Омельчук Володимир Васильович. Розвиток освіти на Волині (друга пол. ХІХ - поч. ХХ ст.)

Краткое содержание

У вступі обгрунтовано актуальність теми та ступінь її дослідження, визначено територіальні і хронологічні межі дослідження, проаналізовано його історіографію та джерельну базу, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методологічну основу, наукову новизну, практичне значення дослідження, наведено відомості про апробацію та структуру дисертації.
У першому розділі “Загальна характеристика розвитку освіти на Волині” аналізуються соціально-історичні та культурологічні умови, які детермінували розвиток освіти у регіоні; визначаються загальні тенденції розвитку освіти Волині. У роботі зазначається, що Волинь – значна частина виняткового своєю історією та традиціями регіону – Правобережної України, яку відомий історик М.Костомаров називав “найісторичнішою і найглибшою українською країною”. Найхарактернішими рисами Волинського краю як адміністративної одиниці були його глибока провінційність у всі часи існування, перманентна підпорядкованість різним за культурними, економічними та політичними рівнями урядам — литовському, польському, російському, незмінна прикордонність за будь-якого адміністративного поділу, незначна народонаселеність, розмаїття національного та релігійного компонентів.
З’ясовано, що Волинь у своєму історичному розвитку пережила ряд драматичних періодів, які стали наслідком зіткнення двох течій: з одного боку — східного, православно-українського світу, з іншого — західного, католицько-польського та протестансько-німецького.
На основі аналізу історико-педагогічної літератури доведено, що становлення і розвиток освіти Волині відбувався під впливом двох історичних подій: Люблінської і Берестейської уній. Співставлено погляди на ці події, висловлені М.Грушевським, М.Максимовичем, Я.Лавриченком, М.Іванішевим та іншими.
Як вважають О.Митрат і Герус, саме Волинь була тим “пробним полем”, на якому започаткувалось ополячення українського народу. Саме тут і започатковується протидія польським утискам, зароджувалася національна ідея, яка нерідко визначала характер і особливості розвитку освіти на Волині. Встановлено, що найсприятливіші умови для започаткування національно-орієнтованої освітньої системи Волині склалися в ХVI-ХVII ст. У цей період створюється система національно-культурних осередків і центрів, з’являється ряд освітніх пам’яток, які засвідчували високий рівень розвитку українства у визначеному регіоні України. У зв’язку з цим розкривається роль Пересопницького, Почаївського, Дерманського, Дубенського, Крем’янецького, Корецького монастирів. Визначено місце і роль Острозької академії і Луцької братської школи у розвитку національно-орієнтованої освітньої системи Волині. Але в силу відомих суспільно-політичних процесів, які відбувалися на Волині, національно-культурний розвиток поступово почав згасати. Українці на території Волині у XVIII-XIX ст. зазнавали подвійного гніту – як польського, так і російського. Впродовж віків Польщі і Росії вдалося відірвати українську суспільну еліту від простого народу. Політичне і ідеологічне протиборство між Варшавою і Москвою засвідчило, що Волинь вступила в нову фазу історичного і культурно-освітнього розвитку.
Про цей період І.Левкович писав: “Російський уряд правив поляками, а поляки українцями”. Росія свідомо зберігала польський вплив на Волині, аби протистояти відродженню національної свідомості українців. В цей період, завдяки ініціативам польських діячів А.Чарторийського, Т. Чацького і Г. Коллонтая, на Волині зростає кількість освітніх закладів. Ситуація змінилася лише після польського повстання 1831 року. Польський вплив на освітню справу у регіоні поступово змінюється на російський. Більшість середніх шкіл переформовано в російські гімназії. Зокрема, у Кременці було закрито польский ліцей, замість якого у Києві заснували університет Святого Володимира. Учителів-поляків звільняли з посад, а на їх місця призначали учителів-росіян, або українців із Лівобережної України.
ХІХ ст. в історії польського шкільництва на Волині виявилося найдраматичнішим етапом. За роки свого існування польські шкільні традиції пройшли шлях від свого розквіту до ледь не повного забуття. З другої половини ХІХ століття встановлюється повна гегемонія російської культури на всій території Волинської губернії. Закриття освітніх закладів на Волині не могло не вплинути на загальний стан освіти. Статистичні дані того періоду свідчать про те, що в культурному відношенні Волинь була однією з найвідсталіших губерній України. На основі літературних джерел зроблено порівняльний аналіз стану розвитку шкільництва у Волинській та інших губерніях Російської імперії. Зокрема, за кількістю шкіл усіх типів та за кількістю учнів вона посідала останнє місце, а за кількістю письменного населення – п’яте.
На основі аналізу джерельної бази встановлено, що перші позитивні зрушення в галузі освіти на Волині з’явилися лише у кінці ХІХ – поч. ХХ ст. Зокрема, в цей період засновуються Острозька і Житомирська семінарії, в яких готували вчителів початкових класів. Педагогічну освіту давали також дворічні курси, створені при Житомирському двокласному училищі у 1903 році та Рівненському другому вийщому початковому училищі в 1919 році. Визначено й обгрунтовано, що всі навчальні заклади, які діяли на території Волинської губернії в кінці ХІХ століття, можна розділити на 3 групи:
1) заклади із середньо-освітнім курсом;
2) заклади з програмою меншою, ніж в середніх навчальних закладах;
3) училища з нижчим освітнім курсом.
Вищих навчальних закладів на Волині не було. Гімназії все більше перетворювались у заклади для привілейованих класів. Аналіз архівних джерел, педагогічної літератури, періодичних видань дозволяє стверджувати, що частково національно-освітня проблема на Волині була реалізована наприкінці 1915 року, коли австрійсько-німецькі війська окупували Західну Волинь. В цей період створюється окрема територіально-адміністративна одиниця – так званий Волинський округ з центром у Володимирі. Одночасно з’явились і перші українські школи. В перші роки (1916-1917) на Волині було відкрито близько сотні українських приватних так званих “просвітянських шкіл” у містах і містечках: Володимирі, Устилузі, Порицьку, Ковелі та інших. Зокрема, у Володимирі було організовано 43 українські школи. Серед них найбільш відомою була чотирикласна приватна школа імені Тараса Шевченка, організована комісаріатом на чолі з чотарем Січових Стрільців Миколою Саєвичем у 1916 році. Позитивну роль в організації українських шкіл на Волині відіграла Українська шкільна Окружна рада, яка особливу увагу приділяла організації і вдосконаленню навчально-виховного процесу. Українська Окружна шкільна рада вивчала досвід організації народних шкіл за рубежем, зокрема в освітніх системах Англії і Німеччини, та рекомендувала його для впровадження. Помітний слід у культурно-освітньому відродженні Волині в роки Першої світової війни залишили Українські Січові Стрільці.
В 1916 році на Волині стрільцями було засновано 46 сільських шкіл, в яких навчалося понад вісімсот селянських дітей. Всього до літа 1916 року було відкрито понад 50 початкових і дві семикласні школи. Серед учителів було десять місцевих жителів. Поміж них відомий в майбутньому історик-краєзнавець, професор Олександр Цинкаловський, який народився у 1898 році в місті Володимирі-Волинському.
У розділі зазначається, що значні зрушення в галузі освіти на Волині відбулися у часи незалежності України. Центральна Рада заклала основи для української національної школи. По всій території Волинського краю, зокрема в Луцьку, Рівному, Володимирі, Дубні, Кременці, Острозі та інших містах, почали працювати українські гімназії й народні школи. Становлення і розвиток національно-освітніх пріоритетів значною мірою пов’язані з діяльністю Волинської “Просвіти”.
У другому розділі “Діяльність духовенства в галузі освіти” розкривається роль духовенства у контексті загальної освітньої діяльності Волині; висвітлюється організаційно-методичні та змістові особливості волинської духовної семінарії, аналізується досвід організації навчально-виховного процесу в церковно-парафіяльних школах Волині.
У дисертаційному дослідженні зазначається, що культурно-освітній розвиток, який відбувався на Волині, пов’язаний з діяльністю родин священиків Кульчинських, Шумовських, Рафальських, Хойнацьких, Річинських та інших. На думку отця Юрія Шумовського, наше старе духовенство віддавало ідейно всі свої сили, знання і турботи для душпастирської праці в парафії. Воно було освічене теологічно, виховано духовно і релігійно, і, несучи хрест своїх обов’язків, було для парафіян справжнім духовним опікуном, несло для людей культурно-освітню працю, медичну поміч та правничу пораду. Одним з таких душпастирів на Волині був отець Федір Шумовський. Окрім душпастирської діяльності, він виконував обов’язки “спостерігача та ревізора” приходських шкіл Дубенського повіту. Історія Волині, її духовно-освітній розвиток впродовж ХІХ століття був пов’язаний з релігійною і просвітницькою діяльністю родини Рафальських. Одним з найстаріших її представників був Григорій Антонович – видатний церковний діяч, просвітитель і педагог. Поширенню просвітництва на Волині у другій половині ХІХ століття особливо сприяли архієреї Почаївської лаври: отець Палладій, отець Арсеній та інші. Тривалий час Волинське духовенство поширювало грамотність серед населення через свої церковні організації — братства.
Духовенство з особливою турботою ставилось до проблем жіночої освіти. Його зусиллями було засновано і відкрито цілий ряд духовно-освітніх закладів: Волинська духовна семінарія, жіноче єпархіальне училище, церковні братства та інші.
Центром підготовки діячів для церкви, суспільства і держави була Волинська духовна семінарія. Заслуговує на увагу досвід організації навчального процесу у Волинській духовній семінарії. Різноманітність предметів, яка викладалася в семінарії, створювала інтелектуальну і духовну атмосферу, що розповсюджувалась далеко за її межами. Духовно-освітні знання, які отримували випускники Волинської семінарії, дозволяли їм продовжувати навчання у вищих духовних закладах Російської імперії. Семінаристи-волинці, отримавши середню духовну освіту, найчастіше здобували вищу освіту в Київській духовній академії. Впродовж тривалого часу Київську академію очолювали як ректори, так і інспектори, переважно вихідці із Волині: В. Чехович, С. Малеванський, Д. Ковальницький, В. Богдашевський та інші. Саме тут виявилися здібності А.Хойнацького, який характеризувався як учень дуже хороших здібностей і успіхів.
У розділі підкреслюється, що найбільш поширеним педагогічним явищем, яке сприяло розповсюдженню елементарної освіти у Волинській губернії, були церковно-парафіяльні школи. Враховуючи те, що освіта у Волинській губернії майже до другої половини ХІХ ст. розвивалася в умовах відсутності середніх і вищих навчальних закладів, діяльність церковно-приходських шкіл відігравала на той час особливу роль, насамперед в напрямку ліквідації масової неграмотності серед простого люду. За період своєї діяльності церковно-парафіяльні школи набули певного досвіду в організації навчально-виховного процесу. Духовенством, яке опікувалось церковно-парафіяльними школами, було визначено основну мету їхньої діяльності, розроблено ряд практично-методичних порад, які стосуються навчально-виховного процесу. На думку духовенства, основна мета виховання у церковно-парафіяльних школах повинна бути спрямована на те, щоб усі діти в майбутньому були хорошими християнами, громадянами, хорошими чоловіками і жінками, добрими батьками своїх дітей. Головне завдання школи полягало в тому, щоб виховати в учнів любов до Бога, до ближнього, правдивість, щирість, повагу до батьків, любов до праці. Зрозуміло, що на той час церковно-парафіяльна школа не могла вже на належному рівні розв’язувати освітню проблему у Волинській губернії. Але для простого християнського народу вона була близька, зрозуміла і необхідна, незважаючи на те, що з часом втрачала свій давній характер, поступово переставала бути народною, загальною для всього приходу, набуваючи соціального призначення. Грамотність ставала надбанням для небагатьох людей. Але в будь-якому випадку, завдяки цій школі, хоч декілька людей були охоронцями грамотності серед свого народу.
Незважаючи на те, що значна частина духовних навчальних закладів знаходились під впливом різних релігійних течій, всі вони тією чи іншою мірою сприяли поширенню освіти на Волині і утвердженню християнських цінностей серед населення. Але найбільшою заслугою духовенства було те, що своєю діяльністю воно закладало основи для становлення і розвитку релігійно-моральної педагогіки.
Розділ представлений таблицями, які свідчать про кількісні і якісні показники духовно-освітніх закладів Волині.
У третьому розділі “Особливості розвитку світської середньої освіти” з’ясовано національно-освітні пріоритети діяльності громадських діячів і освітян Волині; проаналізовано особливості педагогічного процесу середніх загальноосвітніх закладів; визначено стан і особливості жіночої освіти.
Результати даного дослідження свідчать про те, що розвиток освіти і шкільної справи XІХ — поч. ХХ ст. на Волині відбувався за активної участі А.Чарторийського, Т.Чацького, Г.Коллонтая, А.Яблоновського, князів Любомирських, М.Костомарова, Д.Блудова, М.Теодоровича, М.Петрова, Лесі Українки та ін.
Аналіз опрацьованої літератури дозволяє нам виявити різні точки зору, які стосуються діяльності польських діячів: А.Чарторийського, Т.Чацького і Г.Коллонтая (В.Пероговський, П.Батюшков, М.Влади-мирський-Буданов, Д.Дорошенко, В.Шульгін, Г.Магнер та ін.).
Оцінюючи діяльність Д.Блудова на ниві освіти, необхідно зазначити, що вона була продиктована активними діями польських реформаторів. Всі освітянські зміни, які ініціював Д.Блудов на Волині, були спрямовані на утвердження російської культури і православ`я.
У розділі зазначається, що сподвижники української культури і освіти мусили відстоювати право на свою власну культуру в умовах запеклої конкуренції двох ідеологій – російської і польської.
Як свідчать результати дослідження, позитивні зміни в освіті ХІХ — поч.ХХ ст. певною мірою пов’язані з діяльністю гімназій та реальних училищ. На основі опрацьованих архівних, краєзнавчих матеріалів, а також історико педагогічної літератури, проаналізовано діяльність навчальних закладів у регіоні. Зокрема, у дослідженні підкреслюється, що в першій половині ХІХ ст. середня освіта на Волині була представлена лише Кременецькою гімназією. В історії Волині це був другий після Острозької академії навчальний заклад, який характеризувався високим рівнем організації навчально-виховного процесу.
Аналіз суспільно-історичних подій свідчить про те, що саме на противагу Кременецькій гімназії впродовж ХІХ ст. на Волині засновується ціла мережа гімназій та реальних училищ, зокрема, в Житомирі, Рівному, Острозі, Луцьку та інших містах і містечках. У дисертації наведені дані, які характеризують діяльність Житомирської 1-ої чоловічої гімназії та Рівненського реального училища, які, на нашу думку, найбільш повно розкривають дидактично-виховні особливості функціонування середніх закладів Волині.
У розділі підкреслюється, що Житомирська 1-ша чоловіча гімназія вважається найдавнішим середнім навчальним закладом не тільки міста і губернії, а й усього східно-західного краю і навчального округу. На основі аналізу архівних матеріалів з’ясовано, що Житомирську 1-шу чоловічу гімназію впродовж ХІХ століття закінчили ряд відомих українських і польських вчених, письменників, журналістів, істориків: В.Ігнатович-Завилевський, П.Тутковський, Л.Совинський, Ф. Карвовський, М. Корчинський та інші.
У розділі аналізуються Основні положення побудови загально-освітньої середньої школи і конспект навчальних планів, які регламентували діяльність всіх типів навчальних закладів.
Констатується, що жіноча освіта в Україні і, зокрема, на Волині — одна із найменш досліджених проблем в історико-перагогічній науці. Заснування жіночих навчальних закладів у другій половині ХІХ — поч. ХХ ст. є одним із позитивних моментів у розвитку освіти на Волині. Найбільш помітно з точки зору організації навчально-виховного процесу на той період виділялись: Острозьке жіноче училище графа Д.М.Блудова, Волинське єпархіальне жіноче училище, Маріїнська жіноча гімназія і Володимир-Волинські жіночі педагогічні курси.
Особливої уваги заслуговує діяльність Волинського єпархіального жіночого училища. Аналіз навчальних предметів і методика їх викладання у цьому освітньому закладі свідчить про те, що його випускниці отримували на той час досить високий рівень підготовки. Становленню і розвитку жіночої освіти сприяли Володимир-Волинські педагогічні курси, учасниці яких мали можливість не тільки удосконалювати свій педагогічний і методичний потенціал, а й збагатити себе духовно.
Дослідження показало, що розвиток освіти на Волині відбувався в складних, суспільно-історичних і національних умовах, які визначали зміст педагогічної думки і характер діяльності навчально-виховних закладів.