ВІДНОВЛЕННЯ МАЙНОВИХ ПРАВ НЕЗАКОННО ЗАСУДЖЕНИХ ТА РЕАБІЛІТОВАНИХ ГРОМАДЯН

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. З проголошенням незалежності Україна задекларувала намір будувати правову державу, державу, в якій панують закон і верховенство права, забезпечуються права і свободи кожного індивіда.

У ст. 56 і 62 Конституції України закріплене право громадянина на відновлення майнової сфери і відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної протиправним засудженням, незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Тому основне завдання інституту відновлення майнових прав незаконно засуджених полягає у відновленні   попереднього майнового стану реабілітованого.

Як наукова проблема цей інститут не отримав належного висвітлення  у юридичній науці та вирішення у законодавчому регулюванні. В умовах існування адміністративно-командної системи держава не виконувала своїх обов’язків перед громадянином, який постраждав як від політичних репресій, так і від незаконних дій правоохоронних і судових органів. Зневажливе ставлення до прав особи негативно вплинуло на характер і стан дослідження проблем відновлення майнових прав незаконно засуджених і реабілітованих. Реабілітація цих осіб розглядалась лише як визнання їх невинуватості. Із неї вилучалися компенсаційні правопоновлюючі заходи, що гарантували відновлення громадянина в майновому стані і соціальному статусі. Протягом шестидесяти років радянське законодавство лише формально проголошувало можливість відновлення майнових прав і відшкодування шкоди реабілітованому, але не передбачало правових механізмів їх реалізації. Вперше  18 травня 1981 року Указом Президії Верховної Ради СРСР було затверджене Положення “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”. Водночас у ч. 2 ст. 89 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, а також у Цивільні кодекси союзних республік були внесені зміни, які передбачали можливість відшкодування державою шкоди, завданої правоохоронними органами. Дублювання порядку відновлення майнових прав і відшкодування шкоди в цих законодавчих  актах підтверджувало недосконалість теоретичних розробок про юридичну природу і галузеву належність цього інституту, що негативно впливало на його практичну реалізацію. Такі недоліки характерні і для Закону України від 17 квітня 1991 року  “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”, а також для спеціальних Положень, що регулюють порядок виплати грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам.

Актуальність теми дослідження зумовлюється також потребами судової практики, оскільки у процесі розгляду цієї категорії  справ виникають певні труднощі щодо застосування цивільного законодавства та спеціальних нормативно-правових актів про реабілітацію.

У цивілістичній науці дослідження проблем відновлення майнових прав незаконно засуджених і реабілітованих не мало системного і постійного характеру. У дисертаційних і монографічних працях  вчених-правознавців: Агаркова М.М., Безлєпкіна Б.Т., Бойцової Л.В., Братуся С.Н., Грибанова В.П., Дьоміна Ю.М, Іоффе О.С., Капліної О.В., Коссака В.М., Кучеренко І.М.,  Малєіна М.С.,  Маляренка В.Т., Матвеева Г.К., Нора В.Т., Пастухова М.І., Ромовської З.В., Рясенцева В.А., Савицької А.М., Савицького В.М.,  Таджиєва Т.Т.,  Шевченко Я.М., Шумила М.Є., Харитонова Є.О., Флейшиц Е.А. досліджувались лише окремі питання цієї проблематики, а наукові праці щодо комплексного аналізу правових характеристик інституту відновлення майнових прав незаконно засуджених і реабілітованих громадян на сьогодні відсутні. Безперечно, цей фактор негативно впливає на формування судової практики щодо розгляду та вирішення категорії спорів, пов’язаних із відновленням майнової сфери і відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями правоохоронних і судових органів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до теми науково-дослідницької роботи кафедри цивільного права та процесу юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка “Проблеми удосконалення цивільного законодавства в умовах інтеграції України в європейське співтовариство”, затвердженої наказом ректора Львівського національного університету імені Івана Франка № 11/74 від 01.07. 2002 року.