СУДОВІ ВИТРАТИ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Відповідно до Конституції України права та свободи людини визначають зміст та спрямованість діяльності держави (ст. 3 Конституції України). У контексті цього однією з головних і беззаперечних ознак правової держави є захист цивільних прав, що  покладено законом на різні державні органи та громадські організації. Важлива роль в його здійсненні належить суду, розгляд та вирішення судами цивільних справ складає особливий вид державної діяльності — правосуддя по цивільних справах.

На здійснення вказаної діяльності держава витрачає грошові кошти, що виділяються з Державного бюджету України. Так, згідно з Законом України від 27 листопада 2003 року «Про Державний бюджет України на 2004 рік» передбачено наступні витрати, що пов’язані тільки зі здійсненням правосуддя місцевими судами — 264 034,1 тис. грн., Апеляційним судом України та апеляційними судами —159 858,5 тис. грн., Касаційним судом України — 5 169,2 тис. грн., Верховним Судом України — 43 889 тис. грн. При цьому є ще й інші витрати, котрі пов’язані, зокрема, з фінансовою підтримкою технічного забезпечення у сфері вдосконалення законодавства, підвищення кваліфікації суддів та працівників апарату тощо. Незначна їхня частина, у передбачених законом випадках, покладається на осіб, які беруть участь у справі.

Вимоги підвищення ефективності повною мірою відносяться і до правових норм, що регулюють діяльність органів судової влади. Інститут судових витрат, зокрема, повинний служити виконанню загальних завдань економічної політики держави і сприяти досягненню власних «вузьких» цілей по запобіганню необґрунтованих звернень до суду, спонукання учасників спору виконувати обов’язки добровільно і до більш повної компенсації витрат держави.

Тим часом практика показує, що поки в нормативному регулюванні інституту судових витрат маються окремі недоліки, що не забезпечують досягнення поставлених цілей та виконання вказаних завдань. На практиці зустрічаються і помилки, які можна пояснити не тільки недостатнім законодавчим регулюванням окремих положень судових витрат у цивільному процесі, але й недостатньою теоретичною розробкою існуючих проблем даного інституту. У правовій науці проблема судових витрат в останні десятиріччя не піддавалася комплексній монографічній розробці, практично відсутні і спеціальні дослідження окремих його положень. Юридична література у цій сфері в більшості представлена у вигляді нечисленних статей, що стосуються окремих спірних положень, що виникають у ході правозастосовної діяльності, розділів і підрозділів навчальних посібників та підручників, а також коментарів до ЦПК України 1963 р. У різні часи питанню судових витрат у цивільному процесі приділяли увагу А. Т. Бонер, М. М. Бородін, М. Х. Вафин, Р. Є. Гукасян, В. А. Кройтор, В. К. Пучинський, та ін. Окремим аспектам цієї проблеми приділяли увагу і ряд дореволюційних авторів: Д. І. Азаревич, Є. В. Васьковський, К. І. Малишев, Є. А. Нефєдьєв, І. Є. Енгельман.

Комплексне дослідження інституту судових витрат є вельми актуальним і має велике значення як для теорії цивільного процесуального права України, так і для судової практики і фінансової діяльності держави. Вищевикладені положення і визначили вибір теми цього дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Головних напрямків наукових досліджень Університету внутрішніх справ МВС України на 1996—2000 роки, затверджених вченою радою 5.01.1996 р. (протокол № 4); Головних напрямків наукових досліджень НУВС МВС України на 2001—2006 роки, затверджених вченою радою НУВС 23.03.2001 р. (протокол № 8).