МОВА ПРАВА ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФСЬКО - ЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ (історичний аспект) :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасне демократичне суспільство припускає від­­критість, прозорість та ефективність правопорядку. Ці характерис­тики істотно залежать від мови, якою створюється і здійснюється право.

Вступ України до світового співтовариства як рівноправного партнера інших суверенних держав вимагає кардинальної реформи в усіх сферах правотворчої і правозастосовної діяльності, наукових дослідженнях та викладанні правових дисциплін. У кожній з цих сфер істотне місце посідає технологія комунікації, яка вимагає для свого вдосконалення глибокого вивчення мови права і бездоганного володіння нею юристами. Точність і ясність юридичних формулювань, їх адекватне мовне втілення, правильне й одноманітне вживання правової термінології багато в чому визначають ефективність законодавства, сприяючи повноцінному захисту прав окремих громадян, юридичних осіб, суспільства і держави.

Мова права — одна з професійних мов, що виникли на основі літературної національної мови (поряд з мовами медицини, тех­ніки, мистецтва тощо). Вона містить у собі низку відносно самостійних видів: мову законодавства і підзаконних правових актів, мову правозастосовної практики, мову юридичної науки і юридичної освіти, мову юридичної журналістики та ін. Крім того, предметна специфіка галузей права визначає додаткові особливості кожної з цих підмов, які у свою чергу також підрозділяються на декілька видів – мови цивільного, кримінального, міжнародного права тощо, мови відпо­від­них видів судочинства і т.ін.

Хоча цілком очевидно, що права без мови немає і бути не може, дослідження їхньої взаємодії протягом всієї історії правової рефлексії знаходилися нібито «на периферії», і про саму цю взаємодію згадували головним чином у зв’язку з розробками техніки і методики складання та тлумачення правових текстів (словесне, філологічне або граматичне тлумачення). Питання про мову права в радянській літературі зводилося головним чином до більш вузького, хоча й принципово важливого розділу, присвяченого вивченню мови закону. При цьому в роботах юристів — теоретиків С.С. Алексєєва, Д.А. Гаврілова, І.С. Грязіна, Ю.М. Оборотова, О.В. Петришина, О.С. Піголкіна, П.М. Рабіновича, В.М. Сирих, Ю.М. Тодики, В.Д. Ткаченка, М.В.Цвіка, А.Ф. Черданцева та інших переважає лінгвістично-філологічний підхід до пов’язаного з юридичною герменевтикою мовного питання.

В останні десятиліття спостерігається інтенсивне «зустрічне» зростання досліджень мови права, здійснюваних представниками мовознавства, що призвело до появи нової дисципліни на стику між мовознавством і правознавством -«юридичної лінгвістики» (Ю.Ф. Пра­дід), або «юрислінгвістики» (М.Д. Голєв). У вже досить багатій світовій і вітчизняній літературі з тематики мови права головні акценти робляться на автентичності пропонованих термінів, стиліс­тиці, лексикографії, мовній судово-криміналістичній експертизі і тому подібних сюжетах, що належать саме до юридичної лінгвістики і навіть до юридичної філології. Безперечно, лінгвістика і філологія права абсолютно необхідні й у теоретичному, й у практично-прикладному аспектах. Слід особливо відзначити роботи українських філологів Н.В. Артикуци, С.П. Кравченко, Ю.Ф. Прадіда, В.Я. Радецької, Б.Р. Стецюк, З.А. Тростюк та інших і їх російських колег Д.Д. Бє­ляєва, М.Д. Голєва, Т.В. Губаєвої, С.В. Дороніної, О.П. Сковородникова, С.П. Хижняка, Б.Я. Шаріфулліна та ін.

Однак дослідження мови права може і повинно мати більш широкий міждисциплінарний характер. У ньому необхідним є залучення принципів, методів і результатів психології, соціолінгвістики, соціо­логії права, історії і теорії права, історії юриспруденції, риторики та інших наук. Але конкретно технологічні розробки всіх цих наук мають певні теоретичні обмеження «згори», за якими починається сфера філософського аналізу, зокрема логіки і семіотики права.

Отже, вже внаслідок комплексності юрислингвістичного напрямку воно має бути включено в більш загальну дослідницьку програму розробки філософської юрислінгвістики та її складової частини — юридичної семіотики як метаюрислінгвістики. Проте у швидко зростаючому масиві публікацій з юридичної лінгвістики практично відсутні спроби філософського осмислення їхнього предмета. У роботах з філософії права як російських і українських (С.С. Алексєєв, О.А. Бандура, О.Б. Венгеров, К.К. Жоль, Д.А. Керімов, С.І. Максимов, О.І. Овчинніков, Л.В. Петрова, В.М. Розін, С.С. Сливка, Ю.В. Тихонравов та ін.), так і західних авторів (С.П. Сінха, Е.Х. Леві, Р. Ціппеліус) питання мови права в кращому разі тільки згадуються в зв’язку з загальними питаннями розвитку правового мислення.

Природним першим кроком програми філософської юрис­лінгвістики є аналіз підходів до вивчення мови права, що мали місце в історії філоcофсько-правової думки. Найбільш близькими до теми пропонованої дисертації є роботи, присвячені більш вузькому політико-правовому аспекту семіотики закону (Н.І. Хабі­буліна) і окремим історичним періодам формування юридичної семіотики (античний – у О.М. Атарщикової, період Нового часу – у О.К. Саркісова). Однак логіко-семіотичний та історичний підходи в цих дослід­женнях проводяться недостатньо послідовно і систематично.

З огляду на результати, отримані зазначеними вченими, у даній роботі дослідницькі зусилля зосереджено на історичному аналізі становлення філософської юрислінгвістики, починаючи з періоду німецької класики XVIII-XIX століть, з яким найбільше близько пов’язані сучасні дослідження мови права. Відсутність систематичних спроб такого аналізу у вітчизняній літературі дає змогу вважати актуальною тему пропонованої дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дослідження виконувалося в рамках Державної цільової комплексної програми «Розвиток прав людини як головна частина розвитку демократичних процесів у правовій соціальній державі Україна» (державна реєстрація № 0186.0.070866).