ЦИНА ВАЛЕНТИНА ІВАНІВНА Теорія і методика особистісно-професійного розвитку майбутнього вчителя



Название:
ЦИНА ВАЛЕНТИНА ІВАНІВНА Теорія і методика особистісно-професійного розвитку майбутнього вчителя
Альтернативное Название: ЦИНА ВАЛЕНТИНА ИВАНИВНА Теория и методика личностно-профессионального развития будущего учителя TSINA VALENTINA IVANOVNA Theory and methods of personal and professional development of future teachers
Тип: Автореферат
Краткое содержание: У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу дослідження, викладено вихідні концептуальні підходи, охарактеризовано методи дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення роботи, особистий внесок автора у роботах, опублікованих у співавторстві; наведено відомості про впровадження, апробацію результатів дослідження, публікації, структуру та обсяг дисертації.
У першому розділі – «Методологічні та теоретичні основи особистісно-професійного розвитку майбутнього вчителя» – розкрито сутність, структуру та особливості особистісно-професійного розвитку, розглянуто концептуальні засади дослідження, визначено психолого-педагогічні основи особистісно-професійного розвитку майбутніх учителів в умовах педагогічних вищих навчальних закладів.
Дослідження феномену особистісно-професійного розвитку майбутніх педагогів обумовлюється запитами ринку до сучасної освіти та високим рівнем соціальних очікувань і вимог до професійної зрілості сучасних учителів. На основі аналізу наукової літератури уточнено зміст ключових понять: «розвиток», «особистість», «особистісний розвиток», «професійний розвиток», «зрілість», «особистісна та професійна зрілість».
Аналіз психолого-педагогічних джерел (Б. Ананьєв, О. Антонова, І. Бех, А. Бодальов, Л. Божович, А. Вербицький, О. Дубасенюк, Н. Кузьміна, А. Лазурський, О. Леонтьєв, А. Макаренко, В. Моргун, А. Петровський, В. Рибалка, С. Рубінштейн, І. Сєченов, В. Сухомлинський) дозволив дійти висновку, що розвиток людини найчастіше розглядається науковцями як досягнення під впливом середовища певного ступеня духовної, розумової зрілості, свідомості та культури. З’ясовано, що змістова частина поняття «особистість» охоплює єдність індивідності (природного начала) та індивідуальності, яка формується соціальним середовищем у процесі соціалізації та виховання. Особистісний розвиток визначається як процес якісного перетворення індивідуальних властивостей особистості та їх застосування згідно з умовами діяльності людини. Поняття «професійний розвиток» трактується як процес досягнення майбутнім педагогом самоактуалізації, самореалізації та саморозвитку, організований на багатоконцептуальних засадах індивідуалізованої освітньо-професійної діяльності.
Феномен «особистісно-професійний розвиток майбутнього вчителя» визначено як динамічний процес, спрямований на формування готовності особистості до професійно-педагогічної діяльності, результатом якого є досягнення інтегрованої цілісності сформованих особистісних та професійних якостей, що проявляються як оптимальні рівні особистісної та професійної зрілості. Особистісно-професійний розвиток майбутніх учителів обґрунтовано теоретичними концепціями розвитку зрілості особистості, які засвідчили її практичну доцільність для розуміння і здійснення професійної підготовки, серед них: психодинамічна, індивідуальна, гуманістична, соціокультурна, диспозиційна, аналітична та его-теорія особистості, гуманістичний та феноменологічний напрями у теорії особистості. На основі характеристик указаних концепцій розвитку зрілості особистості розроблено сучасну концепцію особистісно-професійного розвитку майбутніх учителів у процесі професійної підготовки.
Узагальненим результатом особистісно-професійного розвитку приймається категорія «зрілість», що визначається як інтегративний показник якості особистості, як неперервний процес і результат розвитку станів особистості на різних етапах життя людини, що характеризується найвищими показниками повноцінної реалізації своїх функцій, якісних ознак і повною реалізацією та стабілізацією системних властивостей особистості як складників її інтегрованості в соціум.
Аналіз тлумачення поняття «особистісна зрілість» вітчизняними та зарубіжними дослідниками (А. Адлер, Б. Ананьєв, Л. Анциферова, Ю. Бардін, О. Ганжа, Т. Гусєва, Е. Еріксон, Р. Кеттелл, А. Маслоу, Г. Олпорт, В. Радул, К. Роджерс, С. Рубінштейн, Б. Ф. Скіннер, З. Фрейд, К. Хорні, О. Штепа, К. Юнг) показав, що воно характеризується двома підходами:
– із позицій індивідуальних суб’єктивних переживань людини,
її задоволеності якістю життя (здебільшого західні теорії особистості);
– із позицій соціальної значущості особистості для суспільства,
з акцентуванням уваги на процесах набуття людиною значущості в соціумі (переважає у вітчизняній філософії та психолого-педагогічній науці).
У результаті узагальнення наукових підходів установлено, що феномен особистісної зрілості потребує тривалого періоду онтогенезу та зумовлений інтегративними вимогами та особливостями вияву на оптимальному рівні компонентів сфери життєдіяльності особистості: громадянської, життєво-професійної, духовної, соціальної, психологічної, мотиваційної зрілості та сформованості самості особистості. Визначені компоненти особистісної зрілості є професійно значущими характеристиками, які зумовлюють успішність професійного становлення майбутніх учителів.
Професійна зрілість майбутнього вчителя як результат його особистісно-професійного розвитку є інтегрованою якістю, яка визначає його професійну спрямованість (здатність до продуктивного виконання професійної діяльності узагальненими та стандартизованими способами професійно-педагогічних дій), що сучасною педагогічною наукою поділяється на предметну професійно-орієнтовану, базову соціально-особистісну та ключову професійно-психологічну спрямованість.
Пояснення сутності особистісно-професійного розвитку та його прогнозування визначалося наявними структурними концепціями розвитку зрілості особистості у психодинамічній теорії особистості З. Фрейда, індивідуальній теорії особистості А. Адлера, гуманістичній теорії особистості Е. Фромма, соціокультурній теорії особистості К. Хорні, диспозиційній теорії особистості Г. Олпорта, его-теорії особистості Е. Еріксона, аналітичній теорії особистості К. Юнга, гуманістичному напрямі теорії особистості А. Маслоу, феноменологічному напрямі теорії особистості К. Роджерса й ін.
У дослідженні з’ясовано психолого-педагогічні основи особистісно- професійного розвитку майбутніх учителів, відповідно до яких два аспекти розвитку – особистісний та професійний – інтегровано у цілісний процес професійної підготовки майбутніх учителів в умовах вищих педагогічних навчальних закладів. Розуміння завдань і способів особистісно-професійного розвитку майбутнього вчителя здійснюється за двома підходами: психологічним і педагогічним. Предметом психологічного вивчення у цьому явищі став процес і результат розвитку особистості, з’ясування наявних і потенційно можливих особистісно-професійних якостей в умовах особистісно зорієнтованої професійної підготовки та визначення вихідних рівнів сформованості особистісно-професійних якостей у майбутніх учителів. Педагогічний підхід до визначення завдань і способів розвитку професійної зрілості особистості передбачав обов’язкове з’ясування особистісно-професійних якостей майбутнього вчителя для його відповідності вимогам державних освітніх стандартів, розробку педагогічних технологій з відповідними прийомами та способами формування важливих особистісно-професійних якостей майбутнього вчителя.
У другому розділі – «Стан особистісно-професійного розвитку майбутніх учителів» – проаналізовано вітчизняний та зарубіжний досвід організації діяльності вищих навчальних закладів щодо особистісно-професійного розвитку майбутніх учителів; виокремлено компоненти, критерії, показники та схарактеризовано рівні особистісно-професійної зрілості як результату особистісно-професійного розвитку майбутніх учителів; висвітлено методику проведення констатувального етапу експерименту та його результати.
Здійснений у дослідженні порівняльний аналіз підготовки педагогів за кордоном виявив орієнтацію змісту освіти на формування вчителя, здатного працювати в умовах соціальної злагоди, мобільності, демократизму та взаємодії різних культур. Цьому сприяють варіативність навчальних програм підготовки вчителів у зарубіжних країнах, елективний (вибірковий) принцип освіти, дроблення й інтеграція навчальних дисциплін. В організації навчальної діяльності студентів провідне місце займає концептуальний та проблемний виклад основного теоретичного матеріалу й евристичний метод його засвоєння через самостійне оволодіння студентами знаннями, які формуються у процесі застосування активних методів навчання на практичних заняттях (практикумах і семінарах). Різні види педагогічної практики: практика-спостереження та навчально-виховна практика – мають безвідривну й активну, з відривом від занять, форми організації. Для подальшої професійної діяльності у багатьох західних країнах необхідно мати два дипломи: перший – із теоретичної підготовленості у навчальному закладі, другий – після річного практично-професійного стажування.
На підставі вивчення особливостей професійної підготовки вчителя у вітчизняній та зарубіжній вищій педагогічній освіті схарактеризовано сучасний етап її становлення та розвитку як євроінтеграційний етап створення умов для інформатизації та реалізації Європейської кредитно-трансферної системи (ЄКТС) базового інструментарію прозорості професійної підготовки, узгодження державних освітніх стандартів і поліпшення вищої педагогічної освіти з урахуванням прагнень і можливостей громадян.
В обґрунтуванні сучасного підходу до особистісно-професійного розвитку майбутніх учителів особливу цінність становить раціональне поєднання двох протилежних принципів: 1) визнання пріоритету особливих, індивідуальних ознак особистості у професійній підготовці над узагальненим соціальним замовленням суспільства; 2) пріоритет загальних соціальних вимог над різноманітністю підходів особистісно зорієнтованої спрямованості професійної підготовки. Прагнення кожної особистості віднайти свій індивідуальний стиль професійно-педагогічної діяльності забезпечується поєднанням її індивідуальних потреб, можливостей, інтересів з вимогами суспільства, які в галузі освіти регламентуються державними освітніми стандартами.
Вітчизняна професійна підготовка вчителя визначає ряд визнаних суспільством рівнів вияву професійно-значущих якостей: педагогічної умілості, яка базується на достатній теоретичній і практичній підготовці, що забезпечується навчальними закладами і без якої неможливо працювати у школі; педагогічної майстерності – доведеної до високого ступеня досконалості навчальної та виховної умілості, що відображає досконалість володіння методами і прийомами використання психолого-педагогічної теорії на практиці, завдяки чому забезпечується висока ефективність навчально-виховного процесу; педагогічної творчості, яка характеризується включенням у навчально-виховну діяльність тих чи інших методичних модифікацій, раціоналізації прийомів і методів навчання та виховання; педагогічного новаторства – найвищого рівня професійної діяльності вчителя, який органічно включає висунення та реалізацію нових, прогресивних ідей, принципів і прийомів у процесі навчання та виховання й суттєве підвищення його якості.
Водночас характерними суперечливими ознаками вітчизняної професійної підготовки студентів залишаються неузгодженість між потребами сучасного суспільства та рівнем підготовки випускників шкіл і вишів, між оновленням цілей і завдань освіти та застарілими формами організації вищої освіти, розходження інтересів і можливостей суб’єктів освітнього процесу.
Для визначення стану особистісно-професійного розвитку студентів обґрунтовано критерії, показники та схарактеризовано його рівні. Міру особистісно-професійного розвитку майбутніх учителів охарактеризовано рівнями його сформованості за ознаками продуктивності освітньо-професійної діяльності та розвитку професійно-значущих якостей. Міру інтенсивності вияву цих ознак визначено показниками особистісно-професійної зрілості.
У дослідженні запропоновано авторський діагностичний інструментарій визначення рівнів особистісно-професійного розвитку у вигляді опису якісних показників міри вияву сформованості громадянської, життєво-професійної, духовної, соціальної, психологічної, мотиваційної зрілості та самості особистості.
Схарактеризовано п’ять рівнів особистісно-професійного розвитку майбутніх учителів: 50–54 бали – задовільний рівень; 55–64 бали – достатній рівень;
65–79 балів – добрий рівень; 80–89 балів – дуже добрий рівень; 90–100 балів – відмінний рівень.
Для відмінного рівня особистісно-професійного розвитку майбутніх учителів є характерним: почуття патріотизму, планетарна свідомість; високий рівень реалізації подій життя; професійна спрямованість (предметна, базова та ключова) характеризується творчим оперуванням навчальним матеріалом у галузі професійно-педагогічної діяльності, виявленням ґрунтовних узагальнених знань сучасних методів її дослідження й аналізу, виявленням уміння прогнозувати та виконувати у нових навчальних умовах професійно-педагогічну діяльність; гармонія з оточенням, розуміння сенсу життя, потреба у духовній близькості з іншими; духовна мораль; наявність власної життєвої філософії; лідерство; самореалізація та самовдосконалення.
Для дуже доброго рівня особистісно-професійного розвитку майбутніх учителів характерні: почуття громадського обов’язку, національна свідомість; креативність у вирішенні життєвих ситуацій; професійна спрямованість (предметна, базова та ключова) характеризується знаннями у галузі професійно-педагогічної діяльності з високим ступенем узагальнення, розумінням сучасних методів її дослідження й аналізу, орієнтуванням у нових для студента ситуаціях, розробкою власних способів професійних дій, що іноді потребує незначних консультацій викладача, аргументованим формулюванням суджень і виявленням власної позиції щодо розробки та впровадження превентивних та оперативних професійно-педагогічних заходів у фаховій діяльності; близькість, контактність, потреба у спілкуванні, піклуванні та повазі до інших; гуманістична мораль; позитивне мислення й емоції, психологічна автономність; упевненість у своїх можливостях; саморозвиток і саморегуляція.
Для доброго рівня особистісно-професійного розвитку майбутніх учителів характерні: просуспільна діяльність; ініціативність у вирішенні життєвих ситуацій; професійна спрямованість (предметна, базова та ключова) характеризується спеціалізованими фактологічними та теоретичними знаннями у галузі професійно-педагогічної діяльності, розумінням її принципів і процесів, демонстрацією вміння аналізу та прийняття рішень з упровадження педагогічних технологій; емпатія та глибинність переживань; вимогливість до себе; автономність; задоволеність своїми особистісними якостями; самоконтроль.
Для достатнього рівня особистісно-професійного розвитку майбутніх учителів є характерним: участь у житті суспільства; професійна спрямованість (предметна, базова та ключова) характеризується володінням спеціалізованими фактологічними та теоретичними знаннями у галузі професійно-педагогічної діяльності, виявляє знання її принципів, процесів, демонструє початкові вміння аналізу та прийняття рішень з упровадження педагогічних технологій без урахування причинно-наслідкових зв’язків; відкритість, терпимість і толерантність; відповідальність; розсудливість і емоційна врівноваженість; стійкі домагання; самоприйняття.
Для задовільного рівня особистісно-професійного розвитку майбутніх учителів характерно: інтерес до суспільно-політичного життя; професійна спрямованість (предметна, базова та ключова) характеризується формулюванням вимог професійно-педагогічної діяльності, відтворенням деяких фрагментів змісту педагогіки як галузі знань, що становить певну завершену, але незначну частину змісту, виявленням здатності вирішувати на репродуктивному рівні типові фахові завдання з допомогою викладача, виконанням найпростіших завдань професійно-педагогічної діяльності під керівництвом викладача; колективізм і доброзичливість у ставленні до людей; колективістська мораль; перевага раціонального над емоційним; стійкі переконання; самостійність.
На констатувальному етапі дослідження, яким було охоплено 311 майбутніх учителів, виявлено три динамічні групи досліджуваних: зі стійким зростанням дуже доброго та відмінного рівнів розвитку на всіх етапах професійно-педагогічної підготовки: сформованість самості особистості (відповідно, на 3,6 % та 2,4 %), психологічної (відповідно, на 2,5 % та 4,4 %) та життєво-професійної зрілості (відповідно, на 8,9 % та 17,4 %); із добрим, дуже добрим та відмінним рівнями вияву особистісно-професійного розвитку та нестійкою тенденцією до зростання цих рівнів: мотиваційна (відповідно, зростання на 0,8 %, зменшення на 1,3 % та 1,3 %) та соціальна зрілість (відповідно, відсутність зростання, зменшення на 4,8 % та зростання на 18,7 %); із стійким зменшенням доброго, дуже доброго та відмінного рівнів особистісно-професійного розвитку, з окремими регресивними тенденціями: громадянська (відповідно, зменшення на 6,2 %, 6,0 % та 16,5 %) духовна зрілість (відповідно, зменшення на 3,5 %, 7,5 % та 3,9 %).
У третьому розділі – «Проектування моделі особистісно-професійного розвитку майбутніх учителів» – охарактеризовано сутність та структуру професійно зрілої діяльності та особистості вчителя, розкрито етапи та спроектовано модель особистісно-професійного розвитку майбутніх учителів.
Складність і багатогранність особистісно-професійного розвитку майбутнього вчителя зумовили необхідність його представлення у вигляді моделі, розробці якої передувало попереднє обґрунтування сутності та структури професійно зрілої діяльності вчителя і його особистості, які стали вихідними складниками моделі.
У дослідженні структуру професійно зрілої діяльності вчителя представлено у вигляді трьох сфер:
 соціально-професійні умови діяльності вчителя, зумовлені взаємодією учасників освітнього процесу в загальноосвітньому закладі та у соціальному довкіллі, де відбувається становлення окремих компонентів особистісно-професійного розвитку вчителя;
 соціально-практичні характеристики діяльності вчителя, які охоплюють стандартний перелік проблем, завдань повсякденної професійно-педагогічної діяльності, перебувають під впливом змін параметрів умов цієї діяльності і ступеня невизначеності задач (співвідношення стандартних та різнопланових складових діяльності);
 професійно-психологічні характеристики діяльності вчителя, що визначаються професійними, соціальними якостями та установками, ціннісними орієнтаціями, світоглядом, специфікою професійно-педагогічної діяльності.
Наступним етапом дослідження стала трансформація структури професійно зрілої діяльності вчителя у структуру його професійно зрілої особистості, що забезпечує виконання прогностичної функції стосовно змін у особистісно-професійному розвиткові вчителя відповідно до сучасних вимог суспільства.
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины