ЯН АРОНОВ ПРОФЕСІЙНА КУЛЬТУРА ЮРИСТА ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ У ЮРИДИЧНІЙ ПРАКТИЦІ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено зв’язок з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету і завдання дослідження, виокремлено об’єкт і предмет дослідження, розкрито функціональні можливості методів дослідження, які застосовано в праці, обґрунтовано теоретико-методологічну та емпіричну базу, вказано на положення наукової новизни отриманих результатів, обґрунтовано практичне значення одержаних результатів дослідження, наведено відомості про апробацію матеріалів дисертації та публікації автора, а також зазначено структуру роботи та її обсяг.
Розділ 1. «Теоретико-правові засади професійної культури юриста»
складається з чотирьох підрозділів, у яких з’ясовано сутність та особливості формування професійної культури юриста; проаналізовано та розкрито зміст принципів професійної культури юриста; досліджено нормативно-правове регулювання професійної культури юриста.
У підрозділі 1.1 «Сутність професійної культури юриста» здійснено аналіз широкого кола наукових досліджень поняття та сутності професійної культури юриста дисертаційного та монографічного характеру, наукових праць вітчизняних та зарубіжних вчених. Доведено актуальність пізнання теоретико- правових аспектів професійної культури юриста як різновиду загальної культури особи. Враховуючи широкий спектр наукових поглядів, що стосуються розуміння професійної культури юриста, зроблено висновок, що професійна культура юриста є мультикультурним феноменом, що являє собою різновид загальної культури особи, сутність якого визначається онтологією правничої професії та відображає досвід діяльності правників як духовний, так і матеріальний, а також очікування соціуму щодо професійної діяльності юриста.
Доведено, що між професійною культурою юриста та станом правової системи відповідного суспільства існує діалектичний бінарний зв’язок: правова культура є фактором визначення змісту та сутності права та інших правових явищ, у свою чергу, правова система, будучи системою правових явищ, визначає зміст і сутність правової культури юриста.
Підрозділ 1.2 «Принципи та соціальне спрямування професійної культури юриста» стосується аналізу доктринальних підходів до розуміння принципів та соціального спрямування професійної культури юриста.
Доведено, що у сучасних умовах здійснення професійної правничої діяльності фундаментальним її принципом, як і основою формування професійної культури юриста, має стати загальнолюдський принцип - принцип верховенства права. Принцип верховенства права зобов’язує юриста вчиняти активну протидію імплементації положень несправедливого закону, віддаючи пріоритет не закону, а праву. При цьому верховенство права не заперечує законність, яка є його складовою частиною. Водночас, законом є не будь-який нормативно-правовий акт, а лише той, який відповідає вимогам «якості закону», ґрунтується на верховенстві права.
У підрозділі 1.3 «Особливості формування професійної культури юриста. Професіоналізм юриста» обґрунтовано положення про диференціацію процесу формування професійної культури юриста з виокремленням трьох його етапів: 1) етап усвідомлення здобувачем вищої освіти призначення юриста, ознайомлення з функціональними обов’язками та особливостями роботи тієї чи іншої юридичної професії; 2) етап формування юриста як професіонала; 3) етап перманентного удосконалення майстерності.
Наголошується, що кожній з виокремлених стадій іманентні особливі форми і методи формування професійної культури, при цьому пресупозицією усього процесу загалом є інтенція юриста на захист прав людини, що відбувається на засадах верховенства права.
Доведено, що професіоналізм є важливою невід’ємною складовою професійної культури юриста. Найважливішим очікуванням від юриста є його високі та стабільні результати діяльності, яка відповідає вимогам гуманізму, справедливості та ґрунтується не на правовому пуризмі, а на принципі верховенства права.
Зроблено висновок, що під професіоналізмом юриста варто розуміти комплексне явище, що включає систему спеціальних знань, умінь, навичок, цінностей, а також відображає ставлення до правничої діяльності, які є результатом процесу професійної соціалізації, що виражає спрямованість на підтримання порядку в соціумі та захист прав людини.
У підрозділі 1.4 «Нормативно-правове регулювання професійної культури юриста» акцентовано увагу на аналізі нормативного регулювання правничої діяльності у контексті вимог до юриста.
Зроблено висновок, що регулювання професійної культури юриста здійснюється через низку нормативних приписів, які доцільно об’єднати у три групи: 1) міжнародні стандарти професійної діяльності юриста; 2) Конституція та закони України, які регулюють особливості та окремі процедури здійснення правничої практичної діяльності; 3) корпоративні норми.
Водночас для окремих нормативних регуляторів, що складають третю групу, характерним є бінарний характер: маючи корпоративну сутність, їх прийняття здійснювалось за участю органів публічної влади.
Виходячи з пресупозиційності положення відносно того, що принципи професійної культури юриста та моральні якості правника є межею розсуду при прийнятті рішення, обґрунтована необхідність уніфікації професійних вимог до правників та її об’єктивації у формі нормативно-правового акту, що є особливо актуальним в умовах, коли професійні вимоги ігноруються, а професійне об’єднання не є ефективним регулятором професійного середовища. Важливим напрямом підвищення дієвості морально-етичних норм визначено запровадження стандартів поведінки на локальному рівні, зокрема у межах адвокатських об’єднань, що посилить контроль за реалізацією цих норм.
Розділ 2. «Класифікація видів культур, які входять до складу професійної культури юриста» складається із чотирьох підрозділів, у межах яких досліджуються види культур, що входять до складу професійної культури юриста. На підставі цього зроблено висновок, що правова, моральна, політична, економічна культури як елементи професійної культури є визначальними для формування юриста-професіонала.
У підрозділі 2.1 «Правова культура юриста» робиться висновок, що правова культура юриста і правова культура суспільства співвідносяться як частина і ціле, однак, правова культура юриста потребує критичного і творчого осмислення правових норм, законів і правових явищ з точки зору їх гуманістичного, демократичного і морального змісту. Відзначається, що правова культура юриста має бути зорієнтована на духовно-філософське усвідомлення духу природного і змісту позитивного права.
Сформульовано авторську дефініцію поняття «правова культура юриста» як складову професійної культури юриста, що відображає правовий досвід та позначає систему правових цінностей, які у сучасних умовах включають верховенство права, людську гідність, справедливість. Іманентною рисою сучасної правової культури юриста є відчуття справедливості (sense of justice), що надає правовій культурі дискретний характер: з одного боку, це володіння формально-юридичними навиками і уміннями застосування юридичного інструментарію, з другого - сприйняття аксіологічних установок природно¬правового розуміння та уміння оперувати правовими принципами.
У підрозділі 2.2 «Моральна культура юриста» продовжено дослідження видів культур, що входять до складу професійної культури юриста.
Доведено, що дихотомічний характер моралі, який передбачає її універсальність та релятивність, є фактором підвищених моральних вимог до правника, моральним обов’язком якого є імплементація універсальних моральних цінностей в суспільні відносини з метою його подальшого розвитку та утвердження людини, її прав як основної цінності.