Чорний Р. Л. ПОНЯТТЯ, СИСТЕМА ТА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ



Название:
Чорний Р. Л. ПОНЯТТЯ, СИСТЕМА ТА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
Альтернативное Название: Черный Г. Л. ПОНЯТИЕ, СИСТЕМА И УГОЛОВНО-ПРАВОВАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА СОСТАВОВ ПРЕСТУПЛЕНИЙ ПРОТИВ ОСНОВ НАЦИОНАЛЬНОЙ БЕЗОПАСНОСТИ УКРАИНЫ Chorny RL CONCEPT, SYSTEM AND CRIMINAL LEGAL CHARACTERISTICS OF CRIMES AGAINST THE FUNDAMENTALS OF NATIONAL SECURITY OF U
Тип: Автореферат
Краткое содержание: У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертації, стан її наукової розробки, визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, охарактеризовано його методологію та емпіричну базу, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наведені дані про їх апробацію.
Розділ 1 «Загальні питання кримінальної відповідальності за злочини проти основ національної безпеки України» складається з двох підрозділів.
У підрозділі 1.1. «Соціальна зумовленість кримінально-правових норм про злочини проти основ національної безпеки України» зазначається, що вказані норми є соціально обґрунтованими. Водночас акцентовано увагу на необхідності реалізації повною мірою у положеннях розділу І Особливої частини КК України таких обставин соціальної зумовленості, як системно-правова несуперечливість (ч. 1, ч. 2 ст. 109, ч. 2 ст. 110, ст. 110-2, ст. 112), чіткість і ясність мови (ч. 1 ст. 110, ч. 1 і ч. 2 ст. 110-2, ч. 1 ст. 111), єдність і визначеність термінології (ст. 110-2, ч. 1 ст. 111), повнота складу злочину і ненадмірність заборони (ч. 1 ст. 109, ч. 1 ст. 110, ч. 1 ст. 111, ст. 112, ст. 113 та ч. 1 ст. ст. 114-1), а саме в частині що стосується: віднесення до розділу І Особливої частини КК України усіх злочинів, об’єкти яких входять у групу однорідних суспільних відносин, поставлених під його охорону; чіткого визначення предмета, кола потерпілих, а також суспільно небезпечного діяння і його суспільно небезпечних наслідків, уточнення ознак спеціального суб’єкта і конструкції суб’єктивної сторони деяких складів злочинів проти основ національної безпеки України.
У підрозділі 1.2. «Кримінально-правова охорона держави за законодавством окремих іноземних держав» показано, що загалом чинний Кримінальний кодекс України є дієвим засобом кримінально-правового регулювання суспільних відносин, поставлених під охорону розділу І Особливої частини КК України. Проте аналіз окремих положень законодавства іноземних держав дає підстави розглядати їх з погляду законодавчого запозичення в частині, що стосується побудови системи вказаних злочинів, визначення поняття цієї групи посягань, уточнення їх предмета, а також видів злочинної поведінки суб’єкта й внутрішніх чинників, що спонукають особу до вчинення злочину.
Розділ 2 «Поняття та система злочинів проти основ національної безпеки України» складається з двох підрозділів.
У підрозділі 2.1. «Поняття злочинів проти основ національної безпеки України» акцентовано, що залежно від об’єкта національної безпеки України можна виділити три види безпеки, які класифікуються за «горизонталлю» (безпека особи, безпека суспільства та безпека держави). Зазначено, що інші види безпеки (воєнна, зовнішньополітична, економічна, інформаційна, екологічна, громадська безпеки, кібербезпека України, державна безпека тощо) повинні розглядатися в контексті безпеки вказаних об’єктів, оскільки вони є похідними, а тому класифікуються за «вертикаллю». Безпека вказаних об’єктів національної безпеки може бути внутрішньою і зовнішньою. Доведено, що внаслідок вчинення злочину безпеці особи, безпеці суспільства та безпеці держави спричиняється шкода або створюється загроза заподіяння такої шкоди в різних сферах функціонування національної безпеки, які класифікуються «за вертикаллю». Таким чином, злочинами, передбаченими розділом І Особливої частини КК України, шкода заподіюється державі, а саме її безпеці, під якою пропонується розуміти захищеність (безпеку) державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих інтересів держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, від реальних та потенційних загроз (явищ, тенденцій і чинників, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України) у різних сферах функціонування національної безпеки (зовнішньополітичній, внутрішньополітичній, економічній, екологічній, воєнній сферах і сфері громадської безпеки тощо), у тому числі у сфері державної безпеки.
На підставі здійсненого дослідження доведено, що злочинами, передбаченими розділом І Особливої частини КК України, є суспільно небезпечні, протиправні, винні та карані діяння (дії або бездіяльність), які заподіюють шкоду або створюють загрозу заподіяння такої шкоди безпеці держави в зовнішньополітичній, внутрішньополітичній, економічній, екологічній, воєнній та інших сферах функціонування національної безпеки, в тому числі державної безпеки, вчинені суб’єктом злочину. Відповідно родовим об’єктом злочинів, передбачених ст.ст. 109¬114-1 КК України, є охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини щодо забезпечення безпеки держави, що повинно бути відображено в назві розділу І Особливої частини КК України.
У підрозділі 2.2. «Система злочинів проти основ національної безпеки України» на підставі аналізу представлених наукових позицій щодо критеріїв систематизації кримінальних правопорушень взагалі та злочинів, передбачених у розділі І Особливої частини КК України зокрема, обґрунтовано, що єдиним критерієм побудови системи всіх злочинів є об’єкт злочину. Відповідно до цього критерію доведено, що систему злочинів, які заподіюють шкоду або створюють загрозу заподіяння такої шкоди безпеці держави, утворюють сім груп злочинів: 1) злочини проти безпеки конституційного ладу (ст.ст. 109, 110, 110-2, 111, 114, 114-1 КК України); 2) злочини проти людського, економічного, оборонного та екологічного потенціалів держави (ст. 113 КК України); 3) злочини, що створюють загрозу безпеці держави в інформаційній сфері (ст.ст. 328, 329, 330 та ст. 422 КК України); 4) злочини, що заподіюють шкоду безпеці держави в політичній сфері (ст.ст. 112, 344, 346 та ст. 351 КК України); 5) злочини проти зовнішнього суверенітету держави (ст.ст. 443, 444 КК України); 6) злочини проти стабільності бюджетної системи держави як складової її економічної сфери (ст.ст. 199, 210, 211, 212, 216, 222 КК України); 7) злочини проти виконання громадянами України військового обов’язку захисту держави (ст.ст. 335, 336, 336-1, 337, 402, 403, 404, 405, 406, 407, 408, 409, 418, 419, 420, 427, 428, 429, 430, 431 КК України). Звідси запропоновано відповідні зміни до Кримінального кодексу України.
Розділ 3 «Характеристика об’єктивних елементів складів злочинів проти основ національної безпеки України» складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 3.1. «Поняття, загальна характеристика та види об'єкта складів злочинів проти основ національної безпеки України» на підставі аналізу представлених у науці кримінального права позицій найбільш обґрунтованою визнано концепцію об’єкта як суспільних відносин, яким внаслідок вчинення злочину заподіюється шкода або створюється загроза заподіяння такої шкоди.
Показано, що у чинній редакції розділу І Особливої частини КК України передбачено три групи злочинів, що посягають на суспільні відносини щодо забезпечення безпеки: 1) конституційного ладу (ст.ст. 109, 110, 110-2, 111, 114 та 114-1 КК України); 2) екологічного, економічного, оборонного, а також людського, як першооснови всіх потенціалів держави та узагальненої характеристики можливостей здійснення нею різних форм та видів діяльності (ст. 113 КК України); 3) здійснення: а) державними діячами державної влади; б) чинним керівником політичної партії покладених на нього функцій шляхом реалізації повноважень (ст. 112 КК України).
Здійснене в цій частині дослідження засвідчило наявність низки проблемних питань до законодавчого формулювання складу злочину, передбаченого ст. 111 КК України, і дискусійних підходів до кваліфікації посягання на життя громадського чи державного діяча (ст. 112 КК України), які потребують законодавчого
врегулювання. По-перше, доведено, що державна, економічна, інформаційна безпека, а також обороноздатність України (ст. 111 КК України) повинні розглядатися виключно через призму заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності держави Україна. У зв’язку з цим, диспозиція ст. 111 КК України в зазначеній частині потребує коригування. По-друге, відсутність у ст. 112 КК України визначення поняття державної та громадської діяльності може призвести до помилок при кваліфікації дій особи.
Злочини, передбачені ст.ст. 112, 344 і 346 КК України заподіюють шкоду суспільним відносинам щодо забезпечення безпеки здійснення державними діячами державної влади. Водночас вказані статті розміщені в різних розділах Особливої частини КК й перелік потенційних потерпілих також є різним. У зв’язку з цим виникає необхідність в об’єднанні юридичних складів вказаних злочинів в одній статті розділу І Особливої частини КК з визначенням вичерпного кола потерпілих, виходячи із законодавчо сформованої системи органів державної влади й конституційного статусу окремих службових осіб, у тому числі керівників центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом. Крім того, доведено, що встановлення кримінальної відповідальності за посягання на життя керівників політичних партій, які не є державними діячами, саме в розділі І Особливої частини КК України, є необґрунтованим.
У підрозділі 3.2. «Предмет злочинів проти основ національної безпеки України» через призму новітніх наукових підходів констатовано, що в законі про кримінальну відповідальність по-різному відображені предмети складів злочинів, передбачених у розділі І Особливої частини КК України. З’ясування їх змісту можливе шляхом аналізу через призму юридичних, соціальних та фізичних ознак. Показано, що за юридичними ознаками усі предмети зазначених складів злочинів поділяються на дві групи: 1) предмети, чітко визначені у законі (ч. 2 ст. 109, ч. 1 ст. 110, ст. 113, ч. 1 ст. 114 КК України); 2) предмети, закріплені у законі опосередковано (ч. 1 ст. 111, ст. 113 КК України. За соціальними ознаками предмети поділяються залежно від їхніх: а) негативних властивостей, що полягають у небезпечності для держави і її конституційного ладу (ч. 2 ст. 109, ч.1 ст. 110 КК України); б) особливо важливого позитивного значення для держави (ч. 1 ст. 114, ч. 1 ст. 111, ст. 113 КК України). Про таку фізичну ознаку, як якість, свідчать: 1) наявність у відповідних матеріалах конкретних закликів до дій, передбачених ч. 2 ст. 109 та ч. 1 ст. 110 КК України; 2) наявність відомостей, що становлять державну таємницю (ст.ст. 111, 114 КК України); 3) наявність: а) факту функціонування таких предметів або можливість використання їх властивостей; б) належність до джерел підвищеної небезпеки; в) належність до невід’ємного права користування кожного громадянина національним багатством України; г) можливість заподіяння шкоди економіці держави, її обороноздатності, значній кількості людей (ст. 113 КК України) тощо. Така фізична ознака предмета злочину, як стан, передбачає, що: 1) матеріали із закликами до вчинення відповідних дій або відомості, що становлять державну таємницю, повинні бути придатні для сприйняття суб’єктами, яким вони адресовані: а) невизначеному колу осіб (ч. 2 ст. 109 та ч. 1 ст. 110 КК України); б) представниками іноземної держави або іноземної організації (ч. 1 ст. 111 та ч. 1 ст. 114 КК України); 2) бойова, спеціальна техніка, засоби пересування, зброя тощо, передані іноземній державі, є придатними до застосування (використання) за цільовим призначенням (ст. 111 КК України); 3) об’єкт, на якому вчинено вибух або підпал, містить радіоактивні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні речовини (ст. 113 КК України) тощо. Предмети складів досліджених злочинів можуть існувати в: 1) письмовій формі, у формі комп’ютерної інформації, різноманітних зображень (у т.ч. проекційних, здійснюваних за допомогою технічних засобів), малюнків тощо (ч. 2 ст. 109, ч. 1 ст. 110, ч. 1 ст. 114 та ч. 1 ст. 111 КК України); 2) у формі виробу, пристрою, будівлі тощо (ст. 111, ст. 113 КК України). Матеріальність предмета злочину розглядається як: 1) предмет (носій) матеріального світу, без якого відповідні заклики, відомості або об’єкти не можуть бути розповсюджені, передані чи зруйновані; 2) річ навколишнього світу, що не об’єктивовані в таких предметах, але мають відчутну форму (мовна інформація, відомості, дані).
