ЄФИМЕНКО Микола Миколайович ОСНОВИ КОРЕКЦІЙНО СПРЯМОВАНОГО ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ : ЕФИМЕНКО Николай Николаевич ОСНОВЫ КОРРЕКЦИОННО НАПРАВЛЕННОГО ФИЗИЧЕСКОГО ВОСПИТАНИЯ ДЕТЕЙ С НАРУШЕНИЯМИ ОПОРНО-ДВИЖЕННОГО АПАРАТА EFYMENKO Mykola Mykolayovych FUNDAMENTALS OF CORRECTIONALLY ORIENTED PHYSICAL EDUCATION OF CHILDREN WITH DISORDERS OF THE mu

Краткое содержание

У вступі розкрито актуальність теми дослідження, вказано на його зв'язок із науковими програмами, планами і темами, визначено мету та завдання, об’єкт і предмет, сформульовано концепцію дослідження, висвітлено теоретичний та методологічний фундамент, представлено методи дослідження, визначено наукову новизну та практичне значення роботи, викладено дані про впровадження і апробацію результатів дослідження та особистий внесок автора; надано інформацію про кандидатську дисертацію, публікації, структуру і обсяг дисертації.
У першому розділі «СТАН ПРОБЛЕМИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ТА РУХОВОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ (ОРА)» на основі аналізу літературних джерел, а також досвіду провідних медичних та освітніх установ здійснено ретроспективний огляд становлення основних вітчизняних та закордонних систем фізичної реабілітації дітей з порушеннями ОРА протягом XX ст.
Основи вітчизняної науки про рух було закладено в фундаментальних дослідженнях М. Бернштейна про побудову рухів. Особливим вважаємо етап формування та розвитку кондуктивної педагогіки А. Петьо, в якій сформульовано досить прогресивні для 40-50-х років минулого століття погляди: принцип опори на розвиток збережених здібностей, орієнтування на соціальну адаптацію дітей до реальних умов життя як головну мету.
З 60-х років минулого століття в СРСР активізувались дослідження з рухової реабілітації дітей, які страждають на церебральний параліч, засобами лікувальної фізичної культури (Л. Бадалян, С. Бортфельд, К. Семенова, О. Штеренгерц та ін.). Новий етап в українській корекційній педагогіці був пов'язаний з науково-практичними дослідженнями лабораторії Б. Сермєєва (В. Бобошко, О. Глоба, В. Григоренко, Б. Долинський, М. Єфименко, А. Кісе, І. Мороз, О. Начинова, Н. Остапенко, Ю. Павлов, М. Фідірко, Б. Шеремет та ін.). З цього моменту корекційне фізичне виховання дітей з обмеженими можливостями здоров’я починає отримувати відповідне теоретико-методологічне підґрунтя.
Проаналізовано наукові дослідження, які становлять теоретико-методологічний фундамент дисертаційної роботи: філогенетичний підхід до проблеми походження рухової функції у людини, вчення про «сензорні корекції», побудову рефлекторного кільця, значення аферентації, енцефалізацію рухових координацій, теорію рівнів побудови рухів М. Бернштейна. Схожі методологічні підходи спостерігаються в дослідженнях Г. Домана, який ввів термін «руховий інтелект». Ним запропоновано сім стадій розвитку дитини та їх вплив на мозкові структури, починаючи із найнижчого рівня (спинний мозок) і закінчуючи найвищим рівнем (розвинутий кортекс).
Тісний взаємозв'язок між руховою активністю дітей дошкільного віку, визріванням нервових структур їх головного мозку та психічними функціями було виявлено методом заміщувального онтогенезу А. Семенович, яка запропонувала триетапну модель психічної реабілітації дітей, основу якої складає саме рухова реабілітація як головний механізм запуску психічних проявів дитини через стимуляцію дозрівання відповідних нервових субстратів.
Значний інтерес для нашого дослідження становить теорія побудови функціональних систем П. Анохіна: закон результату, закон динамічної мобілізації структур, феномен інтегративної діяльності нейрона, кібернетичні закономірності, а також особливості впливу психічних процесів на діяльність функціональних систем людини. Це відкриває цікаві перспективи використання історичної пам’яті через конструювання відповідних дітям дошкільного віку архетипних ігрових образів (за К. Юнгом), що сприятиме значному підвищенню загальної психофізичної енергії та мотивації рухово-ігрової діяльності. Загальні ідеї П. Анохіна були розвинуті й деталізовані в дослідженнях В. Бойка, яким було висунуто такий інноваційний підхід, як принцип віддзеркалення мети та її методичних складових. У руслі концепції системного підходу заслуговують на увагу ідеї А. Шевцова щодо системно-синергетичного моделювання об’єктів у педагогіці і насамперед у реабілітології. На нашу думку, не реалізованими повною мірою є можливості системно-синергетичного підходу, які можна адаптувати до розроблюваної системи корекційного фізичного виховання дітей як подвійної: де підсистема «дитина» взаємодіє з надсистемою «педагог (корекційний процес)».
Фізіологічні основи лікувальної фізичної культури представлені в розробках М. Могендовича та І. Тьомкіна, на думку яких міорецепція та моторно-вісцеральна і нервово-трофічна регуляція, що на ній базуються, є найважливішим «механізмом оздоровлення». Автори також сформулювали концепцію кінезофілії, природженого потягу до рухів (примату моторики).
Про необхідність першочергового значення релізу (розслаблення) при роботі з тілом людини йдеться в остеопатичних розробках Ю. Чикунова – насамперед про фізичний, м’язово-фасціальний реліз, про нормалізацію стану м’язових та фасціальних волокон. Підтвердження цього знаходимо у працях В. Райха про психосоматику, де поява «м’язового панцира» (Body armor) безпосередньо провокує виникнення вторинного психічного блоку (Character armor). Вченим доведено, що кожне м’язове напруження викликає відповідне психічне напруження, а також те, що вони мають єдину природу. Його ідеї продовжили і трансформували послідовники А. Лоуен и Д. П’ерракос, які створили неорайхіанську терапію («біоенергетичний аналіз»), F. Mathias Alexander (техніка Александера, призначена для підвищення свідомого ставлення до своєї особистої манери рухатись); тілесноорієнтована техніка M. Feldenkrais (метод Фельденкрейса, спрямований на повернення людині її природної грації); система підвищення сенсорної самосвідомості C. Selver та C. Brooks, система структурної інтеграції I. Rolf (рольфінг), в якій пропонується методика перебудови тіла та постави завдяки значним розтягуванням м’язових фасцій та з’єднувальних тканин.
У кондуктивній педагогіці А. Петьо також провідним є принцип цілісності, яким передбачається, що кожного свого підлеглого кондуктолог розглядає як цілісний об’єкт, який повинен оволодіти достатньою сукупністю знань та вмінь. За думкою M. Hári, комплексна функція не виникає в результаті формування локальних функцій – кожна з них краще розвивається у взаємодії між собою. Тому кондуктивна педагогіка намагається стати цілісною системою розвитку особистості.
Незважаючи на прогресивну історичну трансформацію медичних підходів до рухової реабілітації дітей з порушеннями ОРА, у напрямі педагогізації та соціалізації на стику педагогіки і медицини досі немає єдиного науково-методологічного підходу до подолання у дітей дошкільного віку нейроортопедичних рухових порушень відповідно до положень дефектологічної теорії, що погіршується відсутністю в Україні єдиної програми з корекційного фізичного виховання дошкільників з порушеннями опорно-рухового апарату.
Аналіз фундаментальних літературних джерел з фізичного розвитку дітей та рухової реабілітації осіб з порушеннями ОРА (П. Анохін, А. Батуєв, І. Борщенко, М. Бернштейн, М. Боген, В. Бойко, Н. Кудряшов, О. Мастюкова, М. Могендович, К. Семенова, О. Таіров, І. Тьомкін, Ю. Чикуров, F. Alexander, G. Doman, Phelps, А. Pető, W. Reich, I. Rolf та ін.) надає можливість сформулювати загальнопедагогічні та спеціалізовані принципи побудови системи корекційно спрямованого фізичного виховання зазначеної категорії дітей.
Загальний принцип цілепокладання конкретизований у необхідності моделювання цільового корекційного результату. Прикладними проявами цього принципу стосовно системи фізичного виховання дітей слід вважати принципи адекватності мети, відображення мети, пошуку адекватної мети педагогом, диференціації-інтеграції мети, максимального відображення мети в занятті, субцілях, просторової відповідності тренувальних вправ цільовим руховим діям.
Загальний принцип дуалізму віддзеркалює в нашому випадку наявність двох полюсів педагогічного процесу, наприклад, двох протилежних психофізичних станів дитини: розслаблення (гіпотонії) та збудження (гіпертонії), медитації та концентрації, за В. Жикаренцевим. Серединне положення між цими станами можна умовно назвати нормотонією. Корекційний процес з подолання рухових порушень у дітей варіюватиметься в обох напрямках між цими крайніми складовими (гіпотонія-нормотонія-гипертонія) і відноситиметься до пластичного стану дистонії. Дуалізм може бути також реалізований у методичному переході від горизонтальних положень лежачи (антигравітаційних) до вертикальних положень стоячи (гравітаційних), від повільних рухів до швидких, від розслаблених до напружених тощо. Можна вести мову про дуальну методичну пластичність, якою має володіти педагог.
Загальний принцип активності тих, хто навчається, передбачає зниження частки авторитарної педагогіки, що базується на певних видах примушування дітей в процесі навчання, та створення педагогічних умов, що сприятимуть розвитку активності, самостійності дитини, яка усвідомлює необхідність взаємодії з педагогом. На нашу думку, ідеальним втіленням цього принципу буде варіативне застосування авторитаризму та індивідуалізації у корекційному фізичному вихованні дітей. В кондуктологіі А. Петьо описаний вище принцип конкретизується в більш поодинокі принципи емансипації від зайвої допомоги, фасилітації (адекватної, дозованої допомоги) та «автономії» (опори на власні сили). Найвищим педагогічним досягненням слід вважати ситуацію, коли дитина із порушеннями ОРА (можливо, з іншими супутніми порушеннями психофізичного розвитку) хоче самостійно виконувати необхідну кількість разів конкретну корекційну вправу, розуміючи, для чого це їй потрібно, переборюючи при цьому можливий дискомфорт і отримуючи задоволення.
Принцип емоційно-енергетичної насиченості є своєрідною трансформацією загальнопедагогічного принципу успішності. Акцентується насамперед застосування в корекційному фізичному вихованні дітей ігрового методу. Це перш за все зумовлює сюжетність будь-якої педагогічної взаємодії педагога і дітей, що викликає необхідність введення відповідних образів та їх рольових проявів. Заняття з фізичної культури стає схожим на своєрідну корекційну фізкультурну казку, що створює максимально можливу мотивацію рухово-ігрової діяльності дитини. Такий підхід передбачає дозовану драматизацію педагогічного процесу. Бажано при цьому будувати заняття так, щоб дитина здійснювала покладені на неї рольові прояви, досягала часткового або повного результату та відчувала радість. У цьому сенсі можна говорити про створення позитивного емоційного фону і досягнення необхідного психофізичного задоволення.
Крім того, в розділі представлено спеціалізовані принципи рухової реабілітації, які лежать в основі системи корекційно спрямованого фізичного виховання дошкільників з порушеннями ОРА.
Принцип вродженої кінезофілії і примату моторики надає першорядне значення руховій активності дітей для підтримки рівня охоронного збудження в корі головного мозку. Дія цього механізму базується на тому, що домінуюче моторне збудження великих півкуль мозку блокує дію негативних, стресових чинників внутрішнього та зовнішнього походження, забезпечуючи загальнооздоровчий ефект. Це дає педагогу підстави для постійного застосування протягом всього дня перебування дитини в дошкільному закладі різних форм корекційного фізичного виховання, щоб підтримувати ступінь збудження кори головного мозку на належному «захисному» рівні.
Філогенетичний принцип є конкретизованим втіленням загальнопедагогічного принципу природовідповідності, основоположним у системі фізичного виховання та рухової реабілітації дітей з порушеннями ОРА. Передбачає еволюційну послідовність опанування дітьми основних рухів, що віддзеркалена у логіці раннього онтогенезу дитини, яка розвивається.
Принцип ієрархічності рухового розвитку з теорії М. Бернштейна про рівні побудови рухів відображає не лише наявну філогенетичну послідовність формування рухових функцій у дитини, а й засвідчує, як кожен новий рівень управління рухами надбудовується над уже наявним, що відповідає за більш примітивні контингенти рухів.
Принцип раннього старту корекційних заходів, зокрема, передбачає особливу значимість повзальних рухів для стимуляції дозрівання черепно-мозкових структур і формування «рухового інтелекту», що має першочергове значення для дітей раннього віку (від народження до трьох років). Повзальні «рухові контингенти» засвоюються дитиною приблизно з 4 до 9 місяців, і якщо вони в цей період не реалізуються або сформовані недостатньо, це є ознакою незрілості центральної нервової системи. У дошкільному віці можна компенсувати цю «повзальну недостатність» значним збільшенням обсягу вправ з повзання. Успішно сформовані цими рухами перехресні координації верхніх та нижніх кінцівок забезпечують ефективне становлення бінокулярного зору на оптимальній для очей дистанції, подальшу успішність у становленні навичок самостійного ходіння; стимулюють мовленнєвий розвиток дітей завдяки подразненням відповідних зон передпліч та долоней, що має виняткове значення для загального розвитку дитини.
Принцип предметності передбачає предметну моторну координацію, що дає нам можливість сформулювати такий важливий напрям у корекційному фізичному вихованні дітей, як предметно-маніпулятивна діяльність з включенням різних цільових дій з будь-якими предметами. Ось чому при проведенні занять з корекційного фізичного виховання ми пропонуємо використовувати обидві логіки розвитку – філогенетичну (в плані послідовності засвоєння дітьми основних рухів) і онтогенетичну (що віддзеркалює велику значущість руки й ручних маніпуляцій у розвиткові коркових структур і відповідних вищих коркових функцій). Ми пропонуємо доповнити традиційні ручні предметно-маніпулятивні дії дитини такими обов’язковими видами, як маніпуляції головою, тулубом, нижніми кінцівками та їх комбінаціями з ручною предметною діяльністю.
Принцип верховенства аферентації та полісенсорної інтеграції ‒ визначає своєрідну першочерговість аферентних чутливих потоків, які виникають у всій функціональній спроможності, головним чином, при здійсненні руху певного рівня еволюційної складності. Таким чином, без кінетики немає аферентації, а без неї неможлива еферентація, тобто координація здійснюваним руховим актом. Практично це означає, що навіть при наявності досить важких порушень моторики у підопічного педагог повинен створювати такі рухово-ігрові умови, які б дозволили дитині з порушеннями ОРА здійснювати певний патерн рухів, викликаючи відповідну аферентну імпульсацію. Такий підхід позначений нами як правило «примусової аферентації». Розвиває цей напрям полісенсорна інтеграція, якою передбачається необхідність задіювання у процесі рухової реабілітації засобами фізичного виховання двох і більше аналізаторів завдяки цілеспрямованому використанню різних сенсорних подразників, але не чергуючи або доповнюючи їх механічно, а відпрацьовуючи з дитиною відповідні сенсорні інтеграції між пропріоцептивними (м’язово-суглобовими) відчуттями і звуковими, світловими, колірними, тактильними, вестибулярними тощо. У нашій практичній діяльності добре зарекомендували себе також технічні системи зворотного зв'язку (ТСЗЗ).
Принцип первинності м’язового релізу (від англ. release ‒ вивільнення) передбачає необхідність попереднього досягнення у дітей загального розслабленого стану, щоб вивільнити стримувану м'язовими блоками і психічними затискачами психофізичну енергію, а також позбавитись рестрикцій (зон напруження) у м’язах. Для цього вважаємо досить вдалими різні антигравітаційні положення лежачи, які ми практикуємо на початку заняття, спеціальні коригуючі пози (лікування положенням), а також відповідні мануально-масажні прийоми.
Вібраційно-хвильовий принцип вправляння передбачає використання в руховій реабілітації дітей засобами фізичного виховання можливостей механічної вібрації та феномена хвилі. В ЛФК і масажі вже давно відомі позитивні впливи вібрації: при цьому відбувається загальне розслаблення м'язових волокон і фасцій; вібрація (потрушування) дозволяє значною мірою знизити спастику в окремих м'язових групах, особливо це стосується кінцівок; вібрація певної частоти дозволяє співналаштувати весь організм на оптимальний ритм діяльності; вібрація активізує всі процеси в організмі та покращує клітинний метаболізм («феномен вершника»).
Сформульовані спеціальні принципи рухової реабілітації дітей дозволять створити ефективну систему корекційно спрямованого фізичного виховання дошкільників з порушеннями ОРА нейрогенной етіології.
У другому розділі «СТРУКТУРНА МОДЕЛЬ СИСТЕМИ КОРЕКЦІЙНОГО ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ О Р А» обґрунтовано модель рухової реабілітації дітей з порушеннями ОРА засобами фізичного виховання.
Зазначена модель передбачає (рис. 1): I. Педагогічну діагностику та диференціацію рухових порушень; II. Планування корекційних заходів на основі індивідуалізації; III. Зміст корекції; IV. Управління корекційними заходами. Універсальність моделі полягає в тому, що її інваріативна складова (структура та базовий зміст) може бути застосована для подолання будь-яких рухових порушень незалежно від нозології, яку має дитина.
Інша складова моделі передбачає варіативне методичне забезпечення рухової реабілітації стосовно того чи іншого типу рухових порушень з урахуванням їх специфічності.
Представлена етапність відображає логічну послідовність реалізації компонентів системи. Першочерговим завжди є умовний блок педагогічної діагностики та класифікації фізичного розвитку, рухової підготовленості та наявних у дітей рухових порушень (аспект диференціювання). Моніторинг трьох основних компонентів фізичного розвитку дітей з порушеннями ОРА є першочерговим та обов’язковим і формує корекційно-оздоровчу стратегію педагогічного процесу.
Беручи до уваги клінічні неврологічні дослідження А. Ратнера та його колег, в яких було доведено, що переважна більшість травмувань або пригнічень ЦНС у дітей відбувається у внутрішньоутробному періоді або безпосередньо при пологах,
нами було зроблено спробу створення нової педагогічної класифікації рухових порушень у дітей. У цьому плані доречним було введення таких об’єднаних типів рухових порушень як: церебральний (черепно-мозковий) тип, цервікальний (шийний) тип, люмбальний (поперековий) тип, та змішані (церебрально-цервікальний, цервікально-люмбальний, церебрально-цервікально-люмбальний).
Відповідно до запропонованої класифікації розроблено авторську технологію моніторингу моторики – «Методику ігрового тестування рухового розвитку дітей», у якій було поєднано можливості педагогічного обстеження дітей за допомогою спеціальних ігрових завдань з чутливими неврологічним тестуванням стану тонусу м’язів тулуба, верхніх та нижніх кінцівок. Це дало змогу діагностувати першопричину недостатнього фізичного розвитку дітей з порушеннями ОРА, а також наявних викривлень тих чи інших основних рухів. Такий комплексний підхід склав основу педагогічного діагностування рухових порушень у зазначеної категорії дошкільників. Отримані результати моніторингу надали можливість для подальшої побудови диференційованого та індивідуалізованого підходу до подолання різних типів рухових порушень у дошкільників засобами фізичного виховання.