ЯЦИНІНА МАРТА-МАРІЯ СЕРГІЇВНА ЗЛОВЖИВАННЯ ВЛАДОЮ, СЛУЖБОВИМ СТАНОВИЩЕМ АБО ПОВНОВАЖЕННЯМИ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ (СТ. СТ. 364, 364-1, 365-2 КК УКРАЇНИ)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; зазначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про їх апробацію та публікації.
Розділ 1 «Загальнотеоретичні засади дослідження проблем кримінальної відповідальності за зловживання владою, службовим становищем або повноваженнями» складається із чотирьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. «Стан дослідження кримінальної відповідальності за
зловживання владою, службовим становищем або повноваженнями у кримінальному праві України» зазначено, що питання кримінальної відповідальності за зловживання владою, службовим становищем або повноваженнями не втрачають своєї актуальності з року в рік, постійно привертають увагу науковців і є предметом наукових дискусій.
Явище зловживання правом є об’єктом дослідження науковців та мислителів уже не перше століття. Науковці, які досліджували зловживання правом у межах загальної теорії права та держави, мало приділяли уваги кримінально караним зловживанням. Також науковці, які досліджували кримінально карані зловживання правом, мало уваги приділяли загальнотеоретичному розумінню зловживання правом та місцю кримінально караних зловживань у системі зловживань правом. Предметом наукових досліджень зазвичай були склади кримінальних правопорушень. Станом на сьогодні недослідженим є місце кримінально караних зловживань у системі зловживань правом.
У підрозділі 1.2. «Історія регламентації кримінальної відповідальності за зловживання владою, службовим становищем або повноваженнями у кримінальному праві України» досліджено історію регламентації кримінальної відповідальності за зловживання владою, службовим становищем або повноваженнями у кримінальному праві України. Встановлено, що на початках формування української державності існувала практика зловживання правом, але такі зловживання не були об’єктивовані у нормах права та не були кримінально караними. У вітчизняній історії перші норми, які передбачали відповідальність за зловживання правом службовими особами у сучасному розумінні цього поняття, появилися у XIX столітті. Тому стосовно історії реґламентації кримінальної відповідальності за зловживання правом можна виділити два основні періоди: від часів Київської Русі до XIX століття та від XIX століття до сьогодення, і цей другий період можна розділити на кілька менших періодів. У ХХ столітті норми, які передбачили кримінальну відповідальність за зловживання правом службовими особами, стали більш загальними, і можемо прослідкувати наступність цих норм, оскільки в той час сформувалися так звані класичні «загальні склади» службових злочинів, сформувалися ознаки зловживань, які переходили з кодексу в кодекс, наприклад, вчинення зловживання всупереч інтересам служби.
У підрозділі 1.3. «Кримінальна відповідальність за зловживання владою, службовим становищем або повноваженнями у кримінальному праві зарубіжних держав» на підставі аналізу кримінальних законів зарубіжних держав виділені загальні тенденції встановлення кримінальної відповідальності за зловживання правом службовими особами. Оскільки Україна належить до континентальної правової системи, досліджено законодавство країн, які також до неї належать, зокрема країн ЄС та СНД. На підставі детального та всебічного аналізу встановлено, що загалом у всіх кримінальних кодексах країн континентальної Європи встановлено відповідальність за зловживання владою представниками влади, подекуди встановлено відповідальність за зловживання, вчинене державними службовими особами, кримінальну відповідальність за зловживання диференційовано за критерієм функцій службової особи або за критерієм об’єкта кримінального правопорушення. Зазначено, що спільними ознаками зловживань правом службовими особами у країнах СНД є те, що вони вчиняються всупереч інтересам служби, склади кримінальних правопорушень є матеріальними; злочинними наслідками зазвичай є спричинення істотної шкоди правам юридичних або фізичних осіб, інтересам суспільства або держави. Також окремо встановлено кримінальну відповідальність за службову бездіяльність, за перевищення службових повноважень. Досліджено, що у більшості держав-учасниць СНД відповідальність за зловживання правом службовими особами диференційована за сферою суспільних відносин (публічною або приватною).
У підрозділі 1.4. «Зловживання правом як родове міжгалузеве поняття» досліджено зловживання правом як родове міжгалузеве поняття та його місце у кримінальному праві України. Досліджено різні підходи до розуміння поняття зловживання правом та його правової природи у загальній теорії права. З’ясовано предмет зловживання правом. Доведено, що зловживання правом є протиправним діянням і за наявності всіх ознак правопорушення є правопорушенням. Виділено ознаки зловживання правом. Проаналізовано застосування терміну зловживання правом у кримінальному кодексі України.