З’ясування вказаних ознак дозволило виявити прогалини в окремих положеннях КК й сформулювати пропозиції щодо необхідності юридичного закріплення у ст. 111 КК України узагальнюючого визначення можливих предметів державної зради, опосередковано закріплених у законі, а також їх систематизації та уточнення (ст.ст. 113, 114 КК України).
У підрозділі 3.3. «Суспільно небезпечне діяння у складах злочинів проти основ національної безпеки України» встановлено, що за особливостями конструкції об’єктивної сторони складів злочинів усі основні і кваліфіковані склади злочинів, передбачені у розділі І Особливої частини КК, поділяються на три групи, а саме склади, в яких: 1) суспільно небезпечне діяння є єдиною ознакою об’єктивної сторони (ч. 1 ст. 109, ч. 1 і 2 ст. 110, ч. 1 і 2 ст. 110-2, ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 114 та ч. 1 ст. 114-1 КК України); 2) обов’язковою ознакою є суспільно небезпечні наслідки (ч. 3 ст. 110, ч. 3 та 4 ст. 110-2, ч. 2 ст. 114-1 КК України); 3) настання чи ненастання суспільно небезпечних наслідків не впливає на кваліфікацію (ст.ст. 112, 113 КК України). При цьому показано, що об’єктивна сторона складів злочинів, передбачених ст.ст. 111, 113 та 114-1 КК України, може полягати як у суспільно небезпечних діях, так і суспільно небезпечній бездіяльності суб’єкта.
Обґрунтовано, що у загальному розумінні діями, вчинення яких має на меті насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу, є будь-які суспільно небезпечні дії, які є ознаками об’єктивної сторони складів злочинів, відповідальність за вчинення яких передбачено в інших нормах закону про кримінальну відповідальність, а так само дії, що полягають в активній поведінці суб’єкта, яка сама по собі не утворює ознаки об’єктивної сторони іншого складу злочину, але за характером можливого заподіяння шкоди об’єкту, поставленого під охорону ч. 1 ст. 109 КК України, має наслідком кримінальну відповідальність за вказаною статтею (вербування, озброєння предметами, що за своїми конструктивними характеристиками і цільовим призначенням не є зброєю, але можуть бути використані як зброя тощо).
Встановлено, що відмінність насильницької зміни від повалення конституційного ладу полягає в тому, що в першому випадку в основному зберігаються конституційні порядок і спосіб встановлення тих чи інших конституційних принципів, а також принцип участі уповноважених суб’єктів у зміні конституційного ладу. При цьому має місце порушення принципу вільного волевиявлення громадян, а також принцип суверенітету державної влади. У другому - може мати місце як насильницьке усунення суб’єктів, уповноважених на зміну конституційного ладу від цього процесу, так і повне або часткове недотримання порядку і способу здійснення цієї діяльності. Однак у будь-якому випадку наслідком насильницької зміни конституційного ладу чи повалення конституційного ладу є часткове або повне проголошення його принципів нечинними, недійсними протягом певного проміжку часу, на певній території тощо всупереч Конституції України.
Здійснене дослідження дозволило визначити вичерпний перелік ознак, що характеризують поняття захоплення державної влади. Встановлено, що воно може полягати у діях (поєднаних з фізичним або психічним насильством чи без такого), які виявляються у: 1) покладенні виконання державних функцій та владних повноважень на органи (осіб), спосіб та/або порядок формування (вступ на посаду) яких суперечить Конституції України (створення самопроголошених органів влади тощо); 2) покладенні всупереч Конституції і законів України на орган (посадову особу цього органу) державної (публічної) влади державних функцій і владних повноважень іншого органу (посадової особи) державної влади (привласнення державної влади); 3) реалізації органом державної влади (його посадовою особою) державних функцій і владних повноважень після закінчення встановленого Конституцією і законами України строку їх виконання, якщо інше не встановлено Конституцією і законами України (утримання державної влади); 4) усуненні всупереч порядку і способу, визначених у Конституції і законах України, від виконання державних функцій і владних прав та обов’язків органів державної влади (їх посадових осіб); 5) усуненні громадян України від реалізації (перешкоджання здійснення) принципу народовладдя, закріпленого у ст. 5 Конституції України.
Звернуто увагу, що захоплення влади місцевого самоврядування і влади Автономної Республіки Крим, а так само здобуття державної влади всупереч Конституції України без застосування насильства не утворює складу злочину, передбаченого ст. 109 КК України. У зв’язку з цим запропоновано встановити відповідальність за такі дії.
За результатами аналізу суспільно небезпечного діяння у формі публічних закликів до вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 109, ч. 1 ст. 110 КК України і незаконних дій з матеріалами, які містять такі заклики, показано, що шкода охоронюваному об’єкту може заподіюватися й у разі одноразового проголошення відповідних закликів, а також шляхом ввезення в Україну, виготовлення, зберігання, перевезення чи інше переміщення зі спеціальною метою відповідних матеріалів.
Показано, що у ч. 1 та ч. 2 ст. 109 КК закріплені різні групи суспільно небезпечних дій, які є ознаками об’єктивної сторони окремих (основних) складів злочинів, які, окрім цього, не передбачають вичерпного переліку суспільно небезпечних дій, вчинення котрих загрожує схоронності суспільних відносин щодо забезпечення безпеки конституційного ладу.
Зазначається, що чинна редакція ст. 110 КК України передбачає двояке тлумачення терміна «зміна» меж території або державного кордону України, хоча під ним повинно розумітися лише незаконне зменшення (відчуження) певної частини території України.
На підставі здійсненого аналізу зроблено висновок, що зміст дій, передбачених ч. 1 ст. 110 КК України, утворюють будь-які суспільно небезпечні дії, спрямовані: а) проти суб’єктів, уповноважених на прийняття рішення про зміну території України (шляхом застосування до них фізичного чи психічного насильства чи без такого насильства); б) на порушення встановленого законодавством способу прийняття рішення про відчуження території України; в) безпосередньо проти території України - захоплення пунктів пропуску через державний кордон, встановлення прикордонних знаків іншої держави, проголошення частини території України суверенною державою тощо.
Встановлено, що матеріальне забезпечення є окремою суспільно небезпечною дією у складі злочину, передбаченого ст. 110-2 КК України, яке не охоплюється поняттям фінансування дій, передбачених у цій статті. У зв’язку з цим запропоновано визначення понять фінансування і матеріального забезпечення відповідних суспільно небезпечних дій.
Обґрунтовано, що ч. 2 ст. 110-2 КК України містить склад самостійного злочину, який полягає у фінансуванні дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади. У зв’язку з цим запропоновано нову редакцію вказаної статті.
Передача іноземним адресатам відомостей, що становлять державну таємницю (ст.ст. 114 та 111 КК України), полягає виключно в активній поведінці суб’єкта і є закінченим злочином з моменту отримання іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками таких відомостей або з моменту появи в них реальної можливості отримати доступ до вказаних відомостей. Збирання цих відомостей об’єктивується в активній поведінці особи, яка виявляється у фактичному отриманні із застосуванням чи без застосування будь-яких знарядь і засобів відомостей (або їх частини), що становлять державну таємницю, зі спеціальною метою. Будь-які умисні дії, спрямовані на отримання предметів шпигунства чи державної зради, а так само їх зберігання зі спеціальною метою, не охоплюються ч. 1 ст. 111 та ч. 1 ст. 114 КК України і кваліфікуються за відповідною частиною ст. 15 або ст. 14 КК України, проте за змістом й інтенсивністю таких дій останні повинні розглядатися як закінчений злочин.
На підставі здійсненого аналізу встановлено, що усі суспільно небезпечні діяння, в яких об’єктивується державна зрада виявляються в організаційному, фінансовому, інформаційному, матеріально-технічному чи іншому сприянні або усуненні перешкод чи створенні умов діяльності зазначених у ч. 1 ст. 111 КК України іноземних суб’єктів проти України, незалежно від того, вчинені вони в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту чи ні.
Показано, що іноземною організацією у ст.ст. 111 та 114 КК України є будь- які організації (окрім міжнародних, які не є органом влади іноземної держави) державної і недержавної (політичні партії і релігійні організації, комерційні та промислові підприємства, концерни, асоціації, банки, інші фінансові установи, науково-дослідні об’єднання, емігрантські організації, засоби масової інформації тощо) форми власності, які здійснюють свою діяльність на території України, в тому числі без офіційної реєстрації, і можуть бути двох видів - злочинні і незлочинні. Водночас обґрунтовано позицію, що діяльність міжнародних організацій (міжнародних міжурядових чи міжнародних неурядових (злочинних чи незлочинних) організацій, які здійснюють діяльність, спрямовану на заподіяння шкоди безпеці України), також може бути спрямована на шкоду Україні, а тому запропоновано доповнення до КК України.
Аналіз об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 114-1 КК України, вказує на те, що зміст конкретних суспільно небезпечних діянь залежить від повноважень, покладених в особливий період на Збройні Сили України й інші військові формування. Окрім цього, диспозицією вказаної статті не передбачено діянь, що полягають у перешкоджанні діяльності іншим суб’єктам, які відповідно до законодавства виконують спеціальні функції в особливий період, що є недоліком чинного КК України.
Зазначено, що суспільно небезпечне діяння у складі злочину, передбаченого ст. 112 КК потребує конкретизації з метою забезпечення принципу єдності термінології у статтях Особливої частини КК України, якими встановлено відповідальність за вбивство і замах на вбивство осіб, у зв’язку з виконанням ними відповідних повноважень.
Наведено аргументи щодо можливого вчинення диверсії шляхом суспільно небезпечної бездіяльності, а також зазначено, що залежно від спрямованості умислу суб’єкта, місця, часу та інших обставин, всі діяння, передбачені ст. 113 КК України можуть бути спрямовані на заподіяння шкоди життю і здоров’ю значної кількості людей та важливим для держави об’єктам, а їх перелік не є вичерпним. Тому формулювання диспозиції ст. 113 КК з урахуванням особливостей об’єкта та предмета диверсії без надмірної конкретизації суспільно небезпечних діянь шляхом посилання у статті на загальне їх розуміння, яке охоплювало б, зокрема, й незаконні дії з інформацією з одночасним застосуванням у ній термінів, за допомогою яких в Особливій частині КК зазвичай формулюються діяння, пов’язані із протиправним припиненням існування неживих предметів і настанням смерті невизначеного кола осіб, сприяло б покращенню якості закону про кримінальну відповідальність.
У підрозділі 3.4. «Суспільно небезпечні наслідки та причиновий зв’язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками у складах злочинів проти основ національної безпеки України» констатовано, що у злочинах, передбачених у розділі І Особливої частини КК суспільно небезпечні наслідки:
1) враховуються при призначенні покарання (ч. 1, ч. 2 і ч. 3 ст. 109, ч. 1 і ч. 2 ст. 110,
ч. 1 і ч. 2 ст. 110-2, ч. 1 ст. 111, ст. 112 (при замаху на вбивство державного чи громадського діяча), ст. 113, ч. 1 ст. 114, ч. 1 ст. 114-1 КК України); 2) мають значення для кваліфікації (ч. 3 ст. 110, ч. 3 і ч. 4 ст. 110-2, ст. 112 (настання смерті потерпілого), ч. 2 ст. 114-1 КК України).
Зроблено висновок, що деякі злочини (ст.ст. 109, 113, 111 і 114 КК України) можуть заподіювати шкоду у виді реальної майнової шкоди чи упущеної вигоди, а також політичної, організаційної (немайнової) шкоди державі або фізичної шкоди особі, що настала в результаті захоплення державної влади, вчинення вибуху, заволодіння відомостями, що містять державну таємницю тощо (додаткові суспільно небезпечні наслідки). Отже, вказані обставини мають бути зазначені як ознаки кваліфікованого складу у відповідних статтях КК України.
Доведено, що суспільно небезпечні наслідки у складах злочинів проти основ національної безпеки України, які мають значення для кваліфікації можуть полягати в: загибелі й однієї людини (ч. 3 ст. 110 та ч. 2 ст. 114-1 КК України); майновій шкоді у виді упущеної державою вигоди чи позитивної майнової шкоди (ч. 4 і ч. 3 ст. 110-2 КК України); нематеріальній шкоді (ч. 4 ст. 110-2 КК України). При цьому, розмір значної майнової шкоди у ч. 3 ст. 110-2 КК України є меншим, але не дорівнює і не є більшим, ніж розмір майнової шкоди, що полягає в заподіянні «інших тяжких наслідків», передбачених у ч. 4 ст. 110-2 КК України. Мінімальний розмір значної майнової шкоди (ч. 3 ст. 110-2 КК України), заподіяної державі чи господарюючому суб’єкту та майнової шкоди, віднесеної до інших тяжких наслідків (ч. 4 ст. 110-2 КК України), є пропорційним сумі коштів, зазначених відповідно у примітці 2 та 3 до вказаної статті. У зв’язку з цим доводиться, що, з метою забезпечення термінологічної чіткості в позначені ієрархічності наслідків у виді заподіяння немайнової чи майнової шкоди й чіткого розуміння цих ознак працівниками правоохоронних органів, а також використання у положеннях Особливої частини КК одноманітних із семантичної точки зору термінів, необхідно:
а) закріпити розмір майнової шкоди у примітках 2 і 3 до ст. 110-2 КК України;
б) сформулювати в ч. 3 і ч. 4 ст. 110-2 КК України суспільно небезпечні наслідки у виді матеріальної шкоди за допомогою термінів «майнова шкода у великому розмірі» та «майнова шкода в особливо великому розмірі» відповідно;
в) розмежувати у ч. 4 ст. 110-2 КК України інші тяжкі немайнові й майнові наслідки.
