АРХИПЕНКО ЛЮДМИЛА МИХАЙЛІВНА ІНШОМОВНІ ЛЕКСИЧНІ ЗАПОЗИЧЕННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ: ЕТАПИ І СТУПЕНІ АДАПТАЦІЇ (НА МАТЕРІАЛІ АНГЛІЦИЗМІВ У ПРЕСІ КІНЦЯ ХХ  ПОЧАТКУ ХХІ СТ.)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність і новизну, описано джерельну базу, визначено мету, завдання, предмет, об’єкт та методи дослідження, теоретичне й практичне значення роботи.
У першому розділі „Іншомовні лексичні запозичення як явище сучасного українського узусу та предмет вивчення” розглядаються основні питання, пов’язані з метою й завданнями дослідження у працях науковців ХІХ  початку ХХ ст., охарактеризовано нові підходи до проблеми запозичень у мовознавстві ХХ ст. та своєрідність сучасної мовної ситуації процесу запозичення англіцизмів.
Майже до кінця ХІХ ст. питання про доцільність чи недоцільність запози-чення, про його потрібність чи непотрібність розглядалося з позиції проблеми чистоти мови: вчені, громадські діячі того періоду прагнули довести можливість
заміни будь-якого запозиченого слова власним. Одним із перших, хто перекон-

ливо обґрунтував необхідність іншомовних запозичень, став І.Франко. Були вчені, які питання про доцільність чи недоцільність продовжували вирішувати з позицій мовного пуризму (І.Огієнко, І.Нечуй-Левицький, Б.Грінченко).
У ХІХ – на початку ХХ ст. велика увага приділялася причинам іншомовних запозичень, але, по-перше, не було чіткого поділу на причини екстралінгвальні та лінгвальні, не було достатньої деталізації кожного з типів причин, а, по-друге, у питанні про причини запозичення не було достатньо зорієнтованості на встановлення зв'язку причин запозичення з процесом освоєння слова у мові-рецепторі.
Тільки у другій половині ХІХ ст. почала розроблятися теорія асиміляції іншомовного запозичення. Так, А.Шлейхер висунув ідею поділу іншомовної лексики за ступенем її освоєності у мові на Fremdwörter та Lehnwörter. Класифікацію іншомовних слів за характером їх освоєння запропонував Я.Грот. Проблема ж поділу усього процесу освоєння іншомовного запозичення на етапи ще не ставилась.
В останніх мовознавчих дослідженнях, пов’язаних із проблемою запозичення, загальний процес освоєння іншомовного слова почали поділяти на окремі його етапи, що виділяються на основі ознак лінгвального характеру (роботи Л. Крисіна, В. Аристової, В. Симонок, Г. Сергєєвої та ін.). Але у цих роботах немає достатньо повного переліку таких ознак на всіх етапах освоєння іншомовного слова, немає послідовного пов’язування екстралінгвальних ознак, породжених різними причинами запозичення іншомовного слова, з його лінгвальною долею. Характеристика етапів не пов’язувалася безпосередньо з вирішенням питання про доцільність чи недоцільність запозичення, хоча такий зв’язок цілком очевидний, і послідовне його врахування має як теоретичний, так і практичний аспекти. Унаслідок цього ще не була зроблена спроба проаналізувати долю конкретних запозичених слів на основі їх диференційних ознак із урахуванням причин запозичення, екстралінгвальних і лінгвальних, характерних для різних етапів освоєння запозиченого слова.
Сучасні вчені при визначенні ступеня освоєності іншомовного слова орієнтуються на мову (факт закріпленості чи незакріпленості запозиченого слова у словнику), але не враховують фактично ступінь адаптації запозичення пересічними носіями мови, тобто у реальній мовленнєвій практиці, що не дає можливості зробити повний і вичерпний опис складного процесу освоєння іншомовних слів.