ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Згідно зі ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Завдання кримінального судочинства – швидке і повне розкриття злочинів та викриття винних – поєднуються з охороною прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, і забезпеченням правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до кримінальної відповідальності і жоден невинний не був покараний (стаття 2 КПК).

Проблемою в Україні є злочинність та у зв’язку з цим великий обсяг кримінальних справ, що розглядаються судами України. Так, у 2001 р. судами першої інстанції розглянуто 527 442, у 2002 р. – 607 101, у 2003 р. – 610 680, а у першому півріччі 2004 р. - 260 560 кримінальних справ. Після проведення в 2001 р. “малої судової реформи” на суд покладається обов’язок не лише розглядати та вирішувати справи, але й розв’язувати питання щодо застосування заходів процесуального примусу в стадії досудового розслідування. У 2002 р. судами загальної юрисдикції з зазначених питань було розглянуто 138 108 подань органів досудового слідства, у 2003 р. – 137 814, у першому півріччі 2004 р. – 67 547 подань. Середньомісячне навантаження у 2001 р. на одного суддю місцевого суду становило 74,7 всіх справ і матеріалів. Це навантаження збільшилося у 2002 р. до 98,6, у 2003 р. до 110,2, а у першому півріччі 2004 р. становило 116,1 справ і матеріалів.

З огляду на це постає проблема диференціації процесуальної форми, необхідності прискорення і спрощення судового провадження за умови забезпечення прав учасників процесу. Така проблема існує й в інших державах, в яких також намагаються знайти оптимальну модель процесуальної форми. Це особливо необхідно в тих справах, в яких до суду подаються достатні докази вини особи у вчиненні злочину, а сама вона її не заперечує, й тому можливо вирішити справу без повного судового розгляду.

У зв’язку з цим значний інтерес становить інститут угоди про визнання вини, який є розвиненим у державах класичного обвинувального кримінального процесу, особливо в Англії та США, де 70-90% усіх кримінальних справ вирішується у спрощеному порядку, шляхом укладання угоди про визнання вини між сторонами обвинувачення і захисту. Таке вирішення розглядається як важлива умова збереження ефективного функціонування судової системи цих держав, бо дозволяє не проводити повний розгляд справи, що відповідно зменшує навантаження на суди та суддів.

Процедури спрощеного розгляду кримінальних справ набувають все більшого розвитку в державах Європи, зокрема в Німеччині, Італії, Іспанії, державах Бенілюксу, в Польщі, Чехії, Словаччині та Росії.

У кримінальному процесі України вже існують положення щодо скорочення і спрощення провадження у кримінальних справах. Це і протокольна форма досудової підготовки матеріалів (розділ VII КПК України), і положення про примирення потерпілого із особою, що вчинила злочин (підсудним), яке тягне за собою відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття суддею (ч. 1 ст. 27, ст. 251, ч. 3 ст. 282 КПК), про примирення обвинуваченого з потерпілим (ст. 8 КПК, ст. 46 КК), і, нарешті, про можливість для суду не проводити судове слідство, обмежившись лише допитом підсудного, який повністю визнав себе винним у пред’явленому йому обвинуваченні (ст.ст. 299, 301-1 КПК).

У зв’язку з переосмисленням існуючих і пошуками нових процесуальних форм швидкого і ефективного здійснення правосуддя у кримінальних справах в Україні актуальним є наукове дослідження угоди про визнання вини й аналогічних інститутів у кримінальному процесі зарубіжних держав, їх порівняння з відповідними положеннями чинного кримінально-процесуального законодавства України для визначення можливості й доцільності впровадження даного інституту в кримінальний процес України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з цільовою комплексною науково-дослідною програмою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Удосконалення правового механізму реалізації та захисту прав, інтересів людини і громадянина в Україні” (номер державної реєстрації ТЗ НДР №01 БФ 042-01) та пов’язане з напрямком наукових досліджень кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Проблеми удосконалення законодавства про судоустрій та судочинство” (номер державної реєстрації 97165).