ШПАК МАРІЯ МИРОСЛАВІВНА ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ



Название:
ШПАК МАРІЯ МИРОСЛАВІВНА ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
Альтернативное Название: Шпак МАРИЯ Мирославовны Психологические основы развития эмоционального интеллекта МЛАДШИХ ШКОЛЬНИКОВ SHPAK MARIYA MYROSLAVIVNA PSYCHOLOGICAL FUNDAMENTALS OF DEVELOPMENT OF EMOTIONAL INTELLIGENCE OF JUNIOR SCHOOLCHILDREN
Тип: Автореферат
Краткое содержание: У вступі обґрунтовано актуальність теми; визначено об’єкт, предмет, сформульовано мету та завдання дослідження; висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення, використані методи; подано відомості про апробацію, публікації та структуру дисертаційної роботи.
У

першому розділі - «Теоретико-методологічні засади дослідження емоційного інтелекту особистості» - виокремлено етапи становлення та розвитку феномена емоційного інтелекту у вітчизняній та зарубіжній психології, розкрито теоретико-методологічні засади та основні напрями його вивчення, визначено понятійно-категоріальний апарат дослідження.
Проблема емоційного інтелекту розробляється у контексті трьох галузей психологічної науки: психології емоцій (роль емоційних процесів у психічний діяльності людини загалом та в структурі емоційного інтелекту особистості зокрема); психології інтелекту (як сукупність когнітивних здібностей, що забезпечують здатність людини розуміти та керувати емоціями); психології особистості (як психічне утворення, що поєднує когнітивні здібності та особистісні якості людини).
У результаті історико-психологічного аналізу визначено ключові етапи у становленні та вивченні феномена емоційного інтелекту особистості, а саме: 1) філософсько-світоглядні уявлення (Арістотель, Р. Декарт, І. Кант, Г. Лейбніц, Платон, Б. Спіноза); 2) емпіричні дослідження емоцій та інтелекту (з кінця ХІХ ст. до 1930-х рр.), які здійснювалися відносно відокремлено, протиставлялися за змістом і розмежовувалися (В. Вундт, Ч. Дарвін, В. Джемс, К. Ланге, Ч. Спірмен, Е. Торндайк); 3) вивчення взаємозв’язку і взаємовпливу когнітивних та емоційних процесів (з 1930-1940 рр. до 1970-1980-х рр.) (М. Арнольд, Л. С. Виготський, А. Елліс, О. М. Леонтьєв, С. Л. Рубінштейн, О. К. Тихомиров, С. Шехтер); 4) визначення сутності та змісту поняття «емоційний інтелект» (початок 1980-х рр. - до кінця 1980-х рр.) (Р. Бар-Он, Г. Гарднер, В. Л. Пейн); 5) концептуалізація та науково-психологічне осмислення феномена емоційного інтелекту особистості (початок 1990-х рр.) (Дж. Мейєр, П. Селовей); 6) розвиток науково-популярних уявлень про емоційний інтелект (середина 1990-х рр.) (Д. Гоулман та ін.); 7) побудова психологічних моделей емоційного інтелекту (кінець 1990-х рр. - початок ХХІ ст.), теоретико-методологічне обґрунтування феномена та емпіричне дослідження його структурно-функціональних характеристик (І. М. Андрєєва, С. П. Дерев’янко, Н. В. Коврига, Д. В. Люсін, Е. Л. Носенко та ін.).
Введенню поняття «емоційний інтелект» у психологічний тезаурус передували результати досліджень науковців (Л. С. Виготський, О. М. Леонтьєв, С. Л. Рубінштейн, О. К. Тихомиров та ін.), які довели, що між інтелектуальною та емоційною сферами особистості існує тісний, динамічний взаємозв’язок. Відтак, природа емоційного інтелекту пов’язана з проблемою єдності інтелекту та афекту (Л. С. Виготський), емоційною регуляцією мисленнєвої діяльності (О. К. Тихомиров).
Сучасні уявлення про феномен емоційного інтелекту особистості розкриваються здебільшого у контексті трьох основних моделей, в яких він трактується як: 1) сукупність когнітивних здібностей до ідентифікації, розуміння та управління емоціями - модель здібностей (Дж. Мейєр, Д. Карузо, П. Селовей); 2) складне своєрідне поєднання когнітивних здібностей та особистісних характеристик, які забезпечують здатність до розуміння власних і чужих емоцій та управління ними, що зумовлює успішність життєдіяльності людини - модель змішаного типу (Р. Бар-Он, Д. Гоулман, Д. В. Люсін); 3) сукупність інтелектуальних здібностей до розуміння емоцій та управління ними, а також знань, умінь і навичок, операцій та стратегій інтелектуальної діяльності, пов’язаних з обробкою і перетворенням емоційної інформації - інтегративна модель (І. М. Андрєєва).
В Україні вивчення емоційного інтелекту пов’язане насамперед з операціоналізацією емоційно-інтелектуального конструкту та його структурно- функціональним аналізом (І. Ф. Аршава, О. І. Власова, С. П. Дерев’янко, Н. В. Коврига, Е. Л. Носенко та ін.).
Аналіз наукових праць свідчить, що в психології використовується чимало термінів, пов’язаних з вивченням різних аспектів емоційного інтелекту, зокрема: емоційні здібності (Р. Бар-Он, О. І. Власова), емоційна обдарованість (Г. Березюк, О. І. Власова), емоційна компетентність (Д. Гоулман, К. Саарні), емоційна розумність (Н. В. Коврига, Е. Л. Носенко), емоційна грамотність (К. Стайнер), емоційне мислення (Г. Орме, О. К. Тихомиров), інтелектуальні емоції і почуття (В. Л. Поплужний, О. Я. Чебикін), емоційна креативність (Дж. Еверілл). Наявність різних підходів до трактування емоційного інтелекту зумовлює, з одного боку, складність розуміння його сутності, а з іншого - спонукає до подальшого вивчення.
Поряд з визначенням у структурі емоційного інтелекту різних видів здібностей та компетентностей, які його складають, з’ясовується його місце в системі інших психічних явищ особистості. Зокрема, йдеться про взаємозв’язок емоційного інтелекту з: успішністю професійної діяльності особистості, зокрема у професіях соціономічного типу (О. М. Амплєєва, Ю. В. Бреус, В. В. Зарицька, М. О. Манойлова, Н. М. Петрова, А. С. Петровська); фізичним, психологічним, психосоматичним здоров’ям (І. М. Андрєєва, Н. Г. Гаранян, Е. Л. Носенко, А. Б. Холмогорова); ефективністю розв’язання кризових ситуацій та подоланням стресогенних чинників (Н. В. Коврига, Т. І. Солодкова); соціально-психологічною адаптацією особистості (С. П. Дерев’янко, О. В. Єрохіна, Е. Л. Носенко); комунікативною (В. В. Бойко, О. В. Милославська), соціальною (О. В. Білоконь, О. І. Власова, Д. Гоулман, В. С. Романова, Д. В. Ушаков) компетентностями особистості; успішністю життєдіяльності людини загалом (Д. Г оулман, В. Ф. Калошин, О. І. Савенков, І. Ю. Філіппова, А. Г. Четверик-Бурчак).
З’ясовано особливості розвитку емоційного інтелекту в різні вікові періоди. Зокрема, в дошкільному - психологічні особливості його становлення (М. А. Нгуен), підлітковому - структурно-динамічні характеристики (Ю. В. Давидова, Є. О. Іванова, І. Г. Павлова), старшому шкільному - особливості його розвитку засобами арт-терапії (І. В. Опанасюк), юнацькому - в контексті професійної підготовки майбутніх фахівців (Ю. В. Бреус, С. П. Дерев’янко, В. В. Зарицька), дорослому віці - специфіка його прояву в різних сферах професійної діяльності, зокрема: психологічній (О. М. Амплєєва), педагогічній (М. О. Манойлова, Т. І. Солодкова), управлінській (А. С. Петровська,
І. С. Степанов). Водночас залишаються недостатньо вивченими особливості розвитку емоційного інтелекту у дітей молодшого шкільного віку, зокрема в процесі їх навчання і виховання.
Онтологічним підґрунтям емоційного інтелекту особистості є динамічний взаємозв’язок афекту та інтелекту (Л. С. Виготський, С. Л. Рубінштейн), а переживання є центральним компонентом внутрішнього світу особистості (С. Д. Максименко); феноменологічним рівнем емоцій (Т. С. Кириленко);
змістовною основою емпатійних процесів (Л. П. Журавльова). Феноменологія емоційного інтелекту насамперед пов’язана з переживаннями суб’єкта, їх сприйманням, оцінкою та регуляцією. Переживання відображають змістові та процесуальні характеристики емоційного інтелекту і можуть розглядатися його системотвірним чинником.
У другому розділі - «Концептуалізація розвитку емоційного інтелекту особистості» - обґрунтовано концептуальні основи розвитку емоційного інтелекту в онтогенезі, визначено теоретико-методологічні підходи та розроблено концептуальну структурно-функціональну модель розвитку емоційного інтелекту в молодшому шкільному віці.
Сутність емоційного інтелекту особистості розкрито з урахуванням таких підходів: системного (природа, структура, функції, психологічні механізми розвитку, форми та рівні розвитку в онтогенезі); суб’єктно-діяльнісного (через характеристику основних структурних компонентів діяльності - мотиваційного, змістового, операційного та результативного; визначення сензитивного періоду - найбільш сприятливого для розвитку емоційного інтелекту; аналіз особливостей його прояву в суб’єкта діяльності, зокрема в контексті навчальної діяльності як провідної у молодшому шкільному віці (В. В. Давидов, Д. Б. Ельконін та ін.)); особистісно-орієнтованого (через вияв індивідуально-психологічних особливостей розвитку емоційного інтелекту); компетентнісного (шляхом розвитку і формування емоційної компетентності молодших школярів, учителів початкових класів, шкільних психологів, батьків учнів).
Емоційний інтелект є інтегральною властивістю особистості, яка відображає пізнавальну здатність людини до розуміння емоцій та управління ними шляхом когнітивної обробки емоційної інформації і забезпечує психологічне благополуччя особистості та успішність соціальної взаємодії.
Трактування емоційного інтелекту як інтегральної властивості особистості, яка розвивається і проявляється в процесі життєдіяльності, дає можливість обґрунтувати концептуальні основи його розвитку в онтогенезі. Відповідно до рівнів психічного відображення (сенсорно-перцептивного, когнітивного, особистісного, суб’єктного, духовного) виокремлено форми (емоційний інтелект як властивість: індивіда, суб’єкта діяльності, особистості, суб’єкта життєтворчості, суб’єкта життєдіяльності) та рівні розвитку емоційного інтелекту в онтогенезі (психофізіологічний, когнітивний, соціопсихологічний, креативно - суб’єктний, екзистенційно-духовний).
Психофізіологічний рівень є найнижчим у розвитку емоційного інтелекту та відображає його природну, біологічну сутність. На цьому рівні емоційний інтелект проявляється як емоційні властивості індивіда (емоційна чутливість, виразність (експресивність), емоційна стійкість), які відображають формально- динамічні параметри емоційних переживань (силу, інтенсивність, тривалість, швидкість перебігу), якісні характеристики (модальність і знак емоційного переживання) та змістові характеристики, які стосуються суб’єкта переживань. Функціонування емоційного інтелекту на цьому рівні у віці немовляти та в ранньому дитинстві забезпечується психологічними механізмами, що мають рефлекторний характер (ідентифікація, наслідування, емоційне зараження, співпереживання) і виникли на сенсорно-перцептивному рівні психічного відображення.
На когнітивному рівні емоційний інтелект проявляється у здатності людини розуміти та управляти своїми емоціями і відображає когнітивний рівень психічного відображення. Емоційне самопізнання забезпечується такими психологічними механізмами, як інтелектуальна та особистісна рефлексія, а управління емоціями - емоційною саморегуляцією. Як і здібності, що розвиваються на базі природних задатків індивіда, емоційні знання, уміння і навички набуваються у процесі життєдіяльності людини, її цілеспрямованого навчання і виховання та відображають її емоційну компетентність, яка проявляється у конкретній діяльності. З огляду на це, на когнітивному рівні емоційний інтелект як властивість суб’єкта діяльності передбачає вияв емоційних здібностей індивіда в конкретній діяльності, зокрема: в дошкільному віці - ігровій, молодшому шкільному віці - навчальній. Вони забезпечують успішність та якісно своєрідне освоєння і реалізацію діяльності.
На соціопсихологічному рівні емоційний інтелект як властивість особистості проявляється у здатності розуміти та управляти емоціями інших людей, що забезпечує ефективність спілкування й міжособистісної взаємодії з оточуючими. Такі психологічні механізми, як особистісно-смислова емпатія, емоційна децентрація, комунікативна та кооперативна рефлексія забезпечують функціонування емоційного інтелекту на особистісному рівні психічного відображення, насамперед, у підлітковому віці.
Креативно-суб’єктний рівень розвитку емоційного інтелекту в онтогенезі пов’язаний з емоційною креативністю особистості як вищою формою емоційно- інтелектуальної активності людини, яка спрямована на перетворення внутрішнього світу з метою емоційної самозміни. Вона зумовлюється психологічним механізмом антиципації, що забезпечує здатність передбачити наслідки своїх емоційних реакцій до того, як вони будуть реально проявлені, готовність до змін емоціогенних ситуацій на основі емоційного досвіду. У процесі міжособистісної взаємодії емоційна креативність обумовлена розвиненою особистісно-смисловою емпатією, тобто внутрішньою готовністю або реальним сприянням допомогти іншому. Результатом емоційної креативності особистості є гармонізація емоційного середовища (внутрішнього і зовнішнього) шляхом самотворення людиною емоційного простору.
Отже, емоційна креативність спрямована на емоційний простір як сферу творчого вираження нових, ефективних й автентичних емоційних реакцій (Дж. Еверілл). На креативно-суб’єктному рівні емоційний інтелект найбільш інтенсивно розвивається в юнацькому віці.
Вершиною розвитку емоційного інтелекту людини як суб’єкта життєдіяльності є екзистенційно-духовний рівень, пов’язаний з досягненням особистістю емоційно-інтелектуальної зрілості, яка проявляється в духовних переживаннях - істини, добра, краси, любові. Ціннісно-смислова рефлексія, трансфінітна емпатія, які забезпечують функціонування емоційного інтелекту на цьому рівні, сприяють надчуттєвому проникненню особистості у внутрішній світ іншої людини, проживанню цього світу як власного, забезпечують духовну єдність зі світом та іншими людьми, і, як наслідок, дають змогу наблизитися до проблеми переживання власних особистісних смислів і цінностей. Досягнути екзистенційно-духовного рівня розвитку емоційного інтелекту людина може в дорослому віці.
Отже, в системі психічного відображення емоційний інтелект розглядається як феномен, що має біопсихосоціодуховну природу і є багатовимірним, ієрархічно структурованим системним утворенням.
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины