ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Процес демократизації українського суспільства є складним, системним явищем, яке пронизує і охоплює всі сфери життєдіяльності соціуму – економіку, політику, право, ідеологію. Тому проблема формування нової правової доктрини нерозривно пов’язана з глибокими змінами соціально-економічного устрою нашої держави, суспільно-політичних інститутів, з процесом переосмислення духовних цінностей. Ефективність здійснення економічних і політичних реформ неможлива без реорганізації правової системи, яка передбачає необхідність зміни теоретичних уявлень про суспільство, про співвідношення між державою і правом.

В умовах побудови правової держави потребують переосмислення уже усталені підходи до права, його сутності і призначення. Вступ України до Ради Європи, проголошення стратегічного завдання України – вступу до ЄС визначає, насамперед, обов’язок приведення у відповідність національного законодавства із загальноєвропейським. Європа вже набула єдиного культурно-правового простору, що дає змогу європейським державам розбудувати “загальноєвропейський дім”, ідея якого передбачає і єдине “правове середовище”.

Оригінальність сучасних тенденцій світового розвитку та однопорядкових з ними європейських процесів, з урахуванням кардинальних змін в житті України як суверенної та незалежної держави, пов’язані з державним будівництвом та означенням відносин з іншими державами, з усією очевидністю детермінують нагальність переосмислення феномену права. Історичне тяжіння до європейських ціннісних орієнтирів та спроможність власної правової традиції перетворює європейське право на об’єкт сучасних досліджень, зокрема об’єкт загальнотеоретичного міжнародно-правового осмислення.

Співробітництво з Європейським Союзом посідає особливе місце у системі пріоритетів України. Як зазначено в “Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу”, затвердженій Указом Президента України від 11 червня 1998 року, “національні інтереси України потребують утвердження України як впливової європейської держави, повноправного члена ЄС”. Наближення меж Європейського Союзу до кордонів України актуалізує проблему її взаємовідносин з цим інтеграційним об'єднанням, вимагає визначення найбільш ефективної стратегії і тактики інтеграції України до ЄС в цілому та зближення правової системи України з правом Євросоюзу зокрема.

Україна повинна докласти максимум зусиль для забезпечення поступового наближення національного законодавства до правового поля та стандартів ЄС. Тим часом, досвід минулих років довів, що доки Україна не матиме стійкого курсу та концепції інтеграції, доти гармонізація законодавства не матиме сенсу, оскільки гармонізація не може відбуватися у вакуумі. Україна все ще перебуває на початковому етапі процесу інтеграції. Актуальність проблеми ефективного використання усіх можливостей, які закладені у правових документах, що визначають основні напрямки партнерства та співпраці між Україною та ЄС, диктується не тільки міркуваннями удосконалення засобів міжнародно-правового регулювання відносин між партнерами. Усі ці засоби можуть і повинні застосовуватися і для здійснення економічних та правових реформ в Україні. Зважаючи на ці аргументи, дослідження особливостей зближення правової системи України із правом ЄС слід розглядати як важливу складову зусиль у напрямку поступової інтеграції України до європейського політичного, економічного та правового простору.

Необхідно зазначити, що вітчизняна юриспруденція, починаючи практично з моменту здобуття незалежності України репрезентує багатоваріантний підхід до пізнання та характеристики комплексу проблем, пов’язаних зі зближенням права України до правової системи Європейського Союзу. Йдеться про те, що різні дослідники виокремлюють власну критеріальну структуру аналізу проблеми, наголошуючи на принциповій важливості тих чи інших її аспектів. Так, наприклад, одні дослідники інституціональним аспектом своїх пошуків вбачають характеристику соціально-правової природи “європейського правового простору”, який є детермінантним щодо інших правових систем, визначаючим принципи та особливості правової інтеграції та уніфікації. Серед інших вчених, що досліджували названий аспект проблеми, слід назвати французького вченого Е.Крабі, який зробив першу в юридичній науці спробу комплексно дослідити концепцію європейського правового простору. Серед дослідників з пострадянських держав необхідно відзначити роботи С.А.Бєляєва та В.В.Пустогарова, які звернули увагу на зв’язок становлення європейського правового простору та утвердження країн Східної Європи та колишнього Союзу РСР як правових держав, а також на обґрунтування А.Х.Саїдовим наукової цінності концепції європейського правового простору для наук міжнародного права та порівняльного правознавства. Окремі теоретичні аспекти доцільності наукового вжитку поняття “правовий простір” висвітлюються у роботах Ю.О.Тихомирова. У зв’язку з проблематикою інтернаціоналізації внутрішнього права держав на основі норм і стандартів, вироблених у регіональному міжнародному праві, до поняття “європейський правовий простір” звернувся І.І.Лукашук.

Важливими для різнобічного розкриття процесу становлення європейського правового простору є роботи російських (Л.М. Ентіна, О.І.Тіунова, Б.М.Топорніна, Є.T. Усенка, Ю.М. Юмашева, а також таких західних вчених, як Е.Аннерс, Дж.Вейлер, Дж.Вінер, В.Греве, Р. Давід, А.Романо, М.Дженіс, Р.Кей, Е.Бредлі, А.Татам та ін.) вчених та українців А.І.Дмитрієва, А.С.Довгерта, В.К.Забігайла, Л.Г.Заблоцької, О.В.Задорожнього, А.П.Зайця, М.І. Козюбри, В.Є.Мармазова та І.С.Піляєва, В.І.Муравйова, Л.Д.Тимченка, Ю.С.Шемшученка.

З-поміж зарубіжних фахівців, які займалися дослідженням права Євросоюзу в цілому та особливостей і принципів його зближення із правовими системами третіх країн, слід назвати таких вчених, як Н. Блокер, Ж. Булюї, М. Вестлейк, Т. Гартлі, Г-Н. Геренфельдт, А. Еванс, Г. Єніке, Г. Іпсен, В. Кернз, Н. Каталано, Д. Лазок, Д. Маклеод, Ж. Рідо, П. Пескатор, А. Татам, Ж. Тускоз, А. Фердрос, П. Фішер, С. Хайет, Г. Шлогауер, О. Шпірман, Ж. Штайнер та ін.

Окремої уваги заслуговують роботи вітчизняних та зарубіжних дослідників, предметом яких є понятійно-категоріальна сутність, еволюція та оригінальні риси функціонування правової системи як соціального феномену. Серед таких увагу привертають передусім роботи українських авторів: В.Д.Бабкіна, А.П.Зайця, О.В.Зайчука, М.І.Козюбри, В.В.Копейчикова, Є.В.Кубка, Л.В.Луць, В.Ф.Опришка, Н.М.Оніщенко, В.Ф.Погорілка, П.М.Рабіновича, В.М.Селіванова, О.Ф.Скакун, В.М.Шаповала, Я.М.Шевченко, Ю.С.Шемшученка та ін. Серед російських вчених цю проблему досліджували: С.С.Алексєєв, В.Л.Карташов, Д.А.Керімов, В.В.Кудрявцев, О.А.Лукашова, О.В.Малько, М.В.Марченко, Ю.О.Тихомиров, Л.С.Явич та ін. З-поміж інших зарубіжних авторів, потрібно згадати насамперед Ф. Аумана, Р. Болдіна, Р. Давида, Ж. Карбоньє, К. Нетона, Дж. Тернера, А. Уотсона, Л. Фрідмена, Дж. Херста та ін.

Нарешті, спроби систематичного осмислення принципів, тенденцій, сфер, проблем та перспектив зближення правової системи України до права ЄС зроблені такими авторами, як В.Н. Денисов, М.В. Буроменський, О.Ф. Висоцький, В.І. Євінтов, М.О. Баймуратов, Л. Д. Тимченко, К. К. Сандровський, В. А. Василенко, А.З. Георгіца, В. І. Кисіль, А.С. Довгерт, Н. Р. Малишева, В. Г. Буткевич, С.В. Шевчук, Г. Є. Бувайлик, А. С. Філіпенко, О. І. Шнирков, В.І. Муравйов.

Поза тим, незважаючи на достатньо велику кількість наукових досліджень, пов’язаних із характеристикою різних аспектів зближення правової системи України до права ЄС, слід наголосити, що на разі є відсутніми комплексні теоретико-правові пошуки, автори яких пропонували б системний підхід до висвітлення проблеми.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов’язана з тематикою науково-дослідної роботи кафедри теорії держави і права Київського університету права НАН України та відділу теорії держави і права інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вона виконана в рамках загальної теми “Теоретико-методологічні проблеми розвитку правової системи України” (№ державної реєстрації 0102U001597).