Розділ 2. «Юридичний аналіз складів кримінальних правопорушень, пов’язаних зі зловживанням владою, службовим становищем або повноваженнями» складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 2.1. «Об’єкт складів кримінальних правопорушень, пов’язаних зі зловживанням владою, службовим становищем або повноваженнями» досліджено об’єкт зловживання владою, службовим становищем або повноваженнями за КК України. Проаналізовано різні наукові підходи до розуміння об’єкта злочину. Підтримуючи домінуючу у доктрині вітчизняного кримінального права позицію, що об’єктом злочину є суспільні відносини, розглянуто структуру досліджуваних суспільних відносин (суб’єкти, предмет, соціальний зв’язок). Дослідження об’єкта автор проводить на основі класифікацій за вертикаллю і за горизонталлю. Також проаналізовано підходи до визначення родового об’єкта досліджуваної групи злочинів. Запропоновано власну дефініцію родового об’єкта злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, у якій розкривається власне розуміння змісту правильної службової та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг. Зазначено, що правильною реалізацією прав та обов’язків службових осіб та осіб, які надають публічні послуги, є така реалізація прав та обов’язків, яка здійснюється у строгій відповідності до чинного законодавства та принципів права, відповідає меті такої діяльності та не суперечить правам та інтересам осіб, щодо яких вона здійснюється або спричиняє юридично значимі наслідки. Також, оскільки всі досліджувані склади злочинів є зловживаннями, неможливо повною мірою розкрити правильну діяльність службових осіб, не згадавши, що така діяльність повинна бути справедливою. Встановлено, що станом на сьогодні в межах розділу XVII Особливої частини Кримінального кодексу України є такі видові об’єкти: 1) суспільні відносини щодо правильного здійснення влади; 2) суспільні відносини щодо правильного здійснення організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у: 2.1) публічному секторі, 2.2) приватному секторі; 3) суспільні відносини щодо правильного надання публічних послуг.
У підрозділі 2.2. «Об’єктивна сторона складів кримінальних правопорушень, пов’язаних зі зловживанням владою, службовим становищем або повноваженнями» зазначено, що зловживання владою, службовим становищем або повноваженнями може вчинятися як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Досліджено змістове наповнення термінів, які законодавець використовує, описуючи об’єктивну сторону службових зловживань, зокрема: влада, службове становище, повноваження, інтереси служби. Автор зіставляє співвідношення понять «службове становище» та «повноваження» і, проаналізувавши чинне законодавство, логічно доходить висновку, що в контексті досліджуваної проблеми вони є тотожними. Розглядається проблема співвідношення понять «інтереси служби» та «інтереси юридичної особи» і зазначається, що хоч вони і використовуються у різних сферах, проте не суперечать одне одному. Зазначено, що службова особа може зловживати лише тими правами та обов’язками, якими вона наділена. Доведено, що якщо службова особа спричиняє шкоду, використавши не свої права чи обов’язки, а інші можливості, - така поведінка не може кваліфікуватися як зловживання. Тому, оскільки жодна службова особа не наділена авторитетом нормами права - авторитет не може бути предметом зловживання правом службовою особою. Зазначено, що істотною шкодою та тяжкими наслідками у статтях 364, 364-1, 365, 365-2, 367 КК України є матеріальна шкода, яка досягла відповідного кримінально караного розміру, визначеного у кримінальному законі, та будь-яка за характером шкода, якщо вона піддається грошовій оцінці та відповідно до такої оцінки досягла встановленого розміру. Висловнено підхід, відповідно до якого доцільно повернутися до редакції пп. 3 та 4 примітки до ст. 364 Кримінального кодексу України, яка діяла до 13 травня 2014 року.
У підрозділі 2.3. «Суб’єкт складів кримінальних правопорушень, пов’язаних зі зловживанням владою, службовим становищем або повноваженнями» зазначено, що станом на сьогодні є 5 суб’єктів складів злочинів, відповідальність за які передбачена у ст. ст. 364, 364-1, 365-2 КК України, а саме: 1) представник влади; 2) представник місцевого самоврядування; 3) службова особа, яка здійснює організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях (далі по тексту - службова особа, яка здійснює організаційно - розпорядчі або адміністративно-господарські функції в публічному секторі суспільних відносин); 4) службова особа, яка здійснює організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції в юридичних особах приватного права; 5) особи, які надають публічні послуги. Досліджено, що учасник господарського товариства та кінцевий бенефіціарний власник не є службовими особами. Доведено, що диференціація кримінальної відповідальності за службові зловживання за критерієм суб’єкта кримінального правопорушення шляхом його поділу на службових осіб, які здійснюють свої функції у сфері публічного права, та службових осіб приватного права є необґрунтованою. Обґрунтовано, що доцільніше здійснювати диференціацію кримінальної відповідальності службових осіб за їх функціями. Запропоновано відмовитися від визначення службової особи у розділі XVII КК України та користуватися визначенням службової особи із ст. 18 КК України, тобто без диференціації відповідальності службових осіб у публічному та приватному секторах суспільних відносин.
У підрозділі 2.4 «Суб’єктивна сторона складів кримінальних правопорушень, пов’язаних зі зловживанням владою, службовим становищем або повноваженнями» зазначено, що при чинному визначенні істотної шкоди та тяжких наслідків у пп. 3 та 4 Примітки до ст. 364 КК України хоча б один із наслідків зловживання неодмінно збігається з реалізацією мети - одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи. Встановлено, що кримінальним правопорушенням можуть бути спричинені й інші віддалені наслідки, які винний може й не передбачати і не бажати, але це не змінює ставлення винного до основного наслідку - одержання будь-якої неправомірної вигоди, до якого винний може ставитися лише з прямим умислом. Зазначено, що, оскільки у досліджуваних складах злочинів винний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності) та передбачає хоча б один суспільно небезпечний наслідок і бажає його настання, усі досліджувані зловживання можуть вчинятися лише з прямим умислом.
Розділ 3 «Проблеми застосування норм, пов’язаних зі зловживанням владою, службовим становищем або повноваженнями» складається з двох підрозділів.
У підрозділі 3. 1. «Проблеми кваліфікації та розмежування складів кримінальних правопорушень, пов’язаних зі зловживанням владою, службовим становищем або повноваженнями з суміжними складами кримінальних правопорушень» зазначено, що доцільно розширити суб’єктний склад кримінальних правопорушень, суб’єктом яких станом на сьогодні може бути лише службова особа, і ввести нових суб’єктів цих кримінальних правопорушень - учасників господарських товариств та кінцевих бенефіціарних власників. Встановлено, що норми, які передбачають кримінальну відповідальність за спеціальні види зловживання правом службовими особами можуть вступати в конкуренцію загальної та спеціальної норми із ст. ст. 364, 364-1 КК України лише в тих випадках, коли вчиняються з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи. Але, незважаючи на це, усі ці діяння все одно є спеціальними видами зловживання правом службовими особами. Зазначено, що не можна діяння, вчинене службовою особою з використанням службового становища або повноважень, яке має всі ознаки злочину проти власності, кваліфікувати за ст. ст. 364 або 364-1 КК України, адже такі діяння посягають на інший об’єкт кримінально-правової охорони. Обґрунтовано, що після внесення змін до статті 365 КК України за межами кримінально-правової охорони залишилися діяння, які вчиняються службовою особою з використанням наданих їй спеціальних повноважень за межами її компетенції. Обґрунтовано, що зловживання правом службовими особами не охоплює перевищення влади або повноважень.
У підрозділі 3.2. «Проблеми визначення караності та призначення покарання за зловживання владою, службовим становищем або повноваженнями» обгрунтовано, що санкції ст. 364 та 364-1 є неспіврозмірними в частині караності за зловживання службовим становищем (ст. 364) та зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права (ст. 364-1). Зазначено, що за зловживання владою слід встановити суворішу відповідальність, ніж за зловживання службовим становищем, адже зловживання владою має більший характер та ступінь суспільної небезпеки. Зазначено, що затвердження угод про визнання винуватості, у яких застосовують ст. 75 до осіб, які вчинили корупційні кримінальні правопорушення, суперечить ч. 1 ст. 75 КК України. Аргументовано, що, призначаючи покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, потрібно сформулювати його так, щоб у майбутньому заборонити винному посягати на об’єкт кримінально-правової охорони, на який він уже посягнув, і при цьому врахувати всі способи такого посягання. Тому формулювання покарання повинно охоплювати весь об’єкт кримінально-правової охорони.