ЗАКОНОДАВЧА ТЕХНІКА: ПОНЯТТЯ, ФОРМИ, ВИДИ, РЕАЛІЗАЦІя В УКРАЇНІ

Краткое содержание

Актуальність теми дослідження. Визначальним засобом високої ефективності правового регулювання суспільних відносин є юридична техніка і, насамперед, техніка вироблення законів держави – законодавча техніка. Особливо актуальним стає питання техніко-юридичної досконалості законодавчих актів, забезпечення їх системності в умовах постійного зростання їх кількості, розширення сфери правового регулювання суспільних відносин.

Разом з тим, навіть побіжний огляд законодавчої бази України свідчить про незадовільну якість багатьох законодавчих актів, що є наслідком недостатньо ефективної законодавчої техніки їх вироблення. Аналіз законодавчих актів показує, що значна частина з них виробляються з порушенням вимог законодавчої техніки, містять численні техніко-юридичні помилки. Найбільш типовими технічними недоліками законодавчих актів є надмірна громіздкість їх текстів, невиправдане повторення і відтворення, декларативний характер і неконкретність формулювань правових положень, недотримання однозначності термінології, порушення системності, узгодженості юридичних норм і, як наслідок, прогалини, протиріччя у правовому регулюванні суспільних відносин.

Зазначені недоліки так чи інакше негативно відбиваються у правозастосуванні, при користуванні положеннями законодавчих актів у діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та судовій практиці, а також зумовлюють зневажливе ставлення до закону суб’єктів правовідносин, знижують рівень законності й правопорядку в суспільстві.

Однією з причин такого становища є відсутність чітко розробленої, упорядкованої системи прийомів, методів підготовки законодавчих актів, їх ухвалення та введення в дію, а також відсутність науково обґрунтованих вимог і рекомендацій щодо застосування законодавчої техніки у законодавчому процесі.

Відтак необхідною передумовою забезпечення техніко-юридичної якості законодавчих актів стає наукове знання законодавчої техніки. Однак попри ту увагу, яку приділяють теоретики права до проблем законодавчої техніки, загальне поняття останньої залишається до цього часу дискусійним у юридичній науці, а більшість авторів обмежуються фрагментарними дослідженнями її окремих аспектів. Про це свідчить, зокрема, ряд дисертаційних робіт, захищених останнім часом в Україні (А.Ю. Іванової, С.П. Кравченка, С.Г. Меленка, Є.В. Погорелова, О.Я. Рогача), в яких розглядалися окремі питання законодавчої техніки.

Дане дисертаційне дослідження ґрунтується на теоретичних працях представників вітчизняної та зарубіжної юридичної науки різних історичних періодів, зокрема: С.С. Алексеєва, Л.Ф. Апт, Ю.Г. Арзамасова, В.К. Бабаєва, І.О. Билі, С.О. Боголюбова, І.Л. Брауде, М.О. Власенка, Л.Д. Воєводіна, Т.В. Губаєвої , Л.І. Дембо, Ж.О. Дзейко, Р. Ієринга, К. Ільберта, В.М. Карташова, Т.В. Кашаніної, Д.А. Керимова, Д.А. Ковачева, О.О. Красавчикова, Р. Лукича, Л.О. Морозової, Г.І. Муромцева, А. Нашиц, А.С. Піголкіна, П.М. Рабіновича, В.М. Сирих, П.І. Стучки, Ю.О. Тихомирова, А.А. Ушакова, Б.В. Чигідіна, О.Ф. Черданцева, Д.В. Чухвічова, А.С. Шабурова, М.Д. Шаргородського, Г.Г. Шмельової, К.С. Шугриної, І.Д. Шутак, О.І. Ющика, Л.С. Явича та інших.

Головний недолік багатьох досліджень проблем законодавчої техніки полягає в тому, що даний феномен не розглядається як цілісне правове явище. Відсутність ґрунтовної теоретичної розробки законодавчої техніки, юридичної техніки взагалі, негативно позначається на виробленні та впровадженні системи техніко-юридичних прийомів і методів у законодавчу діяльність в Україні, на якісному рівні законодавчих актів.