ЗАПОБІГАННЯ ПОШИРЕННЮ НАРКОТИЗМУ В УКРАЇНІ (кримінологічна та кримінально-правова характеристика)

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

         Актуальність дослідження. З початку 90-х років минулого століття Україна здійснює зовнішню політику, спрямовану на інтеграцію в європейське та світове співтовариство, розвиток економічних, політичних та гуманітарних контактів з іншими державами. Але ця позитивна тенденція має й негативні наслідки – відкритість держави стала активно використовуватися міжнародними кримінальними структурами, у тому числі й тими, що вчинюють злочини у сфері незаконного обігу наркотиків.

         Однією з причин поширення наркоманії на теренах як нашої держави, так й інших пострадянських республік стали серйозні кризові явища в різних сферах суспільного життя, погіршення соціально-економічного та соціально-психологічного стану ряду груп населення.

         В умовах кризи відбувається втрата частиною населення чітких соціальних орієнтирів, зниження престижу чесної праці, руйнування установки на ведення здорового способу життя. На цьому тлі відбувається поширення наркоманії, яка є для певної частини населення способом розв’язання життєвих проблем, а злочинна діяльність у сфері незаконного обігу наркотиків – безпосереднім джерелом одержання прибутків.

         Динаміка розповсюдження наркотиків за останні тридцять років свідчить про те, що збільшення кількості споживачів наркотичних засобів в Україні спостерігається з кінця 60-х років минулого століття. У 1968 році діагноз наркоманія був поставлений 2,5 тисячам осіб, у 1997 році – 55 тисячам, у 2004 році – майже 84 тисячам осіб. За період з 1999 року по 2004 рік приріст зареєстрованих наркоманів склав більше ніж 50 %. Незважаючи на ті обставини, що різні відомства України дають неоднакові кількісні оцінки, фактичне число осіб, які вживають наркотики, наближається до мільйона чоловік, а загальний світовий обсяг наркоринку щороку становить 400 мільярдів доларів США.

Згідно зі статистичними даними наркотизм найбільш розповсюджений у Дніпропетровській, Донецькій, Одеській, Запорізькій, Харківській, Луганській, Миколаївській областях, Автономній Республіці Крим та місті Києві. Щорічно число наркозалежних осіб зростає на 5 – 7 тисяч, з яких 27 % – дорослі, 60 % – молодь і 13 % – діти віком 11–14 років. Практично всі наркозалежні особи належать до активного населення, 80 % з них – у віці до 30 років.

         За останні п’ять років кількість злочинів, пов’язаних із наркотиками, зросла на третину і в 2004 році становила понад 65,7 тисячі. За вчинення наркозлочинів затримано 45,2 тисячі осіб та ліквідовано 4,0 тисячі злочинних груп. Особами у стані наркотичного сп’яніння щорічно вчиняється від 10 до 18 тисяч злочинів загальнокримінального характеру, які прямо не пов’язані з незаконним обігом наркотиків.

Суттєвим внутрішнім криміногенним фактором стало, за нашим переконанням, існування в Україні вітчизняного виробництва синтетичних наркотиків як для внутрішніх потреб, так і на експорт, зокрема в Росію, країни Прибалтики, Скандинавії та Центральної Європи.

За радянських часів наявність проблеми незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів не визнавалася як політичним керівництвом, так і вченими. Політика колишнього СРСР будувалася на тому, що в соціалістичній державі не може бути такого ганебного явища, як наркоманія, у зв’язку з чим ніяких досліджень фактично не проводилося, проблема замовчувалася, заходи щодо протидії наркотизму не планувалися і не здійснювалися. Лише з середини 90-х років минулого століття в Україні почали вживатися конкретні заходи щодо запобігання незаконному обігу наркотиків. Практично на цей період припадає початок інтенсивної наукової розробки проблеми наркотизму.

У цьому напрямі плідно працювали Ю.В. Алек­санд­ров, Ю.В. Баулін, Т.А. Богомолова, А.А. Габіані, В.О. Глушков, О.М. Джужа, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, М.Й. Коржанський, І.П. Лановенко, В.Г. Лихолоб, Н.Ю.Максимова, П.П. Михайленко, А.А. Музика, М.Л. Прохорова, О.І. Рощін, М.П. Селіванов, В.М. Смітієнко, В.Я. Тацій, А.М. Ухаль, М.С. Хрупа, Є.В. Фесенко, B.I. Шакун, А.П. Шеремет, С.С. Яценко та інші. Їх роботи заклали основи наукового розуміння наркотизму як негативного соціального явища, його найбільш характерних ознак і детермінації, шляхів і засобів профілактики.

Разом з тим стрімкий розвиток соціально-економічних процесів, їх глобалізація, розширення міжнародних зв’язків призвели до істотних змін і в такому явищі як наркотизм. За цих умов виникла потреба у проведенні наукового комплексного аналізу наркотизму в сучасних умовах, переосмисленні суттєвих ознак та виробленні на цій основі пропозицій удосконалення діяльності державних і правоохоронних органів щодо запобігання його поширенню в Україні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження ґрунтується на основних положеннях Комплексної програми профілактики злочин­ності на 2001–2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376, Програми реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2003–2010 роки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2003 року № 877. Дисер­тацію виконано відповідно до тематики, передбаченої Пріоритетними напрямами наукових та дисертаційних досліджень Міністерства внутрішніх справ України, які потребують першочергової розробки і впровадження в практичну діяль­ність органів внутрішніх справ України на період 2001–2009 років, планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 2004–2005 роки, пріоритетних напрямів наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2001–2005 роки. Тему зареєстровано в Управлінні координації та планування наукових досліджень Академії правових наук України.