ПОЛІТИКО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДЕПОРТАЦІЇ З КРИМСЬКОЇ АРСР ТА РЕПАТРІАЦІЇ ДО АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ У СКЛАДІ УКРАЇНИ (1941 – 1996 рр.): історико-правове дослідження

Краткое содержание

                                ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю дотримання прав людини та соціальних (етнічних) груп, що закріплені міжнародними актами, встановлення меж примусового втручання держави у зміну території поселення національно-етнічних груп. У зв’язку з цим об’єктивно постає ретроспективна проблема правового регулювання депортацій народів з України (в сучасних її територіальних межах), зокрема, з Криму. В умовах колишньої тоталітарної системи управління суспільством у СРСР ці питання замовчувалися. Лише в 90-ті роки ХХ ст. вчені нарешті отримали можливість звернутися до дослідження забороненої теми. В значній мірі зростанню наукового інтересу до питань депортації, реабілітації, репатріації національно-етнічних груп населення, яке проживало на Кримському півострові, посприяло «відкриття» для широкого наукового використання архівних документів, що зберігалися довгі роки під грифом таємності.

             Проблеми правової реабілітації народів, депортованих за національною ознакою з території Кримської АРСР у роки Другої світової війни, вдосконалення нормативно-правової бази щодо прибуття репатріантів набувають чималого значення для Української держави і Кримської автономії, безпосередньо впливають на політичне, економічне та культурне життя країни та її поліетнічних регіонів. Адже окремого законодавчого документа про реабілітацію  депортованих народів в Україні й досі не існує. У постанові Верховної Ради УРСР «Про порядок введення у дію Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 17 квітня 1991 р. зазначалося, що дія низки статей цього закону не поширюється на репресовані народи, оскільки питання про їхню реабілітацію вирішено в Декларації Верховної Ради СРСР від 14 листопада 1989 р. «Про визнання незаконними та злочинними репресивних актів проти народів, які зазнали примусового переселення, і забезпечення їхніх прав». На підставі цієї декларації було укладено низку нормативних документів, що мали на меті урегулювати процеси, пов’язані з поверненням депортованих народів, відновленням їхніх прав. Розробка законопроектів про відновлення прав депортованих народів здійснювалася в комісіях Верховної Ради України починаючи з 1991 р. Український парламент прийняв Закон «Про національні меншини в Україні» (чинний з 25 червня 1992 р.), згідно з яким питання про повернення (репатріацію) на територію України представників депортованих народів вирішувалися актами і угодами України з іншими державами. Але на сьогодні відсутня чітка комплексна державна політика, законодавчо не врегульовані процеси добровільного повернення, облаштування, адаптації та інтеграції депортованих народів, що, в свою чергу, знижує ефективність практичних заходів, здійснюваних органами виконавчої влади. Відтак набуває особливої ваги актуальність історико-правового дослідження, результатом якого мають стати наукові рекомендації щодо вирішення зазначених проблем.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана у відповідності до п.1 «Головних напрямів наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр.» Тема дисертації відповідає Координаційному плану МОН України «Історія етнонаціональних процесів в Україні», плановій науковій темі Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського «Вивчення етнокультурних проблем депортованих народів і малих етнокультурних спільнот у Криму» № 0197V000422 і виконана за планом наукових досліджень кафедри історико-правових дисциплін юридичного факультету ТНУ на період 2002-2005 рр.