ГОЛІНА ОЛЕНА ВОЛОДИМИРІВНА ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВА ІНСТИТУЦІАЛІЗАЦІЯ ДОГОВОРІВ ПРО НАДАННЯ ПОСЛУГ : ОБЛАСТЬ ЕЛЕНА ВЛАДИМИРОВНАЯ ХОЗЯЙСТВЕННО-ПРАВОВАЯ ИНСТИТУЦИАЛИЗАЦИЯ ДОГОВОРОВ О ПРЕДОСТАВЛЕНИИ УСЛУГ HOLINA OLENA VOLODYMYRIVNA ECONOMIC AND LEGAL INSTITUTIONALIZATION OF SERVICE AGREEMENTS

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, актуальність проблеми, указано на зв’язок роботи з науковими програмами, планами й темами, проаналізовано стан наукового розроблення обраної проблематики та визначено об’єкт, предмет, мету, завдання та методологічну основу дослідження.
Сформульовано основні положення наукової новизни дослідження, висвітлено теоретичне і практичне значення одержаних результатів, викладено відомості про апробацію та публікацію здобутих результатів, структуру й обсяг роботи.
Розділ 1. «Теоретико-правові засади розвитку договірних правовідносин з надання послуг у господарському праві» складається з трьох підрозділів та присвячений дослідженню питань розвитку господарських правовідносин з надання послуг, що набувають договірних форм, і визначенню засадничих положень про послугу як об’єкт господарсько-правового регулювання та об’єкт господарських договорів.
У підрозділі 1.1. «Загальна характеристика послуги як економіко-правової категорії» здійснено загальний огляд наукових праць про послугу як правову та економічну категорію, узагальнено та проаналізовано основні концептуальні підходи щодо розуміння послуги як економіко-правової категорії. Виявлено несформованість єдиних теоретичних підвалин розуміння поняття «послуга», а також відсутність його загальноприйнятого визначення як у економічній, так і в правовій доктрині. Унаслідок аналізу положень багатьох міжнародних актів та чинного законодавства України, де використовується поняття «послуга», констатується відсутність уніфікованого змісту вказаного поняття. Визначено та проаналізовано ознаки послуги, які розкривають її правову природу і сутність, здійснено їх розподіл на універсальні та варіативні.
Відмічено суміжність (спорідненість) та нетотожність змісту понять «обслуговування» та «сфера послуг». Сфера послуг є сукупністю відносин між виконавцями та замовниками послуг, які формуються й реалізуються під час задоволення суспільного попиту щодо відповідних видів послуг, тоді як обслуговування є системним процесом, у межах якого виконавець протягом тривалого періоду (як правило, без часових перерв) багаторазово здійснює певні господарські операції / дій, що становлять зміст послуг, які отримує замовник.
У підрозділі 1.2. «Послуга як об’єкт господарсько-правового регулювання» розглянуто основні теоретичні підходи щодо визначення дефініції «сфера послуг» та розуміння її структури. Підкреслено функціональну різнорідність сфери послуг, у межах якої створюються блага, що є об’єктами різногалузевого правового впливу. Порушується нагальне нині питання про кваліфікацію відносин, що виникають з приводу реалізації суб’єктами господарювання результатів своєї діяльності (зокрема послуг) фізичним особам - споживачам.
Установлено змістову сутність послуги як об’єкта господарсько-правового регулювання, що полягає в набутті нею форми економічного блага зі споживною та міновою вартістю, яке надається у вигляді системних господарських дій (господарської операції), що характеризуються різним ступенем відчутності, відносною синхронністю надання та споживання, неможливістю зберігання й подальшого відчуження замовником.
Об’єктом господарсько-правового (нормативного та договірного) регулювання визнано три типи послуг (господарсько-виробничі, господарсько-споживчі та інфраструктурно-міжгалузеві), надано їх загальну характеристику. Розглянуто основні напрями розвитку сфери послуг як частини господарського обороту, що зумовлюють особливості правового регулювання договірних відносин, які виникають у зв’язку з наданням послуг у її межах. Доведено вплив особливостей розвитку конкретного сегмента сфери послуг (ринку послуг), а також особливостей (специфіки) конкретного типу та виду послуги в господарській сфері на зміст договору, об’єктом якого вона є. Виділено базові ознаки адміністративних і соціальних послуг, що унеможливлюють їх кваліфікацію як об’єктів господарсько-правового договірного впливу.
У підрозділі 1.3. «Правовий режим послуг як об’єктів господарських договорів» досліджено й узагальнено наукові погляди щодо тлумачення категорії ««правовий режим», визначено основні аспекти розуміння поняття правового режиму послуг у сфері господарювання.
Сформовано авторську дефініцію поняття «правовий режим послуг у сфері господарювання» та актуалізовано його значення під час конструювання правових моделей договірних відносин. Виокремлено два змістових блоки правового режиму послуги, здійснено загальну характеристику їхньої структури й установлено чинники, під безпосереднім впливом яких формується конфігурація елементів цієї структури.
Визначено, що нормативно-правове підґрунтя функціонування певного сегмента сфери послуг забезпечує легітимність засобів державного регулювання, що застосовуються в його межах. У цьому контексті обговорюються питання дерегуляції та забезпечення активної участі саморегулювальних організацій у формуванні підвалин функціонування ринкового середовища. Під час змістової характеристики структури правового режиму послуг у сфері господарювання проаналізовано різні форми свідомого ринкового саморегулювання (діяльність міжнародних неурядових і національних саморегулювальних організацій, lex mercatoria, договірне саморегулювання тощо). Обґрунтовано необхідність залучення саморегулювальних організацій для здійснення контролю за правомірністю змісту договірних проформ, які пропонуються для приєднання під час надання господарсько- споживчих послуг як механізм позасудового захисту інтересів споживача.
Виявлено, що співвідношення часток державного регулювання та саморегулювання під час упорядкування господарських договірних відносин на конкретному ринковому сегменті сфери послуг зумовлюється реальним рівнем розвитку його інфраструктури та ступенем концентрації публічних інтересів, що мають бути реалізовані в його межах.
Розділ 2. «Проблеми господарсько-правового регулювання договірних відносин, пов’язаних із наданням послуг у сфері господарювання» складається з трьох підрозділів, у яких розглянуто наявні дисфункції господарсько-правового регулювання договірних відносин, об’єктом яких є послуги, і сформовано підходи щодо їх усунення в контексті подальшого розвитку вітчизняного господарського договірного права та чинного господарського законодавства в цій
царині.
У підрозділі 2.1. «Поняття та правові особливості договору про надання послуг у сфері господарювання» досліджено правову природу договору про надання послуг у господарській сфері та встановлено його основні характеристики (типологічні ознаки). З’ясовано, що стійкість типологічних ознак договору про надання послуг у сфері господарювання та специфіка функціонування й розвитку цієї сфери надають самостійний характер указаному договірному типу. Подальший розвиток отримали дискусії, пов’язані з визначенням характеру співвідношення предмета та об’єкта договору про надання послуг, а також із його відмежуванням від договору на виконання робіт.
Відзначено, що більшість договорів про надання господарсько-виробничих послуг є договорами з індивідуалізованою офертою (пропозицією щодо укладення договору, зверненою до конкретного адресата) та взаємоузгодженим змістом (змістом, у формулюванні якого беруть участь обидві сторони), а основними договірними конструкціями, що опосередковують відносини з надання господарсько-споживчих послуг, є договори приєднання й публічні договори. Підкреслено, що використання конструкції договору приєднання зумовлено масовим споживанням послуг зазначеного типу та стандартизацією дій / діяльності, що утворюють їх зміст; тоді як використання конструкції публічного договору спричинено насамперед публічністю господарської діяльності виконавця послуг, який відповідно до закону, інших правових актів та своїх установчих документів зобов’язаний надавати послуги, що становлять зміст його господарської діяльності, кожному, хто до нього звернеться на законних підставах.
Виявлено, що природа й значення інфраструктурно-міжгалузевих послуг вимагає додатково «втручання» компетентних органів влади у формування змісту договору для забезпечення реалізації посиленого публічного інтересу (інакше кажучи, є передумовою «стандартизації» договірних умов у формі нормативно-правового акта - примірного чи типового договору).
Еволюційним процесом розвитку господарсько-договірного регулювання визнано моделювання договірних конструкцій, які поєднують у єдиний множинний складноутворювальний об’єкт послуги однієї видової спрямованості, для створення найбільш ефективної та повномасштабної реалізації потреб учасників господарського обороту шляхом одержання ними цілісного послугового продукту, а не окремих послуг порізно.
У підрозділі 2.2. «Питання систематизації договорів про надання послуг у сфері господарювання та їх місце в системі господарських договорів» розглянуто систему (підсистему) договорів про надання послуг у господарському обороті як складник загальної систематики господарських договорів і наголошено, що тільки чітке уявлення законодавця про систему господарських договорів про надання послуг надасть можливість повномасштабного та адекватного умовам сьогодення регулювання вказаних договірних відносин.
Визначено, що основою побудови системи договорів про надання послуг є їх класифікація, спрямована на виявлення спільних і відмінних рис між ними. Порушено питання про ієрархію класифікаційних ознак і вибір основних системоутворювальних. Розглянуто низку запропонованих на доктринальному рівні класифікацій договорів, здійснених за різними критеріями. Для договорів з надання послуг системоутворювальним визнано об’єктний / предметний класифікаційний критерій, визначено його основні складники (чинники, які детермінують його комплексність). Підкреслено, що певне договірне угруповання в межах загальної системи господарських договорів про надання послуг володіє загальними типологічними ознаками цих договорів і має специфіку, притаманну саме йому. Подано авторське бачення сутнісного розуміння кожного з виокремлених видів договорів за відповідним складником комплексного критерію. Відзначено невичерпність репрезентованої системи договорів про надання послуг у сфері господарювання та її перебування у стані постійного розвитку.
Увагу приділено також договорам про надання послуг, які мають «електронну складову», та формам її впливу на різні аспекти договірної діяльності. Так, для електронного договору про надання послуг першорядну роль відіграють порядок укладення договору (за допомогою комунікаційних технологій, зокрема мережі Інтернет) і форма такого договору, тоді як у договорі про надання електронної послуги головний акцент припадає на процес надання послуги, більша частина якого відбувається в режимі реального часу (он-лайн) із широким використанням основних можливостей мережі Інтернет.
Визначено особливе місце й важливе значення договору про надання послуг у загальній системі господарських договорів, що полягає в забезпеченні завдяки цій договірній конструкції «руху» послуг у товарній формі та формування приватноправових засад функціонування як сфери послуг, так і сфери матеріального виробництва.
У підрозділі 2.3. «Питання правового регулювання господарсько-договірних відносин, пов ’язаних з наданням послуг» закцентовано увагу на фрагментарності й безсистемності правового регулювання договірних відносин, пов’язаних з наданням послуг у сфері господарювання, та на об’єктивній потребі модернізації господарсько-правових засад договірного оформлення послуг і трансформації деяких положень чинного законодавства у сфері укладання та виконання договорів про надання послуг у господарській царині.
З’ясовано, що основні недоліки господарсько-правового регулювання договірних відносин з надання послуг, які гальмують процеси модернізації вітчизняного законодавства у сфері укладання й виконання цих договорів, пов’язані з: 1) одночасною й не завжди послідовною регламентацією зазначених договірних відносин на рівні кодифікованих актів (ЦК і ГК України) та поточного законодавства; 2) відсутністю загального розуміння послуг як специфічних об’єктів господарських прав; 3) несформованістю законодавчого підходу як щодо функціональної спрямованості договорів про надання послуг, так і стосовно їх систематики (що зумовлено безсистемністю розташування в ГК України норм щодо договорів про надання окремих видів послуг); 4) «розмитістю» законодавчих формулювань предметів договорів про надання різних видів послуг; 5) відсутністю загального алгоритму моделювання договірних конструкцій, що опосередковують господарські дії / операції з надання різних типів та видів послуг, з різним суб’єктним складом і різною конфігурацією приватних та публічних інтересів; 6) інертністю законодавчого реагування на розвиток господарського обороту та ін.
Зосереджено увагу на об’єктивній неспроможності єдиної базової моделі договору з надання послуг, передбаченої ст. 901 ЦК України, забезпечити належне впорядкування договірних відносин з надання послуг у сфері господарювання, через що розкритиковано закріплене в цій статті правило про збіг моментів надання та споживання послуги, єдине для всіх договорів про надання послуг. З’ясовано, що процес надання деяких видів послуг цілком не збігається з процесом їх споживання, що безпосередньо впливає на вирішення питань про належне виконання договору, якість послуг і відповідальність їх виконавця та ін. і зумовлює необхідність трансформації деяких положень чинного законодавства з урахуванням неоднорідності та видової різноманітності послуг. У зв’язку із цим підкреслено потребу поглиблення процесу спеціалізації господарсько-правового регулювання договірних відносин з наданням послуг у сфері господарювання, який запропоновано розглядати у внутрішньогалузевому аспекті: як процес предметної господарсько-правової спеціалізації (у напрямі розширення предмета господарсько-правового регулювання та забезпечення галузевого правового впливу щодо нього) та функціональної господарсько-правової спеціалізації (у напрямі формування спеціальних і спеціалізованих норм господарського договірного права).
Відзначено потребу подальших господарсько-правових досліджень, спрямованих на вивчення законодавства країн Європейського Союзу та інших держав світу щодо регулювання відносин з надання різних видів послуг, а також щодо окреслення перспектив і напрямів адаптації вітчизняних нормативно-правових актів як до європейських, так і до світових стандартів у цій царині.