчителів Павлиської середньої школи до формування культури здоров’я школярів дозволило виявити доцільні форми й методи його організації: засідання педагогічної ради; проведення психологічних семінарів; взаємовідвідування уроків; самоосвіта вчителів (вивчення наук та створення виховної бібліотеки); саморефлексія вчителів з метою вдосконалення педагогічної майстерності; складання перспективного плану виховної роботи на тиждень, місяць, чверть, навчальний рік, весь період навчання; ведення щоденника вчителя (лонгітюдне спостереження); ведення записника вчителя; створення рукописного журналу „Педагогічна думка”; організація занять батьківської школи тощо.
З’ясовано, що процес формування культури здоров’я учнів у Павлиській середній школі було поділено на умовні етапи (концентри), що зумовлено специфікою оволодіння школярами нормами валеологічного способу життя, їх просування від епізодично-фрагментарного (здатність елементарного узагальнення валеологічних знань та вмінь) до стійкого активно-діяльнісного виконання валеодіяльності (прояви відповідної поведінки та внутрішня готовність, усвідомлена позиція людини на вибір і реалізацію валеологічної діяльності). При цьому якісно та кількісно змінювався зміст формування культури здоров’я, форми, методи й засоби роботи з дітьми ускладнювалися, видозмінювалися відповідно до стратегічних цілей та завдань виховання.
У ході дослідження визначено основні принципи формування культури здоров’я школярів у Павлиській середній школі: принцип духовного катарсису (внутрішнього очищення, ускладнення та піднесення особистості на основі орієнтації на соціально значущі, національні та загальнолюдські цілі, цінності та ідеали); принцип духовної домінанти, підпорядкування всіх складників здоров’я особистості її духовному початку; принцип гармонії духовного, психічного та фізичного аспектів здоров’я особистості; природовідповідності, урахування індивідуальних, вікових, статевих особливостей здоров’я школярів; зв’язку валеологічного виховання з навчальною, трудовою, фізкультурною, суспільною, творчою, ігровою діяльністю школярів; реалізації навчально-виховного процесу з формування культури здоров’я школярів в умовах натурального природного середовища; постійного поступового ускладнення змісту та видів валеологічної діяльності учнів на різних етапах шкільного життя; педагогічного гуманізму, любові та поваги до особистості дитини; неповторної своєрідності культури здоров’я конкретної особистості, який вимагає індивідуальних шляхів її формування на індивідуально достатньому рівні; валеологічного самовиховання та саморозвитку, активного формування особистістю культури здоров’я протягом усього життя; випереджувальної профілактики й попередження відхилень у здоров’ї та розвитку особистості; принцип контролю за результатами формування культури здоров’я.
Повсякденна 33-річна дослідно-експериментальна робота, під час якої В. О. Сухомлинський проводив спостереження, аналіз і апробацію своїх авторських ідей, призвели до відмови від суто стандартних форм і методів роботи, які відзначалися певною шаблонністю, одноманітністю та схематизмом. Структурні компоненти культури здоров’я (ідейно-теоретичний, потребнісно-мотиваційний, емоційно-вольовий та операційно-практичний) формувалися під час системної, комплексної навчальної, позакласної, позашкільної, самостійної та домашньої роботи. Розвиток ідейно-теоретичних та потребнісно-мотиваційних складників культури здоров’я школярів відбувався під час організованої діяльності на уроках усіх освітніх циклів, уроках серед природи, дослідницької діяльності тощо. Операційно-практичний компонент культури здоров’я формувався на уроках фізкультури, уроках під відкритим небом, під час проведення фізкультурно-оздоровчих заходів у режимі шкільного дня (гімнастика на початку занять, фізкультхвилинки), на уроках самодіяльності колективу, під час прогулянок у природу, у численних предметних та творчих гуртках, у діяльності науково-дослідних лабораторій тощо. На уроках людяності, уроках сердечності, традиційних позакласних виховних закладах, спортивних святах і змаганнях з краси та граціозності, під час гурткової роботи, екскурсій, трудової діяльності, у суспільно корисній колективній праці формувався емоційно-вольовий блок культури здоров’я школярів.
Аналіз наукових розвідок сучасних учених і вчителів-практиків засвідчив актуальність та цінність спадщини В. О. Сухомлинського щодо формування культури здоров’я школярів. Сучасний етап розвитку сухомлиністики (2001 – 2012 рр.) відзначається збільшенням кількості досліджень валеологічного аспекту педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського, про що свідчить, зокрема, проведення V Міжнародних та ХІХ Всеукраїнських педагогічних читань „Василь Сухомлинський у діалозі з сучасністю: здоров’я через освіту” (Донецьк, 2012 р.), на яких було представлено досвід організації здоров’ятворчого середовища в контексті ідей павлиського педагога у сучасних освітньо-виховних закладах.
Дослідженню ідей В. О. Сухомлинського щодо формування культури здоров’я та валеологічного виховання учнівської молоді присвятили свої роботи В. Бабаліч (сучасне розуміння валеологічної освіти і виховання), О. Калюжна (проблеми здорового способу життя), Н. Коцур (здоров’язберігальні технології в загальноосвітньому закладі, питання шкільної гігієни), Н. Крутогорська (турбота про здоров’я й фізичне виховання школярів), Л. Сварковська (питання фізичного виховання й здоров’я дитини), С. Свириденко (виховання культури здоров’я дівчини-підлітка), В. Сіткар (гармонійна єдність здорового тіла й духу), В. Шахненко (збереження й зміцнення здоров’я молодших школярів), І. Шишова (створення в навчальному закладі валеологічно спрямованого середовища), В. Шпак (реабілітаційно-педагогічні погляди В. О. Сухомлинського) та ін.
У ході наукового пошуку проаналізовано досвід реалізації сучасними освітньо-виховними закладами ідей В. О. Сухомлинського щодо формування культури здоров’я учнів. Практичної реалізації ідеї видатного педагога дістали в таких напрямах роботи: створення Центру раннього розвитку дошкільнят (материнська школа); запровадження в початковій школі системи безоціночного навчання; регулярне проведення „уроків під відкритим небом”; наявність „години творчих пошуків”; створення ігрових кімнат та ігрових куточків тощо (досвід Українського колежу імені В. О. Сухомлинського (м. Київ), Стеблівської ЗОШ І – ІІІ ступенів імені І. Нечуя-Левицького (Черкаська область)); розробка „паспорта здоров’я” учнів класу, проведення регулярних психолого-педагогічні семінарів і тренінгів для батьків (за участю медичної сестри навчального закладу); функціонування студій, секцій та гуртків; проведення валеологічно спрямованих уроків-подорожей, уроків-ігор, уроків-вікторин тощо (досвід ЗОШ І – ІІ ст. (м. Ясинувата, Донецька область), Харцизького різнопрофільного ліцею № 2 (Донецька область)).
На основі узагальнення досвіду В. О. Сухомлинського щодо формування культури здоров’я школярів виявлено напрями його реалізації в масовій освітньо-виховній практиці: по-перше, організація систематичної просвітницько-виховної роботи з учнями, спрямованої на усвідомлення ними цінності власного здоров’я та здоров’я оточуючих; по-друге, реалізація в навчально-виховному процесі різноманітних прямо чи опосередковано валеологічно спрямованих форм та методів роботи з учнями; залучення учнів до дослідницької діяльності з питань здорового способу життя; по-третє, раціональна організація навчально-виховного процесу відповідно до санітарно-гігієнічних норм і вікових особливостей учнів; по-четверте, організація системи діагностичних, профілактичних, лікувально-реабілітаційних заходів у школі; по-п’яте, організація в сучасній школі здоров’язберігаючої інфраструктури; по-шосте, організація системи просвітницької та методичної роботи всього педагогічного колективу; по-сьоме, установлення стійкого взаємозв’язку між школою й сім’єю учнів.
Узагальнення результатів дослідження дає підстави для таких висновків:
1. Одним з найважливіших питань соціальної політики в Україні є пошук ефективних шляхів покращення здоров’я молоді за рахунок побудови в навчальних закладах цілісної системи валеологічного виховання. У ході наукового пошуку встановлено, що теоретичний і практичний досвід В. О. Сухомлинського з формування культури здоров’я школярів може стати прикладом адекватного розв’язання валеологічних проблем сучасної школи. Ідеї павлиського вченого вимагають узагальнення й систематизації в сучасному соціально-історичному контексті, чим і зумовлена актуальність проведеного дослідження.
2. У дисертації обґрунтовано й доведено доцільність використання системного, цілісного, комплексного, історичного, аксіологічного, біографічного підходів до дослідження проблеми формування культури здоров’я школярів у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського. Завдяки цьому розкрито витоки його валеологічних ідей, чинники їх формування, зв’язок з об’єктивними (соціальними) та суб’єктивними (особистісними) умовами життя й професійної діяльності педагога. Доведено, що теоретичні валеологічні позиції В. О. Сухомлинського сформувалися на основі інтеграції наукових уявлень з філософії, педагогіки, психології, соціології, медицини, а зміст ключових понять (здоров’я, культура здоров’я, формування культури здоров’я тощо) відбивали загальні науково-світоглядні позиції видатного вченого, на які вплинули вивчення досвіду народного виховання й культури, знайомство з класичною вітчизняною та зарубіжною педагогічною думкою, аналіз стану розвитку тогочасної системи освіти.
3. На основі застосування комплексу методів наукового дослідження (історико-педагогічна інтерпретація, ретроспективний, логіко-системний, порівняльний, контент-аналіз) відтворено концептуальні засади формування культури здоров’я школярів у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського, які ґрунтуються на таких вихідних позиціях: цілісність феномену здоров’я (єдність духовних, психічних, фізичних аспектів); системність культури здоров’я (єдність ідейно-теоретичних, потребнісно-мотиваційних, емоційно-вольових, операційно-практичних складових елементів); валеологічна спрямованість процесів розвитку, навчання й виховання; взаємодія всіх суб’єктів-учасників процесу валеологічного виховання; координація зовнішніх і внутрішніх чинників, шкільних і позашкільних форм роботи в процесі валеологічного виховання; неповторність змісту культури здоров’я кожної окремої особистості, дотримання індивідуальної траєкторії в її розвитку. У валеологічній концепції В. О. Сухомлинського відбилися головні риси його свідомості й мислення (національність, системність, синкретичність, дитиноцентризм, ноосферність, катарсичність).
4. Установлено, що формування культури здоров’я школярів вимагало від учителів спеціальної підготовки й послідовності в навчально-виховній діяльності. Підготовка вчителів відбувалася у двох напрямах: проектувальному й дослідницькому, доцільними формами її організації було обрано психологічні семінари, консультації, обговорення проблемних питань, самоосвіта, педагогічна рефлексія, перспективне планування, ведення щоденника спостережень, заняття з батьками, ведення рукописного педагогічного журналу тощо.
5. Аналіз практичного досвіду роботи вчителів Павлиської середньої школи розкриває принципи, цілі, завдання, зміст, форми й методи формування культури здоров’я учнів у відповідності з їх віком та загальною концепцією валеологічного виховання, розробленої В. О. Сухомлинським. Система валеологічного виховання змістовно й процесуально орієнтована на формування структурних компонентів культури здоров’я школярів (ідейно-теоретичний, потребнісно-мотиваційний, емоційно-вольовий і операційно-практичний) під час навчальної, позанавчальної, позашкільної, самостійної та домашньої роботи учнів.
6. У дисертації доведено, що теоретична зрілість, наукова глибина й практична ефективність системи валеологічного виховання в педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського співзвучна з сучасними науковими підходами до формування культури здоров’я школярів, відповідає завданням державної політики, спрямованої на забезпечення національної безпеки засобами здоров’ятворення.
Проведене дослідження не претендує на вичерпну глибину висвітлення всіх аспектів науково-педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського щодо формування культури здоров’я школярів. Подальшого наукового аналізу потребують такі питання, як: організація ефективної взаємодії школи, сім’ї й громадськості в процесі формування культури здоров’я школярів; удосконалення форм, методів, засобів і діагностичного інструментарію формування культури здоров’я школярів у процесі навчальної та позанавчальної роботи.
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины