КІСЬМІНА Ксенія Олегівна ЛЕКСИКО-СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КОМІЧНОГО У СКЕТЧАХ РАЙМОНА ДЕВОСА



Название:
КІСЬМІНА Ксенія Олегівна ЛЕКСИКО-СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КОМІЧНОГО У СКЕТЧАХ РАЙМОНА ДЕВОСА
Альтернативное Название: КИСЬМИНА Ксения Олеговна Лексико-стилистические ОСОБЕННОСТИ комично В скетч Раймона ДеВосом KOSMINA Ksenia Olehivna LEXICAL AND STYLISTIC FEATURES OF THE COMIC IN DRAWINGS OF RAYMON DEVOS
Тип: Автореферат
Краткое содержание: У вступі визначено об'єкт і предмет дослідження, обґрунтовано актуальність обраної теми, наукову новизну, теоретичну і практичну значущість роботи, сформульовано мету і завдання розвідки, подано основні положення, що виносяться на захист.
У першому розділі, “Розвиток поняття комічного в сучасній лінгвістиці”, висвітлено теоретичні положення, які є основою дослідження комічного. Розглянуто історію розвитку й наявні теорії комічного. Висвітлено типи і референти комічного, окреслено механізми реалізації гумору. На основі аналізу наукових праць О.М.Альошиної, Т.М.Рюміної, Т.Б.Радбіль, В.О.Самохіної та інших фахівців розглянуто особливості трактування поняття “комічне” й запропоновано визначення поняття комічного, на якому базується це дослідження. Отже, комічне — це естетична категорія, яка означає культурно оформлене, соціально й естетично значуще смішне і відбиває явища алогізму, відхилення від норми.
Ми розмежовуємо поняття “смішне” і “комічне”. Сміх є суто фізіологічним явищем, наприклад сміх від лоскоту або істеричний сміх, а комічне не завжди спричиняє видиму сміхову реакцію. Смішне розуміємо як психоемоційниу (і навіть психофізіологічну) реакцію на зовнішні (і внутрішні) подразники.
Комічне проявляється в процесі сприйняття інформації через зміну первинного сенсу й породження нового сенсу, заснованого на компонуванні повідомлення з високим ступенем контрасту (діалектичної подвійності), а також імпліцитності, яка звернена до власних творчих здібностей людини.
Зіткнення смислів у комічному не збіднює контекст, а поглиблює процес його сприйняття. Ми використовуємо термін “комічний ефект”, який змінює сенс повідомлення в результаті повтору й схрещування слів або виразів, близьких за звучанням, побудовою, значенням. “Комічний ефект” характеризується здатністю предмета або явища, що відхиляється від загальноприйнятої норми, викликати сміх або “внутрішню посмішку” у реципієнта.
Різновидами комічного виступають гумор, іронія, сатира, пародія, карикатура, ґротеск тощо.
Комічне тісно пов’язане з поняттям абсурду, бо комічний ефект незрідка мають ті ситуації, коли порушують норму. Засобом творення комічного може виступати будь-який мовний знак, якщо він передає невідповідність, контраст, щось неочікуване. Сам абсурд є своєрідною грою, коли отримувач повідомлення виходить із зони комфорту й поринає у світ несподіваної, нелогічної дії. Абсурд розуміється як зворотній бік сенсу або його відсутність. Ми сприймаємо абсурд як щось нереальне, як те, що міститься поза нашим розумінням дійсності. Шукаючи сенс у висловлюванні, ми неминуче зачіпаємо питання абсурду, адже залежно від того, що ми вважаємо абсурдним, можна легше збагнути зміст фрази. Дослідження самого феномена абсурду викликає певні труднощі, оскільки неможливо дати чітке визначення тому, що мислиться як непідвладне логіці й здоровому глузду. Парадокс у комічному контексті — результат суперечливого співвідношення двох логік в одному змістовому просторі. Перебуваючи між суперечливими елементами парадокса, оповідь продукує таку неузгодженість, яка сприймається як парадоксальна, але правдива. Сам парадокс, попри властиву йому суперечливість, можна аргументувати, зрозуміти і пояснити.
Комічне повідомлення може співвідноситися з двома, декількома або багатьма референтами, у ролі яких виступають комуніканти, що перебувають в інтерактивній взаємодії, заступаючи один одного й набуваючи статусу то адресанта, то адресата.
Тематична сфера комічного залишається дискусійним питанням. З огляду на міжкультурне розмаїття наявні табу в культурах світу обмежують вияви гумору; переступаючи ці межі, гумор може набувати нищівного характеру, провокуючи міжнародні конфлікти й розпалюючи міжнаціональну ненависть і міжконфесійний розбрат.
У другому розділі, “Мовна гра і лексико-семантичні засоби творення комічного в скетчах”, проаналізовано поняття мовної гри, гри слів і каламбуру, визначено структурні особливості скетчів Раймона Девоса. Розглянуто варіанти каламбурної полісемії, омонімії, паронімії, синонімії й антонімії у скетчах, які створюють комічний ефект.
Мовна гра є найширшим поняттям, що охоплює більш вузькі поняття, такі як гра слів і каламбур. Мовну гру тісно пов’язано зі зрадженим очікуванням, коли суб’єктивна ймовірність очікуваної події може не збігатися з об’єктивною. Несподіваний поворот у комунікації призводить до того, що отримувач зазнає емоційного потрясіння, а інформація краще засвоюється як на свідомому, так і на підсвідомому рівнях.
Комічний ефект каламбуру може постати як за невимушеного, так і за навмисного вживання каламбуру в контексті. Основними ознаками каламбуру є контраст і дотепність. Найчастіше засобами творення каламбурів у скетчах Раймона Девоса виступають омонімія, паронімія, полісемія й антонімія.
Скетч являє собою невеликий обсягом твір, який містить елементи комічності й виконується в театрі чи в мюзик-холі. Кожен скетч, на відміну від анекдоту, має автора. Скетч є наративною структурою, гра слів у ньому може бути принципом організації оповіді. Гуморист, який виконує скетч, може виступати від свого імени або виконувати роль певного персонажа.
Скетчі Раймона Девоса поєднують у собі різні жанри і піджанри комічного: міні-діалоги, жарти-розмірковування, анекдоти. Персонажів Р.Девоса можна поділити на дві групи: першу репрезентує сам Девос, другу утворюють інші персонажі. Найпоширенішими ситуаціями, у яких опиняється персонаж скетчів Р. Девоса, є буденні ситуації (прогулянка вулицею, суперечка з правоохоронцями тощо). Автор ніколи не вдається до опису персонажів, намагаючись зробити їх безликими.
Графічне оформлення скетчів організують розділові знаки і виокремлення курсивом. Численність знаків оклику відбиває емоційний стан пресонажів, наголошує на образності висловлення. Такий інтерлітерний знак, як інтервал, формує структуру скетчу, у тексті якого чи не кожне речення починається з нового рядка.
Каламбурна полісемія відіграє визначну роль у творенні комічного в скетчах. Наявність декількох тлумачень слів дає змогу гумористові розпочати гру із цими словами, залучати до неї отримувача повідомлення. Для успішного декодування каламбурів отримувач потребує пресупозиції, тобто має знати контекст фрази та і спиратися на позатекстові, фонові знання. Значну роль у декодуванні гумористичного складника тексту відіграє обізнаність отримувача з адресантом повідомлення — гумористом.
У скетчі Раймона Девоса “Le vent de la révolte” автор удається до гри слів, використовуючи полісемію слова “ la tête”:
“…J’ai rêvé que le vent de la révolte s’était levé,
que la révolution était en marche
et que j’en avais pris la tête dans un moment d’étourderie.
Je défilais… tout seul… dans les rues désertes…
En brandissant au bout d’une pique une tête de ci-devant…
La tête de qui ??? Alors là chacun y met la sienne.
Chacun est libre de brandir la tête qui ne lui revient pas!
Moi, j’avais une liste de tête. Et celle qui était en tête
je l’avais rayée de la liste.
J’avais tranché arbitrairement!
Je brandissais celle-là.
J’aurais préféré en brandir une autre!
Parce que mon ci-devant n’avait pas tout à fait la tête de l’emploi;
il était hilare!”
Контекстом цього прикладу є сон персонажа, у якому відбувається революція. Полісемічний каламбур, спричинений уживанням одного слова, провокує комічний ефект. Слово “la tête” має понад п’ятнадцять значень; у розглянутому контексті маємо такі значення цього слова: “голова”, “ставати на чолі”, “кандидат”, “напочатку”, “мати годящу фізіономію”.
У скетчі “Le bric-à-brac” слово “brique” (цегла) виступає в арготичному значенні “мільйон”, “C'est pas cher de se construire une maison, il suffit de trois briques”. Комічний ефект цієї фрази полягає у грі на контрасті – протиставленні дешевизни цегли і трьох мільйонів франків.
Дієслово “semer” має основне значення (сіяти) і розмовний варіант (утікати); саме із цієї відмінності народився каламбур у скетчі “De
ière Heure”. Головний герой зустрічає свою тещу з такими думками:
Je dois dire que j'aurais passé une partie de ma vie à la semer!
Je l'ai semée partout! Je l'ai semée sur un quai de gare...
dans la foule... Je l'ai même semée dans un champ!”
У скетчі “Matière à rire” ідеться про атоми, що вміють розмовляти:
“Parce que si l'on savait ce qui amuse les atomes,
on leur fou
irait matière à rire...
Si bien qu'on ne les ferait plus éclater que de rire.
Et que deviendrait la fission nucléaire ?
Une explosion de joie!”.
Слово “matière” має значення “матерія”, яке трансформується в каламбурне “matière à rire” (привід для сміху). Пряме значення слова “explosion” актуалізоване смисловим навантаженням попереднього речення, де йдеться про розщеплення ядра (fission nucléaire), є семантично пов’язаним зі словосполученням “explosion atomique” (атомний вибух), що провокує асоціації з дійовцями скетчу (атомами) і переносним значенням слова “explosion”, уживане у звороті “Une explosion de joie” (вибух сміху). Аналогічно до цього, слово “éclater”, вживане у зв’язці з “rire”, має значення “вибух сміху”, але з огляду на слово “fission” доречно провести паралель з військовим терміном – “розосереджуватися, розпорошуватися”.
Цікавий випадок полісемії містить скетч “Directions faussées”, де йдеться про батька і сина, який повертається з недільної школи.
– Tu m’as dit que le Bon Dieu n’a jamais eu de femme!
Je lui dis: - Eh bien, oui! C’est vrai, quoi…
Le Bon Dieu n’a jamais eu de femme!
Il me dit: - Alors, pourquoi, au catéchisme,
le curé dit toujours: “Le Bon Dieu et sa grande clémence”?
Полісемія імені (Клеманс) і загальної назви (милосердя) у розглянутому контексті створює комічний ефект. Адже в перцепції хлопчика слово “clémence” асоціюється із жіночим іменем (Клеманс), тоді як парафіяльний священик мав на увазі милосердя, великодушність.
Омонімія спричиняє переважну більшість каламбурів у французькій мові. Користуючи із суперечності між формою і змістом слова, Р.Девос пристосовує смислову сферу контексту до семантики омонімів, що подекуди призводить до втрати невимушеності гумору, властивого грі з полісемантичними словами.
Уживання омонімів у скетчі “L’horoscope” створює передумови для комічного ефекту. Головний персонаж, прочитавши у своєму гороскопі передбачення, що він потрапить в аварію, чекав на цю подію цілий день (Alors, toute la jou
ée, au volant de ma voiture, j'étais comme ça... à surveiller à droite... à gauche... rien!... rien!...). Згодом, сівши за кермо автівки й утративши пильність, він таки зіштовхується з іншим автомобілем і перекладає вину за це на гороскоп. По приїзді патрульного виникає діалог, у якому слово “signe” трактується кожним по-різному, а саме як “дорожній знак” і “знак гороскопа”:
Il y a un agent qui est arrivé... il m'a dit :
Vous n’avez pas vu mon signe?
Prenez le jou
al (…) je ne vais pas regarder le signe de tout le monde!
У наступному скетчі, “Les ombres d’antan”, автор користується омонімічністю прислівника та іменника “bien”. Комізм виявляється в тому, що головний герой має намір заощаджувати все, зокрема й кількість слів, які вимовляє:
(...)au lieu de répondre “très bien”,
je réponds “très” et le bien qui me reste,
je cours le deposer à ma banque! (…)
У скетчі “Le guide” головний герой — гід, що проводить екскурсію, ковзаючи музейним паркетом. Комічний ефект спричиняє механічність його падінь і обігравання омонімії слів mètre (метр) і Maître (майстер).
(...) J'ai glissé sur plusieures mètres!...Comme j'avais dit: “Suivez le guide”, —
uitte! — tout le monde a suivi! Alors en me relevant, j'ai dit á mes clients:
— On a déjà fait quinze Maîtres; voyons les autres! (…)
Важливим засобом творення каламбурів у скетчах Раймона Девоса є паронімія. Щоб постав комічний ефект, автор поєднує у викладі нелогічні, одноманітні й абсурдні явища.
У скетчі “Le vent de la révolte” паронімічною парою є “de gueule” (писок, морда; пика, мармиза) і “de Gaulle” (де Голль):
(...)“Dommage que nous ne soyons pas plus nombreux
à brandir des têtes,
la révolution aurait plus de gueule!” (...)
Усі розглянуті засоби втілюються у стилістичних фігурах, які охарактеризовано в третьому розділі.
У третьому розділі, “Стилістичні фігури як форми творення каламбурів у скетчах”, систематизовано функції й оцінено прагматичний складник значення стилістичних фігур, що створюють комічний ефект у скетчах Раймона Девоса.
Стилістичний аналіз розкриває значення стилістичних фігур, які втілюють інтенції автора й уособлюють методи творення комічного в скетчах. Розгляд стилістичних фігур у контексті гри слів відбиває закономірності творення комічного ефекту.
Аналіз скетчів полягає у визначенні комічного і виявленні його характеристик. Важливу роль у творенні комічного в скетчах Раймона Девоса відіграють повтори. Використовуючи гру слів, автор застосовує засіб антанаклази, який виступає елементом несподіваного в скетчі. Пряме і переносне значення слів у певному контексті сприяє постанню комічного ефекту. Антанаклазу дієслова “couper” вжито в скетчі “Ma deux boeufs”:
(…) Pour arrêter un bulldozer,
vous n’avez qu’à couper
l’arrivée d’essence…
il n’y a qu’à couper!
Mais un boeuf…
Qu’est-ce que vous voulez couper?
Il l’est déjà!!!
Гра слів спричиняє комічний ефект завдяки двозначності слова “couper”: у першому випадку це – вимкнути бульдозер, а в другому – зарізати бика.
Обігравання суголосності в скетчах виявляється в таких фонетичних фігурах, як алітерація, асонанс, гомеотелевт. Особливості французького консонантизму і вокалізму дають змогу широко використовувати фонетичну гру слів. Навмисне повторення звуків може мати на меті реалізацію декількох завдань, приміром створення звукового ряду, де певний звук матиме те чи інше смислове навантаження. Теорії смислової самостійності звуків найчастіше базуються на суб’єктивному тлумаченні звукових асоціацій. Як показав наш аналіз, найпоширенішою метою алітерації й асонансу в скетчах є створення художньої виразності й оригінальності тексту. Так, “нагнітання” одного приголосного справляє враження складеної скоромовки, що й спричиняє комічний ефект. У скетчі “Le montreur de marionnettes” автор уживає алітерації приголосних [s], [m] і звука [p] у кінці скетчу:
Je viens de rencontrer un marionnettiste.
Il est tout bouleversé!
Hier soir, il avait laissé sa marionnette coté cour,
il l'a retrouvée ce matin coté jardin.
- Ça signifie quoi?
- Ça signifie que dans la nuit, la marionnette a traversé la scène toute seule.
- Elle a du faire ses premiers pas sans l'aide de personne.
Sans quelqu’un derrière elle pour la manipuler!
C’est émouvant, non?
Ça ne fait pas l’affaire du marionnettiste, hé!
Si sa marionnette se met à marcher toute seule…
Le marionnettiste…
Il va être obligé de la faire lui-même, la marionnette!(...)
Secouez-vous un peu!
Il a haussé les épaules!
Il s'est agité un peu.
Il a esquissé quelques pas.(...)
Комічне у цьому скетчі переплетено з трагічним і має філософський смисл. Головний герой зустрічає лялькаря, у якого маріонетка почала рухатися з власної волі, тож більше не потребувала господаря. І лялькар вирішив сам стати лялькою, але заплутався в нитках і впав. Звуки [m] і [s], на яких базується каламбурне вживання алітерації в цьому скетчі, є складниками слова “marionnettiste” (лялькар), навколо особи якого розгортаються події. Алітераційне обігравання шумного, губно-губного звука [p] відбувається на завершення скетчу, де вжито слова, у складі яких цей звук стоїть у кінці строф.
Опанування гри слів створює сприятливу основу для вживання й таких стилістичних засобів, як гомеотелевт. Гомеотелевт виконує декілька функцій (архітектонічну, експресивну, функцію переліку, створення комічного ефекту тощо). Гомеотелевт як фігура експресивного синтаксису вирізняється морфо-синтаксичною різноманітністю форм, поліфункціональністью, широкою сполучуваністю з іншими стилістичними засобами, здатністю перебирати на себе семантичне навантаження контексту і структурувати текст. У скетчі “Les chansons que je ne chante pas” автор використовує гомеотелевт у словах l’Andalouse (андалузка) і pelouse (лужок), imberbe (недосвідчений) і herbe (трава), rendre (віддавати) і entendre (чути):
(...) Vous finirez mal, disait l'Andalouse.
A son jardinier imberbe
Un jardinier qui sabote une pelouse
Est un assassin en herbe…
…Elle en rendit un autre
Que personne n’entendit. (…)
Звуковий, морфемний і синтаксичний повтори, реалізовані гомеотелевтом, допомагають краще зрозуміти асоціативні ланцюжки, що постають у свідомості читача й утворюють семантичне поле, формуючи вертикаль тексту.
Синтаксичні фігури, які не спричиняють морфологічних змін, обіграють повтори слів, що не мають смислового навантаження. Епанод утворює своєрідний смисловий ланцюг, підсилюючи експресивність висловлення в цілому й передаючи явище в динаміці протягом невизначено тривалого часу. Епіфора більшою мірою, ніж анафора, сприяє створенню ритму в прозових текстах завдяки ідентичності кінцевих частин речення. Епанафора ґрунтується на повторенні на початку нового речення слів, якими закінчилося попереднє речення. Такий повтор інтенсифікує виразність мовлення. Симплока реалізує інтонаційно-ритмічну функцію, відіграючи розподільну (сегментну) роль. Каркасна фігура, анепіфора, акцентує увагу на головній темі чи ідеї тексту, виокремлюючи найекспресивніші його частини. Усі ці різновиди повтору увиразнюють комічний зміст скетчів.
У прикладі зі скетчу “Le mille-feuille” автор уживає таких різновидів повтору, як редуплікація (лексичний повтор), епіфора, обхват (охоплення):
(…)“Non, non! Pas ce mille-feuille!
Tu ne vas pas prendre ce mille-feuille!
Tu vas prendre une tarte…
Tu vas laprendre, la tarte!”(…)
Комічне постає наслідком синтаксичних повторів і контрастивного паралелізму. Головний герой побачив у вітрині, що любе йому тістечко з кремом (mille-feuille) хоче придбати черниця, тож вирішив використати свої екстрасенсорні можливості і зробити так, щоб черниця купила інший пиріжок.
Метабола в скетчах Раймона Девоса виконує функцію нагнітання повторів як передумови постання комічного ефекту. Метаболу використано в скетчі “Parler pour ne rien dire”:
(…) S'il n'a rien à dire... il ferait mieux de se taire! (...)
Комічний ефект є результатом обіграного повтору слів, які не мають смислового навантаження, тобто відбивають назву скетчу – теревенити.
Наступний приклад застосування метаболи такий:
(...)Comme au bout de trois "ch"oirs,
je n'étais toujours pas fichu de bien choir,
j'ai laissé... tomber! (...)
Дієслово tomber має значення “падати”, але, ужите поряд із дієсловом laisser, означає “покинути справу”, “не зважати”. Несподіваність уживання tomber в іншому значенні, у поєднанні з дієсловом choir (падати), створює комічний ефект у скетчі “Le savoir choir”.
Гра слів на контрасті утворює антитезу. Антитеза є однією з найчастотніших стилістичних фігур, в основі яких лежить уживання мотиваційно пов’язаних слів. Антитеза створює ефект разючого контрасту, оснований на порівнянні протилежних характерів, образів, предметів, явищ і властивостей. Цей стилістичний засіб не тільки протиставляє поняття, а й наголошує на парадоксальності самого порівняння. У скетчі “Ma femme” Раймон Девос “підсвічує” подружні стосунки протилежністю вподобань чоловіка і жінки за допомогою антитез ouvrir /fermer (відкривати/закривати):
(...) Par exemple, moi je dors la fenêtre ouverte, elle dort la fenêtre fermée. Alors la nuit, je me lève pour ouvrir la fenêtre, elle se lève pour fermer la fenêtre! Je me relève pour ouvrir la fenêtre, elle se relève pour fermer la fenêtre! Alors, je me relève pour ouvrir la fenêtre! Elle comprend que je suis le plus fort... Elle vient se blottir contre moi, elle ronronne, elle roucoule... Alors, je vais fermer la fenêtre pour que les voisins n'entendent pas! (…)
Комічний ефект цього скетчу ґрунтується на протилежності звичок чоловіка і жінки, через що вони сперечаються, але в кінцевому підсумку жінка “перемагає” чоловіка не силою, а хитрощами.
У скетчі “Les neuf veaux” антитезу втілюють такі антонімічні вислови: se vendre (продаватися) – s’acheter (купуватися), pas cher (недорого) – prix fou (кругленька сума). Комічний ефект, посилений метаболами racheter (викупати) і se payer (платити), разом з антитезами відбиває іронічне ставлення автора до чесності міністрів. Гра на контрастах створює образ продажних політиків, які часто заявляють про свою непідкупність, але насправді від переставлення доданків сума не змінюється, тож навіть якщо міністр не продається (un ministre, ça ne se vend pas!), то може бути купленим (Ça s’achète parfois):
(...)Parce qu’un ministre, ça ne se vend pas!
Ça s’achète parfois! Mais ça ne se vend pas!
Une fois (j’avoue à ma grande honte),
je me suis vendu pour ne pas cher,
et quand j’ai voulu me racheter,
je me suis payé un prix fou!
До макроструктуральных фігур і фігур нетипової конструкції, які ми виокремили в скетчах Р. Девоса, належать антифразис, прозопопея і силепсис. Мовна гра з використанням силепсиса, коли актуалізуються зразу два значення слова, передає комічні й іронічні інтенції автора.
Слід зазначити,що, створюючи комічний ефект, Раймон Девос послуговується не лише однією стилістичною фігурою, а використовує їх комплексно, що активізує загальне сприйняття тексту отримувачем і підвищує можливість проведення вдалого комунікативного акту.
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины