БУРБІЙ АНАСТАСЫ ВІКТОРІВНА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ВИБОРЧИХ ПРАВ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
БУРБІЙ АНАСТАСЫ ВІКТОРІВНА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ВИБОРЧИХ ПРАВ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ
Альтернативное Название: БУРБИЙ АНАСТАСЫ ВИКТОРИВНАЯ УГОЛОВНО-ПРАВОВАЯ ОХРАНА ИЗБИРАТЕЛЬНЫХ ПР ГРАЖДАН УКРАИНЫ BURBIY ANASTASY VIKTORIVNA CRIMINAL AND LEGAL PROTECTION OF VOTING RIGHTS OF CITIZENS OF UKRAINE
Тип: Автореферат
Краткое содержание: У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження та сучасний науковий рівень її розроблення, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, окреслено мету і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, виокремлено наукову новизну, розкрито практичне значення здобутих результатів, а також визначено особистий внесок здобувача, надано відомості про апробацію та оприлюднення результатів дослідження, структуру та обсяг дисертації.
Розділ 1 «Теоретичні та правові засади кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення проти виборчих прав
громадян» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1 «Поняття та методологічні засади дослідження кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення проти виборчих прав громадян» здійснено аналіз основних підходів до визначення поняття «кримінально-правова охорона», який засвідчив, що єдиної думки науковців наразі не існує, натомість запропоновано під кримінально-правовою охороною виборчих прав громадян розглядати систему кримінально-правових засобів, реалізація яких має на меті захист виборчого права громадян та збереження охоронюваного кримінальним законом порядку суспільних відносин, що виникають у зв’язку з реалізацією виборчого права громадян, та забезпечення належного виборчого процесу.
На основі комплексного аналізу наукових джерел запропоновано власне бачення визначення понять:
кримінальні правопорушення проти виборчих прав громадян, під якими пропонується розуміти суспільно небезпечні, винні, кримінально протиправні, умисні діяння, які завдають шкоди охоронюваному кримінальним законом порядку суспільних відносин, що виникають у зв’язку з реалізацією громадянами України своїх виборчих прав;
кримінальні правопорушення, пов’язані з реалізацією виборчих прав громадян, які слід розглядати як суспільно небезпечні, винні, кримінально протиправні, умисні діяння, вчинені під час виборчого процесу (виборчої кампанії), що не містять ознак кримінального правопорушення у сфері виборчих прав за кримінальним законодавством України (ст. 157-160 КК), натомість створюють перешкоди в забезпеченні належного виборчого процесу, зазіхаючи на політичний результат, який досягається шляхом вільного формування і виявлення волі громадян України;
злочинність, пов’язана з виборчим процесом, як соціальне і кримінально- правове явище, що являє собою сукупність кримінальних правопорушень проти виборчих прав громадян та кримінальних правопорушень, пов’язаних з реалізацією виборчого права, а також дотримання виборчих процедур, вчинення яких впливає на виборчий процес та перешкоджає вільному волевиявленню громадян України.
У підрозділі 1.2 «Становлення кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення проти виборчих прав громадян» розглянуто питання щодо ґенези кримінально-правової охорони виборчих прав на території України. Виокремлено історичні періоди розвитку законодавства, яким регламентовано кримінальну відповідальність за порушення виборчого права, зокрема:
період Київської Русі (ІХ - початок XV ст.), який охарактеризовано наявністю на той час «Віче» - історичної форми вирішення багатьох громадських справ, що породжує підхід до визначення основ виборчих прав, під час якого зроблено перші нормативні спроби захисту таких прав;
період перебування України у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої (XV - середина XVII ст.), що відзначився пригніченням виборчого права українців і, відповідно, відсутністю кримінальної відповідальності за порушення цих прав;
період козацької держави, Гетьманщина, перебування України у складі Австро-Угорської й Російської імперій (друга половина XVII ст. - початок ХХ ст.), протягом якого Уложенням про покарання 1845 року запроваджено кримінально-правові норми про кримінальну відповідальність за діяння, що посягали на виборчі правовідносини та виборчі права;
період національно-визвольних змагань та радянського часу (1917 - кінець 80-х рр.) - правове регулювання виборів і практики їх проведення в УСРР у цей період розкривається двома етапами: 1919 - 1937 рр. та 1937 - кінець 80-х рр. Така класифікація зумовлена стадіями розвитку радянської державності. Етап 1919 - 1937 рр. характеризується запровадженням виборів на принципах нерівного права. У 1922 році введено норму КК УСРР (ст. 32 п. Ж), яка встановила покарання у вигляді «поразки прав», під яким законодавець розуміє позбавлення на строк не більше 5 років активного і пасивного виборчого права. Упродовж наступного етапу (1937 - кінець 80-х рр.) відбулися значні зміни законодавчого підґрунтя процедури виборів. Кримінальним кодексом 1960 року встановлено кримінальну відповідальність за: перешкоджання здійсненню виборчого права (ст. 127); підробку виборчих документів або неправильний підрахунок голосів (ст. 128); порушення таємниці голосування (ст. 129);
період становлення незалежності України (1991 - 2001 рр.) відзначається появою норми, яка захищала референдумні права і правовідносини (чинні норми КК 1960 року було доповнено статтею 129-1 «Порушення законодавства про референдум»);
сучасний період (з 2001 р. й дотепер) засвідчує нестабільну кримінально- правову політику щодо виборчого права, яка характеризується коливанням, а саме декриміналізацією перешкоджання роботі виборчої комісії, збільшенням складів злочинів проти виборчих прав за кількістю, гуманізацією окремих складів кримінальних правопорушень проти виборчих прав (ст. 157, 158-1) та їх трансформацією до злочинів невеликої та середньої тяжкості, визначенням підкупу виборців як самостійного виду злочинів.
Історичний аналіз засвідчив об’єктивну необхідність у притягненні до кримінальної відповідальності винних осіб за порушення виборчого права, дозволив встановити помилкові рішення, яких слід уникати під час розроблення норм кримінального законодавства, та низку позитивних нормативних положень, які доцільно накопичувати й адаптувати в сучасному кримінальному законодавстві. Встановлено, що динамічність виборчого законодавства зумовлює необхідність постійного удосконалення форм кримінально-правової охорони виборчого права.
У підрозділі 1.3 «Відповідальність за кримінальні правопорушення проти виборчих прав у зарубіжному законодавстві» на основі застосування порівняльно-правового методу вивчено та узагальнено досвід окремих європейських країн щодо притягнення до кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення проти виборчих прав (Австрії, Грузії, Данії, Ісландії, Латвії, Люксембургу, Норвегії, Румунії, Угорщини, Фінляндії, Франції, Чехії, Швейцарії, Німеччини та ін. держав романо-германської правової сім’ї).
Визначено низку спільних (конструювання ознак суб’єктивної сторони кримінальних правопорушень) та відмінних (визначення родового об’єкта посягання, казуїстичний характер конструювання диспозицій статей, які передбачають відповідальність за перешкоджання здійсненню виборчого права) ознак кримінального законодавства зарубіжних держав та КК України.
Зроблено висновок, що в найбільш загальному вигляді всі кримінальні правопорушення проти виборчих прав можна класифікувати на ті, які зазіхають у широкому розумінні на свободу волевиявлення особи, на нормальний процес підготовки і проведення виборів та на достовірність інформації, яка міститься у виборчій документації.
Констатовано, що у зарубіжному кримінальному законодавстві є певні положення, які доцільно запозичити до вітчизняного кримінального законодавства. Зокрема, зважаючи на курс гуманізації кримінальної відповідальності у вітчизняній практиці щодо суспільно-небезпечних діянь, що можуть заподіяти незначну шкоду, який передусім виражається у зменшенні кримінально-правової репресії, відході від призонізації обвинувачених осіб, з метою дотримання принципу невідворотності покарання, запропоновано звернути увагу на позитивний практичний досвід Швейцарії, котрий може бути врахований у вітчизняній правотворчій і правозастосовній практиці в контексті запровадження інституту кримінальних проступків і віднесення до цієї категорії окремих посягань на виборчі права громадян України.
Розділ 2 «Кримінально-правова характеристика складів кримінальних правопорушень проти виборчих прав» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1 «Об’єктивні ознаки кримінальних правопорушень проти виборчих прав громадян» охарактеризовано різні підходи до бачення об’єкта кримінальних правопорушень проти виборчих прав громадян та підтримано і обґрунтовано доцільність концепції, відповідно до якої об’єктом кримінальних правопорушень проти виборчих прав виступають суспільні відносини, унормовані виборчим законодавством.
Обґрунтовано однозначність тлумачення виборчого права як сукупності правомочностей громадян на участь у виборах, які об’єднують право голосу (право обирати) та право бути кандидатом на виборах (право бути обраним). Спираючись на аналіз кримінально-правових норм, виявлено протиріччя у застосуванні окремих понять виборчого права у кримінальному законі, що може зашкодити правореалізації. У зв’язку з цим наголошено на необхідності узгодження термінології та констатовано, що оскільки «виборче право» виступає родовим поняттям щодо понять «право голосу» і «право бути кандидатом на виборах», які є похідними від нього, то вони не потребують окремого розмежування на рівні диспозиції кримінально-правової норми (ст. 160 КК України).
Наведено аргументи на користь розгляду інформації, яка утворюється з відомостей та даних, що містяться у Державному реєстрі виборців, як самостійного предмета злочину, відповідальність за який передбачена ч. 1 ст. 158 КК України. Спираючись на проведений аналіз зазначеної норми, доведено колізійність застосування в межах однієї диспозиції двох дефініцій понять «відомості» та «інформація» як таких, що співвідносяться як частина і ціле, водночас аргументовано необхідність внесення відповідних змін до вказаної норми, залишивши термін «інформація» як більш широке за змістом та узагальнююче поняття.
На основі аналізу об’єктивних характеристик кримінальних правопорушень проти виборчих прав і виявлення суперечливих положень кримінального закону сформульовано та запропоновано внесення змін у відповідні норми КК України. Зокрема, аргументовано пропозицію щодо повернення положення про підкуп виборця, передбачене статтею 160 КК України, до статті 157 КК України, оскільки це один зі способів перешкоджання здійсненню виборчого права. Аргументовано, що закріплення у зазначеній статті КК України положення щодо «перешкоджання вільному здійсненню громадянином свого виборчого права, поєднане з підкупом» дозволить зменшити кількість статей КК України шляхом віднесення ознаки підкупу не тільки до виборця, але і до кандидата, який балотується на виборах, а також члена виборчої комісії.
У підрозділі 2.2 «Суб’єктивні ознаки кримінальних правопорушень проти виборчих прав громадян» розглянуто суб’єктивні ознаки кримінальних правопорушень проти виборчих прав громадян, доведено, що здебільшого суб’єктом кримінальних правопорушень проти виборчих прав громадян виступають звичайні особи.
Констатовано, що для кримінальних правопорушень проти виборчих прав мотив не виступає обов’язковою ознакою і береться до уваги виключно з метою отримання повної характеристики суб’єкта кримінального правопорушення. Надалі, спираючись на поширену практику європейських країн, підтримано позицію, згідно з якою законодавче встановлення обов’язковості з’ясування мотиву кримінальних правопорушень проти виборчих прав є обтяжливим для органів кримінального судочинства.
У підрозділі 2.3 «Види покарань за кримінальні правопорушення проти виборчих прав громадян» наголошено на важливості покарання за ці кримінальні правопорушення в контексті застосування кримінальної відповідальності як найефективнішого засобу протидії кримінальним правопорушенням проти виборчих прав громадян України.
Доведено, що порушення виборчих прав є видом кримінального правопорушення, що належить до дій, визнаних такими, що підлягають покаранню відповідно до внутрішнього кримінального права (ст. 9 (3) і 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права ООН від 16 грудня 1966 р.). Обґрунтовано, що особа, яка вчинить суспільно небезпечне діяння, яке не становить великої суспільної небезпеки, не має тяжко каратися, оскільки покарання має відповідати ступеню суспільної небезпеки діяння та обмежувати права і свободи у разі застосування додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Досліджено наукові погляди щодо запровадження додаткового покарання у вигляді позбавлення виборчого права, обґрунтовано недоцільність його нормативно-правового закріплення.
Розділ 3 «Удосконалення кримінально-правової охорони виборчих прав громадян України» складається з двох підрозділів.
У підрозділі 3.1 «Проблеми кваліфікації кримінальних правопорушень проти виборчих прав громадян та шляхи їх вирішення» обґрунтовано доктринальні підходи до урегулювання кримінально-правових норм, якими встановлюється кримінальна відповідальність за порушення виборчого законодавства. Аргументовано, що кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки кримінальних правопорушень проти виборчих прав громадян не повною мірою системні та потребують узгодження між собою, зокрема це стосується необхідності узагальнення переліку спеціальних суб’єктів цих посягань (членів виборчих комісій, комісій з референдуму тощо). Доведено, що неправильна кваліфікація діянь, у тому числі через недотримання її базових принципів, яка виступає на користь злочинця, у поєднанні із широким застосуванням інституту дійового каяття як підстави звільнення від кримінальної відповідальності та укладання угод між прокурором і підозрюваним (обвинуваченим) про визнання винуватості, створює сприятливі умови для подальших порушень виборчих прав громадян.
У підрозділі 3.2 «Шляхи вдосконалення кримінально-правової політики протидії кримінальним правопорушенням проти виборчих прав громадян» констатовано, що останніми роками накопичено певний теоретичний доробок і пропозиції щодо вдосконалення кримінально-правової політики протидії кримінальним правопорушення проти виборчих прав. Зазначено, що законодавство України про кримінальну відповідальність на сучасному етапі свого розвитку перебуває у стані неузгодженості з нормами виборчого законодавства, проблемою залишається нечіткість загальноприйнятих вимог до виборчого процесу та їхня нездатність запобігти правопорушенням у волевиявленні громадян. Акцентовано увагу на питанні цензу громадянства у виборчому процесі. Означено, що участь у всеукраїнському та місцевому референдумах - конституційне право кожного громадянина України (ст. 38, 70 Конституції України), якого на сьогодні громадяни України фактично позбавлені до прийняття закону України «Про всеукраїнський референдум».
Зважаючи на тенденції побудови сучасної загальної політики держави в напрямі правового, гуманістичного розвитку країни, підготовлено комплекс пропозицій щодо внесення змін і доповнень до КК України, спрямованих на вдосконалення кримінально-правової охорони виборчих прав громадян, та констатовано, що кримінально-правова політика держави щодо протидії кримінальним правопорушенням проти виборчих прав має здійснюватися за такими напрямами:
- усунення термінологічної неузгодженості норм виборчого законодавства та законодавства про кримінальну відповідальність, які охороняють виборчі права громадян;
- гуманізація покарання за окремі кримінальні правопорушення проти виборчих прав громадян з метою забезпечення реалізації виховної мети покарання, що може сприяти врівноваженню санкцій та їх практичній реалізації;
- упорядкування кримінально-правових норм, які регламентують кримінальну відповідальність за кримінальні правопорушення проти виборчих прав громадян, що сприятиме ефективності їх застосування.
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины