ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ЗАХИСТУ ПРАВ НЕПОВНОЛІТНІХ В УКРАЇНСЬКІЙ РСР (60-і – поч. 80-х рр. ХХ ст.)

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Останніми роками в Україні активізувався процес перегляду існуючих нормативно-правових актів та створення нових, які б враховували сучасні суспільні відносини, що потребують правового закріплення. Ці акти мають бути узгоджені з міжнародними правовими документами, визнаними багатьма країнами світу, зокрема й Україною. Під час реалізації такої політики держави посилюється увага до визначення та захисту прав окремих верств населення, які потребують особливого ставлення з боку держави, і зокрема захисту прав дітей, що є сьогодні актуальним, а створення спеціального державно-правового механізму реалізації і захисту прав неповнолітніх, а також ювенальної юстиції як особливого апарату вирішення справ неповнолітніх є вкрай необхідним. Найбільш вдало це може бути здійснено за умови аналізу наукових розробок, синтезу теоретичної та нормативної бази із залученням переваг історичного досвіду нашої країни з цього питання.

Вивчення стану наукової розробки теми показує, що досі вона комплексно не досліджувалася спеціалістами у галузі права. Розглядались лише окремі її аспекти – охорона материнства та немовлят органами охорони здоров’я, охорона дитинства та підтримка сім’ї, що має дітей, захист прав неповнолітніх у навчально-виховному процесі закладів системи освіти тощо. При бажанні авторів охопити істотні сторони охорони дитинства спостерігається однобічність аналізу проблем, що стосуються неповнолітніх: вони або розглядаються з боку лікувально-профілактичної допомоги, або вивчаються види соціально-економічної підтримки сім’ї та дитини. При цьому право як інструмент охорони неповнолітніх випадає з поля зору.

У вивченні питань охорони прав неповнолітніх на сучасному етапі корисним є аналіз виникнення та розвитку органів держави та громадських організацій із захисту прав неповнолітніх протягом всієї історії Радянської держави. Особливо важливим для дослідження є процес створення і вдосконалення організаційних і правових форм в УРСР у 60-і – поч. 80-х рр. як складової частини державно-правового механізму, що забезпечував розв’язання проблеми захисту прав дитини.

Важливою подією у справі юридичного закріплення соціального становища неповнолітніх, створення системи гарантій їх прав стало прийняття у 1959 р. Генеральною Асамблеєю ООН Декларації прав дитини. У цей час держава стала більш уважно вирішувати питання підвищення якості виховання неповнолітніх, умов навчання у школі, влаштування на роботу після закінчення школи тощо. Тому дослідження організаційно-правових засад, форм, методів діяльності суб’єктів, що забезпечували захист прав неповнолітніх у 60–80-х рр. ХХ ст. в УРСР дає змістовний матеріал не лише для наукових узагальнень, а й для вирішення проблеми захисту прав дітей і молоді, боротьби з безпритульністю, бездоглядністю, правопорушеннями неповнолітніх на сучасному етапі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дослідження відповідає «Тематиці пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002–2005 роки» (п. 2.9) і «Тематиці пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002–2005 роки» (п. 1.5), затвердженим наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р, «Пріоритетним напрямам наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2001–2005 роки» (п. 1.4), затвердженим ректором НАВСУ 5 квітня 2001 р., та науково-дослідній програмі кафедри історії держави і права Національної академії внутрішніх справ України.