ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК КОНЦЕПЦІЙ ОБҐРУНТУВАННЯ В ЛОГІЦІ ТА ФІЛОСОФІЇ ПРАВА (від античності до початку ХІХ сторіччя)

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і ступінь розробки теми дослідження. Процес входження України у світове співтовариство правових  держав ставить ряд теоретичних і практичних питань, що вимагають не тільки конкретно-наукового, але й філософського осмислення. Рішення багатьох з цих питань пов'язано зі встановленням природи і методології обґрунтування в праві. Вимога обґрунтованості як необхідної передумови справедливого судового і позасудового розгляду висувається в ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини й основних свобод, у конституціях усіх сучасних демократичних держав, включаючи і Конституцію України (стст. 29, 30, 32, 40, 118). Ця вимога висувається й у кримінально-процесуальному та цивільно-процесуальному законодавстві України. Однак ні в міжнародних правових актах, ні в національному законодавстві України не розкривається зміст поняття обґрунтування і його логіко-гносеологічного результату - обґрунтованості. Таким чином,  законодавець не роз'ясняє, що мається на увазі під обґрунтуванням у цілому, залишаючи рішення цього питання теорії відповідних процесуально-правових дисциплін. Більш того, саме вимога обґрунтованості дотепер не поширюється законодавцем на усі види процесуальних дій. У той же час через недостатню обґрунтованість багато рішень судів по цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справах скасовуються після апеляцій у суди вищих інстанцій. Необґрунтованістю рішень правоохоронних органів і судів порушуються права громадян, знижується ефективність правосуддя і його соціальний престиж, а в кінцевому рахунку послабляється проголошений Конституцією України курс на формування правової держави з його принципом верховенства права. При ще більш широкому підході виявляється недостатня обґрунтованість ряду правових норм, прийнятих у свій час без прогнозу їхнього наступного впливу на економічні, політичні, соціальні, культурні процеси, які ці норми були покликані регулювати.

Подоланню цих небажаних явищ може в істотній мері сприяти створення єдиної, послідовної і цілісної філософсько-логічної теорії обґрунтування для всієї системи права.

Ідея створення такої теорії висувалася ще в дореволюційній вітчизняній літературі в роботах М.О. Бердяєва, Є.В. Васьковського,.І.А. Ільїна, В.Д. Каткова, В.Д. Кистяківського,.М.М. Ковалевського,.П.І. Люблинського, П.І. Новгородцева, П.О. Сорокіна, Є.М. Трубецького, П.Д. Юркевича та ін.  

Слід зазначити, що тривалий час у радянській літературі проблема обґрунтованості процесуальних актів розроблялося, головним чином, у межах теорії доказів, рішень і вироків суду (роботи О.Я. Вишинського, М.М. Гродзинського, О.Ф. Клеймана, С.Ф.Курильова, В.Т. Нора, В.О. Обухівського, С.В. Познишева, М.М. Полянського, А.О. Старченка, М.С. Строговича, М.А. Чельцова-Бебутова та ін.). Тенденція до більш широкого розуміння була намічена в 1967 році проф. M.І. Бажановим, який запропонував ідею, що вимога обґрунтованості повинна відноситися не тільки до винесення вироків суду, а й до будь-яких рішень на всіх стадіях кримінально-процесуального провадження. Показово, що при усій своїй очевидності ця ідея могла бути висловленою тільки таким авторитетним ученим, як М.І. Бажанов, який, проте, визнавав за необхідне обмежитися сферою кримінального процесу. Однак проблема обґрунтування торкається не тільки теорії кримінального процесу і навіть судово-процесуального права в будь-яких його проявах, але відноситься до всієї системи права, починаючи з її теоретичного рівня і закінчуючи складанням елементарного протоколу огляду місця автотранспортної події. Таким чином, феномен обґрунтування може і повинний стати предметом гранично загального філософського і логічного аналізу, що має перспективою побудову цілісної теорії.

Побудова філософсько-логічної теорії обґрунтування для всієї системи права передбачає вивчення історичного досвіду її розробки. З огляду на відносну «молодість» відродженої на пострадянському просторі логіки і філософії права, у дисертації обраний історичний аналіз класичної парадигми обґрунтування в юриспруденції і її трансформацій у діапазоні від епохи античності до початку XIX століття. Обмеження пропонованого дослідження зазначеними хронологічними рамками викликано як його особливою теоретико-методологічною важливістю в плані формування класичних концепцій обґрунтування, так і обсягом відповідного матеріалу. Наскільки відомо дисертантові, такі дослідження як у вітчизняній, так і в закордонній літературі відсутні, хоча окремі історичні екскурси, як ілюстрації тих або інших положень (наприклад, питань про відносимість і припустимість окремих видів доказів), нерідко зустрічаються в зв'язку з обговоренням еволюції слідчого і судового процесу.

Усе вищесказане дозволяє вважати актуальною тему пропонованого дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.  Дане дослідження виконувалося в межах Державної цільової комплексної програми “Розвиток прав людини як головна частина розвитку демократичних процесів у правовій соціальній державі Україні” (державна реєстрація № 0186.0.070866).