Розділ 4 «Характеристика суб’єктивних елементів складів злочинів проти основ національної безпеки України» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 4.1. «Вина у складах злочинів проти основ національної безпеки України» констатується, що основні та більшість кваліфікованих складів злочинів, передбачених розділом І Особливої частини КК України, характеризуються виною у формі умислу. У злочинах з формальним складом (ч. 1 і ч. 2 ст. 109, ч. 1 ст. 110, ч. 1 ст. 110-2, ч. 1 ст. 111, ст. 112 (у формі замаху на вбивство державного чи громадського діяча), ст. 113, ч. 1 ст. 114, ч. 1 ст. 114-1 КК України) особа усвідомлює значущість об’єкта, соціальних і фізичних ознак предмета (ч. 1 ст. 109, ч. 1 ст. 110, ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 114, ст. 113 КК України), статус потерпілого (ст. 112 КК України), обстановку вчинення злочину (ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 114-1 КК України), а також характер вчинюваного нею суспільно небезпечного діяння і бажає його вчинити. Про прямий умисел, а не лише про форму вини в цих складах злочинів, свідчать також спрямованість суспільно небезпечного діяння, спеціальна мета (ч. 1 ст. 109, ч. 1 ст. 110, примітка 1 до ст. 110-2, ч. 1 ст. 114 та ст. 113 КК України) і мотив (ст. 112 КК України).
У злочинах проти основ національної безпеки України з матеріальним складом обов’язковим є встановлення психічного ставлення суб’єкта до суспільно небезпечних наслідків, що характеризується: 1) прямим умислом (заподіяння значної майнової шкоди або майнової шкоди в особливо великому розмірі (ч. 3 і 4 ст. 110-2 КК України); 2) умислом (прямим або непрямим) або необережністю (злочинною самовпевненістю або злочинною недбалістю) у разі загибелі людей (ч. 3 ст. 110 КК України), заподіяння інших тяжких наслідків (ч. 3 ст. 110, ч. 4 ст. 110-2, ч. 2 ст. 114-1 КК України); 3) злочинною самовпевненістю або злочинною недбалістю (загибель людей як наслідок перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період (ч. 2 ст. 114-1 КК України)).
Чинна редакція ч. 1 ст. 110 та ч. 1 ст. 111 КК України не виключає можливості притягнення до відповідальності особи за наявності у неї непрямого умислу. У зв’язку з цим вказівка на форму вини у цих нормах є зайвою.
У підрозділі 4.2. «Мета і мотив у складах злочинів проти основ національної безпеки України» зазначено, що мета має значення для кваліфікації деяких злочинів, оскільки вона: 1) прямо вказана як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони основного складу злочину (ч. 1 ст. 109, ч. 1 ст. 110, ст. 113, ч. 1 ст. 114 КК України);
2) випливає зі змісту диспозицій норм закону, якими передбачено кримінальну відповідальність за основний (ч. 1 ст. 111 КК України), кваліфікований (ч. 2 ст. 110 КК України) чи особливо кваліфікований (ч. 3 ст. 110 КК України) склади злочинів. У свою чергу, зі змісту ч. 1 ст. 111 КК України випливає, що метою державної зради у формі шпигунства є передача іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, які становлять державну таємницю (ч. 1 ст. 114 КК України). Водночас в основних (ч. 1 і ч. 2), кваліфікованому (ч. 3) та особливо кваліфікованому (ч. 4) складах фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України (ст. 110-2 КК України), мета не зазначена як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони, втім, вона має значення для кваліфікації, оскільки безпосередньо вказана у примітці 1 до ст. 110-2 КК України. У зазначеній частині закон про кримінальну відповідальність має певні недоліки, оскільки вказівка на мету злочину у примітці 1 до ст. 110-2 КК України не відповідає функціональному призначенню цієї структурної частини статті, яка, окрім цього, в чинній редакції звужує межі її застосування.
