ПЕРЕБУДОВА КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ СТАНДАРТІВ: ТЕОРІЯ, ІСТОРІЯ І ПРАКТИКА

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У Конвенції про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), яку Україна ратифікувала 17 липня 1997 p., визначено основні права і свободи людини, зокрема, право кожної людини при визначенні її громадянських прав та обов’язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. При виконанні зобов’язань за міжнародним договором слід враховувати тлумачення Європейського суду з прав людини. Це випливає зі ст. 32 Конвенції, згідно з якою юрисдикція Суду поширюється на всі питання, які стосуються тлумачення та застосування Конвенції і протоколів до неї. Стандарти здійснення правосуддя містяться і в інших міжнародно-правових актах: Загальній декларації прав людини (1948 р.), Європейській конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах (1959 р.), Європейській конвенції про видачу правопорушників (1957 р.) тощо.

Конституція України 1996 р. закріпила принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, встановила гарантії незалежності правосуддя та недоторканності суддів, визнала основні напрямки реформування судової системи й засади судочинства. На реалізацію цих завдань Верховною Радою України у 2002 р. прийнято Закон України «Про судоустрій України», в якому завданням суду визначено забезпечення захисту гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства й держави.

Кримінально-процесуальний кодекс України, яким визначаються завдання, засади й порядок здійснення кримінального судочинства, має бути побудований відповідно до Конституції України та міжнародно-правових норм. Це дозволить уникнути беззаконня і свавілля, з тим щоб особи, винуваті у вчинені злочинів, були викриті і понесли законну відповідальність, а жодна невинувата особа не була незаконно й безпідставно притягнута до кримінальної відповідальності. Але чинний КПК України в багатьох принципових концептуальних питаннях не відповідає приписам Конституції України та європейським стандартам і викликає необхідність приведення норм КПК у відповідність із Конституцією та міжнародно-правовими нормами.

Незважаючи на значну кількість наукових досліджень, виконаних ученими-процесуалістами як України, так і країн СНД, у теорії і практиці є чимало дискусійних проблем. Наявність істотних недоречностей у кримінально-процесуальному законодавстві України, невідповідність його європейським стандартам, недостатня розробленість теоретичних положень, що характеризують сутність кримінально-процесуальної діяльності, дають усі підстави дійти висновку про нагальну потребу ґрунтовного комплексного наукового дослідження питань реформування кримінально-процесуального законодавства України, що й обумовлює актуальність теми дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і є складовою частиною цільової комплексної програми «Проблеми вдосконалення організації і діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави» (номер державної реєстрації 0186.0.099031).

За участю дисертанта були підготовлені пропозиції щодо змісту Закону України «Про судоустрій України», проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України, а також щодо внесення змін до чинного КПК України. Зміст і основні положення дисертаційного дослідження відповідають основним завданням здійснення правової реформи в Україні.