ВАСИЛЬЧУК Євген Олегович МОЛОДІЖНИЙ ПОЛІТИЧНИЙ РАДИКАЛІЗМ ТА ЕКСТРЕМІЗМ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дисертації, сформульовано мету і завдання, об’єкт, предмет, методологічні засади та наукову новизну дослідження, окреслено теоретичне і практичне значення отриманих результатів, наведено відомості про апробацію результатів, наукові публікації, структуру та обсяг дисертації.
У першому розділі - «Теоретико-методологічні засади дослідження молодіжного політичного радикалізму та екстремізму» - проаналізовано наявні теоретичні підходи до явищ політичного радикалізму та екстремізму; досліджено особливості виявів цих феноменів у молодіжному середовищі України; обґрунтовано політико-правову сутність радикалізму та екстремізму як загроз і викликів національній безпеці України.
У підрозділі 1.1 - «Концепт молодіжного політичного радикалізму та екстремізму в системі соціогуманітарних наук» - виокремлено та здійснено аналіз наукових підходів до сутності політичного радикалізму та екстремізму. Визначено, що, незважаючи на значну кількість досліджень, осмислення цих проявів характеризується відсутністю єдиної думки в науковому та експертному середовищі щодо сутнісних ознак екстремістської діяльності.
Розглядаються соціально-філософські та соціологічні підходи, що ґрунтуються на концепції соціальної аномії Е. Дюркгейма, теорії структурного функціоналізму Т. Парсонса та Р. Мертона. З такого погляду зазначені явища аналізуються як форма девіації, орієнтованої на свідоме порушення наявних соціальних норм, нормативів, принципів, правил поведінки. Ідеї цих науковців були розвинені в концепції молодіжної делінквенції. Її фундатори (Р. Клауорд, А. Коен, Л. Оулін та інші) дійшли висновку, що виникнення і поширення делінквентної поведінки серед молоді зумовлює неможливість досягнення цілей у законний спосіб. Відтак сформовано кримінологічно значущі характеристики молодіжного радикалізму й екстремізму як виявів девіантної поведінки, що мають ознаки протиправних діянь. Окреслені позиції сучасних дослідників (В. Бакальчук, В. Бобахо, Т. Дублікаш, Ю. Зубок, О. Корнілова, Є. Кубякін, С. Левікова, В. Луков, Є. Столяренко, О. Омельченко, М. Харагезян, Т. Черкашина, В. Чупров, Л. Шабанов, В. Шерстобоєв та інші) про те, що виникнення і поширення політичного радикалізму та екстремізму серед молоді, радикалізація молодіжної свідомості зумовлені соціальними деформаціями, характерними для пореформених суспільств, кризами усталених механізмів соціалізації й адаптації молоді.
Встановлено, що у межах культурологічного підходу явища молодіжного радикалізму та екстремізму розглядаються крізь призму субкультурних теорій і концепцій, що виходять із гіпотези про фрагментацію культурного ядра. Західноєвропейські й американські культурологи (М. Брейк, Ф. Джефферсон, Дж. Кларк, С. Коен, Х. Пілкінгтон, Б. Робертс, Д. Хебдідж, С. Холл, Т. Хюбнер та інші) схильні розглядати суб’єкти молодіжного радикалізму як спільноти, що мають власну світоглядну систему, сформований стиль маніфестації в реальному житті, систему комунікацій і подібне. Показано, що об’єктом вивчення сучасних дослідників культурницького складника політичного радикалізму та екстремізму (О. Аксютіна, А. Іпполітова, С. Кожевникова, А. Чечева, Т. Шеметова, Т. Щепанська та інші) є проблеми формування світоглядних орієнтирів, стильових маніфестацій, систем кодифікацій значущої інформації молодіжних течій.
Підкреслюється, що у межах правового підходу дослідники акцентують увагу насамперед на кримінологічних аспектах молодіжного радикалізму й екстремізму. Політико-правова сутність цього явища в дослідженнях М. Алпеєвої, І. Білоус, В. Боярова, П. Вознюка, С. Воронцова, В. Головка, М. Гуцало, М. Ларкіна, М. Паламарчука, Б. Петренка, О. Ростокінського, К. Сазанової, Р. Тамаєва, С. Фридинського, К. Чумарової, М. Шутого та інших показана як комплексне кримінальне діяння, що передбачає загрозу життю і здоров’ю громадян, може призвести до блокування діяльності установ державної влади, місцевого самоврядування, масових заворушень тощо. Особливу суспільну небезпеку екстремізму ці автори пов’язують із його можливими трансформаціями в терористичну діяльність. Вагому роль у скоєнні таких злочинів відіграють незаконні воєнізовані формування, на чому особливо наголошують П. Агапов, І. Морозов, А. Хлєбушкін та інші.
Стверджується, що комплексний аналіз чинників посилення екстремізму й активізації діяльності молодіжних радикальних угруповань, здійснений у межах історико-політологічного підходу, у дослідженнях Р. Амірокової, А. Аршинової, Є. Гречкіної, А. Дибірова, О. Євтюшкіна, О. Кетова, Ю. Сентюріна та інших. Визначаючи це явище як комплексне, таке, що поєднує специфічну ідеологію, механізми етносоціальної та релігійної мобілізації, вчені наголошують на схильності суб’єктів екстремістської діяльності до пропаганди і надмірного застосування насильства для досягнення своїх політичних цілей. У цьому ж контексті актуальними є названі дослідження, присвячені проблемам політичної соціалізації молодого покоління (В. Андрущенко, О. Бабкіна), формуванню його політичної культури (В. Бебик, В. Вашкевич, М. Головатий
A. Карнаух, В. Ребкало, М. Остапенко), визначенню перспективних напрямів реалізації державної молодіжної політики (Є. Бородін, В. Котигоренко, М. Перепелиця), розвитку організованого молодіжного руху в Україні (О. Голобуцький, В. Головенько, В. Денисенко, С. Денисюк, О. Корнієвський,
B. Кулик, Ю. Шайгородський, В. Якушик та інші). Доведено, що множинність науково-дослідницьких підходів пояснюється багаторівневою сутністю радикалізму й екстремізму, їх впливом на різні сфери суспільного життя.