ТИМОЩЕНКО НАТАЛІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА ФАГОТ В УКРАЇНСЬКІЙ КАМЕРНІЙ МУЗИЦІ КІНЦЯ ХХ - ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ: ВИКОНАВСЬКІ ШКОЛИ ТА КОМПОЗИТОРСЬКА ТВОРЧІСТЬ : TIMOSHENKO NATALIA ALEKSANDROVNA BASSOON IN UKRAINIAN CHAMBER MUSIC OF THE LATE XX-EARLY XXI CENTURY: PERFORMING SCHOOLS AND COMPOSITIONAL CREATIVITY

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано вибір теми дослідження та актуальність зазначеної проблеми, сформульовано мету і завдання дисертаційної роботи; визначено її об’єкт і предмет, наведені дані про зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Сформульовано теоретико-методологічні засади дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення роботи, представлені теоретичні результати дослідження і подані відомості про апробацію.
У першому розділі «Фагот в українському музичному мистецтві: теоретико-методологічні засади дослідження» здійснено узагальнення наявних масивів наукового знання з фаготової проблематики в аспекті розвитку української фаготної школи.
У підрозділі 1.1 «Українська фаготна школа у єдності процесуально- організаційних й комунікативно-дискурсивних характеристик»
досліджується феномен української фаготної школи у мистецтвознавчому, культурологічному, історичному і персоноцентричному контекстах.
Постмодерністський ракурс поняття мистецької школи акцентує увагу на комплексних ознаках школи як системного, організованого, динамічного конструкту: школа є дієвим, ефективним і результативним типом комунікації, що забезпечує єдність зв’язку між процесом творчості як самодостатнього явища і професійним навчанням творчій діяльності.
У дисертації аргументовано представлено думку щодо визначення сучасного процесу функціонування школи як дискурсивного, тобто підкреслюється конструктивна роль дискурсу як феномену співтворчості, поняття дискурсивного характеру освітніх відносин використовується в значенні особливого типу діалогічних відносин, що передбачає включеність одних значеннєвих систем в інші, й виникнення на цій основі якісно нових значень і смислів. Специфіка дискурсивного пізнання як творчого діалогу визначає процес розвитку школи як самодостатній та багатозначний, пов’язаний з усвідомленням, фіксацією і трансляцією набутих знань та художніх досягнень.
У дисертації набуває теоретичного обґрунтування положення щодо трактування явища школи в комунікативно-інформаційному аспекті, як процесу передачі культурно-мистецької інформації, що складає основи організації всієї діяльності школи, особливої значущості набуває ціннісно-етична сутність знання. Інструментальна виконавська школа виникає й розвивається на основі системи теоретико-методологічних принципів й художньо-естетичних парадигм, які реалізуються у сценічно-виконавській практиці музикантів- інструменталістів у певному культурно-історичному просторі. Сучасна інструментальна виконавська школа функціонує як інформаційно- комунікативний процес, одним із головних методологічних векторів якого є проектування мистецького рівня майбутньої виконавської культури. У цьому полягає культуроспрямовуюча роль школи.