Павленко Віта Віталіївна . Освітньо-просвітницька діяльність іноземних педагогів на Волині (XIХ - початок ХХ ст.)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, розкрито зв’язок роботи з науковими програмами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертації, подано відомості про публікації, апробацію та структуру роботи.
У першому розділі – «Діяльність іноземних педагогів у історії розвитку освіти в Україні як науково-теоретична та історико-педагогічна проблема» – подано аналіз історіографії проблеми дослідження, а також виявлено вплив освітнього розвитку Волині на діяльність іноземних педагогів у цьому регіоні в ХІХ – на початку ХХ ст. Джерела дослідження класифіковані за хронологічним і проблемно-тематичним підходами. На основі аналізу джерельної бази представлено головні науково-методологічні підходи до освітньо-просвітницької діяльності іноземних педагогів на Волині (ХІХ – початок ХХ століття): проблемно-тематичний, джерелознавчий, територіальний і персоніфікований. Окрім того, одним із базових теоретичних підходів визначено історико-педагогічний регіоналізм.
У результаті наукового пошуку здійснено категоріально-понятійний аналіз проблеми дослідження, визначено сутність категорій «іноземний педагог», «освітня діяльність іноземних педагогів», «просвітницька діяльність іноземних педагогів», «освітньо-просвітницька діяльність іноземних педагогів на Волині». Так поняття «іноземний педагог» тлумачиться як: 1) освічений виходець з іншої держави, який у ХІХ – на початку ХХ століття займався освітньо-просвітницькою діяльністю на території Волині; 2) уродженець Речі Посполитої, який по закінченню вищого навчального закладу за кордоном працював на Волині. Розмежовано поняття «іноземний педагог» та «зарубіжний педагог». Зарубіжний педагог – це особа, яка жила, здійснювала свою діяльність за кордоном держави. Виходячи з категоріально-понятійного аналізу проблеми, освітньо-просвітницьку діяльність іноземних педагогів на Волині визначено нами як вид професійно-педагогічної діяльності педагогів-іноземців, спрямований на поширення освіти та оволодіння дітьми і молоддю знаннями у навчальних закладах та в умовах домашньої освіти у волинському регіоні.
На основі історіографічного аналізу виокремлено етапи розвитку освітньо-просвітницької діяльності іноземних педагогів на Волині (ХІХ – початок ХХ століття) та їх особливості: І етап (1805-1831) – становлення освітньо-просвітницької діяльності педагогів-іноземців, ІІ етап (1832-1861) – розширення змістових характеристик освітньо-просвітницької діяльності іноземних учених, ІІІ етап (1862-1905) – інституалізації діяльності іноземних педагогів у волинському регіоні, ІV етап (1906-1917) – обмеження сфери діяльності педагогів-іноземців на Волині, що зумовлене початком Першої світової війни та іншими чинниками.
У ході проведеного теоретичного аналізу проблеми дослідження спроектовано модель освітньо-просвітницької діяльності іноземних педагогів на Волині у ХІХ – на початку ХХ століття, подану в сукупності кількох базових компонентів: передумови (історичні, соціально-політичні, соціально-економічні, соціокультурні); мета (задоволення освітніх потреб волинського регіону); основні компоненти освітньо-просвітницької діяльності педагогів-іноземців (суперечності, головні тенденції, етапи діяльності педагогів-іноземців на Волині); результат (створення навчальних закладів, запровадження інноваційних форм і методів роботи, розширення сфери освітньої діяльності іноземних педагогів на Волині у ХІХ – на початку ХХ століття).
У дослідженні виявлено вплив стану освіти на Волині на залучення іноземних педагогів до освітньо-просвітницької діяльності. З’ясовано, що початок ХІХ століття характеризується зростанням міграційних процесів у вчительському середовищі, спричинених потребою населення в освітніх послугах, зокрема еліти, в якості навчання власних дітей та відсутністю відповідних висококваліфікованих спеціалістів у Російській імперії. Простежується тенденція до відкриття спеціальних навчальних закладів. Прикладом такої діяльності було викладання вчителів-іноземців у Романівському інституті для глухонімих дітей, створеному графом А. Ілінським (Ян Францишек де Гамперле, доктор філософії Празького університету, Якуб де Муссо, А. Броцковський та інші, які в історичних джерелах згадуються під прізвищами Ошмянець, Мерк, Гастедо, Бялошицький, Монтовані, Рогальський, Гаубгайєр, Ех, Чабанський, Гофстедер, Брауншвегер, Гас, Шпіц, Шатковський, Міллер, Прайс). Доведено, що діяльність педагогів-іноземців значною мірою залежала від благодійності заможних шляхетських родин Волині, які запрошували вчителів з різних країн Європи у засновані власним коштом навчальні заклади.
У результаті наукового пошуку охарактеризовано просвітницьку діяльність князя К. Острозького, який з метою збереження і розвитку національних культурних традицій, православної віри у другій половині ХVІ століття здійснив першу успішну спробу реформувати слов'янське шкільництво, відкривши на власні кошти школи в Турові, Володимирі, Острозі, започаткував книгодрукування слов'янською мовою. З’ясовано, що Острозька академія відіграла визначну роль у поширенні освіти серед українського народу, в розвитку педагогічної думки, організації національної школи в Україні та вітчизняного книгодрукування, що згуртувало потужні науково-літературні сили викладачів-іноземців Я. Лятоса, К. Лукаріса, А. Римші та ін. Доведено, що Острозька академія стала першим прикладом діяльності педагогів-іноземців у навчальному закладі вищого рівня на Волині.
Дослідження засвідчило, що змістові характеристики розвитку освіти у регіоні визначили загальний контекст освітньо-просвітницької діяльності іноземних педагогів. Структурно-змістові компоненти системи освіти Волині ХІХ – початку ХХ століття зумовили освітньо-просвітницьку діяльність іноземних педагогів і реалізацію ними провідних форм та методів навчання дітей і молоді як в інституалізованій, так і позаінституційній системі освіти.
На основі здійсненого у дисертаційному дослідженні аналізу особливостей регіону доведено, що територіальне положення Волині та особливості освіти у цьому регіоні стали історичними передумовами діяльності іноземних педагогів, оскільки: до 1795 року, часу третього поділу Польщі, Волинь належала до Речі Посполитої і входила до європейського освітнього простору; значну частину населення Волині складали представники польської шляхти, які прагнули до збереження етноконфесійної ідентичності шляхом залучення діяльності іноземних педагогів як на рівні сімейної освіти, так і викладацької діяльності у різних навчальних закладах.