ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ МОЖЛИВІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ ПЕВНИХ ВИДІВ ПОКАРАНЬ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Процес демократичних перетворень в Україні нероздільно пов'язаний з побудовою цивілізованої правової держави, здатної забезпечити захист своїх найвищих цінностей від злочинних посягань. Серед засобів, що застосовуються державою в системному впливі на злочинність, найбільш суворим та поширеним було і залишається кримінальне покарання. За всієї важливості соціально-економічних заходів по запобіганню злочинності та поліпшення виховної роботи не можна не враховувати тієї значної ролі, яку відіграє в боротьбі за викорінювання злочинних посягань кримінальне покарання. Досягнення притаманних покаранню цілей впливає на характер і динаміку злочинності, служить дійовим засобом спеціальної та загальної превенції.

Призначення покарання є логічним і необхідним етапом, який завершує роботу органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів. Якщо ж, в силу тих чи інших причин, винній особі не призначається покарання, або вид чи розмір покарання не відповідають суспільній небезпеці вчиненого та особистості винного, ефективність діяльності правоохоронних органів може бути значно знижена і навіть зведена нанівець. Помилки у використанні кримінального покарання, поряд з іншими чинниками, можуть ослабити боротьбу із злочинністю, призвести до підвищення її рівня, зростання числа злочинів, можуть дискредитувати правоохоронну і судову діяльність, а також всю державну владу.

Криміногенна обстановка, що склалася в Україні, зниження ефективності дії кримінального покарання зумовлюють нагальну необхідність наукового осмислення цих процесів, пошуку найбільш оптимальних напрямів, форм і методів подолання кризового стану в боротьбі із злочинністю.

У цьому аспекті дослідження проблем призначення покарання набуває особливу актуальність і значущість. Для досягнення цілей покарання, підвищення його ролі як засобу протидії злочинним проявам необхідна система, що забезпечує реальну можливість застосування різних видів та розмірів покарання до засуджених різних категорій залежно від тяжкості злочину, обставин його вчинення і особистості винного. Проблема застосування покарання охоплює ряд питань, що відносяться до сутності покарання, його цілей, індивідуалізації тощо. Потрібно враховувати, що хоча покарання і являє собою передбачену законом реакцію з боку держави на вчинений злочин, це всеж-таки остання, крайня міра, яка застосовується до винної особи. Вона реалізовується в тому випадку, коли іншими способами досягнути мети запобігання злочинів і виправлення винного не уявляється можливим.

У розв'язанні цієї задачі важливе місце займає виявлення і наукове осмислення ситуацій, коли внаслідок наявності особливих обставин застосування того або іншого покарання стає неможливим.

Питання призначення покарання були і залишаються складними в судовій практиці, що відзначається в роз'ясненнях Пленуму Верховного Суду України, працях вчених і практиків. Невипадково, як показує аналіз статистичних даних, ефективність спеціальної превенції залишається низкою. Про це свідчить той факт, що кожний четвертий злочин вчиняється особами, які відбувають покарання або раніше судимі і мають не зняту і не погашену судимість (у 2002 р. – 24,2%, у 2003 р. – 25,9 % від загальної кількості засуджених).

Викладене переконує в актуальності, теоретичній та практичній значущості обраної теми дисертаційного дослідження.

У теорії кримінального права значну увагу вивченню проблем призначення кримінального покарання приділили (в радянській період розвитку науки кримінального права) Л.В. Багрій-Шахматов, М.І. Бажанов, І.М. Гальперін, А.С. Горелик, І.І. Карпець, Б.С. Никифоров, П.П. Осипов, В.Д. Соловйов, В.Я. Тацій, М.Д. Шаргородський та інші. У цих роботах ґрунтовно розглянуто ряд питань, пов'язаних з призначенням покарання. Однак окремі з них залишаються спірними, деякі вимагають подальшого обговорення, інші втратили своє значення у зв’язку із змінами в законодавстві та соціально-економічних умовах життя суспільства.

У сучасний період питання призначення покарання досліджувалися в роботах П.А. Вороб’я, В.І. Зубкової, А.В. Іщенка, Т.О. Лєсниєвскі-Костаревої, А.А. Магомедова та інших. Зазначені наукові розробки містять значну кількість безперечно корисних теоретичних положень і висновків. Однак проблема обставин, що виключають застосування певних видів покарання, спеціально не досліджувалася не тільки в Україні, а і в інших країнах колишнього СРСР.

Окремі аспекти щодо реалізації нормативних приписів про виключення у застосуванні певних видів покарання стали предметом розгляду лише в останні роки. Однак відповідні роботи (на рівні статей чи наукових тез) стосуються лише виключень у застосуванні певних видів покарання до неповнолітніх (В.М. Бурдін, Т.В. Сахарук, В.І. Тютюгін) або ґрунтуються на аналізі норм КК інших країн (В.М. Степашин).

Наразі у практиці непоодинокі випадки призначення судами покарань особам, до яких обраний вид покарання не може бути застосований, що негативно впливає на законність та обґрунтованість застосування відповідних кримінально-правових норм. Не можна визнати досконалим техніко-юридичне втілення норм про обставини, що виключають застосування певних видів покарання, в їх чинній редакції, що викликає потребу у формулюванні й обґрунтуванні пропозицій про внесення змін до Кримінального кодексу України.

Вищевикладене зумовлює необхідність наукового осмислення й детального теоретичного дослідження правової природи та особливостей застосування норм щодо обставин, що виключають застосування певних видів покарання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Науково-дослідного інституту проблем боротьби зі злочинністю Національної академії внутрішніх справ України, ґрунтується на загальних положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 роки (затверджена Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000), а також розділу IV Концепції бороть­би з корупцією на 1998–2005 роки (затверджена Указом Президента України від 24 квітня 1998 р. № 367/98), яким спеціально передбачені заходи удосконалення системи кримінально-правових санкцій.