КАЛИНЮК Наталія Василівна ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНА ДИНАМІКА ОБРАЗУ ЗЕМЛЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕТИЧНІЙ МОВІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету та основні завдання роботи, визначено предмет і методи дослідження, його наукову новизну, окреслено теоретичну та практичну цінність отриманих результатів, подано відомості про апробацію роботи й кількість публікацій, у яких висвітлено основні положення роботи.
У першому розділі - «Образність та естетичність як категорійні ознаки поетичної мови» - представлено закони організації поетичної мови загалом та природу окремих її явищ зокрема в хронології формування теоретичних засад лінгвостилістики; подано узагальнене розуміння поетичної мови як “особливої функціонально-стилістичної мовної сфери” (В.С. Калашник), у якій відбувається динамізація семантичної структури слова і в рамках якої будь-яке явище мови може стати поетичним (В.В. Виноградов), оскільки в її

основі “лежить особливий характер конкретно-чуттєвого зображення світу, орієнтація на його емоційно-естетичне сприйняття” (С.Я. Єрмоленко).
Образність поетичної мови пов’язана з функціонуванням і семантичним та естетичним розгортанням у її просторі поетичних образів - особливої форми естетичного освоєння світу, а також опису дійсності, які не тільки підпорядковані внутрішнім законам функціонування поетичного слова, але й безпосередньо відбивають взаємозв’язок мови з процесами мислення та пізнання, слугують засобом художнього узагальнення дійсності, що конгломерує інформацію про зв’язок слова з культурою (О.О. Потебня, М.М. Бахтін, В.В. Виноградов, Г.О. Винокур, В.М. Русанівський, С.Я. Єрмоленко,
В.В. Кононенко, Л.І. Мацько, Л.Г. Савченко, В.В. Жайворонок, Л.І. Шевченко, А.К. Мойсієнко та ін.). На відміну від форм і способів наукового пізнання світу, що вербалізуються у формі абстрактних понять, художній образ завжди націлений на збереження й максимальне відтворення предметно-чуттєвої сутності пізнаваного, відображенні його цілісності, життєвості, конкретності.
З’ясування лінгвостилістичної сутності образу поставлене в контекст конкретизації змісту цього поняття в ряді інших співвідносних із ним і активно вживаних у фаховій мові понять: ключовий, домінантний, постійний, наскрізний, лейтмотивний образ, образ-мотив, образ-архетип тощо. Усі вони мають певну традицію метамовного побутування і характеризують різнотипність художніх образів з погляду їх текстотвірної ваги, регулярності вживання в українському поетичному дискурсі загалом та образній парадигмі конкретного тексту зокрема. Їх текстова реалізація ґрунтується на тропеїчних (метафора, метонімія, епітет, порівняння, перифраз, персоніфікація, гіпербола і т. ін.) механізмах розвитку семантики поетичного слова та словосполучення.
Когнітивний підхід до вивчення мови і явищ поетичної мови зокрема актуалізував уживання такого термінологічного корелята до поняття образ, як концепт (В.І. Іващенко, Н.О. Мех, І.М. Дишлюк, О.Є. Єфименко, О.Б. Кузьміна, К.Ю. Голобородько та ін.). Поетичний концепт осмислюється як ширша (порівняно з образом) категорія ментального рівня, що є словесно-семантичним узагальненням образу чи групи образів у межах одного художнього твору чи всієї поетичної традиції. Такі образи утворюють системні єдності, що можуть з’являтися в різних авторів, у різні епохи й ототожнюються з поетичними концептами. Саме тому визначення шляхів перетворення образу на поетичний концепт може відбуватися лише на тлі тієї матеріальної та духовної культури, тієї мовної системи, у контексті якої виникло чи зазнало трансформацій досліджуване слово або словосполучення.
Категорія естетичності лягла в основу розвитку поняття унормована естетична системність поетичної мови, що її забезпечує сукупність образних парадигм, образних моделей, регулярні зближення лексем, типізовані сюжетно-образні схеми, семантичні трансформації тощо (І.Є. Грицютенко).
Поглиблене осмислення естетичності слова як носія національно значущої семантики та конотації пов’язане з обґрунтуванням ряду термінів і понять: знак української етнокультури, етнокультурний концепт

(В. В. Жайворонок), фольклоризм, мовно-естетичний знак національної культури (С.Я. Єрмоленко), етносимвол (В.В. Кононенко), етноміфологема (Н.В. Слухай), лінгвокультурема (В.О. Маслова, Л.І. Мацько, Н.С. Медвідь). Вони акцентують увагу на національно маркованій внутрішній формі мовних одиниць.
Теоретичне поглиблення та практичний аналіз проблем образності та естетичності як категорійних ознак поетичної мови на сучасному етапі розвитку української лінгвостилістики здійснюється досить активно, з акцентом на тому, що й образність, й естетичність поетичного мововираження часто досягається саме завдяки авторським інтенціям, спрямуванню на оновлення виражально-асоціативного потенціалу слова, на видобування з лексичної семантики нових значеннєвих нюансів, експресивних відтінків.