Чинна редакція ст. 111 КК України передбачає наявність так званої «подвійної» мети, що може утворювати певні труднощі під час досудового розслідування. Показано, що окрім заподіяння шкоди безпеці України, мета може бути також винятково корисливою або полягати у прагненні зберегти в таємниці факт конфіденційного співробітництва з розвідувальними органами іноземної держави тощо.
Припинення діяльності державного чи громадського діяча або зміна її характеру є єдиною можливою метою злочину, передбаченого ст. 112 КК України. Водночас аналіз диспозиції цієї статті дає підстави стверджувати, що за допомогою терміна «у зв’язку з державною чи громадською діяльністю» у законі позначено як мету, так і мотив злочину. Доводиться, що у кожному конкретному випадку злочинної діяльності вказані суб’єктивні ознаки можуть мати значення як факультативних, так і основних ознак, як у сукупності, так і окремо.
Майже в усіх складах злочинів, передбачених розділом І Особливої частини КК України, мотив не має значення для кваліфікації, проте підлягає встановленню під час досудового розслідування. Такі мотиви можуть бути політичні, економічні, особисті, корисливі, професійні спонукання суб’єкта. Лише у кваліфікованому складі злочину, передбаченому ч. 3 ст. 110-2 КК України, корисливий мотив є обов’язковою ознакою, що може полягати в одержанні майна, коштів, прав на майно чи отриманні будь-якої фінансової або іншої матеріальної вигоди.
У підрозділі 4.3. «Характеристика суб’єктів складів злочинів проти основ національної безпеки України» показано, що суб’єкти злочинів, передбачених розділом І Особливої частини КК України, характеризуються ознаками, що є обов’язковими для: 1) загального суб’єкта; 2) спеціального суб’єкта (громадянин України (ст. 111); іноземний громадянин або особа без громадянства (ст. 114); представник влади (ч. 3 ст. 109 та ч. 2 ст. 110). Понижений вік, з якого може наставати відповідальність, встановлено за посягання на життя державного діяча (ст. 112 КК України) та диверсію (ст. 113 КК України). Водночас суб’єктами деяких злочинів (ст.ст. 109, 110, 111 КК України) можуть бути особи, яким до вчинення злочинів виповнилося 18 (військовослужбовці), 21 (народний депутат) 35 (Президент України). У таких випадках йдеться не про підвищений вік відповідальності, з досягненням якого закон пов’язує можливість особи повною мірою усвідомлювати значимість вчинюваних нею суспільно небезпечних діянь, а про можливість набуття такою особою відповідного правового статусу, що передбачає не лише інтелектуальну, але і фізичну придатність до певного виду діяльності.
На підставі аналізу положень Конституції і законів України в частині закріплених у них основ побудови системи публічної влади в Україні, а також деяких положень Загальної частини КК України доведено, що в основу віднесення до спеціальних суб’єктів злочинів, передбачених ч. 3 ст. 109 та ч. 2 ст. 110 КК України, має бути покладений критерій конституційного поділу влади з урахуванням особливостей республіканської форми правління та територіального устрою України, у зв’язку з чим запропоновано у вказаних статтях перебачити відповідальність для особи, яка є представником публічної влади, визначення поняття якого пропонується закріпити у примітці до ст. 109 КК України. Аналогічний підхід варто застосувати й у ч. 1 ст. 294, ч. 3 ст. 296, ч. 1 ст. 342, ст. 349 та ч. 2 ст. 436 КК України.
Перешкоджання законній діяльності Збройних сил України та інших військових формувань (ст. 114-1 КК України) у багатьох випадках може вчинюватися службовими особами з використанням влади чи службового становища, що значно підвищує ступінь суспільної небезпеки вказаного злочину, а отже, потребує розгляду через призму «de lege ferenda».
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины