СВІРЕЦЬ ВЯЧЕСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕФОРМУВАННЯ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Краткое содержание

Вступ розкриває актуальність теми дисертаційного дослідження, визначає зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, мету, задачі, об’єкт, предмет і методи дослідження; включає наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, їх апробацію, структуру та обсяг дисертації.
Розділ 1 «Організаційні засади реформування пенітенціарної системи» містить три підрозділи, які розкривають особливості кримінально- виконавчої політики у сфері реформування пенітенціарної системи.
У підрозділі 1.1 «Інституціональне реформування пенітенціарної
системи» запропоновано пенітенціарну систему держави розглядати як сукупність органів і установ, підпорядкованих органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері виконання покарань та пробації, функціонування яких у взаємодії з іншими соціальними інститутами підпорядковано досягненню мети захисту особи, суспільства й держави шляхом виправлення засуджених, ресоціалізації осіб, які відбули покарання, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання катуванню та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Констатовано, що на теперішній час з метою забезпечення прав засуджених та осіб, узятих під варту Міністерством юстиції утворено державну установу з питань охорони здоров’я, що дасть змогу забезпечити здійснення реформи медичної служби пенітенціарних закладів та зробити лікаря незалежним від керівника установи виконання покарань, що забезпечить неупереджене встановлення діагнозу та якісне надання медичної допомоги. Наступним кроком має стати вжиття комплексу заходів для передачі функції надання медичної допомоги засудженим та особам, узятим під варту, від Міністерства юстиції України до Міністерства охорони здоров’я України.
У підрозділі 1.2 «Кадрове забезпечення реформування пенітенціарної системи» доведено, що серед першочергових заходів, спрямованих на вдосконалення кадрового забезпечення органів та установ виконання покарань, слід назвати: - оптимізацію кількості кадрів органів та установ виконання покарань, прийняття програмного нормативного документа щодо кадрового забезпечення пенітенціарної системи; - розвиток системи кадрового забезпечення служби пробації та системи підготовки волонтерів пробації; - належний моніторинг якості надання освітніх послуг спеціалізованими навчальними закладами, що здійснюють підготовку кадрів для органів та установи виконання покарань; - проведення реальної демілітаризації та перегляд системи атестації персоналу органів та установ виконання покарань; - реалізація політики залучення волонтерів та нових кадрів для органів та установ виконання покарань. При цьому всі без винятку напрями реформування пенітенціарної системи, в тому числі уже наведені аспекти вдосконалення кадрового забезпечення органів та установ виконання покарань, повинні знайти своє відображення на рівні відповідного нормативно-правового акта (концепції, програми, стратегії тощо). Звичайно, більшість із наведених напрямів удосконалення кадрового забезпечення органів та установ виконання покарань не може бути виконано поза підвищенням стандартів соціального й правового захисту їхнього персоналу.
У підрозділі 1.3 «Особливості матеріально-технічного та фінансового забезпечення реформування пенітенціарної системи» проведений аналіз Паспорту реформи пенітенціарної системи та пробації одним з очікуваних результатів визначено дотримання права людини шляхом створення умов поводження та утримання у відповідності до міжнародних стандартів. Для досягнення такого результату визначено наступні індикатори: - оптимізовано кількість установ відповідно до затверджених критеріїв, побудовано нові установи відповідно до потреб; - в пенітенціарних установах матеріально- технічне забезпечення відповідає міжнародним стандартам, вдосконалено нормативно-правове забезпечення щодо комунально-побутового обслуговування; - забезпечено перехід від колективної системи тримання до індивідуальної; - здійснено капітальні та поточні ремонти установ у залежності від потреб для приведення умов тримання у відповідність до стандартів.
Висловлено припущення, що невиважені управлінські рішення в процесі реформування пенітенціарної системи можуть призводити до порушень чинного при плануванні бюджетних коштів та їх використанні.
Констатовано, що належна фінансова дисципліна має стати однією з гарантій реалізації визначених законодавством напрямів пенітенціарної реформи.
Розділ 2 «Правове забезпечення реформування пенітенціарної системи» містить два підрозділи, у яких розкрито державну політику у сфері виконання покарань і пробації та правове регулювання реформування пенітенціарної системи.
У підрозділі 2.1 «Державна політика у сфері виконання покарань і пробації» запропоновано під політикою у сфері виконання покарань і пробації розуміти ті принципи і цілі, які держава запроваджує в життя при створенні і застосуванні норм кримінально-виконавчого права, визначенні цілей, принципів, стратегії, напрямів діяльності органів та установ виконання покарань, органів пробації, їх основних форм і методів.
Відповідно сама державна політика у сфері виконання покарань і пробації як соціально-правовий феномен, що передбачає і нормативне закріплення на рівні легітимізованих суспільним схваленням та легалізованих рішеннями правомочних державних органів, і практичну реалізацію таких норм, має у своїй реалізації базуватись на специфічних принципах: принцип стимулювання правослухняної поведінки, принцип поєднання покарання з виправним впливом, принцип участі громадськості та ін.
За результатами аналізу завдань майбутньої політики у сфері виконання покарань і пробації виділено наступні провідні напрями її реформування: узгодження із загальносоціальною політикою; повна демілітаризація пенітенціарної системи та подальша інтеграція з інститутами громадського контролю; забезпечення засудженим добровільної трудової зайнятості та рівного доступу до освіти; удосконалення методик індивідуальної роботи із засудженими з метою їх ресоціалізації; удосконалення системи медичного обслуговування та психологічного супроводу; удосконалення правової бази та організаційно-управлінської основи забезпечення безпеки засуджених під час відбування покарань; реформування кадрової політики органів та установ виконання покарань; адекватна оптимізація фінансування реформи до меж, необхідних для виконання поставлених завдань.
Встановлено, що ефективність політики у сфері виконання покарань і пробації залежить від трьох груп факторів: 1) соціально-політичних, яка відображають соціальну сутність, спрямованість та змістовні характеристики реалізації політики у сфері виконання покарань (економіка, політика, суспільна свідомість та ідеологія, культура, включаючи правосвідомість і правову культуру); 2) формально-нормативних (правових), що відображають роль кримінально-виконавчого права і кримінально-виконавчих правових інститутів в її реалізації; 3) організаційно-адміністративних, що стосуються суб’єктів, які формують і реалізують політику у сфері виконання покарань і виявляються в тому, що всі зазначені складові суспільного життя являють собою специфічні самостійні форми відображення глибоких змін реалізації політики.