ОСНОВНІ НАПРЯМКИ КРИМІНАЛЬНО- ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ: ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження обумовлена, перш за все, стрімким зростанням кількісних і якісних показників злочинності в Україні протягом останнього десятиліття. Як свідчать результати соціологічних та кримінологічних досліджень, злочинність стала однією з найбільш актуальних проблем сучасного українського суспільства. Населення часто відчуває почуття беззахисності перед нею. І це відчуття інколи призводить громадян навіть до таких невтішних висновків, що правоохоронні органи або безсилі перед злочинцями, або діють заодно з ними. За даними окремих досліджень близько 60 відсотків потерпілих від тяжких та особливо тяжких злочинів взагалі не звертаються до правоохоронних органів.

Однією з причин такого стану є, на наш погляд, не завжди достатньо зважена, обґрунтована, належним чином організована протидія злочинності з боку держави. Відомо, що протидія злочинності є однією з основних внутрішніх функцій будь–якої держави. І ефективність її здійснення багато в чому визначає ефективність функціонування державної влади взагалі. Саме тому визначальним завданням державної політики на сучасному етапі має стати максимальна концентрація зусиль усіх гілок влади та органів місцевого самоврядування на комплексному здійсненні радикальних економічних, правових, організаційних та силових заходів щодо рішучого обмеження всіх видів злочинних проявів, особливо таких, як посягання на життя та здоров’я, права та інтереси особи, хабарництво, економічна, наркотична злочинність тощо. Саме в цьому і має знайти свій прояв правова, у тому числі і зокрема – кримінально–правова політика держави у сфері протидії злочинності.

Проте, незважаючи на значну роль правової політики в сучасних умовах розбудови державності в Україні, її загальні та прикладні питання ще недостатньо досліджені у вітчизняній науці, при чому як в юридичній, так і в політологічній. І хоча вивчення даного явища на загальнотеоретичному рівні має важливе методологічне значення як для галузевих юридичних дисциплін так і для юридичної практики, зокрема, у різних сферах галузевої правової політики (наприклад, судової, цивільно–правової, кримінально–виконавчої тощо), саме поняття “правова політика” ще й досі залишається багатозначним і в юридичній науці застосовується в кількох різних змістовних контекстах. Проблема правової політики у теоретичному плані, зазначає академік НАН України Ю.С. Шемшученко, “знаходиться на рівні de lege ferenda. Проблемними залишаються власне поняття правової політики, її зміст, місце у системі інших видів політики тощо”. І це, як видається, невипадково. За роки незалежності України ще не визріло суспільне усвідомлення потреби у пізнанні такого реального багатоаспектного і багатовимірного соціального явища, як правова політика. Держава мало і неохоче займалася проблемами правової політики як явища нового для суверенної України, значення якого для правової державності ще не усвідомлене.

Разом з тим, ефективне практичне здійснення кримінально–правової політики можливе лише на базі широких, ґрунтовних і змістовних наукових розробок у цій сфері. В радянський період проблемам кримінально–правової політики держави була присвячена чимала кількість наукових досліджень (на рівні кандидатських і докторських дисертацій, монографій, ґрунтовних наукових статей тощо), що також є свідченням актуальності даних проблем для науки кримінального права. Щоправда, десь з початку дев’яностих років минулого століття кількість таких досліджень у вітчизняній науковій літературі почала поступово знижуватися, що навряд чи можна визнати виправданим.

Тим не менше, фундаментальні та прикладні праці українських і зарубіжних вчених, присвячені дослідженню проблем кримінальної, у тому числі – кримінально–правової політики, склали достатньо широке і міцне теоретичне підґрунтя для дисертаційного дослідження. Сказане стосується, зокрема, робіт М. О. Бєляєва, Є. В. Благова, С. С. Босхолова, В. А. Владимирова, Л. Д. Гаухмана, О. А. Герцензона, П. С. Дагеля, І. Е. Звечаровського, І. А. Ісмаїлова, М. І. Ковальова, О. І. Коробєєва, Ю. Г. Ляпунова, О. С. Молодцова, М. І. Огороднікова, М. І. Панова, П. М. Панченка, В. В. Сташиса, М. О. Стручкова, В. Я. Тація, Д. А. Шестакова, О. М. Яковлєва та інших криміналістів. Крім того, в дисертації широко використовуються досягнення кримінально–правової науки, що не стосуються безпосередньо проблем кримінально–правової політики, проте мають безпосереднє значення для неї. Маються на увазі роботи М. І. Бажанова, Ю. В. Бауліна, В. П. Бахіна, В. І. Борисова, Ф. Г. Бурчака, В. К. Грищука, Р. Р. Галіакбарова, О. М. Джужі, В. С. Зеленецького, А. Ф. Зелінського, С. Г. Келіної, М. Й. Коржанського, О. М. Костенка, В.М Кудрявцева, А. В. Кузнєцова, Н. Ф. Кузнєцової, І. П. Лановенка, Т. О. Леснієвськи–Костарєвої, В. Г. Лукашевича, П. П. Михайленка, А. В. Наумова, В. В. Скибицького, М. С. Таганцева, В. І. Шакуна та інших вчених. Крім того, наукова розробка проблем правової політики активно здійснюється спеціалістами із загальної теорії права тв конституційного права (зокрема, це роботи С. С. Алексєєва, Р. С. Байніязова, А. П. Коробова, Ю. О. Крохіної, А. В. Малька, М. І. Матузова, І. М. Приходька, В. В. Речицького, О. Ю. Рибакова, В. Селіванова, В. В. Соловйова, К. В. Шундікова та інших авторів), а також в окремих галузевих юридичних науках (роботи Т. Ф. Мінязєвої, В. Н. Синюкова та інших авторів).

При цьому наявний науковий доробок з проблем кримінально–правової політики, зберігаючи свою наукову цінність, під впливом значних трансформацій, які сталися в економічному, соціальному, політичному, правовому житті країни, поступово почав втрачати практичну придатність. Саме це й зумовило необхідність звернення у сьогоднішній час до теоретичних проблем кримінально–правової політики на рівні дисертаційного дослідження.

Виходячи з викладеного, тема даного дисертаційного дослідження уявляється його авторові надзвичайно актуальною як для розвитку теорії кримінально–правової політики, так і для вдосконалення практики її формування та реалізації в Україні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дисертаційного дослідження базується на основних положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 роки, затвердженої Указом Президента України № 1376/2000 від 25 грудня 2000 року і входить в якості складової частини до загальної програми наукових досліджень Одеського юридичного інституту МВС України.